Рішення

від 09.03.2017 по справі 916/3486/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" березня 2017 р.Справа № 916/3486/16

За позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю „МП ЕФЕС»

До відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю „КРАН ЛОГІСТІК СЕРВІС»

За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю „НЬЮ ВІНД» : Публічне акціонерне товариство „Укртелеком»

Про стягнення 492594,76 грн.

Суддя Д'яченко Т.Г.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника за довіреністю

Від відповідача: не з'явилися

Від третіх осіб: не з'явилися

У судовому зсіданні 13.02.2017р. відповідно до вимог ст. 77 ГПК України було оголошено перерву по справі до 22.02.2017р. о 09 год. 30 хв.

СУТЬ СПОРУ : Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „МП ЕФЕС» звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „КРАН ЛОГІСТІК СЕРВІС» про стягнення 499621,82 грн., з яких сума основного боргу за договором №100101 від 01.10.2015р. у розмірі 433700 грн., 3% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 9938,19 грн. та пеню у розмірі 55983,63 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.12.2016р. порушено провадження у справі №916/3486/16 та призначено до розгляду у судовому засіданні.

22.02.2017р. до господарського суду Одеської області представником відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „КРАН ЛОГІСТІК СЕРВІС» надано клопотання в порядку ст. 27 ГПК України, у якому він просив залучити до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю „НЬЮ ВІНД» та Публічне акціонерне товариство „Укртелеком» .

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.02.2017р. залучено до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю „НЬЮ ВІНД» та Публічне акціонерне товариство „Укртелеком» .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю „КРАН ЛОГІСТІК СЕРВІС» заперечує порти задоволення позовних, з підстав, які викладено у письмових поясненнях від 22.02.2017р.

У наданих запереченнях відповідачем було зазначено суду, що наразі укладений договір між сторонами є діючим, оскільки відповідно до п. 9.2. Договору, не було відповідного звернення з боку позивача та відповідача щодо його розірвання.

З боку Товариства з обмеженою відповідальністю „КРАН ЛОГІСТІК СЕРВІС» зроблені усі дії щодо уникнення порушення умов укладеного договору між сторонами, а саме укладені необхідні договори з контрагентами задля належного виконання зобов'язань перед позивачем за умовами Договору поставки №100101 від 01 жовтня 2015 року.

Однак, як зазначає відповідач, з незалежних від нього обставин контрагенти зі свого боку не виконують свої зобов'язання, що в свою чергу впливає на виконання господарських зобов'язань відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю „МП ЕФЕС»

07.03.2017р. до господарського суду Одеської області представником позивача надано уточнення до позовних вимог, відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю „МП ЕФЕС» просить суд стягнути з відповідача загальну суму в розмірі 504865,46 грн., у тому числі за договором №100101 від 01.10.2015р. згідно уточненого розрахунку позивача: суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 438470,70 грн., 3% річних - 2744,79 грн. та пеню у розмірі 56149,97 грн.

Суд не приймає до розгляду уточнення позовних вимог в частині стягнення з відповідача нарахованих інфляційних втрат в сумі 4770,70 грн. з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. (із змінами та доповненнями), передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК України, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК України.

Згідно до ч. 1 п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. (із змінами та доповненнями), ГПК України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК України. Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК України, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи (п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. (із змінами та доповненнями).

Абзацами 4,5 п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. (із змінами та доповненнями) визначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Приймаючи до уваги, що заявлена вимога позивача щодо стягнення нарахованих інфляційних втрат по суті є зміною підстави і предмету позову, така вимога судом не розглядається.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

01 жовтня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „МП ЕФЕС» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „КРАН ЛОГІСТІК СЕРВІС» (Постачальник) було укладено Договір поставки №100101 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця кабель, що виведений з експлуатації (надалі-товар), а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується його прийняти та оплатити.

Відповідно до п. 1.2. Договору, кабель, який є об'єктом купівлі-продажу за Договором, продається Покупцеві у демонтованому вигляді за місцем його проходження без гарантійного строку експлуатації.

