Рішення

від 07.03.2017 по справі 286/3197/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №286/3197/16-ц Головуючий у 1-й інст. Невмержицький С. С.

Категорія 55 Доповідач Борисюк Р. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Широкової Л.В.,

з участю секретаря

судового засідання ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до відділу освіти Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 20 грудня 2016 року,

встановила:

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулась з даним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь 2512 грн. недоплаченої грошової допомоги на оздоровлення та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10967 грн. 68 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона працювала у відділі освіти Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області (далі відділ освіти РДА) з 03 вересня 2001 року по 31 серпня 2016 року. В період з 18.07.2016 по 13.08.2016 перебувала у щорічній основній відпустці терміном 27 календарних днів, але допомогу на оздоровлення не отримала.

Наказом начальника відділу освіти РДА №201-К від 25.08.2016 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України була звільнена з 31 серпня 2016 року з посади методиста відділу освіти РДА. Статтею 57 Закону України Про освіту гарантовано державою педагогічним та науково-педагогічним працівникам допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі місячного посадового окладу. Відповідач не виконав вимоги закону, матеріальну допомогу не виплатив, тому у відповідності до ст.ст. 116, 117 КЗпП України з останнього підлягає стягненню також середній заробіток за час затримки розрахунку.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 20 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Зазначає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах, визначених ст.303 ЦПК України , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що матеріальна допомога на оздоровлення не була виплачена позивачу у зв'язку із тим, що у 2016 році кошти з районного бюджету на фінансування структурного підрозділу відділу освіти не були виділені у достатній кількості, що виключало можливість виплати позивачу вказаної допомоги.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Судом установлено, що з 03 вересня 2001 року ОСОБА_2 працювала у відділі освіти Овруцької РДА на посаді методиста районного методичного кабінету (а.с.3).

07 червня 2016 року вона звернулася до відповідача із заявою про надання щорічної основної відпустки та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення. Проте, їй було відмовлено у виплаті такої допомоги у зв'язку із нестачею коштів на виплату заробітної плати, що є захищеною статтею видатків бюджету (а.с.4,5).

25 серпня 2016 року у зв'язку з ліквідацією районного методичного кабінету відділу освіти ОСОБА_2 звільнено з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с.20).

За змістом ст. 57 Закону України Про освіту держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Пунктом 10 Положення про преміювання та надання матеріальної допомоги працівникам методичного кабінету відділу освіти Овруцької РДА, затвердженого наказом № 407 від 11.09.2006 року, Колективним договором між адміністрацією та профспілковим комітетом відділу освіти Овруцької РДА, затвердженого зборами трудового колективу відділу освіти, також передбачено право працівників відділу освіти на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу при наданні щорічної відпустки.

Під час розгляду справи було встановлено і дана обставина не заперечувалась представником відповідача, що при надані щорічної відпустки у 2016 році допомога на оздоровлення ОСОБА_2 не виплачувалась через нестачу коштів. Разом з тим, судом встановлено, що працівникам бухгалтерії та інших структурних підрозділів відділу освіти Овруцької РДА при наданні щорічної відпустки у 2016 році виплачувалась допомога на оздоровлення, про що свідчать копії наказів про відпустки (а.с.41-43).

Положеннями Закону України Про освіту гарантовано виплату педагогічним працівника допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки.

Відтак, має місце порушення відповідачем права позивача на отримання такої допомоги, тому наявні підстави для її стягнення на користь ОСОБА_2 в розмірі посадового окладу.

Посилання представника відповідача на прикінцеві положення Закону України Про державний бюджет України на 2016 рік та абзац 1 преамбули Закону України Про освіту є безпідставними, оскільки вказані положення не зупиняють дію ст. 57 Закону України Про освіту , а лише визначають, що вказані виплати застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі Будченко проти України від 24 липня 2014 року (заява № 38677/06) зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право, таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі Стек та інші проти Сполученого Королівства ( п. 54, заяви № 65731/01 та 65900/01, ЄСПЛ 2005-X).

Суд також нагадує, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії , заява № 33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000?I).

Таким чином, відсутність чи не передбачення у кошторисі відповідної бюджетної установи коштів на виплату допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, не звільняє установу від обов'язку по здійсненню відповідних видатків згідно із законодавством та не може свідчити про те, що педагогічний працівник не має права на отримання гарантованої державою допомоги на оздоровлення.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу .

Відповідно до ст.116 КЗпП України в день звільнення працівнику мають бути виплачені всі належні йому суми. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу , при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" , передбачає, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, наведеної у постанові від 29 січня 2014 року по справі № 6-144ц13, суд, проаналізувавши норми ч. 1 ст. 116 , ч. 1 ст. 117 КЗпП України дійшов висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обовязок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України , при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт не проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України , тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Здійснення розрахунків з працівником відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі Порядку).

Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Верховний Суд України у постанові від 21.01.2015 у справі № 6-195цс14, роз'яснив судам порядок здійснення відповідних розрахунків при задоволенні судом позову про стягнення середнього заробітку.

Відповідно до довідки № 803 від 29.11.2016, виданої відділом освіти Овруцької РДА, заробітна плата позивача становила: у липні 2016 року - 3748 грн. 42 коп., у серпні 2016 року - 3620 грн. 63 коп., а разом - 7369 грн. 05 коп. Приймаючи до уваги, що за цей період було 43 робочих дні, то відповідно середньоденна заробітна плата складала 171 грн. 37 коп. (7369, 05 : 43 = 171,37). Період затримки виплати: з 01 вересня 2016 року по 30 листопада 2016 року, тобто 64 робочі дні, відповідно, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 10967 грн. 68 коп. (171, 37 х 64 = 10967,68).

Таким чином, установивши під час розгляду справи, що при звільненні ОСОБА_2 з роботи з вини відповідача допомога на оздоровлення виплачена не була, тобто в порушення вимог ст.116 КЗпП України відповідач не провів з позивачем повний розрахунок при звільненні, тому наявні підстави для стягнення із відділу освіти Овруцької РДА середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 10967 грн. 68 коп.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає до задоволення.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, відтак з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

У зв'язку із ухваленням колегією суддів нового рішення про задоволення позову із відповідача на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню 1157 грн. 52 коп. понесених витрат на оплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія судів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 20 грудня 2016 року скасувати і ухвалити нове.

Позовну заяву ОСОБА_2 задовольнити.

Стягнути з Відділу освіти Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області (код ЄДРПОУ 02143123) на користь ОСОБА_2 2512 грн. грошової допомоги на оздоровлення, 10967 грн. 68 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 1157 грн. 52 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Судді: