Постанова

від 12.07.2017 по справі 910/17949/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2017 року Справа № 910/17949/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М., суддівБакуліної С.В., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційних скаргПершого заступника прокурора Київської області, м. Київ на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 року у справі господарського суду міста Києва за позовомКерівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, с. Софіївська Борщагівка, Київська обл. в інтересах держави до 1. Київської обласної державної адміністрації, м. Київ; 2. Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, м. Вишневе, Київська обл.; 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Акварелі Девелопмент Холдінг", м. Вишневе, Київська обл.; 4. Комунального підприємства "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, м. Вишневе, Київська обл. за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, с. Крюківщина, Київська обл. проскасування рішень, визнання договорів недійсними

за участю представників

прокуратури: Збарих С.М.,

відповідача-1: не з'явився,

відповідача-2: Шиденко А.В.,

відповідача-3: Дубчак А.В., Кисіль Т.В.,

відповідача-4: не з'явився,

третьої особи: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Київської обласної державної адміністрації, Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, товариства з обмеженою відповідальністю "Акварелі Девелопмент Холдінг" (далі за текстом - ТОВ "Акварелі Девелопмент Холдінг"), комунального підприємства "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво" Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі за текстом - КП "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво") про визнання недійсним та скасування рішення Вишневої міської ради № 1-01/ХХІІІ6-35 від 28.08.2012 року "Про прийняття об'єкта незавершеного будівництва "Лікарняний комплекс на 210 ліжок" до комунальної власності територіальної громади м. Вишневе"; визнання недійсним та скасування розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 503 від 21.12.2012 року "Про передачу незавершеного будівництвом об'єкта соціальної інфраструктури "Лікарняний комплекс на 210 ліжок" у м. Вишневе у комунальну власність м. Вишневе Київської області"; визнання недійсним та скасування рішення Вишневої міської ради № 1-01-ХХV 6-47 від 13.11.2012 року "Про передачу земельної ділянки по вул. Ватутіна в землі запасу Вишневої міської ради"; визнання недійсним та скасування рішення Вишневої міської ради № 1-01/ХХХІІ6-29 від 29.08.2013 року "Про затвердження КП "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованим закладом охорони здоров'я за адресою: м. Вишневе, вул. Ватутіна"; визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки, укладеного між Вишневою міською радою та КП "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво", № 6-5/13 від 15.11.2013 року, який зареєстровано 18.12.2013 року, номер запису: 3983372; визнання недійсним Договору суборенди земельної ділянки, укладеного КП "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво" та ТОВ "Акварелі Девелопмент Холдінг", від 24.02.2014 року, який зареєстровано 27.02.2014 року, номер запису: 4820045.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.12.2016 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Крюківщинську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.01.2017 року позов задоволено частково: визнано недійсним (нікчемним) Договір оренди земельної ділянки від 15.11.2013 року між Вишневою міською радою Києво-Святошинського району Київської області та КП "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво"; визнано недійсним (нікчемним) Договір суборенди земельної ділянки від 24.02.2014 року між КП "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво" та ТОВ "Акварелі Девелопмент Холдінг"; в іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що вимоги про визнання недійсними та скасування рішень Вишневої міської ради та розпорядження Київської обласної державної адміністрації заявлено після спливу встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності, а тому за наявності клопотання відповідачів про застосування строку позовної давності у задоволенні таких вимог необхідно відмовити; водночас, договори оренди та суборенди земельної ділянки відповідно до вимог ст. 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" є нікчемними, проте, враховуючи, що нікчемність цих правочинів відповідачами заперечується, вимоги про визнання недійсними таких правочинів підлягають задоволенню.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 року рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2017 року було скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 15.11.2013 року, Договору суборенди земельної ділянки від 24.02.2014 року та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та повністю постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 року і залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2017 року в частині задоволених позовних вимог, а в іншій частині прийняти нове рішення про задоволення решти позовних вимог.

