Постанова

від 07.03.2017 по справі 910/17949/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" березня 2017 р. Справа№ 910/17949/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Кропивної Л.В.

Андрієнка В.В.

при секретарі судового засідання: Огірко А.О.

за участю представників:

від прокурора: Шиленко М.В. за посвідченням №029582;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2:Шиденко А.В. за довіреністю від 03.01.2017;

від відповідача 3: Кисіль Т.В. за довіреністю від 18.11.2016, Дубчак А.В. за довіреністю від 19.10.2016;

від відповідача 4: не з'явився;

від третьої особи : не з'явився;

Розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Акварелі Девелопмент Холдінг" та Першого заступника прокурора Київської області

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017

у справі №910/17949/16 (суддя П.І. Паламар)

за позовом керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави

до 1. Київської обласної державної адміністрації,

2. Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області,

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Акварелі Девелопмент Холдінг"

4. Комунального підприємства "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області

третя особа Крюківщинська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області

про скасування рішень, визнання договорів недійсними

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позовні вимоги керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави до Київської обласної державної адміністрації (далі - відповідач 1), Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Акварелі Девелопмент Холдінг" (далі - відповідач 3), Комунального підприємства "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - відповідач 4) про скасування рішень, визнання договорів недійсними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі №910/17949/16 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним (нікчемним) договір оренди земельної ділянки від 15 листопада 2013 року між Вишневою міською радою Києво-Святошинського району Київської області та Комунальним підприємством "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Визнано недійсним (нікчемним) договір суборенди земельної ділянки від 24 лютого 2014 року між Комунальним підприємством "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акварелі Девелопмент Холдінг".

Стягнуто з Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь прокуратури Київської області 918,66 грн. витрат по оплаті судового збору. Стягнуто з Комунального підприємства "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь прокуратури Київської області 918,67 грн. витрат по оплаті судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Акварелі Девелопмент Холдінг" на користь прокуратури Київської області 918,67 грн. витрат по оплаті судового збору. У позові в іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва, Товариство з обмеженою відповідальністю "Акварелі Девелопмент Холдінг", звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акварелі Девелопмент Холдінг" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Смірнова Л.Г., суддів Кропивна Л.В., Андрієнко В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акварелі Девелопмент Холдінг" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі №910/17949/16 було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.03.2017.

Через відділ документального забезпечення від Першого заступника прокурора Київської області надішла апеляційна скарга, у якій останній просив скасувати рішення суду у даній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов прокурора задовольнити повністю, а також змінити мотивувальну частину рішення, виключивши з неї висновок суду про виникнення права власності Вишневої міської ради на спірну земельну ділянку з 30.07.2013.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі №910/17949/16 було прийнято до провадження, розгляд апеляційних скарг у данній справі об'єднано в єдине апеляційне провадження та призначено до розгляду на 07.03.2017.

В судове засідання 02.03.2017 з'явився представник прокуратури та представники відповідача 1,2,3. Представники третьої особи та представник відповідача 4 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Розгляд справи було відкладено на 07.03.2017.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного Господарського суду від представника Київської обласної Державної адміністрації надійшли заперечення на апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області, в яких останній просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги першого заступника прокурора Київської області.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного Господарського суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області, в якому останній просив залишити апеляційну скаргу Прокуратури Київської області без задоволення.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного Господарського суду від представника Прокуратури Київської області надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акварелі Девелопмент Холдінг", в якому прокурор просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі №910/17949/16 в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора та прийняти нове рішення, яким позов керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури задовольнити в повному обсязі, а також змінити мотивувальну частину рішення, виключивши з неї висновок суду про виникнення права власності Вишневої міської ради на спірну земельну ділянку з 30.07.2013. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акварелі Девелопмент Холдінг" представник прокуратури просив залишити без задоволення.

В судове засідання 07.03.2017 з'явились представники позивача та відповідачів 2,3. Представники відповідачів 1,4 та третьої особи у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте представники відповідачів 1,4 та третьої особи не скористалися своїми правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та виходячи з того, що явка учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційних скарг за відсутності представників відповідачів 1,4 та третьої особи.

