Постанова

від 01.03.2017 по справі 911/3776/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2017 р. Справа№ 911/3776/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Кропивної Л.В.

Андрієнка В.В.

при секретарі судового засідання: Огірко А.О.

за участю представників:

від позивача: Нестеров В.А. за довіреністю від 12.12.2016;

від відповідача: не з'явився;

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросоя"

на рішення Господарського суду Київської області від 11.01.2017

у справі № 911/3776/16 (суддя О.О. Христенко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросоя"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Птахофабрика

про стягнення 220505,83 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.01.2017 у справі №911/3776/16 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросоя" 8700грн 69коп 3 % річних, 77846грн 78коп інфляційних втрат.

Відстрочено виконання рішення господарського суду Київської області у справі № 911/3776/16, до 01.06.2017.

В інший частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від 11.01.2017, Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросоя" звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.01.2017 в частині відмови в задоволенні позовних вимог, щодо стягнення неустойки, та в частині відстрочення виконання судового рішення. Постанови нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Птахофабрика неустойку за один рік з моменту подачі позову в розмірі 50858,20грн та скасувати відстрочення виконання судового рішення Господарського суду Київської області від 11.01.2017.

Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросоя" передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Андрієнко В.В., Кропивної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросоя" було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.03.2017.

У судове засідання 01.03.2017 з'явився представник позивача. Представники відповідача у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте представники відповідача не скористалися своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського Процесуального Кодексу України (далі - ГПК України), та виходячи з того, що явка учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.01.2017 в частині відмови в задоволенні позовних вимог, щодо стягнення неустойки, та в частині відстрочення виконання судового рішення. Постанови нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Птахофабрика неустойку за один рік з моменту подачі позову в розмірі 50858,20грн та скасувати відстрочення виконання судового рішення Господарського суду Київської області від 11.01.2017.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

15.01.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Украгросоя" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" (покупець) укладений Договір про постачання товару № ОС/3 (договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується протягом дії цього договору передавати у власність покупцю сировину для виробництва комбікормів (товар), у кількості та асортименті згідно з підписаними сторонами специфікаціями, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору.

Пунктами 2.4, 2.7 договору встановлено, що товар постачається у кількості, що зазначається в підписаних сторонами специфікаціях. Датою постачання товару вважається дата зазначена у відповідній видатковій (товарно-транспортній) накладній.

Згідно з пунктами 4.1., 4.2. договору, розрахунки здійснюються покупцем за кожну партію товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах визначених у підписаних між сторонами специфікаціях. Ціна товару, що постачається визначається сторонами у підписаних специфікаціях.

Так, на виконання умов договору в період з січня 2013 по листопад 2014 позивач здійснював поставки товару, що підтверджувалось наявними в матеріалах справи № 911/2054/16 специфікаціями, рахунками на оплату та товарно-транспортними накладними.

Підписавши акт звірки взаємних розрахунків за період з 15.01.2013 по 07.07.2016, сторони погодили, що за відповідачем рахується заборгованість за Договором поставки № ОС/3 від 15.01.2013 в розмірі 152044,50грн., яку і просив стягнути позивач у справі № 911/2054/16.

При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що докази оплати відповідачем зазначеної заборгованості у матеріалах справи № 911/2054/16 відсутні. Відповідач в своєму відзиві підтверджував вищевказані обставини та зазначав, про наявність у відповідача заборгованість в розмірі 152044,50 грн.

Отже, суд, розглянувши матеріали справи № 911/2054/16, дійшов висновку щодо правомірно заявленої вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросоя" 152044,50 грн. основного боргу, про що господарським судом Київської області 22.08.2016 винесено рішення у справі № 911/2054/16.

Зазначені обставини встановлені рішенням господарського суду Київської області у справі № 911/2054/16 від 22.08.2016, яке набрало законної сили, та яким стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросоя" 152044,50 грн. основного боргу.

