Рішення

від 10.03.2017 по справі 910/1299/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2017Справа №910/1299/17

За позовом Спільного Українсько-Російського підприємства у формі ТОВ Українсько-Російський електротехнічний торговий дім доПриватного акціонерного товариства Київський електровагоноремонтний завод простягнення 8832 грн. 70 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Петенко А.М. - представник за довіреністю б/н від 08.12.2016;

від відповідача: Редько А.М. - представник за довіреністю № 18/ВДР/17 від 06.01.2017.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.01.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Спільного Українсько-Російського підприємства у формі ТОВ Українсько-Російський електротехнічний торговий дім з вимогами до Приватного акціонерного товариства Київський електровагоноремонтний завод про стягнення 8832 грн. 70 коп., з яких 8190 грн. 35 коп. основного боргу, 118 грн. 16 коп. 3% річних та 524 грн. 19 коп. інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач в порушення норм законодавства України не у повному обсязі оплатив товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № 342 від 23.12.2013 на суму 22751 грн. 28 коп., у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 8190 грн. 35 коп. Крім того, у зв'язку з простроченням оплати відповідачем товару, поставленого позивачем за видатковою накладною № 342 від 23.12.2013 на суму 22751 грн. 28 коп., позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 118 грн. 16 коп., нарахованих за період з 22.06.2016 по 14.12.2016 та інфляційні втрати у розмірі 524 грн. 19 коп. за період з вересня по листопад 2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 порушено провадження у справі № 910/1299/17, розгляд справи призначено на 21.02.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 10.03.2017.

06.03.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 8190 грн. 35 коп. у зв'язку зі сплатою відповідачем після порушення у даній справі суми основного боргу.

07.03.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких відповідач заперечив щодо розміру нарахованих позивачем інфляційних втрат.

Представник позивача у судовому засіданні 10.03.2017 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.03.2017 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову в частині розміру інфляційних втрат заперечив.

У судовому засіданні 10.03.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

21.01.2013 між Приватним акціонерним товариством Київський електровагоноремонтний завод (замовник) та Спільним Українсько-Російським підприємством у формі ТОВ Українсько-Російський електротехнічний торговий дім (постачальник) укладено Договір поставки № КЕВРЗ/ВЗК-1303/ю (належним чином засвідчена копія долучена відповідачем до матеріалів справи у судовому засіданні 10.03.2017), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність (поставити) в обумовлені строки замовнику продукцію відповідно до специфікації, що оформлюються додатками до договору, а замовник зобов'язується прийняти вказану продукцію і сплатити за неї певну грошову суму.

Відповідно до п. 4.1 Договору поставки № КЕВРЗ/ВЗК-1303/ю від 21.01.2013 поставка продукції здійснюється окремими партіями відповідно до наданого замовником замовлення на поставку продукції.

Відповідно до Розділу 12 Договору поставки № КЕВРЗ/ВЗК-1303/ю від 21.01.2013 строк його дії встановлено з моменту його підписання до 31.12.2013.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що 23.12.2013 позивач поставив відповідачу товар на суму 22751 грн. 28 коп., що підтверджується видатковою накладною № 342 від 23.12.2013, яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печаткою позивача.

При цьому, позивачем долучено до позовної заяви копію довіреності № 986145 від 23.12.2013, реквізити якою зазначені у видатковій накладній № 342 від 23.12.2013 на суму 22751 грн. 28 коп., та якою було уповноважено представника відповідача на отримання товару, поставленого за вказаною видатковою накладною.

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи копію рахунку на оплату № 448 від 23.12.2013 на суму 22751 грн. 28 коп., який був виставлений позивачем відповідачу та реквізити якого зазначені у видатковій накладній № 342 від 23.12.2013 на суму 22751 грн. 28 коп. (у вказаному рахунку міститься посилання на Договір поставки № КЕВРЗ/ВЗК-1303/ю від 21.01.2013).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що 23.12.2013 позивач поставив відповідачу за Договором поставки № КЕВРЗ/ВЗК-1303/ю від 21.01.2013 товар на суму 22751 грн. 28 коп. (за видатковою накладною № 342 від 23.12.2013).

Крім того, факт здійснення позивачем поставки на суму 22751 грн. 28 коп. відображений сторонами в акті звірки взаєморозрахунків, складеному сторонами 28.02.2017 (підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача, належним чином засвідчена копія долучена позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 10.03.2017).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Розділом 5 Договору поставки № КЕВРЗ/ВЗК-1303/ю від 21.01.2013 сторони погодили, що оплата продукції проводиться замовником протягом 20 днів з дати повної поставки продукції.

Таким чином, враховуючи дату поставки товару за видатковою накладною № 342 від 23.12.2013 - 23.12.2013, та строки оплати товару, встановлені у Розділі 5 договору поставки - протягом 20 днів з дати поставки, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був оплатити товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № 342 від 23.12.2013, у строк до 12.01.2014 (включно).

