Постанова

від 02.03.2017 по справі 910/18928/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2017 р. Справа№ 910/18928/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Алданової С.О.

Зубець Л.П.

при секретарі Громак В.О.

за участю представників

від позивача: Посікіра Р.Р., дов. б/н від 01.01.2016р.

від відповідача: Шолєпов С.С., дов. № 02-36/3139 від 11.11.2016р.

Кузовлев Р.В., дов. № 02-36/3389 від 11.12.2016р.

від третьої особи: Кулик А.Ю., дов. № 7/33/199 від 06.01.2017р.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 07.12.2016 року

у справі № 910/18928/16 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Спільного українсько-польського підприємства

товариства з обмеженою відповідальністю "Мистецький

кіноконцертний комплекс "Кінотеатр "Дніпро"

до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

третя особа Міністерство юстиції України

про визнання недійсними правочинів та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

Спільне українсько-польське підприємство товариство з обмеженою відповідальністю Мистецький кіноконцертний комплекс Кінотеатр Дніпро звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк про визнання недійсними правочинів та скасування рішень.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2016 року у справі № 910/18928/16 позов задоволено повністю, визнано недійсними правочини (дії) Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом державної реєстрації права власності за іпотечним договором від 29.08.2008 року, скасовано рішення про державну реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством Укрсоцбанк на нерухоме майно: - нежитлові приміщення на першому поверсі №"29-1" - "29-22" та другому поверсі №"29- 23" - "29-30", площею 623, 1 м.кв., що знаходяться за адресою: Львівська область, м. Львів, пр. Свободи, 5 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 807194846000, номер запису про право власності 12565062); - нежитлові приміщення №"59-1" - "57-1", площею 128, 2 кв.м., що знаходяться в будівлі за адресою: Львівська область, м. Львів, пр. Свободи, 1/3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 806433646000, номер запису про право власності 12552742); - квартиру №6-а (шість "а") в будинку №3 (три) на проспекті Свободи у м. Львові, загальною площею 48, 9 кв. м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 806407546000, номер запису про право власності 12552337). Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк на користь Спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Мистецький кіноконцертний комплекс Кінотеатр Дніпро 5 512 грн. 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням господарського суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство Укрсоцбанк звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2016 року у справі № 910/18928/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю Мистецький кіноконцертний комплекс Кінотеатр Дніпро до Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк .

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк від 26.01.2017 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Мартюк А.І.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк від 26.01.2017 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Мартюк А.І., судді Зубець Л.П., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2017 р. колегією суду у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Алданова С.О. прийнято апеляційну скаргу у справі № 910/18928/16 до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 14.02.2017 року.

14.02.2017 р. через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2016 року у справі № 910/18928/16 без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 р. у справі № 910/18928/16 було відкладено розгляд справи та призначено розгляд справи на 28.02.2017р.

В судовому засіданні 28.02.2017р. оголошено перерву до 02.03.2017р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

28.02.2017 р. через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника апелянта надійшла заява про долучення документів.

01.03.2017 р. через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника апелянта надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги.

В судовому засіданні 02.03.2017 представники апелянта та третьої особи доводи апеляційної скарги підтримали, просили суд задовольнити апеляційну скаргу, оскаржуване рішення скасувати, відмовити повністю позивачу у задоволенні позову.

Позивач в судовому засіданні 02.03.2017 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга ПАТ Укрсоцбанк підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.76 Про судове рішення (з наступними змінами та доповненнями) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що 28.08.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк (у зв'язку із зміною організаційно-правової форми юридичної особи - ПАТ Укрсоцбанк ) та Спільним українсько-польським підприємством товариство з обмеженою відповідальністю Мистецький кіноконцертний комплекс Кінотеатр Дніпро укладено Договір невідновлювальної кредитної лінії № 600/03.3-163 з наступними змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою від 29.05.2009р.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується наявними матеріалами оскарження, 28.08.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку Укрсоцбанк та Спільним українсько-польським підприємством товариством з обмеженою відповідальністю Мистецький кіноконцертний комплекс кінотеатр Дніпро було укладено Договір невідновлювальної кредитної лінії № 600/03.3-163 згідно з яким Позичальнику було відкрито невідновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості в сумі 2 300 000,00 дол. США, зі сплатою плаваючої відсоткової ставки - шестимісячний LIBOR плюс 10,75% відсотків річних, але не менше 14% відсотків річних та з кінцевим терміном повернення заборгованості до 27.08.2018 р.