Статтею 35 ГПК України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Станом на час прийняття рішення у справі № 911/3776/16 відповідачем не сплачені позивачу кошти, які підлягають стягненню за рішенням господарського суду Київської області від 22.08.2016 у справі № 911/2054/16, у зв'язку з чим позивач, звернувся до суду з вимогами про додаткове стягнення з відповідача 133958,36 грн. неустойки, 77846,78 грн. інфляційних втрат та 8700,69 грн. 3 % річних.

Так, звертаючись з позовом, позивач на підставі п. 5.4 договору, просить суд стягнути з відповідача 133958,36 грн. неустойки, нарахованої за період 11.11.2014 по 08.10.2016.

Статтею 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України), застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Умовами п. 5.4 договору визначено, що у випадку несвоєчасної оплати прийнятого товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку, здійсненого з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, позивачем нараховуються грошові санкції саме у вигляді пені, яка при укладені між сторонами договору погоджена у двосторонньому порядку та визначена в п. 5.4 договору, а отже позивач звертається із вимогами саме щодо стягнення з відповідача пені.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п.п. 3.2, 3.3 Постанови Пленум Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. А при стягненні сум збитків, заподіяних у зв'язку зі сплатою неустойки (штрафу, пені), застосуванню підлягає загальна позовна давність.

За правилами частини першої статті 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність.

Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

Крім того, за загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України). При цьому, виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожний день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до ст. 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, пеня підлягала стягненню лише в межах одного року до дня пред'явлення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 у справі № 6-100цс14.

Враховуючи наведене, суд розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача 133958,36 грн. пені, приходить до висновку щодо відмови позивачу в її задоволені, оскільки позивачем пропущений строк позовної давності щодо її пред'явлення.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Як вже було вказано, рішенням господарського суду Київської області у справі № 911/2054/16 від 22.08.2016, визнано факт порушення відповідачем зобов'язань з своєчасної оплати отриманого товару та стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросоя" 152044,50 грн. основного боргу.

Так, звертаючись до суду у справі № 911/3776/16, позивач просить суд, на підставі ст. 625 ЦК України, стягнути з відповідача 77846,78 грн. інфляційних втрат та 8700,69 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 11.11.2014 по 08.10.2016 на суму заборгованості 152044,50 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною другою ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач не заперечував щодо вимог про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" інфляційних втрат та 3 % річних.

На підставі вказаної норми права, враховуючи, що наявний в матеріалах справи розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних є арифметично вірним, суд приходить до висновку щодо задоволення вказаних вимог.

11.01.2017 через загальний відділ господарського суду першої інстанції від відповідача надійшла заява, в якій останній просить суд відстрочити виконання рішення суду до 01.06.2017.

В обґрунтування своєї заяви відповідач посилався на те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" на сьогоднішній день знаходиться у важкому фінансовому становищі, а також наявності арешту на банківських рахунках відповідача, накладених на підставі зведеного виконавчого провадження №47546228, що не дає можливості відповідачу вільно розпоряджатися своїми коштами. Крім того, відповідач зазначив, що все майно відповідача знаходиться в банківській заставі і, навіть введення відповідача в процедуру банкрутства не зможе поліпшити ситуацію з повернення боргів.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України, господарський суд приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Отже, враховуючи що відповідач на час прийняття рішення у справі знаходиться у важкому фінансовому становищі та неможливість належного виконання рішення суду відповідачем, на час його прийняття, суд, на підставі п. 6 ст. 83 ГПК України правомірно відстрочив виконання рішення господарського суду у справі № 911/3776/16, до 01.06.2017.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Київської області від 11.01.2017 у справі №911/3776/16.

Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросоя" на рішення Господарського суду Київської області від 11.01.2017 у справі №911/3776/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.01.2017 у справі №911/3776/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/3776/16 повернути до Господарського суду Київської обалсті.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді Л.В. Кропивна

В.В. Андрієнко