Рішення

від 06.03.2017 по справі 924/41/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2017 р.Справа № 924/41/17

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Субботіної Л.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства "Ремікс" м.Хмельницький

до Державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" м.Красилів Хмельницької області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державного концерну "Укроборонпром" м. Київ,

про стягнення 22275,00грн. основного боргу, 276,00грн. 3% річних, 2658,97грн. пені та 1655,95грн. інфляційних втрат.

Представники сторін:

позивача: ОСОБА_1 - представник згідно довіреності №1 від 27.01.2017р.

відповідача: не з'явився

третьої особи: не з'явився

В судовому засіданні відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 26022,46грн., з яких 22 275,00 грн. основний борг, 214,00 грн. 3% річних, 2077,99грн. пені, 1455,47грн. інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог вказує, що 10.06.2015р. між сторонами укладено договір №1/06/2015 про поставку товару, згідно якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язався прийняти його та оплатити. Ціна та сума договору погоджувалась згідно із п. 2.4 відповідно до нового Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015р. Відповідач 23.06.2016р. оголосив тендер за №199562, за результатами якого позивача оголошено переможцем. По домовленості з відповідачем повідомлення про результати тендеру з кількістю, ціною та сумою стало прирівнюватись до нової узгодженої специфікації. З оплатою рахунка №35 від 05.07.2016р. (оплата 27.07.2016р.) позивач приступив до нової поставки 300 т вугілля визначеного по результатах тендеру. Відповідно до п.2.1 договору відповідач зобов'язувався здійснювати попередню оплату в розмірі 100% на розрахунковий рахунок позивача, проте, кошти отримані не були, а заборгованість складає 22275 грн. Виконання тендеру по поставці вугілля з 01.09.2016р. призупинено відповідачем в односторонньому порядку без будь-яких пояснень. Претензія позивача від 24.11.2016р. залишена відповідачем без відповіді, у зв'язку із чим позивач звернувся із даним позовом до суду. Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку по договору, позивач нарахував відповідачу 214,00 грн. 3% річних, 2077,99грн. пені, 1455,47грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 31.01.2017р. прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог, у зв'язку із чим предметом спору у справі є стягнення 22275,00грн. основного боргу, 276,00грн. 3% річних, 2658,97грн. пені та 1655,95грн. інфляційних втрат.

В поясненнях на заперечення відповідача позивач додатково вказує, що поставка вугілля загальною вагою 23,1 тон була розписана на дві видаткові накладні: №49 від 31.08.2016р., яка оплачена відповідачем, та №50 від 31.08.2016р. - не оплачена. Загальна вага вугілля підтверджена представником відповідача у товарно-транспортних та видаткових накладних, акті прийому-передачі. Зазначає, що ніяких повідомлень про порушення, зауваження до моменту пред'явлення претензій відповідачу та ухвали господарського суду від 12.01.2017р. з боку відповідача не було, а в електронному державному реєстрі податкові накладні виписані позивачем на відповідача облікувались останнім згідно чинного законодавства і без жодних зауважень.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі, вважає їх правомірними та обґрунтованими.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. В запереченнях на позовну заяву вказує, що на виконання умов договору, укладеного між сторонами, відповідач перерахував позивачу 168 300,00 грн. передоплати. На дану суму позивач здійснив відвантаження продукції для відповідача згідно перших трьох накладних, зазначених у акті звіряння. Постачання продукції, суму заборгованості за яку просить стягнути позивач, здійснено з порушенням п.1.1 та п. 2.1 договору, оскільки до матеріалів позовної заяви не додано копії специфікації (яка мала б бути оформлена та в якій мало б бути вказано - найменування товару, одиницю виміру товару, загальну вартість товару), а сума боргу утворилась тому, що позивачем було відвантажено продукцію з порушенням п. 2.1 договору, без передоплати. Крім того, вказує, що до матеріалів позовної заяви не додано первинного бухгалтерського документа, що підтверджує факт прийому-передачі вугілля та довіреності, яка б уповноважувала посадову особу підприємства на отримання товарно-матеріальних цінностей. Перемога постачальника у тендері не означає укладення договору на постачання продукції, а тим більше ніяким чином не посвідчує та не підтверджує проведення господарської операції з приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей, що в свою чергу тягне за собою відсутність обов'язку у покупця щодо оплати отриманої продукції. Із вказаних підстав просить у позові відмовити.