Також, між сторонами було укладено Договір № 1 від 17.02.2014 про внесення змін до Договору невідновлювальної кредитної лінії № 600/03.3-163 від 28.08.2008р. у відповідності до умов якого сторони дійшли згоди щодо зміни умов погашення кредиту, капіталізації прострочених платежів по відсоткам, внесення змін до графіку погашення кредиту та сплат відсотків, встановлення відсоткової ставки за користування кредитом та зміни дати остаточного повернення кредиту - 31.01.2021 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань , що випливають з умов кредитного договору №600/03.3-163 від 28.08.2008р., між його сторонами 29.08.2008р. було укладено іпотечний договір від 29.08.2008 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2038, згідно з яким Іпотекодавець передає Іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, перелік якого визначено у п. 1.1. іпотечного договору, а саме:

- нежитлові приміщення загальною площею 128,2 кв.м., вказані в технічній документації під цифрами: від "39-1" по " 59-7" включно, розташовані у будинку №1/3 (один/три) на проспекті Свободи, у м. Львові належать позивачу на праві приватної власності на підставі Договору №1 купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Попович Г.І. 04.12.1998 року за р.№6301.

- нежитлові приміщення №29 загальною площею 623,1 кв.м. (площа збільшилася з 584,7 кв.м. у зв'язку із проведенням реконструкції на підставі дозволу, наданого розпорядженням Галицької райадміністрації Львівської міської ради №68 від 05.02.2004 року), розташовані на першому поверсі будинку і вказані в технічній документації під цифрами від "29-1" по "29-22" включно, розташовані на другому поверсі будинку і вказані в технічній документації під цифрами від "29-23" по "29-30" включно, які знаходяться за адресою: м.Львів, проспект Свободи, 5 (п'ять) належать позивачу на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності №Г-01285, виданим Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради 29.03.2005 року згідно з розпорядженням №324 від 29.03.2005 року;

- квартира №6-а (шість "а") в будинку №3 (три) на проспекті Свободи у м. Львові, яка складається з двох кімнат житловою площею 28 кв.м. та кухні; загальна площа квартири - 48,9 кв.м., що належить позивачу на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Попович Г.І. 05.04.2001 року за р.№459.

17.02.2014 між Кредитором/Іпотекодержателем та Позичальником/Іпотекодавцем було укладено Договір №2 про внесення змін до Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. від 29.08.2008 за реєстровим № 2038.

В грудні 2015 року ПАТ Укрсоцбанк прийняло рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нерухоме майно в позасудовому порядку на підставі Іпотечного договору в рахунок погашення заборгованості позичальника за Кредитним договором, а саме основного зобов'язання (тіла кредиту) в розмірі 3 645 851,79 доларів США та подало відповідні заяви про реєстрацію прав до Департаменту державної реєстрації міністерства юстиції України.

На підставі поданих ПАТ Укрсоцбанк заяв від 11.12.2015, державним реєстратором Департаменту державної реєстрації міністерства юстиції України Філюком С.П. були прийняті рішення про державну реєстрацію права власності (надалі - Оскаржувані рішення ) та внесено записи про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за ПАТ Укрсоцбанк .

Вказані відомості містяться в Інформаційних довідках з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 57670340, № 55438377, № 67893726, копії яких наявні в матеріалах оскарження.

Внаслідок наведених обставин, позивач у позові просив суд визнати недійсними правочини (дії) Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом державної реєстрації права власності за іпотечним договором від 29.08.2008, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством Укрсоцбанк .

Позивач в обґрунтування позову вказував про те, що на момент вчинення оспорюваних дій та державної реєстрації прав власності на предмет іпотеки, у позивача був відсутній обов'язок щодо повернення кредиту в сумі 3 645 851,79 дол. США, відповідачем всупереч приписів ч. 1 ст. 35 Закону України Про іпотеку , п. 4.2 Іпотечного договору не надсилалось вимоги про звернення стягнення на предмети іпотеки. Також, позивач вказував, що на момент вчинення оскаржуваних дій в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був наявний запис про арешт майна позивача, що було безумовною підставою для відмови в державній реєстрації прав та обтяжень, на підтвердження наявності відповідного арешту подано Інформаційну довідку № 67893726 від 12.09.2016, у зв'язку з чим оскаржувані рішення суперечать вимогам ст.. ст.. 9, 15, 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та порушують право власності позивача.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскаржувані рішення Банку є незаконними, суперечать умовам Договору іпотеки, не відповідають актам цивільного законодавства, зокрема, ст. 36. 37 Закону України Про іпотеку , а також порушують права власності позивача, а відтак підлягають скасуванню.