Представник Прокуратури Київської області в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в своїй апеляційній скарзі, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі №910/17949/16 в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора та прийняти нове рішення, яким позов керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури задовольнити в повному обсязі, а також змінити мотивувальну частину рішення, виключивши з неї висновок суду про виникнення права власності Вишневої міської ради на спірну земельну ділянку з 30.07.2013. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акварелі Девелопмент Холдінг" представник прокуратури просив залишити без задоволення.

Представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Акварелі Девелопмент Холдінг" в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в своїй апеляційній скарзі, просили скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі №910/17949/16 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області. Просили апеляційну скаргу Прокуратури Київської області залишити без задоволення.

Представник Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Акварелі Девелопмент Холдінг", просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі №910/17949/16 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області. Просив апеляційну скаргу Прокуратури Київської області залишити без задоволення.

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Рішенням Крюківщинської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області "Про виділення земельної ділянки під будівництво лікарнянського комплексу" від 27 березня 1992 року, копія якого наявна в матеріалах справи, Управлінню капітального будівництва Київського облвиконкому була виділена земельна ділянка площею 5,6 га для будівництва лікарняного комплексу на 210 ліжок.

З часу початку будівництва у жовтні 1992 року і до 2012 року будівництво завершене не було і на останню дату вказаний об'єкт перебував у повному господарському віданні Управління капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації.

Також встановлено, що у зв'язку зі зверненням у 2012 році Вишневої міської ради Київська обласна державна адміністрація листом № 11-23-16017 від 27 серпня 2012 року добровільно відмовилась від оспорюваного об'єкту та повідомила міську раду про готовність передати вказаний вище об'єкт незавершеного будівництва до комунальної власності м. Вишневе після прийняття відповідного рішення на сесії ради.

28 серпня 2012 року Вишнева міська рада прийняла рішення № 1-01/ХХІІІ6-35 Про прийняття об'єкта незавершеного будівництва Лікарняний комплекс на 210 ліжок .

21 грудня 2012 року Київська обласна державна адміністрація прийняла розпорядження № 563 "Про передачу незавершеного будівництвом об'єкта соціальної інфраструктури "Лікарняний комплекс на 210 ліжок" у м. Вишневе у комунальну власність м. Вишневе Київської області".

Таким чином, між Вишневою міською радою та Київською обласною державною адміністрацією виникли відносини щодо передачі об'єкта з державної у комунальну власність, врегульовані Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" в редакції станом на час виникнення відносин щодо передачі спірного об'єкта передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням: Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у абзацах другому, третьому, п'ятому частини першої статті 2 цього Закону; органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій - щодо об'єктів, визначених у абзацах четвертому та шостому частини першої статті 2 цього Закону.

Абзацом шостим частини першої статті 2 цього Закону визначено, що об'єктами передачі згідно з цим Законом є, зокрема, об'єкти соціальної інфраструктури (заклади охорони здоров'я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств), у тому числі не завершені будівництвом.

Отже, Київська обласна державна адміністрація була вправі вирішувати питання щодо передачі незавершеного будівництвом закладу охорони здоров'я (лікарняного комплексу на 210 ліжок), який перебував у повному господарському віддані підпорядкованого їй державного підприємства з державної у комунальну власність.

Доводи прокурора з цього приводу є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на вимогах Закону.

Згідно з вимогами ч. 5, 6 ст. 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України. Право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі, а у випадках, передбачених законом, - з дня державної реєстрації такого права.

Наявним у справі актом приймання-передачі, складеним комісією у складі представників відповідачів 1 та 2, підтверджується факт передачі спірного об'єкта з державної у комунальну власність 30 липня 2013 року.

Проте, відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність: об'єкти, право власності на які не зареєстровано в установленому законом порядку (крім об'єктів житлового фонду та гуртожитків, нерухомого військового майна, яке вивільняється у процесі реформування Збройних Сил України)

Статтею 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) врегульовано набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва.

