Рішення

від 13.03.2017 по справі 914/172/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2017р. Справа№ 914/172/17

Господарський суд Львівської області у складі судді Блавацької-Калінської О.М., при секретарі Кияк І.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз від імені якого діє Філія Управління магістральних газопроводів Львівтрансгаз , м. Львів

до відповідача: Торгово-виробничого підприємства ІТК у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Червоноград, Львівська область

про: стягнення 54 331,40 грн.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 22.12.16 р.);

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 15.02.17 р.);

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області Публічним акціонерним товариством Укртрансгаз від імені якого діє Філія Управління магістральних газопроводів Львівтрансгаз заявлено позов до Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз від імені якого діє Філія Управління магістральних газопроводів Львівтрансгаз про стягнення 54 331,40 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 25.01.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд в судовому засіданні на 20.02.2017 року.

У судових засіданнях 20.02.2017 р. та 06.03.2017 р. відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувались перерви.

13.03.2017 р. представник позивача у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, письмових поясненнях, поданих на адресу суду, поясненнях, наданих у судовому засіданні. Просить стягнути з відповідача на користь позивача пеню за прострочення виконання умов договору у розмірі 9 055,23 грн., 7 % штрафу в розмірі 18 643,13 грн., 10 % штрафу в розмірі 26 633,04 грн. та стягнути судовий збір у розмірі 1 600,00 грн.

13.03.2017 р. відповідач у судове засідання з'явивися, щодо задоволення позовних вимог заперечив, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поясненнях, наданих у судовому засіданні, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

16.02.2017 р. відповідач подав на адресу суду відзив на позовну заяву (за вхідн. № 6406 від 16.02.2017 р.), в якому зазначив, що вважає вимоги про стягнення 7% штрафу в розмірі 18 643,13 грн., 10% штрафу в розмірі 26 633,04 грн. такими, що не підлягають до задоволення, зокрема посилаючись на те, що відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне і те саме порушення строків виконання зобов'язань за договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Таким чином, штраф і пеню можливо стягувати разом лише за різні порушення умов договору. На думку відповідача, позивач на підставі п. 6.6 укладеного договору тричі нарахував неустойку: пеню та штраф (10% і 7%) за одне й те сааме порушення відповідачем умов договору. Щодо стягнення судового збору відповідач у відзиві зазначає, що відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

20.02.2017 р. позивач подав на адресу суду заперечення на відзив (за вхідн. № 6682/17 від 20.02.2017 р.), в яких посилається на те, що застосування штрафних санкцій щодо відповідача є правомірним, оскільки відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Пунктом 6.6 договору встановлено, що за порушення виконавцем строків виконання зобов'язання він виплачує замовнику неустойку у розмірі, встановленому абзацом другим п.2 ст.231 Господарського кодексу України, окрім того, за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 10% від суми договору.

03.03.2017 р. відповідач подав на адресу суду пояснення на заперечення на відзив (за вхідн. № 8718/17 від 03.03.2017 р.), в якому посилається на те, що пеня та штрафи нараховані за одне і те саме порушення, а саме порушення виконавцем строків виконання зобов'язання за укладеним договором згідно з п.6.6 договору, чинне законодавство не передбачає можливості одночасного стягнення за одне і те ж саме порушення штрафу у розмірі, встановленому законом, та у розмірі, встановленому договором, а надає перевагу розміру штрафу, встановленому договором (ч. 2. ст. 231 Господарського кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

15 серпня 2016 р. між Публічним акціонерним товариством Укртрансгаз в особі філії Управління магістральних газопроводів Львівтрансгаз - замовником (надалі - позивачем) та Торгово-виробничим підприємством ІТК у формі товариства з обмеженою відповідальністю - виконавцем (надалі - відповідачем) укладено договір № НОМЕР_1 про надання послуг (надалі - договір), відповідно до умов якого, виконавець зобов'язується за завданням замовника, згідно з Технічних вимог і якісних характеристик предмета закупівлі (додаток № 1 до цього договору) в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, на свій страх і ризик виконати власними та залученими силами і засобами, обладнанням, матеріалами і механізмами на об'єкті замовника, у встановлений строк (додаток № 2 до цього договору), а замовник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти і оплатити наступні послуги: 43.29.1 Роботи будівельно-монтажні, інші (Код ЄЗС 021:2015:45442000-7 Нанесення захисного покриття) (Відновлення антикорозійного покриття на ГРС УМГ ЛЬВІВТРАНСГАЗ ) - ЛОТ 2 (Рівненське ЛВУМГ).

Згідно з п.п. 2.1, 2.2 договору початок надання послуг: не більше 15 календарних днів від дати підписання сторонами договору, закінчення надання послуг: не пізніше 6 місяців від дати підписання договору.

Відповідно до п.3.1 договору за надані послуги, згідно з цим договором, замовник перераховує виконавцю, у відповідності до кошторисної документації (додаток № 3 до договору), та на підставі підписаних сторонами актів передання-приймання наданих послуг 266 330,40 грн., в тому числі ПДВ 44 388,40 грн. Остаточний розрахунок за цим договором проводиться замовником не пізніше 30 календарних днів після повного завершення виконання послуг, визначених у п.1.1 договору, включаючи усунення виявлених під час приймання недоліків, тобто після підписання сторонами останнього акта передання-приймання наданих послуг (п. 3.6 договору).

Пунктом 4.1 договору встановлено, що строк надання послуг встановлено відповідно до Графіку надання послуг, який є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 2), але не пізніше строку, зазначеного в п. 2.2 договору.

Згідно з п. 5.1 договору приймання та оцінка наданих послуг здійснюється у строки, передбачені Графіком надання послуг (додаток № 2 до договору), у відповідності до порядку встановленого чинним законодавством. Після закінчення послуг виконавець оформляє акти передавання-приймання послуг, всі необхідні бухгалтерські документи, а також акти контролю ізоляційного покриття по формах, згідно ДСТУ 4219-2003 і у строк 5 календарних днів, передає їх замовнику (п. 5.2 договору). Пунктом 5.3 договору встановлено, замовник протягом 14 календарних днів від дня отримання вказаних в п. 5.2 документів зобов'язаний надіслати виконавцю підписаний акт, або мотивовану відмову від приймання. Якщо недоліки виконання послуг були виявлені в процесі їх надання, рекламація повинна бути направлена в 10 денний строк з дня їх виявлення. Виконавець зобов'язується усунути недоліки за свій рахунок в 30 денний строк після одержання рекламації. У випадку відмови замовника від приймання наданих послуг сторони складають двохсторонній акт з переліком необхідних доробок і термінами їх виконання (п. 5.4 договору).

Відповідно до Графіку надання послуг (додаток №2 до договору) відповідач зобов'язувався надати послуги, передбачені договором, у строк до 120 днів від дати підписання договору. 15.08.2016 р. сторонами підписано договір про надання послуг. 13.12.2016 р. закінчився строк, в межах якого відповідач зобов'язувався виконати передбачені договором послуги.

Пунктом 6.6 договору передбачено, що за порушення виконавцем строків виконання зобов'язання за цим договором, він виплачує замовнику неустойку у розмірі, встановленому абз. 3 п. 2 ст. 231 ГК України, окрім того, за прострочення понад тридцять днів - додатково сплачує штраф у розмірі 10% від суми договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за укладеним договором, а саме не надав передбачені договором послуги у строк, передбачений умовами договору, який закінчився 13.12.2016 р. З огляду на наведене, позивач просить стягнути з відповідача 9 055,23 грн. - 0,1 % пені від вартості робіт за кожний день прострочення виконання умов договору за період з 14.12.2016 р. до 16.01.2017 р.; 18 643,13 грн. - 7 % штрафу за період з 14.12.2016 р. до 16.01.2017 р.; 26 633,04 грн. - 10 % додаткового штрафу за період з 14.12.2016 р. до 16.01.2017 р. та 1 600,00 грн. - судового збору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи із наступних мотивів:

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом положень ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 3 ст. 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст. 6, 627 ЦК України).

Судом встановлено, що 15.08.2016 р. між укладено договір № НОМЕР_1 про надання послуг, відповідно до умов якого, виконавець зобов'язувався за завданням замовника виконати роботи, а замовник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти і оплатити наступні послуги.

Положеннями ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (ст. 905 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України). В силу положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що роботи за договором повинні були виконуватись відповідно до Графіку надання послуг, який є невід'ємною частиною договору. Відповідач зобов'язувався надати послуги у строк до 120 днів від дати підписання договору. 15.08.2016 р. сторонами підписано договір № НОМЕР_1 про надання послуг. 13.12.2016 р. закінчився строк, в межах якого відповідач зобов'язувався виконати передбачені договором послуги. Відповідач не виконав передбачені договором послуги. Відповідно до п. 5.2 договору після закінчення послуг виконавець оформляє акти передавання-приймання послуг, всі необхідні бухгалтерські документи, а також акти контролю ізоляційного покриття по формах, згідно ДСТУ 4219-2003 і у строк 5 календарних днів, передає їх замовнику. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з виконання послуг, передбачених договором про надання послуг.

Враховуючи наведене, відповідач не виконав умов договору, не надав позивачеві передбачені договором послуги у встановлений Графіком надання послуг строк, таким чином, не виконав взяті на себе зобов'язання за укладеним договором.

Приписами ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Виходячи із змісту вказаної норми штраф і пеня є різновидом неустойки.

За змістом положень ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 6.6 договору за порушення виконавцем строків виконання зобов'язання за цим договором, він виплачує замовнику неустойку у розмірі, встановленому абз. 3 п. 2 ст. 231 ГК України, окрім того, за прострочення понад тридцять днів - додатково сплачує штраф у розмірі 10% від суми договору.

Згідно з ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається . У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абз. 3 та 4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", ст. 36 Закону України "Про телекомунікації", ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Згідно з Додатком 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 р. № 64 Про проведення перевірки фінансового-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки позивач належить до підприємств державного сектору економіки.

Відповідно до абзацу 3 ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором , у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу , передбаченого абз.3 ч.2 ст.231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом ; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 6 грудня 2010 року в справі № 3-4гс10, від 20 грудня 2010 року у справі № 3-41гс10, від 28 лютого 2011 року у справі № 3-11гс11 ).

Відповідно до п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Можливість одночасного стягнення пені і штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу і пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкції, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватись різний набір санкцій. (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 р. у справі № 42/252, від 09.04.2012 р. у справі № 20/246-08, від 27.04.2012 р. у справі № 06/5026/1052/2011 ).

Крім цього, з врахуванням наведено, а також того, що сторонами у договорі визначено розмір додаткового штрафу 10% за прострочення понад тридцять днів, суд дійшов висновку, що в стягненні штрафу, нарахованого відповідно абз.3 ч.2 ст. 231 ГК України в сумі 18 643,13 грн. слід відмовити, оскільки інший розмір штрафу передбачений договором. У цьому випадку має місце подвійне стягнення за несвоєчасне виконання зобов'язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (постанова Верховного Суду України від 1 липня 2014 року у справах №3-31гс14,3-32гс14 ).

Щодо стягнення пені на підставі ч.2 ст. 231 ГК України в сумі 9055,23 грн. суд дійшов висновку про її підставність, оскільки позивач належить до суб'єктів господарювання, що належить до державного сектора економіки, інший розмір пені договором не передбачений, має місце прострочення виконання негрошового обов'язку у вигляді невиконання робіт.

Відтак, у задоволенні вимоги позивача щодо стягнення з позивача 18643,13 грн. - 7 % штрафу необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому кожна суттєва для справи обставина повинна підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

При цьому за умовами ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст. 43 ГПК України).

Оцінивши надані у справі докази у справі, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 055,23 грн. - пені, 18 643,13 грн. - 7% штрафу, є обґрунтованими та підлягають до задоволення. В частині задоволення решти позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити.

Згідно з п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процессуального кодексу України від 21.03.2013 р. № 7 у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Торгово-виробничого підприємства ІТК у формі товариства з обмеженою відповідальністю (80100, Львівська область, м. Червоноград, вул. Шашкевича, 7; ідентифікаційний код 22405022) на користь Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз від імені якого діє Філія Управління магістральних газопроводів Львівтрансгаз (79053, м. Львів, вул. Рубчака, 3; ідентифікаційний код 25560823) 9 055,23 грн. - пені, 26633,04 грн. - 10 % штрафу та 1050,98 грн. - судового збору.

3. В частині задоволення решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати, відповідно до ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 13.03.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення складений та підписаний 14.03.2017 р.

Суддя Блавацька-Калінська О. М.