ТОВ "Акварелі Девелопмент Холдінг" до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач-3 проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

В судовому засіданні прокурор просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 року - скасувати і залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2017 року в частині задоволених позовних вимог, а в іншій частині прийняти нове рішення про задоволення решти позовних вимог, а представники відповідачів-2, -3 проти доводів касаційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції.

Відповідачів-1, -4 та третю особу згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення прокурора та представників відповідачів-2, -3, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Крюківщинської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області "Про виділення земельної ділянки під будівництво лікарнянського комплексу" від 27.03.1992 року Управлінню капітального будівництва Київського облвиконкому було виділено земельну ділянку площею 5,6 га.

З часу початку будівництва в жовтні 1992 року і до 2012 року будівництво завершене не було і вказаний об'єкт перебував у повному господарському віданні Управління капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації.

Також судами встановлено, що у зв'язку зі зверненням у 2012 році Вишневої міської ради Київська обласна державна адміністрація листом № 11-23-16017 від 27.08.2012 року добровільно відмовилась від зазначеного об'єкту та повідомила міську раду про готовність передати вищевказаний об'єкт незавершеного будівництва до комунальної власності м. Вишневе після прийняття відповідного рішення на сесії ради.

28.08.2012 року Вишневою міською радою прийнято рішення № 1-01/ХХІІІ6-35 "Про прийняття об'єкта незавершеного будівництва "Лікарняний комплекс на 210 ліжок" до комунальної власності територіальної громади м. Вишневе", а 21.12.2012 року Київською обласною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 563 "Про передачу незавершеного будівництвом об'єкта соціальної інфраструктури "Лікарняний комплекс на 210 ліжок" у м. Вишневе у комунальну власність м. Вишневе Київської області".

Таким чином, між Вишневою міською радою та Київською обласною державною адміністрацією виникли відносини щодо передачі об'єкта з державної у комунальну власність, врегульовані Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням: Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у абзацах 2, 3, 5 ч. 1 ст. 2 цього Закону; органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій - щодо об'єктів, визначених у абзацах 4 та 6 ч. 1 ст. 2 цього Закону.

При цьому, в абзаці 6 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що об'єктами передачі згідно з цим Законом є, зокрема, об'єкти соціальної інфраструктури (заклади охорони здоров'я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств), у тому числі не завершені будівництвом.

Отже, Київська обласна державна адміністрація була вправі вирішувати питання щодо передачі незавершеного будівництвом закладу охорони здоров'я (лікарняного комплексу на 210 ліжок), який перебував у повному господарському віддані підпорядкованого їй державного підприємства з державної у комунальну власність.

Крім того, згідно з вимогами ч. ч. 5, 6 ст. 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України. Право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі, а у випадках, передбачених законом, - з дня державної реєстрації такого права.

Проте, відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність: об'єкти, право власності на які не зареєстровано в установленому законом порядку (крім об'єктів житлового фонду та гуртожитків, нерухомого військового майна, яке вивільняється у процесі реформування Збройних Сил України).

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно акта приймання-передачі від 30.07.2013 року, складеним відповідачами 1 та 2, відбулась передача з державної у комунальну власність саме об'єкта незавершеного будівництва.

Відтак, встановлені судом обставини відсутності реєстрації права власності на спірний об'єкт відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" виключають можливість передачі з державної у комунальну власність вказаного об'єкту, що свідчить про протиправність рішення Вишневої міської ради № 1-01/ХХІІІ6-35 від 28.08.2012 року "Про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Вишневе об'єкта незавершеного будівництва розташованого на земельній ділянці площею 5,6 га по вул. Ватутіна у м. Вишневе" та розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 563 від 21.12.2012 року "Про передачу незавершеного будівництвом об'єкта соціальної інфраструктури "Лікарняний комплекс на 210 ліжок" у м. Вишневе у комунальну власність м. Вишневе Київської області".

Разом з тим, прокурор звернувся до суду з відповідним позовом лише 29.09.2016 року, а відповідачами під час розгляду справи в суді першої інстанції заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного Кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З вищевказаних правових приписів вбачається, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому, норма ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Згідно зі ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових приписів дає підстави для висновку, що норми передбачені ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 01.07.2015 року у справі № 6-178цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах.