Крім того, в додаткових запереченнях на позовну заяву вказує, що подана представником позивача видаткова накладна №РН-0000050 від 31.08.2016р. складена з порушенням Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а саме, відсутні прізвище та ініціали особи, що отримала продукцію, що унеможливлює її ідентифікацію, як представника підприємства. Враховуючи викладене та відсутність довіреності представника відповідача на отримання вказаної продукції, відповідач зазначає, що передача продукції неуповноваженій особі ніяким чином не породжує у підприємства обов'язку провести оплату. Наявність у позивача акту від 31.08.2016р. про передачу для відповідача продукції по вищевказаній накладній, яку прийняв товарознавець ОСОБА_2, не підтверджує факт отримання її відповідачем, оскільки товарознавець не був уповноважений директором на таке приймання продукції.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, письмових пояснень не подав.

Суд під час розгляду матеріалів справи встановив наступне.

10.06.2015р. між ПВКП "Ремікс" (далі-постачальник) та ДП "Красилівський агрегатний завод" (далі - покупець) укладено договір поставки №1/06/2015, згідно п. 1.1 якого продавець постачає, а покупець приймає та оплачує продукцію відповідно до специфікації, які є невід'ємною частиною даного договору і обов'язково повинна містити найменування товару, одиницю виміру товару, загальну вартість товару. Продавець не має права змінювати ціну оплаченої, але не відвантаженої продукції (п.1.2 договору).

У відповідності до п.п. 2.1, 2.2 договору поставка товару здійснюється протягом 20 календарних днів з моменту здійснення покупцем 100% передоплати замовленої продукції. Наступна проплата вугілля здійснюється повагонно, згідно виписаних рахунків, після доставки та оформлення бухгалтерських документів попереднього вагону.

Постачальник зобов'язується передати товар покупцеві відповідно до правил "ИНКОТЕРМС 2000" на умовах EWX (склад постачальника) м.Хмельницький, якщо інше не передбачено специфікацією до договору. Сума договору дорівнює сумі всіх підписаних до нього специфікацій. Розрахунки здійснюються в безготівковому порядку (п.п. 2.3-2.5 договору).

Згідно п. 3.2 договору за порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від невчасно сплаченої суми за весь період по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п.5.1 договору будь-які зміни і доповнення до цього договору здійснюються у письмовій формі і погоджуються сторонами належним чином.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє в частині поставок продукції до 31.12.2015р. В разі, якщо у сторін на момент закінчення строку дії даного договору залишаються невиконаними договірні зобов'язання, дія даного договору продовжується стосовно таких зобов'язань до повного їх виконання (п.5.2 договору).

Згідно п. 5.3 договору в разі якщо за 15 днів до закінчення терміну дії даного договору жодна зі сторін не заявила про намір його розірвати, дія договору автоматично пролонгується на один рік.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

23.06.2016р. Державний концерн "Укроборонпром" Державне підприємство "Красилівський агрегатний завод" оголосило тендер № 199562 (тип тендера: відкриті торги, аукціон) на закупівлю вугілля марки ДГ (13-100 мм) в кількості 300т. Умови закупівлі: доставка на склад покупця в м.Красилів, вул.Щаслива,1, за рахунок постачальника. Умови оплати - 100 % попередня оплата.

30.06.2016р. повідомлено про завершення тендера. Згідно повідомлення від 11.07.2016р. Приватному виробничо-комерційному підприємству "Ремікс" повідомлено про перемогу в тендері за наступними позиціями: вугілля марки ДГ (13-100 мм) в кількості 300т, ціна 2475 грн. за 1 тону, сума 742500,00 грн.

За результатами проведеного тендеру відповідач перерахував на рахунок позивача попередню оплату за вугілля в сумі 168300,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 722 від 27.07.2016р. та банківською випискою від 27.07.2016р. з призначенням платежу за вугілля, рах.№СФ-0000035 від 05.07.2016р.

В свою чергу, позивач передав, а відповідач отримав вугілля ДГ (13-100) на загальну суму 168300,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000043 від 12.08.2016р. на суму 61875,00грн., №РН-0000044 від 12.08.2016р. на суму 71527,50грн., №РН-0000049 від 31.08.2016р. на суму 34897,50грн., а також товарно-транспортними накладними №0000000047 від 12.08.2016р., №0000000048 від 12.08.2016р. Від імені відповідача вказане вугілля отримав товарознавець ОСОБА_2

Також позивач вказує, що згідно видаткової накладної №РН-0000050 від 31.08.2016р. він передав у власність відповідача вугілля ДГ (13-100) на суму 22275,00 грн. На підтвердження отримання відповідачем вказаного вугілля позивач долучив до матеріалів справи товарно-транспортну накладну №550245 від 31.08.2016р. на отримання 23,1 т вугілля, яка містить підпис товарознавця ОСОБА_2 та скріплена печаткою начальника відділу, довіреність КАЗ №533 від 26.07.2016р. на отримання ОСОБА_2 70 т вугілля, термін дії якої вказано - до 04.08.2016р., акт від 31.08.2016р., згідно якого ДП "Красилівський агрегатний завод" в особі товарознавця ОСОБА_2 прийняв у власність від позивача вугілля марки ДГ (13-100) в кількості 9,0 тон, яке було поставлене по накладній №50 від 31.08.2016р.