Частиною 3 вказаної норми визначено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про реєстрацію спірного об'єкту у встановленому законом порядку.

Відповідно до пояснень представників сторін право власності на спірний об'єкт зареєстровано не було.

Встановлені обставини про відсутність реєстрації права власності на спірний об'єкт, відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", виключають можливість передачі з державної у комунальну власність вказаного об'єкту.

Зазначене свідчить про протиправність рішення Вишневої міської ради № 1-01/ХХІІІ6-35 від 28 серпня 2012 року Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м.Вишневе об'єкт незавершеного будівництва розташованого на земельній ділянці площею 5,6 га по вул. Ватутіна у м.Вишневе та розпорядження Київської обласної державної адміністрації №563 від 21 грудня 2012 року "Про передачу незавершеного будівництвом об'єкта соціальної інфраструктури "Лікарняний комплекс на 210 ліжок" у м. Вишневе у комунальну власність м. Вишневе Київської області".

Проте, з указаним позовом прокурор звернувся 29 вересня 2016 року.

Таким чином, вимоги про визнання недійсними та скасування рішення Вишневої міської ради №1-01/ХХІІІ6-35 від 28 серпня 2012 року Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м.Вишневе об'єкт незавершеного будівництва розташованого на земельній ділянці площею 5,6 га по вул. Ватутіна у м.Вишневе та розпорядження Київської обласної державної адміністрації №563 від 21 грудня 2012 року "Про передачу незавершеного будівництвом об'єкта соціальної інфраструктури "Лікарняний комплекс на 210 ліжок" у м. Вишневе у комунальну власність м. Вишневе Київської області", заявлені після спливу встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

Доказів поважності пропуску прокурором зазначеного строку суду не надано. Посилання прокурора на те, що про порушення йому стало відомо за результатом проведеної перевірки, розпочатої на підставі постанови № 139 від 16 липня 2014 року безпідставні, оскільки оспорюванні рішення міської ради були прийняті гласно та оприлюднені для необмеженого кола осіб, у т.ч. в засобах масової інформації, а прокурор, належно здійснюючи наявні у нього на той час функції загального нагляду, повинен був своєчасно дізнатися про порушення законодавства.

Відповідно до вимог статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту

Із позиції Верховного Суду України полягає те, що строки позовної давності обчислюються не з моменту виявлення прокуратурою при проведенні перевірки факту порушення державних інтересів, а з моменту прийняття відповідного рішення (розпорядження) або укладення відповідного договору, які, на думку прокурора, порушують державний інтерес (постанова ВСУ у справі №3-194гс14 від 23.12.2014, постанова ВСУ у справі № 3-23гс14 від 27.05.2014).

Крім того, Верховний Суд України у постанові по справі № 6-152цс14 від 29.10.2014 дійшов висновку, що для визначення початку обчислення позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення його прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення його прав.

Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За таких обставин враховуючи, що відповідачі заявили про застосування строку позовної давності, у позові про визнання недійсним і скасування рішення Вишневої міської ради № 1-01/ХХІІІ6-35 від 28 серпня 2012 року Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м.Вишневе об'єкт незавершеного будівництва розташованого на земельній ділянці площею 5,6 га по вул. Ватутіна у м.Вишневе та розпорядження Київської обласної державної адміністрації №563 від 21 грудня 2012 року "Про передачу незавершеного будівництвом об'єкта соціальної інфраструктури "Лікарняний комплекс на 210 ліжок" у м. Вишневе у комунальну власність м. Вишневе Київської області" відповідно до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України слід відмовити.

Прокурором також заявлені вимоги про визнання недійсним рішень Вишневої міської раді "Про передачу земельної ділянки по вул.Ватутіна в землі запасу Вишневої міської ради" № 1-01-ХХV6-47 від 13.11.2012, "Про затвердження Комунальному підприємству "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном 10 років для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованим закладом охорони здоров'я по вул. Ватутіна у м. Вишневому №1-01/ХХХ116-29 від 29.08.2013, договору оренди земельної ділянки від 15 листопада 2013 року, договору суборенди земельної ділянки від 24.02.2014. Щодо заявлених вимог колегія суддів зазначає наступне.