Як вказав суд першої інстанції, сума боргу за кредитним договором, в рахунок якої іпотекодержателем/кредитором було здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки, не відповідає тій, яка реально існує, оскільки банком не виконано своїх грошових зобов'язань перед позичальником в сумах, порядку і на умовах, визначених Кредитним договором.

Також суд погодився з доводами позивача, про те що відповідач не надсилав вимоги про усунення порушень кредитного договору, що є обов'язковою умовою для здійснення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, а процедура звернення стягнення на нерухоме майно відбулася з порушенням умов кредитного та іпотечного договорів, а також правил, встановлених ст. 37 Закону України Про іпотеку та вказав що на момент вчинення оскаржуваних дій в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були наявні відомості про арешт майна позивача, що було безумовною підставою для відмови в державній реєстрації прав та обтяжень.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України Про оренду землі , Про приватизацію державного майна , Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , Про іпотеку , Про страхування , Про банки і банківську діяльність , Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності , Про запобігання корупції та іншими актами законодавства. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).

Разом з тим, перехід прав власності на предмет іпотеки регламентується Законом України Про іпотеку , зокрема, відповідно до ст. 37 Закону Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне остереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Згідно п.п.4.1. Іпотечного договору №2038 від 29.08.2008 р., укладеного між позивачем та відповідачем, передбачено що у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем основного зобов'язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені Іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет Іпотеки.

У п.п.4.2. Договору вказано, що у разі порушення Іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим Договором, а також у разі невиконання (в т.ч.часткового) умов Основного зобов'язання Іпотекодержатель має право дострокового виконання Основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на Предмет іпотеки.

Підпунктом 4.6.3. Договору встановлено, що Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст.37 Закону України Про іпотеку .

Таким чином, відповідні застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки містяться в укладеному між сторонами спору Іпотечному договорі, а отже, Банк мав право на задоволення свої вимог за рахунок предмету іпотеки.

Висновок суду першої інстанції про те, що положення Іпотечного договору щодо позасудового порядку звернення стягнення не відповідають загальним положенням про договір, установленим розділом II книги п'ятої Цивільного кодексу України та не є підставою для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, протирічить положенням ст. 37 Закону України Про іпотеку та умовам п.п. 4.6.3 Іпотечного договору.

Крім того, колегія суду апеляційної інстанції звертає увагу на те, що умови іпотечного договору не передбачають наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу реєстрації іпотеки, оскільки така згода дається іпотекодавцем в момент укладення договору який містить умову про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Згідно ст. 35 Закону України Про іпотеку у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 ( в редакції, що діяла на момент прийняття оспорюваного правочину) передбачає умови проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а саме заявник, крім власне самого іпотечного договору, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з тим, що відповідач перестав виконувати взяті на себе обов'язки за Договором невідновлювальної кредитної лінії № 600/03.3-163 від 28.08.2008 зі змінами, внесеними згідно з Договором № 1 про внесення змін, 03.09.2014, позивач направив на адресу іпотекодавця вимогу про усунення порушень за вих.№ 08.42-186/23647, в якій зазначав, що у випадку, якщо позичальником (іпотекодавцем) у тридцятиденний строк не буде виконано вимогу про погашення наявної заборгованості за кредитним договором, позивач зверне стягнення (в судовому, позасудовому порядку або шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса) на майно, передане в іпотеку на підставі іпотечного договору.

Докази отримання даної вимоги відповідачем 08.09.2014 також містяться в матеріалах справи, а тому висновок суду першої інстанції про те, що в порушення правил ч.1 ст.35 Закону України Про іпотеку та умов Іпотечного договору такої вимоги кредитор/іпотекодержатель не надсилав, а СП ТОВ МКК Кінотеатр Дніпро не отримувало, є необґрунтованим та спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Таким чином, правомірними слід визнати дії державного реєстратора щодо реєстрації переходу до відповідача права власності на предмети іпотеки, оскільки разом із відповідними заявами ПАТ Укрсоцбанк про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - предмет іпотеки на виконання умов п. 46 Порядку №868 Банком були подані завірені в установленому порядку копії письмової вимоги Банку про усунення порушень від 03.09.2014 за вих. №08.42-186/23647, а також докази її надіслання на адресу СУПП ТОВ МККК Дніпро .

Колегія суду апеляційної інстанції також констатує, що сторонами не заперечується факт укладення між позивачем та відповідачем Договору №1 про внесення змін від 17.02.2014 до Договору невідновлювальної кредитної лінії №600/03.3-163 від 28.08.2008 у відповідності до умов якого сторони, з метою реструктуризації існуючої заборгованості позивача, дійшли згоди щодо зміни умов погашення кредиту, капіталізації прострочених платежів по відсоткам, внесення змін до графіку погашення кредиту та сплати відсотків, зміни відсоткової ставки за користування кредитом та зміни кінцевої дати повернення кредитних коштів - 31.01.2021 року.