Згідно до п. 1.3. Договору найменування, вид, характеристика, кількість та ціна товару, який поставляється за цим договором, зазначаються сторонами у рахунках-фактурах, видаткових накладних та/або специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

Положеннями п. 2.1. Договору визначено, що поставка відповідної партії товару здійснюється Постачальником протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати зарахування передоплати такої партії Товару на банківський рахунок Постачальника, як передбачено в п.п. 3.2.1. цього Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору, загальна ціна договору складається з суми вартостей окремих партій товару, які будуть поставлені протягом строку дії цього договору.

У відповідності до п. 3.2. Договору, розрахунки за поставлений товар здійснюються покупцем в національній валюті України у безготівковому порядку наступним чином, а саме п. 3.2.1. Договору зазначено, що порядок розрахунків: передоплата у розмірі 100 (ста) відсотків від вартості відповідної партії товару на поточний рахунок Покупця, зазначений в рахунку-фактурі.

На виконання умов укладеного договору поставки №100101 від 01 жовтня 2015 року, у якості передплати за товар позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю „МП ЕФЕС» на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю „КРАН ЛОГІСТІК СЕРВІС» були перераховані грошові кошти в загальному розмірі 433700 грн., що підтверджуються наступними рахунками-фактурами:

-рахунком-фактурою № С0000005 від 03.02.2016р. на суму 60060 грн.;

-рахунком-фактурою № С0000006 від 12.02.2016р. на суму 30030 грн.;

-рахунком-фактурою № С0000007 від 22.02.2016р. на суму 50050 грн.;

-рахунком-фактурою № С0000008 від 11.03.2016р. на суму 15050 грн.;

-рахунком-фактурою № С0000009 від 17.03.2016р. на суму 268500 грн.;

-рахунком-фактурою № С0000010 від 28.03.2016р. на суму 10010 грн.

Також, здійснення переплати підтверджується наступними електронними платежами, копії яких міститься в матеріалах справи, а саме:

- платіжне доручення №4323 від 03.02.2016р. на суму 60060 грн.;

- платіжне доручення №3189 від 12.02.2016р. на суму 15030 грн.;

- платіжне доручення №4377 від 16.02.2016р. на суму 15000 грн.;

- платіжне доручення №4391 від 22.02.2016р. на суму 20000 грн.;

- платіжне доручення №4405 від 24.02.2016р. на суму 20050 грн.;

- платіжне доручення №4418 від 01.03.2016р. на суму 10000 грн.;

- платіжне доручення №4469 від 12.03.2016р. на суму 15050 грн.;

- платіжне доручення №4489 від 17.03.2016р. на суму 268500 грн.;

- платіжне доручення №4540 від 28.03.2016р. на суму 10010 грн.

Крім того, факт перерахування грошових коштів у якості передплати за умовами укладеного договору, у розмірі 433700 грн. підтверджується банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи. (а.с. 45-53), та не заперечується з боку відповідача.

Як стверджує позивач, і це не заперечується представником відповідача, поставки передплаченого товару з боку відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „КРАН ЛОГІСТІК СЕРВІС» на виконання умов укладеного договору, не відбулось. На звернення позивача з вимогами здійснити поставку передплаченого товару, відповідачем відповідних дій здійснено не було.

Крім того, у матеріалах справи міститься Акт звірки взаєморозрахунків між сторонами за період 01.03.2016р. по 31.03.2016р. станом на 01 квітня 2016р., з якого вбачається, що сальдо станом на 01.04.2016р. становить - 433700 грн.

В подальшому, а саме 09 грудня 2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю „МП ЕФЕС» вручило Постачальнику - Товариству з обмеженою відповідальністю „КРАН ЛОГІСТІК СЕРВІС» ОСОБА_3 №621/1 від 08.12.2016р. з вимогою про повернення передплати в сумі 433700 грн. до 12.12.2016р.( а.с. 55).

У згаданому ОСОБА_3 №621/1 від 08.12.2016р. позивачем було зазначено, що у зав'язку з не поставкою передплаченого товару і втратою покупцем комерційного інтересу до його придбання, позивач просить негайно повернути грошові кошти в сумі 433700 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю „МП ЕФЕС» та зазначено, що у разі невиконання заявлених вимог, заявник буде змушений звернутись до господарського суду.

Однак, як пояснює позивач та вбачається з матеріалів справи, повернення грошових коштів у розмірі 433700 грн., які були отримані відповідачем у якості передплати за товар за умовами укладеного між сторонами договору, не відбулося.