В матеріалах справи наявна нотаріальна заява Головного управління капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації від 17 жовтня 2012 року, якою Головне управління капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації, як користувач земельної ділянки 5,6 га по вул. Ватутіна у м. Вишневе, після отримання необхідних погоджень, реалізувало право на добровільну відмову від земельної ділянки.

13 листопада 2012 року Вишневою міською радою прийнято Рішення "Про передачу земельної ділянки по вул.Ватутіна в землі запасу Вишневої міської ради" № 1-01-ХХV6-47 від 13.11.2012.

Вказаним рішенням Вишневої міської ради вирішувалось питання про припинення права постійного користування Головним управлінням капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації земельною ділянкою по вул. Ватутіна за добровільною відмовою останнього.

Як зазначалося судом вище, Рішенням Крюківщинської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області "Про виділення земельної ділянки під будівництво лікарнянського комплексу" від 27 березня 1992 року Управлінню капітального будівництва Київського облвиконкому була виділена земельна ділянка площею 5,6 га для будівництва лікарняного комплексу на 210 ліжок.

З огляду на зазначене не знаходять свого підтвердження доводи прокурора, що земельна ділянка була відчужена, тобто відбулася зміна власника. У такому разі відсутня необхідність розробки технічної документації із землеустрою, оскільки законодавство, що регулює правовідносини у сфері землеустрою, не містить прямої норми щодо обов'язковості розробки проекту землеустрою у випадку добровільної відмови від постійного користування земельною ділянкою.

Статтею 83 ЗК України (в редакції на момент прийняття вказаного рішення) встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

а) передачі їм земель державної власності;

б) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

в) прийняття спадщини;

г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

г-1) штучного створення земельної ділянки на території населеного пункту, у тому числі з порушенням установлених правил;

ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Відповідно до статті 84 ЗК України, на яку посилається прокурор як на підставу своїх вимог, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Держава набуває права власності на землю у разі:

а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

в) прийняття спадщини;

г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;

ґ) конфіскації земельної ділянки;

д) штучного створення земельної ділянки за межами населених пунктів, у тому числі з порушенням установлених правил.

Отже, при вирішенні питання про переведення земельної ділянки 5,6 га по вул. Ватутіна у м. Вишневе в землі запасу Вишневої міської ради, остання діяла в межах повноважень та у відповідності до чинних нормативно-правових актів України та на час прийняття вищезазначеного рішення Головне управління капітального будівництва КОДА вже оформило добровільну відмову від користування земельною ділянкою, а Вишнева міська рада була обізнана про волевиявлення держави в особі її уповноваженого органу.

Посилання прокурора на пункт 12 Перехідних положень ЗК України не примається судом до уваги, оскільки вказаним пунктом встановлені правила розпорядження землями до розмежування земель державної і комунальної власності, але Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності був прийнятий ще у 2004 році.

29 серпня 2013 року Вишневою міською радою було прийнято рішення №1-01/ХХХ116-29 "Про затвердження Комунальному підприємству "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном 10 років для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованим закладом охорони здоров'я по вул. Ватутіна у м. Вишневому".

За змістом цього рішення спірна земельна ділянка площею 5,6 га передавалася в орендне користування на 10 років для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованим закладом охорони здоров'я.

Протиправність зазначеного рішення судом мотивовано тим, що воно прийняте і порушенням вимог ст. 377 ЦК України ст. 120 ЗК України щодо цільового припинення земельної ділянки.

Місцевим судом також зазначено, шо здійснення права на земельну ділянку новим власникам обмежене цільовим призначенням в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника - держави.

У той же час судом не взято до уваги, шо відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗК України, зміна цільового призначення земельної ділянки комунальної власності провадиться органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Тобто при прийнятті 29 серпня 2013 року рішення №1-01/ХХХ116-29 "Про затвердження Комунальному підприємству "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном 10 років для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованим закладом охорони здоров'я по вул. Ватутіна у м. Вишневому" Вишнева міська рада мала необхідні повноваження для зміни цільовою призначення земельної ділянки 5,6 га по вул. Ватутіна у м. Вишневе.

На виконання цього рішення 15 листопада 2013 року між відповідачем 2 (орендодавцем) та відповідачем 4 (орендарем) було укладено договір оренди земельної ділянки від 15 листопада 2013 року.

За умовами цього договору відповідач 2 передав, а відповідач 4 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованим закладом охорони здоров'я, загальною площею 5,6га (кадастровий номер 3222410600:01:005:5006) по вул.Ватутіна у м.Вишневе, в межах населеного пункту.

24 лютого 2014 року між відповідачем 4 (орендарем) та відповідачем 3 (суборендар) було укладено договір суборенди земельної ділянки, за умовами якого надана відповідачу 4 земельна ділянка за вищевказаним договором оренди була передана в суборенду відповідачу 3 із тим самим цільовим призначенням.

Строк дії договору відповідно до умов п. 7 договору встановлений з моменту його державної реєстрації до 15 листопада 2023 року.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про нікчемність договорів оренди та суборенди на підставі статті 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" відповідно до якої, правочин, наслідком якого стало відчуження у приватну власність або нецільове використання об'єктів, зазначених в абзацах п'ятому - дванадцятому частини першої статті 7 цього Закону, є нікчемним.

Проте, встановлені апеляційним господарським судом обставини про відсутність реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", виключають можливість передачі з державної у комунальну власність вказаного об'єкту, та, як наслідок, застосування до спірних правовідносин щодо передачі земельної ділянки загальною площею 5,6га (кадастровий номер 3222410600:01:005:5006) по вул.Ватутіна у м.Вишневе Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".

Судовою колегією встановлено вище, що спірна земельна ділянка за рішенням Вишневої міської ради "Про передачу земельної ділянки по вул.Ватутіна в землі запасу Вишневої міської ради" №1-01-ХХV6-47 від 13.11.2012 була прийнята до земель запасу Вишневої міської ради на підставі добровільної відмови від права постійного користування Головного управління капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації. Висновок місцевого суду про передачу зазначеної земельної ділянки на підставі ч. 7 ст. 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", ч. 1 ст. 377 ЦК України, ч. 1 ст. 120 ЗК України є помилковим.

Крім того, в редакції Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" чинній станом на час прийняття розпорядження Київської обласної державної адміністрації №563 від 21 грудня 2012 року "Про передачу незавершеного будівництвом об'єкта соціальної інфраструктури "Лікарняний комплекс на 210 ліжок" у м. Вишневе у комунальну власність м.Вишневе Київської області" в статті 7 була відсутня частина 7.

Як вбачається з позовної заяви прокурора, вимоги про визнання недійсними Договору оренди земельної ділянки та Договору суборенди земельної ділянки заявлені як похідні від інших позовних вимог, а самостійні підстави для визнання цих договорів недійсними у розумінні Цивільного кодексу України відсутні.

Щодо посилання прокурора на те, що оспорені ним правочини є удаваними, колегія суддів зазначає наступне.

За удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний (пункт 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними .

Прокурором не наведено, який саме правочин насправді був вчинений сторонами. Судова колегія не вбачає ознак удаваного правочину та підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів оренди земельної ділянки від 15 листопада 2013 року та суборенди земельної ділянки від 24.02.2014.

Проаналізувавши оспорювані правочини, колегія суддів дійшла висновку, що сторонами зазначених договорів було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору оренди землі відповідно до вимог Закону України Про оренду землі , у встановленому порядку була проведена їх державна реєстрація.