У відповідності до ч. 1 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Тобто, зміна договору не тягне за собою припинення зобов'язання, що ним породжене, назване зобов'язання змінюється відповідно до змінених умов договору.

Отже, за умовами Договору №1 про внесення змін від 17.02.2014 до кредитного договору передбачено, що з метою погашення заборгованості Позивача за простроченими процентами, що склалася станом на 01.01.2014 Банк надає Боржнику черговий транш Кредиту у розмірі 1 488 901, 79 дол. США.

У відповідності до п. п. 8, 11 Договору № 1 про внесення змін передбачено, що інші умови Договору кредиту (в тому числі п. 6.2. Кредитного договору) залишаються без змін і Сторони підтверджують за ним свої зобов'язання. З моменту набрання чинності цим Договором, умови Договору кредиту діють з урахуванням вказаних змін.

При цьому, колегія судів апеляційної інстанції зауважує, що надання відповідачем позивачу коштів у розмірі 1 488 901, 79 дол. США підтверджується випискою по рахунку нарахування процентів за кредитом позивача за 18.02.2014, яка наявна в матеріалів справи та в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України є належним і допустимим доказом виконання відповідачем власних обов'язків згідно з умовами Договору №1 про внесення змін.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач виконував взяті на себе обов'язки згідно Договором №1 про внесення змін від 17.02.2014 до Договору невідновлювальної кредитної лінії №600/03.3-163 від 28.08.2008, тобто позивач прийняв виконання зобов'язань відповідача щодо капіталізації прострочених відсотків та почав сплачувати кредитну заборгованість відповідно до умов та графіку погашення заборгованості, передбаченого у Договорі №1 про внесення змін.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що оскільки за умовами Договору №1 про внесення змін до Кредитного договору, метою надання чергового траншу кредиту, було саме погашення всієї наявної заборгованості Позичальника зі сплати процентів, нарахованих станом на момент укладення Договору про внесення змін, розмір яких не заперечується позивачем, то погашення Банком вказаної заборгованості зі сплати процентів та нарахування ним процентної ставки у відповідності до умов Договору про внесення змін свідчить про виконання нимобов'язку щодо капіталізації простроченої заборгованості Позивача зі сплати процентів.

Також, як вбачається з матеріалів справи, 27 березня 2015 року Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків у справі №1705/14 прийнято рішення за позовом відповідача до позивача про стягнення заборгованості за договором невідновлювальної кредитної лінії №600/03.3-163 від 28.08.2008 у розмірі 61 781 288,78 грн., а також 25 500,00 грн. третейського збору.

22 грудня 2015 року Господарським судом м. Києва на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації Українських банків у справі 1705/14 від 27.03.2015 та ухвали Господарського суду м. Києва від 22.12.2015 у справі №910/29828/15 видано накази про стягнення з СУПП ТОВ МКК Кінотеатр Дніпро на користь ПАТ Укрсоцбанк 61 781 288,78 грн., а також 25 500,00 грн. третейського збору.

Судом апеляційної інстанцій під час розгляду справи №910/16689/15 встановлено, що 18.12.2013 сторони уклали Меморандум про взаєморозуміння, яким погодили умови врегулювання питань погашення заборгованості за Договору невідновлювальної кредитної лінії № 600/03.3-163 від 28.08.2008 у розмірі 3 673 269,58 доларів США, з яких 2 156 950,00 доларів США - заборгованість за кредитом та 1 516 319,58 доларів США.

З метою погашення заборгованості позичальника за простроченими процентами, що сталася станом на 01.01.2014, ПАТ Укрсоцбанк надав СУПП ТзОВ Мистецький кіноконцертний комплекс Кінотеатр Дніпро черговий транш кредиту у розмірі 1 488 901,79 доларів США, як-то було обумовлено сторонами у п. 1.1 Договору №1 від 17.02.2014 про внесення змін до Договору невідновлювальної кредитної лінії № 600/03.3-163 від 28.08.2008.

При цьому, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, підставою для стягнення заборгованості у третейській справі №1705/14 стало неналежне виконання відповідачем зобов'язань по Договору № 1 про внесення змін від 17.02.2014 до Договору невідновлювальної кредитної лінії №600/03.3-163 від 28.08.2008, що призвело до виникнення кредитної заборгованості.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України Про незалежність судової влади від 13.06.2007 №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v Ukraine no 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v Ukraine 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини від 18.11.2003 №01-8/1427).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009р. у справі Христов проти України одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їх рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу Брумареску проти Румунії , п. 61).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу геs judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції .

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. у справі № 910/11595/13.

Відповідно до позиції Пленуму Вищого господарського суду України, викладеній в постанові від 17 грудня 2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Таким чином, обставини щодо належного виконання відповідачем зобов'язань по Договору № 1 про внесення змін від 17.02.2014 до Договору невідновлювальної кредитної лінії №600/03.3-163 від 28.08.2008, в силу положень ст. 35 ГПК України мають преюдиційне значення при вирішенні даного спору, тобто не підлягають доказуванню, оскільки встановлені рішенням суду у господарській справі, в якій брали участь ті самі особи.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що Банком було повністю виконано умови кредитного договору щодо видачі траншу кредиту на погашення прострочених процентів.

Отже, висновок суду першої інстанції відносно того, що у позивача на момент вчинення оспорюваних дій Відповідача та рішень про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки був відсутній обов'язок щодо повернення кредиту в сумі 3 645 851,79 доларів США, суперечить дійсним обставинам справи.

Водночас, обставини, встановленні рішенням Господарського суду Львівської області від 15.02.2012 у справі №5015/138/12, для спірних правовідносин не мають правового значення, оскільки останні виникли у зв'язку із невиконанням позивачем Договору № 1 про внесення змін від 17.02.2014, тобто правочину, укладеного після прийняття судом рішення.

Суд апеляційної інстанції також не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки згідно Іпотечного договору №600/03.3-163 від 28.08.2008, а саме рішення Державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Філюк С.П. від 14.12.2015 №27082075, від 15.12.2015 №27087124, від 15.12.2015 №27085645.

Так, приймаючи оскаржуване рішення суд виходи з того, що на момент вчинення оскаржуваних дій в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був наявний запис про арешт всього майна Позивача, що було безумовною підставою для відмови в державній реєстрації прав та обтяжень, відповідно до інформаційної довідки № 67893726 від 12.09.2016 року в державному реєстрі є запис про арешт нерухомого майна Позивача (арешт всього нерухомого майна), обтяжувач: Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, підстава виникнення: Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП№ 45537284, виданий 21.11.2014; Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 17431174 від 24.11.2014 13:29:33, Державний реєстратор: Томащук Олена Дмитрівна, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, м. Київ.

За висновком суду, наявність даного арешту була безумовною підставою для відмови в державній реєстрації прав та обтяжень згідно пункту 5 частини 1 статті 2, частини 3 статті 10, пункту 6 частини 1 статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Однак, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження було здійснено органом Державної виконавчої служби саме в інтересах ПАТ Укрсоцбанк в процедурі примусового виконання рішення суду про стягнення заборгованості у третейській справі №1705/14.

Крім того, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, діючий на час прийняття оскаржуваних рішень державним реєстратором) у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.

Тобто виходячи із положень даної норми Закону, наявність арешту не є безумовною підставою для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень. При цьому в державній реєстрації може бути відмовлено в разі наявності арешту, накладеного на конкретно визначене нерухоме майно, що не мало місця в даному випадку.

Разом з тим, на час проведення державної реєстрації права власності не нерухоме майно на підставі Іпотечного договору №600/03.3-163 від 28.08.2008 за відповідачем, такі реєстраційні дії вчинялися суб'єктами владних повноважень, які здійснювали законодавчо делеговані ним функції по державній реєстрації, тобто, офіційному визнанню і підтвердженню державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що Державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Філюк С.П. було правомірно прийнято рішення про державну реєстрацію права власності та внесено записи про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ПАТ Укрсоцбанк , внаслідок чого відбувся перехід права власності на предмет іпотеки за іпотечним договором.

З врахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, оскільки порушень прав позивача не встановлено.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В процесі перегляду справи судом апеляційної інстанції доводи представника відповідача, наведені в апеляційній скарзі, підтвердились, що свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 07.12.2016 року у справі № 910/18928/16 не відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам справи та підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, про відмову в задоволенні позову повністю.

Керуючись ст.ст. 32-34, 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2016 року у справі № 910/18928/16 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Спільного українсько-польського підприємства товариство з обмеженою відповідальністю Мистецький кіноконцертний комплекс Кінотеатр Дніпро (79000, м. Львів, пр.. Свободи, 5, код ЄДРПОУ 22396984) на користь Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019) 6 063,20 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/18928/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді С.О. Алданова

Л.П. Зубець