Постанова

від 02.03.2017 по справі 910/20683/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2017 р. Справа№ 910/20683/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Квятківська Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Верещагін С.Г. - представник, дов. б/н від 01.11.2016;

від відповідача: Кашуба К.Е. - представник, дов. № 1286 від 08.11.2016;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Українська залізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2016

у справі № 910/20683/16 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехноком"

до Публічного акціонерного товариства „Українська залізниця"

про стягнення 369 734,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю „Донтехноком" з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості.

Рішенням від 27.12.2016 господарський суд міста Києва позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехноком" задовольнив частково. Стягнув з Публічного акціонерного товариства „Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехноком" в порядку визначеному Законом України "Про виконавче провадження", 176 391,40 грн. основної заборгованості, 171 330,27 грн. інфляційних втрат, 15 846,23 грн. 3% річних та 5 453,52 грн. судових витрат. В задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, Публічне акціонерне товариство „Українська залізниця" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2016 у справі № 910/20683/16 та прийняти нове, яким у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 апеляційну скаргу ПАТ „Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2016 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Гаврилюк О.М., судді: Куксов В.В., Коротун О.М. та призначено розгляд справи № 910/20683/16 на 20.02.2017.

07.02.2017 відповідачем через відділ канцелярії суду подано заяву про повернення надмірно сплаченої суми судового збору у розмірі 234,66 грн., оскільки скаржник сплатив судовий збір у розмірі 6 233,53 грн, однак, необхідно було сплатити суму у розмірі 5 998,87 грн., що має відраховуватись від суми 5 453,52 грн., відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2016 у справі № 910/20683/16.

Апеляційний господарський суд, розглянувши подану заяву, дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, враховуючи наступне.

Законом передбачено сплату судового збору з апеляційної та касаційної скарги на рішення суду, виходячи з розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви незалежно від того, чи оскаржуються все рішення (постанова) суду в цілому чи його частина (п. 4 листа Вищого господарського суду України від 12.11.2015 № 01-06/2093/15 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір", із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 22.05.2015 № 484-VII).

Враховуючи викладене вище, перевіривши розмір судового збору, сплачений скаржником, апеляційний господарський суд встановив, що заява про повернення надмірно сплаченої суми судового збору задоволенню не підлягає (176391,40 + 14265,96 + 170636,22 + 15889,69/100*1,5)*110% = 6223,53 грн.).

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України Київським апеляційним господарським судом в судовому засіданні 20.02.2017 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги ПАТ „Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2016 до 02.03.2017.

В зв'язку з перебуванням судді-учасника колегії Куксова В.В. у відпустці відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 01.03.2017 було визначено склад колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), Сулім В.В., Коротун О.М.

В зв'язку з перебуванням судді-учасника колегії Коротун О.М. на лікарняному, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 02.03.2017 було визначено склад колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), Майданевич А.Г., Сулім В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 прийнято матеріали справи № 910/20683/16 з розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства „Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2016 у справі № 910/20683/16 до свого провадження.

У судовому засіданні 02.03.2017 представник відповідача апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову з підстав, викладених, зокрема, в апеляційній скарзі, письмових поясненнях.

Представник позивача в судовому засіданні 02.03.2017 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, вважає вимоги апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі; в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 176 391,40 грн., пені в розмірі 14 265,96 грн., збитків від інфляції, що складають 170 636,22 грн., 3% річних у розмірі 15 889,69 грн.; судових витрат.

На підставі ст. 22 ГПК України 01.12.2016 позивачем до господарського суду першої інстанції подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 176 391,40 грн. основної заборгованості, 6 166,46 грн. пені, 171 330,27 грн. інфляційного збільшення заборгованості та 15 846,23 грн. трьох відсотків річних.

Як вбачається із матеріалів справи, 26.03.2013 між позивачем та Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України Укрзалізничпостач укладено договір поставки № ЦХП-02-02313-01, відповідно до п. 1.1 якого, позивач, за договором постачальник, зобов'язався поставити та передати у власність, а Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України Укрзалізничпостач , за договором замовник, прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені в договорі.

Згідно із п.п. 4.3, 5.3 договору поставки загальна сума договору на момент його підписання складає - 1 944 832,50 грн., крім того, ПДВ 20% - 388 966,50 грн., всього 2 333 799,00 грн.; датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем - структурним підрозділом залізниці, реквізити якого зазначені в рознарядці замовника, що підтверджується належно оформленим актом прийому - передачі, який підписується представниками вантажоодержувача, постачальника та затверджується керівництвом служби залізниці вантажоодержувача, оригінал якого надається замовнику.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.3 договору поставки оплата за кожну партію поставленої продукції по договору проводиться замовником протягом 75 банківських днів після дати поставки партії продукції, у відповідності з рахунком - фактурою на дану партію, обумовлену договором, згідно із п. 5.2; остаточні фінансові взаєморозрахунки сторони здійснюють після підписання акту звірки, який складається і підписується уповноваженими сторонами.