Крім того, матеріали справи містять акти надання автопослуг №352 від 15.08.2016р. та №410 від 31.08.2016р. на суму 3783,78грн та 1621,62грн. відповідно, складені між виконавцем ПП "Кастен" та замовником ПВКП "Ремікс", а також податкові накладні № 11 від 27.07.2016р. на суму 168300,00 грн. та № 6 від 31.08.2016р. на суму 22 275,00 грн., які відображені сторонами у податковій звітності, що підтверджується витягами з Єдиного реєстру податкових накладних та не заперечувалось представникам сторін в судових засіданнях.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 29 від 22.11.2016р., в якій просив сплатити заборгованість, пеню та проценти за договором поставки № 1/06/2015 від 10.06.2015р. Однак, вказана претензія залишена без відповіді та задоволення, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із даним позовом.

Аналізуючи надані по справі докази, оцінюючи їх в сукупності, суд до уваги приймає наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Звертаючись із позовом до суду, позивач вказує, що спірна сума заборгованості виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору поставки №1/06/2015 від 10.06.2015р., оскільки відповідач не оплатив отримане за видатковою накладною № РН-0000050 від 31.08.2016р. вугілля на загальну суму 22 275,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.06.2015р. між сторонами було укладено договір поставки №1/06/2015, згідно п. 1.1 якого позивач постачає, а відповідач приймає та оплачує продукцію відповідно до специфікації, які є невід'ємною частиною даного договору і обов'язково повинна містити найменування товару, одиницю виміру товару, загальну вартість товару.

Суд встановив, що між сторонами не підписувались специфікації на поставку спірної партії вугілля. Доказів на спростування вказаного в матеріали справи не надано. Видаткова накладна №РН-0000050 від 31.08.2016р. на суму 22275,00 грн. та інші документи, якими позивач обґрунтовує факт поставки спірної партії вугілля, не містять посилань на договір поставки №1/06/2015 від 10.06.2015р.

Також не можуть вважатись належним доказом погодження між сторонами здійснення спірної поставки саме на підставі договору №1/06/2015 від 10.06.2015р. повідомлення від 11.07.2016р. про перемогу в тендері позивача, оскільки зважаючи на приписи п.п. 1.1, 5.1 договору сторонами не було у встановленому законом порядку та формі погоджено, що вказана поставка здійснюється саме на підставі договору №1/06/2015 від 10.06.2015р., який був укладений ще до проведення тендеру.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що поставка вугілля на суму 22 275,00 грн. здійснювалась не у відповідності до умов договору поставки №1/06/2015 від 10.06.2015р.

В той же час приписами ч. 2 ст. 180 ГК України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

При цьому, в силу ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1 ст. 208 ЦК України для правочинів (за змістом ч.2 ст.202 ЦК України, договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма.

Статтею 218 ЦК України передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд приймає до уваги, що на підставі видаткової накладної №РН-0000050 від 31.08.2016р. позивач передав у власність відповідача вугілля ДГ (13-100) на суму 22275,00грн. Додатково факт отримання відповідачем вказаного вугілля підтверджується також товарно-транспортною накладною №550245 від 31.08.2016р., актом від 31.08.2016р., податковою накладною № 6 від 31.08.2016р.

Зважаючи на вищевказані обставини, суд дійшов висновку, що сторони уклали договір купівлі-продажу у спрощений спосіб і між ними виникли цивільні відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу.

Доводи відповідача з приводу того, що прийняття спірного вугілля товарознавцем ОСОБА_2 не підтверджує факт отримання його відповідачем, оскільки товарознавець не був уповноважений директором на таке приймання продукції суд до уваги не приймає з огляду на наступне.

Згідно частин 1, 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Із змісту видаткової накладної №РН-0000050 від 31.08.2016р. вбачається, що від імені відповідача дану видаткову накладну підписав товарознавець ОСОБА_2 Належних та допустимих доказів на спростування вказаного в матеріали справи не надано.