Відповідно до п. 5.1. Договору, за порушення умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Згідно до п. 5.3. Договору, у разі порушення строків поставки Постачальник за вимогою Покупця сплачує останньому пеню у розмірі однієї облікової ставки НБУ України, що діяла у період прострочення від суми недопоставленого товару за кожен календарний день прострочення поставки.

У зв'язку з невиконанням з боку відповідача договірних зобов'язань за Договором поставки №100101 від 01 жовтня 2015 року щодо поставки товару, позивачем, з урахуванням п. 5.3. Договору здійснено нарахування договірної пені.

Так, відповідно до такого розрахунку позивача, за відповідачем рахується заборгованість зі сплати пені у загальному розмірі 56149,97 грн.:

- за рахунком-фактурою № С0000005 від 03.02.2016р. на суму 60060 грн. розрахунок пені проведено за період з 09.02.2016р. по 17.12.2016р.;

- за рахунком-фактурою № С0000006 від 12.02.2016р. на суму 30030 грн. розрахунок пені проведено за період з 22.02.2016р. по 17.12.2016р.;

- за рахунком-фактурою № С0000007 від 22.02.2016р. на суму 50050 грн. розрахунок пені проведено за період з 07.03.2016р. по 17.12.2016р.;

- за рахунком-фактурою № С0000008 від 11.03.2016р. на суму 15050 грн. розрахунок пені проведено за період з 18.03.201р. по 17.12.2016р.;

- за рахунком-фактурою № С0000009 від 17.03.2016р. на суму 268500 грн. розрахунок пені проведено за період з 23.03.2016р. по 17.12.2016р.;

- за рахунком-фактурою № С0000010 від 28.03.2016р. на суму 10010 грн. розрахунок пені проведено за період з 03.04.2016р. по 17.12.2016р.

Додатково, у зв'язку з неповерненням грошових коштів, керуюсь положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України, позивачем було здійснено нарахування 3% річних.

Розрахунок 3% річних проведено на грошову суму в розмірі 433700 грн. за період з 17.12.2016р. по 03.03.2017р., борг зі сплати 3% річних становить за розрахунком позивача 2744,79 грн.

Відповідно до п. 9.1. Договору, договір набуває чинності з дати його підписання Сторонами та діє до 31.12.2016р. (включно), але в будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань сторін.

Якщо за один місяць до дати закінчення терміну дії даного договору жодна із сторін не заявить про бажання його розірвати, дія даного договору продовжується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах. (п. 9.2. Договору).

Позовні вимоги позивача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю „МП ЕФЕС» обґрунтовані неналежним виконання з боку відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „КРАН ЛОГІСТІК СЕРВІС» прийнятих на себе зобов'язань за умовами укладеного між сторонами Договору поставки №100101 від 01 жовтня 2015 року, розглядаються судом в редакції від 07.03.2017р. про стягнення з відповідача грошової суми у розмірі 433700 грн., сплаченої у якості передплати за товар, який не був поставлений Постачальником, нарахованої пені в розмірі 56149,97 грн. та 3% річних у розмірі 2744,79 грн.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судових засіданнях представників позивача та відповідача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. (ч.1,2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Як встановлено судом, Товариством з обмеженою відповідальністю „МП ЕФЕС» на виконання умов п. 3.2.1. укладеного між сторонами Договору, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „КРАН ЛОГІСТІК СЕРВІС» було перераховано грошову суму у розмірі 433700 грн. в якості передплати за товар, що підтверджується рахунками-фактурами, електронними платіжними дорученнями та банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи.

Однак, з боку відповідача, в порушення умов п. 2.1. Договору №100101 від 01 жовтня 2015 року, поставки відповідної партії товару на користь позивача здійснено не було.

У зв'язку з невиконанням з боку відповідача зобов'язань щодо поставки передплаченого товару за умовами Договору поставки №100101 від 01 жовтня 2015 року, позивачем 09 грудня 2016р. було вручено Постачальнику - Товариству з обмеженою відповідальністю „КРАН ЛОГІСТІК СЕРВІС» ОСОБА_3 №621/1 від 08.12.2016р. з вимогою повернення передплати в сумі 433700 грн. до 12.12.2016р.( а.с. 55).

