Ухвала

від 07.03.2017 по справі 820/343/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2017 року м. Київ К/800/367/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Веденяпіна О.А.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Ігнатенко О.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2016 року

та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року

по справі № 820/343/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Верна

до Київської об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Верна звернулось до суду з позовною заявою до Київської об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 11.12.2015 року №0046651701 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 705,50 грн., №0003492202 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем податок на прибуток підприємств на загальну суму 3363765,00 грн. та №0003502202 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 3440101,50 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2016 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Київському районі м. Харкова було складено акт від 27.11.2015 року №1265/20-31-22-01/24284031 за результатами планової виїзної документальної перевірки ТОВ Верна з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року.

На підставі зазначеного акту 11.12.2015 року відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

В якості підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень №0003492202 та №0003502202 в акті перевірки міститься висновок про порушення позивачем вимог п. 138.1, п. 138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 2242510,00 грн. та вимог п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 2293401,00 грн. Також, в акті перевірки міститься висновок про порушення позивачем пп. б 176.2 п.176.2 ст.176 ПК України.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, видаткові накладні, акти приймання-передачі наданих послуг, банківські виписки, журнал обліку довіреностей, акти здачі-приймання робіт та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Також, в акті перевірки міститься висновок про порушення позивачем пп. б 176.2 п.176.2 ст.176 ПК України, оскільки у довідці за формою 1ДФ про суми нарахованого (сплаченого) доходу на користь платника податку, та сум утриманого з них доходу за 3 квартал 2014 року встановлено подання інформації з перекрученими даними про суму утриманого податку на доходи при виплаті роялті ОСОБА_1

Як свідчать матеріали справи, відповідно до пп. б п.176.2 ст.176 ПК України позивачем було подано відповідачу у законодавчо встановлені строки податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також суми утриманого з них податку за формою 1-ДФ.

В порушення п.4 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженому Наказом Мінфіну від 20.08.2015 року №727, в акті перевірки не зазначено суті порушення пп. б п.176.2 ст.176 ПК України.

Відповідно до п.167.1 ст.167 Податкового кодексу України роялті оподатковуються за правилами, встановленими для оподаткування дивідендів, за ставками, визначеними п.167.1 ст. 167 цього Кодексу.

У п.167.1 ст.167 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у звязку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Оподаткування дивідендів, роялті та інвестиційного прибутку, нарахованих (виплачених) на користь фізичних осіб протягом звітного місяця, здійснюється податковим агентом під час кожного нарахування (виплати) із застосуванням ставки, встановленої абзацом першим цього пункту, що не виключає обов'язку отримувача таких доходів щодо здійснення річного перерахунку за сукупністю ставок, передбачених п. 167.5 цієї статті.

Таким чином, суди правомірно вказали на те, що позивач обґрунтовано оподаткував виплату роялті ОСОБА_1 в липні 2014 року за ставкою 15%, утримуючи податок на доходи фізичних осіб за цією операцією в сумі 3000,00 грн. (20000*15%) та відобразивши цю суму у складі форми 1-ДФ за третій квартал 2014 року.

Отже, висновок податкового органу про порушення ТОВ Верна пп. б 176.2 п.176.2 ст. 176 ПК України є безпідставним.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Київської об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2016 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року по справі № 820/343/16 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписВеденяпін О.А. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 10.03.2017 р.