При цьому, судами попередніх інстанцій вірно відзначено, що посилання прокурора на те, що про порушення йому стало відомо з моменту проведення перевірки на підставі постанови № 139 від 16.07.2014 року, є безпідставними, оскільки оспорюванні рішення міської ради були прийняті гласно та оприлюднені для необмеженого кола осіб, у т.ч. в засобах масової інформації, а прокурор, належно здійснюючи наявні у нього на той час функції загального нагляду, повинен був своєчасно дізнатися про порушення законодавства.

Вищевказане узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в постановах у справі № 6-178цс15 від 01.07.2015 року та у справі № 3-23гс14 від 27.05.2014 року, згідно якої помилковим є висновок судів нижчих інстанцій про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень законодавства під час здійснення прокурором перевірки.

Крім того, в абз. 2 п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у рішенні господарських спорів" від 29.05.2013 року № 10 зазначено, що у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч. 2 ст. 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що прокурор своєчасно не скористався заходами прокурорського реагування щодо приведення у відповідність актів органів місцевого самоврядування до вимог закону, при цьому, прокурором не вказано, що перешкоджало йому ознайомитися зі спірними рішеннями в межах строку позовної давності, що дає підстави для висновку, що прокурор міг довідатись про відповідні порушення з моменту прийняття та оприлюднення спірних рішень.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування призводить до наслідків, визначених ч. 2 ст. 12, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

Відтак, початок перебігу строку позовної давності щодо оскарження рішення Вишневої міської ради № 1-01/ХХІІІ6-35 від 28.08.2012 року та розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 563 від 21.12.2012 року починається саме з дати прийняття цих актів, з огляду на що та враховуючи звернення прокурора з даним позовом лише у вересні 2016 року, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків щодо пропуску прокурором строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними та скасування рішення Вишневої міської ради № 1-01/ХХІІІ6-35 від 28.08.2012 року та розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 503 від 21.12.2012 року через сплив строків позовної давності за заявою зробленою стороною у спорі.

Щодо відмови у задоволенні вимог про визнання недійсними рішень Вишневої міської раді "Про передачу земельної ділянки по вул. Ватутіна в землі запасу Вишневої міської ради" № 1-01-ХХV6-47 від 13.11.2012 року, "Про затвердження КП "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном 10 років для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованим закладом охорони здоров'я по вул. Ватутіна у м. Вишневому" № 1-01/ХХХ116-29 від 29.08.2013 року, Договору оренди земельної ділянки від 15.11.2013 року, Договору суборенди земельної ділянки від 24.02.2014 року апеляційний господарський суд правомірно виходив з наступного.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що Головне управління капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації, як користувач земельної ділянки площею 5,6 га по вул. Ватутіна у м. Вишневе, після отримання необхідних погоджень реалізувало право на добровільну відмову від зазначеної земельної ділянки шляхом подання нотаріально посвідченої заяви від 17.10.2012 року.

При цьому, як вірно відзначено судом апеляційної інстанції, доводи прокурора про відчуження вказаної земельної ділянки є безпідставними, оскільки рішенням Вишневої міської ради "Про передачу земельної ділянки по вул. Ватутіна в землі запасу Вишневої міської ради" № 1-01-ХХV6-47 від 13.11.2012 року вирішено питання про припинення права постійного користування Головним управлінням капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації земельною ділянкою по вул. Ватутіна за добровільною відмовою останнього, а законодавство, що регулює правовідносини у сфері землеустрою, не містить прямої вимоги щодо обов'язковості розробки проекту землеустрою у випадку добровільної відмови від постійного користування земельною ділянкою.

