Ухвала

від 07.03.2017 по справі 826/10932/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

Іменем України

07.03.2017 м.Київ № К/800/32652/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: О.А.Веденяпіна, Голубєвої Г.К., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуОфісу великих платників податків ДФС на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2016 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду 09.11.2016 у справі №826/10932/16 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю ВІТА ВЕРІТАС доОфісу великих платників податків ДФС провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ВІТА ВЕРІТАС звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.07.2016 №0001154209, прийняте Офісом з обслуговування великих платників податків Державної фіскальної служби щодо ТОВ ВІТА ВЕРІТАС та зобов'язати Офіс з обслуговування великих платників податків Державної фіскальної служби відновити в інформаційній системі АІС Податковий блок дані податкової звітності ТОВ ВІТА ВЕРІТАС шляхом внесення показників, зазначених у податкових деклараціях з податку на додану вартість за квітень 2015 року (№9099993818 від 19.05.2015) та за травень 2015 року (№9127183493 від 18.06.2015).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 09.11.2016, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.07.2016 №0001154209, прийняте Офісом з обслуговування великих платників податків Державної фіскальної служби щодо ТОВ ВІТА ВЕРІТАС (код ЄДРПОУ 33346854). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги та з урахуванням посилань відповідача у касаційній скарзі на незаконність рішень судів попередніх інстанцій в задоволеній частині позовних вимог, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права в цій частині, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 18.05.2015 по 07.06.2015 відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача, відповідно до наказу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 18.05.2016 №320, виданого на підставі ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 20.04.2016 по справі №756/5154/16-к, та складено акт перевірки від 14.06.2016 №722/28-10-42-06/33346854 Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ ВІТА ВЕРІТАС з питань дотримання вимог податкового законодавства, правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету України податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість при взаємовідносинами з ТОВ Кантарі - Фінанс Груп за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 , яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

- пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2015 рік на суму 28237481 грн.,

- п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість з 01.01.2015 по 31.12.2015 на загальну суму 5647496 грн. грн., в тому числі: за квітень 2015 року в сумі 3980196 грн., за травень 2015 року в сумі 1667300 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з недоведеністю реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Кантарі - Фінанс Груп , у якого відсутні можливості для виконання таких операцій.

ТОВ ВІТА ВЕРІТАС не погодилось з висновками МГУ ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників та направило свої заперечення на акт від 21.06.2016 №169. Згідно відповіді на заперечення від 30.06.2016 №36/722/28-10-42-06/33346854 висновки акту залишено без істотних змін, окрім виправлення неточностей акту щодо місцезнаходження платника податків, а заперечення ТОВ ВІТА ВЕРІТАС залишено без задоволення.

04.07.2016 відповідачем, на підставі акта перевірки №722/28-10-42-06/33346854 від 14.06.2016 та відповіді на заперечення від 30.06.2016 №36/722/28-10-42-06/33346854 прийнято, окрім іншого, податкове повідомлення-рішення №0001154209, яким позивачу за порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 7059370 грн., у т.ч. за податковими зобов'язаннями у розмірі 5647496 грн. згідно декларацій за період квітень і травень 2015 року та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1411874 грн.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується первинними документами, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов'язань. Допущені постачальником порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ ВІТА ВЕРІТАС , здійснювало господарську діяльність з експлуатації і надання в оренду власного нерухомого майна, що відповідає основним видам діяльності позивача згідно з ЄДРПОУ, є власником наступних об'єктів нерухомого майна: нежилого будинку соціально-культурного призначення Блоку А, який розташований в м. Києві по Оболонському проспекту №1Б з комерційним найменуванням ТРЦ Dream Town 1 частина , нежилого будинку Блоку Б, який розташований в м. Києві по Оболонському проспекту №21-Б, з комерційним найменуванням ТРЦ Dream Town 2 частина .

Судами першої та апеляційної інстанції також встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ Кантарі - Фінанс Груп (на об'єктах позивача: нежилі будинки соціально-культурного призначення, які розташовані у м. Києві, проспект Оболонський, 1б та 21б, з комерційним найменуванням - ТРЦ Dream Town 1 та 2 частини) при виконанні договорів від 27.03.2015 №КФГ-А3 та від 27.03.2015 №КФГ-Б3, предметом яких є надання комплексу послуг з очищення та обробки елементів оздоблення огороджень з нержавіючої сталі; договорів від 27.03.2015 №КФГ-А2 та від 27.03.2015 №КФГ-Б2, предметом яких є надання послуг з технічного обслуговування дверних систем, вивісок та фрамуг; договорів від 27.03.2015 №КФГ-А1 та від 27.03.2015 №КФГ-Б1, предметом яких є надання послуг з технічного обслуговування систем вентиляції та кондиціювання; договорів від 25.03.2015 №КФГ-УА та від 25.03.2015 №КФГ-УБ, предметом яких є виконання робіт/надання послуг з обслуговування конструкцій й складових частин будівлі; договорів від 23.03.2015 №КФГ-РА та від 23.03.2015 №КФГ-РБ, предметом яких є виконання ремонтно-оздоблювальних робіт, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: актами наданих послуг, податковими накладними, специфікаціями та кошторисами до договорів, актами прийому-передачі виконаних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати.

