Рішення

від 15.03.2017 по справі 514/1356/16-ц

ТАРУТИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Тарутинський районний суд Одеської області

Справа №514/1356/16-ц

Провадження по справі № 2/514/72/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2017 року смт Тарутине

Тарутинський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - М.В. Козирєва

за участю секретаря - О.А. Георгієвої,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Тарутине цивільну справу за позовом ОСОБА_1, представником якої є ОСОБА_2 до Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, тлумачення заповіту та про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_2, звернулася до суду з зазначеною позовною заявою з позовними вимогами (уточненими) про:

- встановлення факту, що заповіт, складений 30.06.2006 року ОСОБА_4, посвідчений секретарем виконкому Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, реєстр. №22, яким спадкове майно заповідано Щавінський Вікторії Мойсеївні було насправді заповідано Щавінській Вікторії Мойсеївні ;

- встановлення додаткового строку в два місяці для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, померлого 01.09.2012 року;

- розтлумачити зміст заповіту, складеного ОСОБА_4 30.06.2006 року, посвідченого секретарем виконкому Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, реєстр. №22, в якому він заповів ОСОБА_1 належний йому державний акт на право власності на земельну ділянку серія ОД № 029897, виданий 25.11.2003 року на підставі розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації від 13.08.2003 року № 311/А-2003 в розмірі 2,81 га, як такий, що дає ОСОБА_1 право на спадкування:

земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,30 га, кадастровий номер земельної ділянки 5124784400:01:001:0017, розміщеної на території Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 029897, виданого 25.11.2003 року на підставі розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації від 13.08.2003 року № 311/А-2003;

земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,51 га, кадастровий номер земельної ділянки 5124784400:01:001:0045, розміщеної на території Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 029897, виданого 25.11.2003 року на підставі розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації від 13.08.2003 року № 311/А-2003.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області - Ламбрівський сільській голова ОСОБА_5 позовні вимоги визнав в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, повідомлялась належним чином.

Допитаний в судовому засіданні за клопотанням позивача свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона працює керівником в ПАТ Грона , знайома з позивачем ОСОБА_1, яка є її начальником, а також була знайома зі спадкодавцем ОСОБА_4, який дійсно заповідав належні йому земельні ділянки саме ОСОБА_1 Також свідок пояснила, що їй відомо про хворобу позивача, проте вона з позивачем ОСОБА_1 постійно спілкується телефоном.

Допитаний в судовому засіданні за клопотанням позивача свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона працює головним бухгалтером в ПАТ Грона , окрім того, вона була свідком при посвідченні заповіту спадкодавцем ОСОБА_4 (а.с. 5). Також ОСОБА_7 пояснила, що спадкодавець ОСОБА_4 заповідав саме землю, а не державний акт, право на яку він посвідчував.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Так, відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За змістом статті 317 ЦК України право розпоряджання майном є однією зі складових права власності, поряд із правом володіння і користування майном.

З матеріалів справи вбачається та не оспорюється сторонами, що ОСОБА_4 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 029897, виданого 25.11.2003 року на підставі розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації від 13.08.2003 року № 311/А-2003 належали земельні ділянки площею 0,30 га, кадастровий номер земельної ділянки 5124784400:01:001:0017, та площею 2,51 га, кадастровий номер земельної ділянки 5124784400:01:001:0045, розміщені на території Ламбрівської сільської ради Тарутинського району (а.с. 7).

30.06.2006 року секретарем Ламбрівської сільської ради за реєстраційним номером 22 посвідчено заповіт ОСОБА_4, відповідно до якого спадкодавець ОСОБА_4 заповів належний йому державний акт на право власності на земельну ділянку серії ОД № 029897, виданого 25 листопада 2003 року на підставі розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації від 13.08.2003 року № 311/А-2003, в розмірі 2,81 га ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5).

Зміни в цей заповіт, який не визнавався недійсним, заповідачем внесені не були.

01.09.2012 року ОСОБА_4 помер (а.с. 6).

Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на те, що відповідно до заповіту ОСОБА_4 заповів ОСОБА_1 не державний акт, тобто документ, а саме земельні ділянки, право на які він посвідчує. Окрім того, позивачем вказано, що в заповіті прізвище спадкоємця вказано невірно з огляду на допущену помилку, зокрема вказано Щавінський замість Щавінській .

Відповідно до п. 6 ч. 1, ч. 2 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Згідно зі статтею 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Однак, тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з'ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов'язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини.

При цьому, частина 2 статті 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину, при тлумаченні заповіту не допускається і внесення змін у зміст заповіту, ураховуючи також, що заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.

Аналізуючи зміст заповіту суд дійшов висновку, що неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо спадщини було зумовлене неправильним використанням термінів, які є загальноприйнятими у сфері спадкових відносин, зокрема заповідаючи державний акт на право приватної власності на землю малося на увазі не державний акт, як папірець чи документ, а саме земельні ділянки, право на які цей державний акт посвідчує.

Суд також погоджується з доводами позивача про те, що вказавши у заповіті спадкоємця Щавінський замість Щавінській допущено помилку, позаяк відповідно до копії паспорту КМ 649166 повне ім'я позивача Щавінська Вікторія Мойсеївна , а дата народження - 05 вересня 1941 року, що збігається із датою народження спадкоємця, вказаного у заповіті (а.с. 11, 5).

Стосовно позовної вимоги про встановлення додаткового строку в два місяці позивачу для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, померлого 01.09.2012 року, суд дійшов висновку про таке.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Позивач після смерті спадкодавця ОСОБА_4 01.09.2012 року звернулась із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса лише у вересні 2016 року, тобто через чотири роки після відкриття спадщини (а.с. 8-9, 10).

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом вищезазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви;

2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Такий правовий висновок був висловлений Верховним Судом України у справі за № 6-1215цс16 (постанова від 14.09.2016 року).

Обгрунтовуючи поважність причини пропуску для прийняття спадщини позивач вказала, що за станом здоров'я не могла своєчасно звернутися до нотаріуса, проте надана медична довідка не підтверджує, чому позивач не могла звернутися до нотаріуса в період з жовтня 2013 року по травень 2016 року (а.с. 12).

Окрім того, сама позивач у позовній заяві зазначає, що про смерть ОСОБА_4 їй стало відомо лише нещодавно (а.с. 3, третій абзац), оскільки з моменту складення заповіту пройшло більше 10 років і з того часу вона зі спадкодавцем не спілкувалась, до того ж вона мешкає в м. Одеса і не може регулярно їздити до с. Ламбрівка, де мешкав померлий.

Викладені обставини на думку суду не є достатніми правовими підставами для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, позаяк перешкод для подання заяви ОСОБА_1 не було, а вона не скористалася правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, далеку відстань та необізнаність про його смерть.

За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Встановити факт, що заповіт, складений 30.06.2006 року ОСОБА_4, посвідчений секретарем виконкому Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, реєстр. №22, яким спадкове майно заповідано Щавінський Вікторії Мойсеївні було насправді заповідано Щавінській Вікторії Мойсеївні .

Тлумачити зміст заповіту, складеного ОСОБА_4 30.06.2006 року, посвідченого секретарем виконкому Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, реєстр. №22, в якому він заповів ОСОБА_1 належний йому державний акт на право власності на земельну ділянку серія ОД № 029897, виданий 25.11.2003 року на підставі розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації від 13.08.2003 року № 311/А-2003 в розмірі 2,81 га, як такий, що дає ОСОБА_1 право на спадкування:

- земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,30 га, кадастровий номер земельної ділянки 5124784400:01:001:0017, розміщеної на території Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 029897, виданого 25.11.2003 року на підставі розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації від 13.08.2003 року № 311/А-2003;

- земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,51 га, кадастровий номер земельної ділянки 5124784400:01:001:0045, розміщеної на території Ламбрівської сільської ради Тарутинського району Одеської області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 029897, виданого 25.11.2003 року на підставі розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації від 13.08.2003 року № 311/А-2003.

В інший частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Одеської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Тарутинський районний суд Одеської області.

Суддя М.В. Козирєв