ОСОБА_3 №621/1 від 08.12.2016р., на думку суду, враховуючи положення ч. 3 ст. 612 та ст. 693 Цивільного кодексу України, у зв'язку з не поставкою передплаченого товару відповідачем, втратою покупцем (Позивачем) комерційного інтересу щодо його придбання, Товариство з обмеженою відповідальністю „МП ЕФЕС» відмовилось від прийняття виконання умов договору у вигляді поставки товари з боку Товариства з обмеженою відповідальністю „КРАН ЛОГІСТІК СЕРВІС» .

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, повернення грошових коштів, а саме передплати за товар у розмірі 433700 грн., який не було поставлено, з боку Товариства з обмеженою відповідальністю „КРАН ЛОГІСТІК СЕРВІС» здійснено не було.

Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача грошової суми у розмірі 433700 грн. - є обґрунтованими, підтвердженими відповідними доказами та такими, що підлягають задоволенню судом.

У зв'язку з неналежним виконанням прийнятих на себе зобов'язань щодо поставки передплаченого товару за умовами укладеного договору з боку Товариства з обмеженою відповідальністю „КРАН ЛОГІСТІК СЕРВІС» , позивачем з урахуванням п. 5.3 Договору була нарахована пеня в розмірі однієї облікової ставки НБУ України, що діяла у період прострочення від суми недопоставленого товару за кожен календарний день прострочення поставки.

Так, відповідно до такого розрахунку позивача, з урахуванням строків поставки, визначених положеннями п. 2.1. Договору, згідно якого поставка відповідної партії товару здійснюється Постачальником протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати зарахування передоплати такої партії Товару на банківський рахунок Постачальника , за відповідачем рахується заборгованість по сплаті пені в загальному розмірі 56149,97 грн.:

- за рахунком-фактурою № С0000005 від 03.02.2016р. на суму 60060 грн. - термін поставки протягом 5-ти календарних днів - до 07.02.16р. (включно) розрахунок пені проведено за період з 09.02.2016р. по 17.12.2016р.;

- за рахунком-фактурою № С0000006 від 12.02.2016р. на суму 30030 грн. - термін поставки протягом 5-ти календарних днів - до 16.02.16р. (включно) розрахунок пені проведено за період з 22.02.2016р. по 17.12.2016р.;

- за рахунком-фактурою № С0000007 від 22.02.2016р. на суму 50050 грн. - термін поставки протягом 5-ти календарних днів - до 26.02.16р. (включно) розрахунок пені проведено за період з 07.03.2016р. по 17.12.2016р.;

- за рахунком-фактурою № С0000008 від 11.03.2016р. на суму 15050 грн. - термін поставки протягом 5-ти календарних днів - до 15.03.16р. (включно) розрахунок пені проведено за період з 18.03.201р. по 17.12.2016р.;

- за рахунком-фактурою № С0000009 від 17.03.2016р. на суму 268500 грн. - термін поставки протягом 5-ти календарних днів - до 21.03.16р. (включно) розрахунок пені проведено за період з 23.03.2016р. по 17.12.2016р.;

- за рахунком-фактурою № С0000010 від 28.03.2016р. на суму 10010 грн. термін поставки протягом 5-ти календарних днів - до 01.04.16р. (включно) розрахунок пені проведено за період з 03.04.2016р. по 17.12.2016р.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення з відповідача пені, нарахованої за умовами укладеного Договору у зв'язку з неналежним виконанням його умов по поставці товару, суд вважає такі вимоги частково не вірними з огляду на наступне.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Так, положеннями п. 5.3. Договору сторони погодили, що у разі порушення строків поставки, Постачальник за вимогою Покупця сплачує останньому пеню у розмірі однієї облікової ставки НБУ України, що діяла у період прострочення від суми недопоставленого товару за кожен календарний день прострочення поставки.

Позивачем було вірно обрано початок нарахування заявленої до стягнення пені, з урахуванням п. 2.1. Договору, а саме, враховуючи, що поставка повинна здійснюватись протягом 5 календарних днів з дати зарахування передоплати за товар. Однак, за умовами п. 5.3 Договору, нарахування пені здійснюється за порушення строків поставки Постачальником товару.

Отже, оскільки, своїм ОСОБА_3 №621/1 від 08.12.2016р. позивач відмовився від виконання зобов'язань з боку відповідача щодо поставки товару , та заявив вимоги щодо повернення грошових коштів в розмірі 433700 грн., починаючи з 08.12.2016р. (дата Листа-вимоги позивача, тобто дата втрати інтересу особи щодо фактичного отримання товару) у відповідача, на думку суду, вже припинилось зобов'язання з поставки товару на користь позивача, та виникло зобов'язання по поверненню грошових коштів, а у позивача, відповідно, зникли правові підстави для нарахування пені за невиконання зобов'язань, щодо яких він втратив інтерес, і від виконання яких відмовився.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судом було самостійно зроблено перерахунок заявленої до стягнення пені.

Так, відповідно до такого розрахунку, за відповідачем рахується заборгованість зі сплати пені в загальному розмірі 54337,63 грн.:

- за рахунком-фактурою № С0000005 від 03.02.2016р. на суму 60060 грн. розрахунок пені проведено за період з 09.02.2016р. по 07.12.2016р.;

- за рахунком-фактурою № С0000006 від 12.02.2016р. на суму 30030 грн. розрахунок пені проведено за період з 22.02.2016р. по 07.12.2016р.;

- за рахунком-фактурою № С0000007 від 22.02.2016р. на суму 50050 грн. розрахунок пені проведено за період з 07.03.2016р. по 07.12.2016р.;

- за рахунком-фактурою № С0000008 від 11.03.2016р. на суму 15050 грн. розрахунок пені проведено за період з 18.03.201р. по 07.12.2016р.;

- за рахунком-фактурою № С0000009 від 17.03.2016р. на суму 268500 грн. розрахунок пені проведено за період з 23.03.2016р. по 07.12.2016р.;

- за рахунком-фактурою № С0000010 від 28.03.2016р. на суму 10010 грн. розрахунок пені проведено за період з 03.04.2016р. по 07.12.2016р.

Щодо заявлених до стягнення 3 % річних в розмірі 2744,79 грн. суд відмовляє в їх задоволення з огляду наступне.

Позивачем зроблено розрахунок 3% річних на суму боргу у розмірі 433700 грн. за період з 17.12.2016р. по 03.03.2017р.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання . Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання , на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми , якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 5.2. Постанови Пленуму №14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Положеннями п. 6.1. Постанови Пленуму №14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року встановлено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

У відповідності до п. 6.2. Постанови Пленуму №14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року, підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання .

Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то приписи частини другої статті 625 ЦК України можуть бути застосовані господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (п. 6.3. . Постанови Пленуму №14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року із змінами та доповненнями).

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором - не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата по договору, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Умовами укладеного Договору між сторонами не передбачені положення щодо стягнення процентів на суму попередньої оплати.

Приймаючи до уваги вищевикладене, у позивача відсутні правові підстави застосовувати до даних спірних правовідносин положення частини 2 статті 625 ЦК України в частині стягнення з відповідача 3 % річних, оскільки повернення йому суми попередньої оплати є поверненням суми авансу, на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „МП ЕФЕС» зі стягненням з Товариства з обмеженою відповідальністю „КРАН ЛОГІСТІК СЕРВІС» основного боргу в розмірі 433700 грн. та пені у розмірі 54337,63грн., в іншій частині позову позивачу слід відмовити.

На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених судом позовних вимог.

Судом розглядались позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „МП ЕФЕС» у загальному розмірі 492594,76 грн. (основний борг - 433700 грн., 3% річних - 2744,79 грн. та пеня - 56149,97 грн.). Судовий збір, що підлягає сплаті за такий розмір позовних вимог становить - 7388,92 грн.

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог на загальну суму 488037,63грн., витрати по сплаті судового збору, які розраховано пропорційно задоволеним вимогам, покладаються на відповідача в розмірі 7320,56 грн.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „КРАН ЛОГІСТІК СЕРВІС» (67300, Одеська обл., Березівка, вул. Ворошилова, буд. 4; код 35404011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „МП ЕФЕС» (65033, м. Одеса, 3-й Аеропортовський провулок, 8/3; код 13906950) суму основного боргу у розмірі 433700 (чотириста тридцять три тисячі сімсот) грн., пеню у розмірі 54337 (п'ятдесят чотири тисячі триста тридцять сім) грн. 63 коп. та витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволений вимог у сумі 7320 (сім тисяч триста двадцять) грн. 56 коп.

3.В решті позову відмовити.

Повний текст рішення складено 14 березня 2017 р.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д'яченко