Крім того, відповідність Договору оренди земельної ділянки, дійсність якого оспорюється Прокурором, загальним умовам дійсності правочину, визначених ст. 203 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) вже встановлена господарськими судами при розгляді справи № 911/3548/14, зокрема Постановою Вищого господарського суду України від 07 квітня 2015 року. У вказаному судовому акті встановлено, що даний договір повністю відповідає нормам законодавства чинного на момент його укладання, з дотримання належної форми, за наявності справжнього волевиявлення сторін та спрямований на реальне настання правових наслідків, що їм обумовлені.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним

Якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (п. 2.10. Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів недійсними").

З матеріалів справи вбачається, що позивач не є стороною оспорюваних правочинів.

Отже, підставою звернення до суду особи, яка не є стороною правочину з вимогою про визнання такого правочину недійсним є порушенням вчиненим правочином її прав та законних інтересів, що узгоджується з вимогами ст.1 ГПК України.

Згідно ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом наведених норм, право на звернення до господарського суду з позовом процесуальний закон пов'язує з наявністю суб'єктивного матеріального права та інтересу, що порушуються або не визнаються, та на захист яких подано позов. За наявності такого права та інтересу спір підлягає розгляду судом по суті, а порушене право підлягає захисту.

Водночас, відсутність права та охоронюваного законом інтересу у заявника або недоведеність факту його порушення є підставою для відмови у позові. Вказана правова позиція викладена в постанові ВГСУ від 02 грудня 2015 року у справі №910/6098/14.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Прокурором в позовній заяві не наведено, які права позивача у справі порушено оспорюваними договорами.

Крім того, ані в позовній заяві, ані в судових засіданнях представником прокуратури не наведенно, на захист яких саме інтересів держави подано позов, чи то на захист інтересів територіальної громади, що свідчить про порушення частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру , відповідно до якої наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді, прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Приписами статті 2 ГПК України (в редакції на момент подання позову) визначено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру"

Крім того, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини у рішенні Колишній Король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу Конвенції є те, що будь-яке втручання держаних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати законну мету в інтересах суспільства . Будь- яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

Застосовуючи положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції до справи Стретч проти Сполученого Королівства (рішення Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року), Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника, відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони.

Таким чином, за змістом ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини у справі Стретч проти Сполученого Королівства від 24 червня 2003 року самі по собі допущені органами влади порушення при передачі майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Щодо посилання відповідача 3, що оскільки виходячи з предмету спірних правовідносин та наявності у відповідача у спірних правовідносинах ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочінства України (далі - КАС України) спір не підвідомчим господарському суду та має необхідні ознаки справи адміністративної юрисдикції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Вищого господарського суду Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" від 24.10.2011 N 10 до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах:

а) про оскарження нормативно-правових актів, ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність;

б) про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, у сфері господарювання;

в) між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління;

г) з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

д) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Інші справи за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства.

Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про скасування рішення Господарського суду міста Києва в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15 листопада 2013 року, договору суборенди земельної ділянки від 24.02.2014 з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Понесені по справі господарські витрати відповідно до вимог статті 49 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акварелі Девелопмент Холдінг" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі №910/17949/16 задовольнити.

2. В задоволенні апеляційної скарги Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі №910/17949/16 відмовити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі №910/17949/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15 листопада 2013 року, договору суборенди земельної ділянки від 24.02.2014.

4. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

5. Стягнути з прокуратури Київської області (010601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, код 02909996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Акварелі Девелопмент Холдінг" (03132, Київська область, м. Вишневе, вул. Освіти, 19, прим. 86, код 37571448) 9094,80 грн. (дев'ять тисяч дев'яносто чотири) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Акварелі Девелопмент Холдінг" (03132, Київська область, м. Вишневе, вул. Освіти, 19, прим. 86, код 37571448) частину надмірно сплаченого судового збору в розмірі 9094 (дев'ять тисяч дев'яносто чотири)грн. 80коп, сплаченого згідно з платіжного доручення №2520 від 09.02.2017.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання постанови.

8. Матеріали справи №910/17949/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді Л.В. Кропивна

В.В. Андрієнко