Положеннями ст. 83 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; в) прийняття спадщини; г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; г-1) штучного створення земельної ділянки на території населеного пункту, у тому числі з порушенням установлених правил; ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відтак, при вирішенні питання про переведення земельної ділянки 5,6 га по вул. Ватутіна у м. Вишневе в землі запасу Вишневої міської ради остання діяла в межах повноважень та у відповідності до чинних нормативно-правових актів і на час прийняття вищезазначеного рішення Головним управлінням капітального будівництва Київської обласної державної адміністрації вже оформлено добровільну відмову від користування земельною ділянкою, а Вишнева міська рада була обізнана про волевиявлення держави в особі її уповноваженого органу.

Відповідно до рішення Вишневої міської ради "Про затвердження КП "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном 10 років для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованим закладом охорони здоров'я по вул. Ватутіна у м. Вишневому" № 1-01/ХХХ116-29 від 29.08.2013 року земельну ділянку площею 5,6 га передано в орендне користування на 10 років для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованим закладом охорони здоров'я.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Положеннями ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відтак, при прийнятті рішення №1-01/ХХХ116-29 від 29.08.2013 року Вишнева міська рада мала необхідні повноваження щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованим закладом охорони здоров'я по вул. Ватутіна у м. Вишневому.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення Вишневої міської ради №1-01/ХХХ116-29 від 29.08.2013 року 15.11.2013 року Вишневою міською радою Києво-Святошинського району Київської області (орендодавець) та КП "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво" (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендарю надається у строкове платне користування земельна ділянка для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків із вбудовано-прибудованим закладом охорони здоров'я, площею 5,6 га (кадастровий номер 3222410600:01:005:5006), яка розташована за адресою: м. Вишневе, вул. Ватутіна, в межах населеного пункту.

Згідно з п. 7 Договору його укладено строком на 10 років.

24.02.2014 року КП "Фонд сприяння залученню інвестицій у будівництво" та ТОВ "Акварелі Девелопмент Холдінг" укладено Договір суборенди земельної ділянки, згідно з яким надана орендарю за договором оренди земельна ділянка передана в суборенду відповідачу-3 з тим самим цільовим призначенням.

Як вірно відзначено судом апеляційної інстанції, вимоги про визнання недійними Договору оренди земельної ділянки від 15.11.2013 року та Договору суборенди земельної ділянки від 24.02.2014 року з посиланням на те, що спірні правочини є удаваними, заявлено прокурором як похідні від інших позовних вимог, а самостійні підстави для визнання їх недійсними у розумінні приписів ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України відсутні з огляду на наступне.

Так, відповідно до положень ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Отже, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають із змісту правочину. Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені в правочині. При цьому, підлягає доведенню те, що правочин укладений з метою приховати інший правочин і який правочин насправді укладений.

Відтак, встановивши, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності.

Так, судом апеляційної інстанції здійснено правову оцінку змісту оспорюваних правочинів та встановлено, що сторонами зазначених договорів було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору оренди землі відповідно до вимог Закону України "Про оренду землі" та у встановленому порядку здійснено їх державну реєстрацію.

Водночас, прокурором не наведено, який саме правочин насправді був вчинений сторонами, а посилання місцевого господарського суду на те, що вказані договори на підставі ст. 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" є нікчемними спростовано встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи.

До того ж, відповідність зазначених договорів загальним умовам дійсності правочинів, визначених ст. 203 Цивільного кодексу України, наявності справжнього волевиявлення сторін, спрямованості на реальне настання обумовлених ними правових наслідків та відсутність порушення умов земельного законодавства щодо передачі орендованої земельної ділянки в суборенду вже було встановлено господарськими судами у справі № 911/3548/14, за результатами розгляду якої постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2015 року залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 07.04.2015 року, що також вказує на преюдиціальність фактів з огляду на приписи процесуального закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірними висновки суду апеляційної інстанції про необхідність скасування рішення місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсними Договору оренди земельної ділянки від 15.11.2013 року та Договору суборенди земельної ділянки від 24.02.2014 року з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду апеляційної інстанції відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що інші доводи Першого заступника прокурора Київської області, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 року у справі № 910/17949/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіС.В. Бакуліна В.О. Швець