Судом встановлено, що 23.04.2014 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 56255 грн. 23 коп. та 13.06.2014 - грошові кошти у розмірі 5145 грн. 04 коп., що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи копіями банківських виписок з рахунку позивача (призначення платежу - оплата за радіо комплектуючі згідно з Договором поставки № КЕВРЗ/ВЗК-1303/ю від 21.01.2013) та відображено в акті звірки взаєморозрахунків, складеному сторонами 28.02.2017 (підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача, належним чином засвідчена копія долучена позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 10.03.2017).

Розділом 5 Договору поставки № КЕВРЗ/ВЗК-1303/ю від 21.01.2013 сторони погодили, що сплачені замовником грошові кошти зараховуються постачальником у наступній черговості: перша черга - прострочені платежі; друга черга - поточні платежі; третя черга - пеня; четверта черга - штраф.

Судом встановлено, що здійснені відповідачем оплати були зараховані позивачем в рахунок погашення існуючої заборгованості, зокрема із здійсненої відповідачем 23.04.2014 оплати у розмірі 56255 грн. 23 коп. позивачем в рахунок погашення найдавнішої заборгованості було зараховано грошові кошти у сумі 42223 грн. 95 коп., а решту - 14031 грн. 28 коп. - в рахунок часткової оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 342 від 23.12.2013, у зв'язку з чим залишок заборгованості становив 8720 грн. 00 коп., а із здійсненої відповідачем 13.06.2014.2014 оплати у розмірі 5145 грн. 04 коп. позивачем в рахунок погашення найдавнішої заборгованості було зараховано грошові кошти у сумі 4615 грн. 39 коп., а решту - 529 грн. 65 коп. - в рахунок часткової оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 342 від 23.12.2013, у зв'язку з чим залишок заборгованості становив 8190 грн. 35 коп.

Відповідачем не заперечувався у судових засіданнях порядок та розміри здійснених позивачем зарахувань грошових коштів, сплачених позивачем.

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 8190 грн. 35 коп. станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду відповідачем суду не надано.

Разом з тим, судом встановлено, що після порушення у даній справі (30.01.2017), відповідач сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 8190 грн. 35 коп., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача станом на 17.02.2017 (копія долучена позивачем до матеріалів справи через канцелярію суду 06.03.2017 разом із клопотання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу у зв'язку з оплатою), платіжним дорученням № 5617 від 17.02.2017 (копія долучена відповідачем до матеріалів справи через канцелярію суду 07.03.2017), та відображено в акті звірки взаєморозрахунків, складеному сторонами 28.02.2017 (підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача, належним чином засвідчена копія долучена позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 10.03.2017).

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з частиною 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Відповідно до п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 № 18, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу , знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Таким чином, оскільки грошові кошти у розмірі 8190 грн. 35 коп. (сума основного боргу) були сплачені відповідачем після звернення позивача з даним позовом до суду та порушення провадження у даній справі, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 8190 грн. 35 коп. (сума основного боргу).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з простроченням оплати відповідачем товару, поставленого позивачем за видатковою накладною № 342 від 23.12.2013 на суму 22751 грн. 28 коп., позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 118 грн. 16 коп., нарахованих за період з 22.06.2016 по 14.12.2016.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Спільного Українсько-Російського підприємства у формі ТОВ Українсько-Російський електротехнічний торговий дім в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства Київський електровагоноремонтний завод 3% річних у розмірі 118 грн. 16 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 524 грн. 19 коп. за період з вересня по листопад 2016.

07.03.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких відповідач заперечив щодо розміру нарахованих позивачем інфляційних втрат.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Спільного Українсько-Російського підприємства у формі ТОВ Українсько-Російський електротехнічний торговий дім в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства Київський електровагоноремонтний завод інфляційних втрат у розмірі 524 грн. 19 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України від 21.02.2013 № 7 частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

З огляду на те, що сума основного боргу у розмірі 8190 грн. 35 коп. була сплачена відповідачем після порушення у даній справі, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про припинення провадження в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 8190 грн. 35 коп., судовий збір в цій частині позовних вимог покладається на відповідача як на сторону внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Судовий збір в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат покладається на відповідача (згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч.ч. 1, 2 ст. 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Приватного акціонерного товариства Київський електровагоноремонтний завод на користь Спільного Українсько-Російського підприємства у формі ТОВ Українсько-Російський електротехнічний торговий дім суми основного боргу у розмірі 8190 грн. 35 коп.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Київський електровагоноремонтний завод (03049, м. Київ, вул. Ползунова, буд. 2; ідентифікаційний код: 00480247) на користь Спільного Українсько-Російського підприємства у формі ТОВ Українсько-Російський електротехнічний торговий дім (01133, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 8, кв. 22; ідентифікаційний код: 20079742) 3% річних у розмірі 118 (сто вісімнадцять) грн. 16 коп., інфляційні втрати у розмірі 524 (п'ятсот двадцять чотири) грн. 19 коп. та судовий збір у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

4. Після набранням рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 16.03.2017

Суддя І.М. Отрош