Приписи абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язують орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють) (п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Суд приймає до уваги, що вугілля ДГ (13-100) на загальну суму 168300,00 грн., яке поставлялось позивачем за видатковими накладними №РН-0000043 від 12.08.2016р., №РН-0000044 від 12.08.2016р., №РН-0000049 від 31.08.2016р., поставку якого відповідач не заперечує, було отримано від імені відповідача товарознавцем ОСОБА_2, що підтверджується його підписами на вказаних видаткових накладних та на товарно-транспортних накладних №0000000047 від 12.08.2016р., №0000000048 від 12.08.2016р. При цьому на підтвердження повноважень ОСОБА_2 на отримання даного вугілля до матеріалів справи було долучено лише довіреність КАЗ№533 від 26.07.2016р., строк дії якої закінчився 04.08.2016р.

Таким чином, зважаючи на викладені обставини, усталену практику відносин, що склались між сторонами, відповідач не довів належними та допустимими доказами, що позивач знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень товарознавця ОСОБА_2 на отримання спірної партії вугілля.

Крім того, згідно з ч.1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до положень п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи видаткової накладної №РН-0000050 від 31.08.2016р., товарно-транспортної накладної №550245 від 31.08.2016р., акту від 31.08.2016р., податкової накладної № 6 від 31.08.2016р. відповідач отримав від позивача вугілля ДГ (13-100) на суму 22275,00грн. Податкова накладна № 6 від 31.08.2016р. на суму 22 275,00 грн. відображена відповідачем у податковій звітності. Вказані обставини не заперечувались відповідачем в судових засіданнях.

Крім того, суд враховує, що з моменту отримання спірного вугілля і до цього часу відповідач не вживав будь-яких заходів, спрямованих на повернення даного товару позивачу, що не спростовано в ході судового розгляду.

Згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Приписами ст. 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши усі вищевикладені обставини в сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач отримав спірне вугілля вартістю 22 275,00 грн. та вчинив дії, які в розумінні ст.241 ЦК України свідчать про схвалення договору купівлі-продажу спірної партії вугілля, укладеного шляхом оформлення видаткової накладної № РН-0000050 від 31.08.2016р.

Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п.3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару.

Зі змісту наведених норм вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 3-121гс14 від 30.09.2014р.)

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідачем не подано в матеріали справи доказів на підтвердження оплати заборгованості, що є предметом спору, та не спростовано факту отримання товару. Тому враховуючи приписи ст.33 ГПК України, в силу яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень, позовні вимоги про стягнення 22 275,00 грн. основного боргу заявлені правомірно, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Пунктом 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою ст. 551 ЦК України визначено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Суд встановив, що поставка вугілля на суму 22 275,00 грн. здійснювалась не у відповідності до умов договору поставки №1/06/2015 від 10.06.2015р., на підставі п. 3.2 якого позивач нарахував пеню.

Будь-яких доказів на підтвердження досягнення домовленості із відповідачем щодо застосування до останнього відповідальності за невиконання зобов'язань зі сплати спірної суми заборгованості у вигляді сплати пені позивачем в матеріали справи не подано. За таких обставин позовні вимоги про стягнення 2658,97 грн. пені є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог 3 % річних в розмірі 276,00 грн. за період з 01.09.2016р. по 31.01.2017р., а також інфляційні втрати в розмірі 1655,95 грн. за період з вересня по грудень 2016 року.

Проаналізувавши наданий розрахунок, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат заявлені в межах можливих нарахувань, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 49 ГПК України судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 1, 12, 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Приватного виробничо-комерційного підприємства "Ремікс" м.Хмельницький до Державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" м.Красилів Хмельницької області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державного концерну "Укроборонпром" м. Київ про стягнення 22275,00грн. основного боргу, 276,00грн. 3% річних, 2658,97грн. пені та 1655,95грн. інфляційних втрат задовольнити частково .

Стягнути з Державного підприємства "Красилівський агрегатний завод" (Хмельницька обл., м.Красилів, вул.Щаслива, 1, код 14307831) на користь Приватного виробничо-комерційного підприємства "Ремікс" (м.Хмельницький, вул.Курчатова, 119А, код 30528490) 22275,00грн. (двадцять дві тисячі двісті сімдесят п'ять гривень 00 коп.) основного боргу, 276,00грн. (двісті сімдесят шість гривень 00 коп.) 3% річних, 1655,95грн. (одну тисячу шістсот п'ятдесят п'ять гривень 95 коп.) інфляційних втрат, 1441,65 грн. (одна тисяча чотириста сорок одна гривня 65 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

У стягненні 2658,97грн. пені відмовити.

Повне рішення складено 10.03.2017р.

Суддя Л.О. Субботіна

Віддрук. 4 прим. :

1 - до справи,

2 - позивачу (м.Хмельницький, вул.Курчатова 119А),

3 - відповідачу (Хмельницька обл., м.Красилів, вул. Щаслива,1) - рекомендованим листом,

4- третій особі (м. Київ, вул. Дегтярівська, 36) надіслати рекомендованим листом.