Умовами усіх названих договорів, укладених позивачем з ТОВ Кантарі-фінанс Груп було передбачено, що підрядник зобов'язується виконувати роботи власними або задіяними силами, з використанням власних матеріалів та обладнання. Для виконання своїх обов'язків за договором підрядник має право самостійно залучати третіх осіб, доручаючи їм виконання окремих завдань. При цьому підрядник залишається відповідальним перед замовником за виконання умов договору.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, роботи та послуги придбавались у ТОВ Кантарі-фінанс груп з метою їх подальшого використання у господарській діяльності товариства з метою утримання в належному технічному стані ТРЦ Dream Town 1 та 2 частини.

Окрім того, у бухгалтерському обліку Товариства зроблені відповідні записи щодо оприбуткування результатів виконаних робіт і послуг, що також підтверджується даними проведеної відповідачем перевірки, зокрема, якою встановлено, що дані операції відображені наступними бухгалтерськими проводками: Дт 911 Загальновиробничі витрати (Блок-А) , Загальновиробничі витрати (Блок-Б) - Кт 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками - 28237481 грн. Дт 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками - Кт 685 Розрахунки з іншими кредиторами - 33884977,26 грн ; Дт 644.2 Податковий кредит - Кт 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками - 5 647 496 грн.

З огляду на викладене в акті перевірки, суди зробили правильний висновок, що відповідачем не заперечується наявність у позивача необхідних первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, та відповідність вказаних у них обсягів господарських операцій і задекларованих у податковій звітності сум від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток та сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до приписів пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

Поруч з цим, в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на даних податкової інформації щодо спірного контрагента та його контрагентів по ланцюгу постачання, а також на матеріалах слідчого управління щодо посадових осіб ТОВ ВІТА ВЕРІТАС та взаємовідносин з ТОВ Кантарі-Фінанс Груп , порушеного за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 212 КК України, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Крім того, постановою СВФР ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м.Києві від 24.10.2016 р. кримінальне провадження закрите у зв'язку з встановленням відсутності складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 212 Кримінального кодексу України.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства або недостатньою кількістю у контрагента трудового ресурсу для самостійного виконання договірних зобов'язань. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено. А недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість виконати роботи або надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих робіт/послуг, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента, доказів про те, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів.

Окрім того, твердження податкового органу у касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції не надав повної оцінку його доводам та доказам, а також неправильно врахував при вирішенні спору те, що єдиною підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації, спростовуються, викладеними в судовому рішенні мотивами та обґрунтуваннями, а також наданою правовою оцінкою усіх доказів та обставин, що стосуються предмету доказування. Апеляційним судом з'ясовано характер та зміст спірних операцій позивача з його контрагентом при виконанні договорів укладених з останнім, зроблено вмотивований висновок про відповідність первинних документів вимогам чинного податкового законодавства, а також про те, що відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, встановлено наявність зв'язку між фактом придбання послуг та робіт з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих послуг та робіт у господарській діяльності.

Між тим, як вбачається з апеляційної скарги, в межах доводів якої переглядалось рішення місцевого суду, податковий орган наполягав на відсутності економічної мети в господарській діяльності контрагента та недостатності адміністративно-господарських можливостей останнього, що, в свою чергу, також спростовує твердження податкового органу, наведені у касаційній скарзі про те, що судом апеляційної інстанції проігноровано його доводи.

Водночас, судами попередніх інстанцій при вирішені спору цілком правомірно взято до уваги наявність ухвали Вищого адміністративного суду України від 05.04.2016 у справі К/800/6436/15, якою залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.10.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 у справі № 826/14265/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВІТА ВЕРІТАС до ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві. Вказаними рішеннями було встановлено та підтверджено реальність і економічну доцільність (ділову мету) ТОВ ВІТА ВЕРІТАС щодо укладення та виконання господарських договорів на здійснення аналогічних робіт (обслуговування конструкцій та складових частин будівлі, ремонтно-оздоблювальних робіт, послуг з ТО вентиляції та кондиціонування, послуг з ТО дверних систем, вивісок та фрамуг, послуг з очищення та обробки елементів оздоблення огороджень з нержавіючої сталі) на вказаних об'єктах будівель ТРЦ Dream Town .

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду 09.11.2016 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді О.А.Веденяпін Г.К.Голубєва