Згідно із п. 13.5 договору поставки сторона зобов'язується в п'ятиденний термін повідомити іншу сторону про зміни юридичної і фактичної адреси, змінах у банківських реквізитах, запланованій реорганізації, або ліквідації. У випадку реорганізації, сторона у п'ятиденний термін зобов'язується підписати з іншою стороною додаткову угоду, в якій визначити подальший порядок взаємин між сторонами.

Додатковою угодою № 1 від 03.04.2013 сторони змінили ціну договору поставки.

Факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару на суму у розмірі 1 876 391,40 грн. підтверджується актами приймання-передачі продукції та видатковими накладними, належним чином засвідчені копії яких наявні у матеріалах справи.

Як зазначає позивач, не заперечує замовник та вбачається із матеріалів справи, останнім частково, на суму у розмірі 1 700 000,00 грн., сплачено позивачу за поставлений товар згідно із договором поставки; остання сплата за поставлений товар згідно із договором поставки була здійснена відповідачем - 31.01.2014.

Листом вих. № ЦЗВ-20/72 від 07.12.2015 Публічне акціонерне товариство Українська залізниця , в особі Філії Центр забезпечення виробництва повідомило позивача про проведення державної реєстрації ПАТ Укрзалізниця , яке згідно із Законом України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування є правонаступником Укрзалізниці та підприємств і установ, реорганізованих шляхом злиття відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 Про утворення Публічного акціонерного товариства Українська залізниця та про те, що ПАТ Укрзалізниця розпочало свою фінансово-господарську діяльність з 01.12.2015, і що з 01.12.2015 всі права і обов'язки за договором від 25.03.2013 № ЦХП-02-02313-01 укладеним відповідачем перейдуть до ПАТ Укрзалізниця , оскільки відповідач увійшов до переліку підприємств та установ, правонаступником яких є ПАТ Укрзалізниця .

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту. Оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється Товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб'єктів господарювання.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 (опублікована в Урядовому кур'єрі, 2014, 07, 4 липня 2014 року № 118), було утворено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.

Серед наведеного у додатку 1 до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України № 200 переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", значиться й Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України Укрзалізничпостач .

Відповідач в особі Філії Центр забезпечення виробництва згідно із вимогами п. 13.5 договору поставки повідомив позивача листом про перехід до нього з 01.12.2015 прав та обов'язків за договором. Однак, додаткова угода у строк встановлений п. 13.5 договору поставки, яка б визначала подальший порядок взаємин між сторонами підписана не була, і доказів іншого матеріали справи не містять. Обов'язок підписання відповідної додаткової угоди у випадку реорганізації, покладений п. 13.5 договору поставки на сторону, яка реорганізовується, а отже, на відповідача, відповідно відсутність додаткової угоди, на яку посилається відповідач, є наслідком бездіяльності відповідача.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач є правонаступником Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України Укрзалізничпостач , і що до відповідача перейшли зобов'язання за договором.

31.01.2016 між позивачем та Публічним акціонерним товариством Українська залізниця , в особі Філії Центр забезпечення виробництва був підписаний акт звірки поставок та розрахунків між ними по договору № ЦХП-02-02313-01 від 25.03.2013 станом на 31.01.2016, у якому зазначено заборгованість Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , в особі Філії Центр забезпечення виробництва за договором поставки у розмірі 176 391,40 грн., який скріплений печатками сторін та підписами відповідальних посадових осіб.

Доказів сплати відповідачем заборгованості у розмірі 176 391,40 грн. останнім не надано, відсутні такі докази і у матеріалах справи.

Згідно із статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 176 391,40 грн., за поставлений товар згідно із договором поставки, є такою, що підтверджена матеріалами справи та відповідає чинному законодавству.

Згідно із ч. 2 ст. 193, ч. 1. ст. 216 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 10.6 договору поставки сторони погодили, що в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення.

Частиною 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою 11.11.2016.

Таким чином, враховуючи те, що строк виконання відповідачем зобов'язання був передбачений договором поставки до 14.10.2013, що позовна вимога про стягнення пені за період з 15.11.2013 по 15.05.2014 пред'явлена після спливу позовної давності.

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін (п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Таким чином, згідно із ч. 2 ст. 258 ЦК України, позивачем заявлено вимогу про стягнення пені із пропуском позовної давності, тому, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що у позовній вимозі про стягнення пені з відповідача задоволенню не підлягає.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором поставки, перевіривши розрахунок позивача 3% річних та інфляційних нарахувань, апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що суми 3% річних у розмірі 15 846,23 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 171 330,27 грн., є правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, як із такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не спростовують викладених у рішенні висновків суду.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2016 у справі № 910/20683/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2016 у справі № 910/20683/16 залишити без змін.

3. Справу № 910/20683/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім