Ухвала

від 07.03.2017 по справі 200/18633/16-а(2а/200/720/16)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

07 березня 2017 рокусправа № 200/18633/16-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:                    Богданенка І.Ю.,

суддів:                     Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,

за участю секретаря судового засідання:          Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради

на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2016 року з питань забезпечення адміністративного позову

у справі №200/18633/16-а

за позовом Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради

до Дніпропетровської міської ради

про визнання незаконним та скасування рішення,–

ВСТАНОВИВ:

31 жовтня 2016 року Амур-Нижньодніпровська районна у місті Дніпропетровську рада звернулася в Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська з позовом до Дніпропетровської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення від 13 липня 2016 року №32/11 «Про надання дозволу на створення органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Воронцовський» у місті Дніпропетровську».

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду.

11 листопада 2016 року позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Дніпропетровської міської ради від 13 липня 2016року №32/11 «Про надання дозволу на створення органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Воронцовський» та заборони Дніпропетровській міській раді вчиняти дії щодо делегування повноважень, а також передачі коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Воронцовський».

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2016 року клопотання позивача задоволено, вжиті запропоновані заходи забезпечення адміністративного позову.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Дніпропетровська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову про відмову у задоволенні клопотання про забезпечення адміністративного позову.

За доводами апеляційної скарги, оскаржуване рішення є необґрунтованим, ґрунтується лише на припущеннях, суд фактично зупинив дію нормативно-правового акту, дія якого стосується мікрорайону м. Дніпра.

Відповідно до обставин справи, 13 липня 2016 року Дніпропетровською міською радою прийнято рішення №32/11 «Про надання дозволу на створення органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Воронцовський», яким надано дозвіл на створення органу самоорганізації населення, визначені його основні напрямки діяльності, власні повноваження, та територіальні межі діяльності (а.с. 8-11).

Вживаючи заходи забезпечення адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем наведено відповідні обставини, які підтверджують існування ризику спричинення позивачу збитків до ухвалення рішення в справі та те, що для відновлення прав, свобод та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та матеріальних витрат.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 1 статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Отже, підставами для забезпечення позову є: 1) наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; 2) наявність неможливості захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів; 3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав, свобод та інтересів позивача в разі невжиття таких заходів; 4) очевидність ознак протиправності рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

За змістом статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.

Враховуючи зазначені норми, забезпечення адміністративного позову – це вжиття адміністративним судом певних заходів щодо охорони прав та свобод позивача, за умови очевидності ознак протиправності рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, для створення можливості реального виконання рішення суду у разі задоволенні позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Забезпечення позову є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для особи рішення.

У клопотанні про забезпечення адміністративного позову, позивач зазначив:

-           про порушення відповідачем порядку та процедури надання дозволу на створення органу самоорганізації населення, оскільки вважає, що такий дозвіл має видаватися виключно районною у місті ради, у зв'язку з чим вказує на очевидні ознаки неправомірності оскаржуваного рішення;

-          що фактична державна реєстрація органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Воронцовський» та його подальше існування може зашкодити, як районній у місті раді, бюджету міста, так і жителям Амур-Нижньодніпровського району міста;

-          повернення бюджетних коштів, що будуть перераховані з міського бюджету на рахунок органу самоорганізації населення буде унеможливлене або потребуватиме значних зусиль, часу та витрат;

-          жителі Амур-Нижньодніпровського району міста неодноразово зверталися до позивача з проханням припинити діяльність органу самоорганізації населення, який грубо порушує їх права та інтереси.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна; правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення за місцем проживання визначаються законом.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про орган самоорганізації населення» передбачено, що дозвіл на створення органу самоорганізації населення надається сільською, селищною, міською, районною у місті (у разі створення) радою.

Отже відповідно до зазначених норм, дозвіл на створення органу самоорганізації населення може надаватися як міською так і районною у місті радою.

При порушенні питання про вжиття заходів забезпечення позову, позивачем не доведено та не підтверджено наявність виключних повноважень щодо вирішення питання про надання дозволу на створення органу самоорганізації населення.

Таким чином, повідомлені позивачем обставини не дають підстав вважати про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення відповідача; оцінка законності рішення відповідача має бути надана під час судового розгляду справи з дослідженням чинних, на час прийняття рішення, повноважень сторін.

Крім того, доводи позивача, що фактична державна реєстрація органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Воронцовський» та його подальше існування може зашкодити, як районній у місті раді, бюджету міста, так і жителям Амур-Нижньодніпровського району міста не обґрунтовуються жодними обставинами, не зазначається у чому полягає така шкода.

Також, позивачем не підтверджено наявність звернень жителів району міста та у чому полягають грубі порушення їх прав та інтересів.

У відповідності до статті 15 Закону України «Про орган самоорганізації населення», сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада може додатково наділяти частиною своїх повноважень орган самоорганізації населення з одночасною передачею йому додаткових коштів, а також матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень, здійснює контроль за їх виконанням; сільська, селищна, міська або районна у місті (у разі її створення) рада не може делегувати органу самоорганізації населення повноваження, віднесені законами України до виключної компетенції місцевої ради ; за рішенням сільської, селищної, міської або районної у місті (у разі її створення) ради орган самоорганізації населення може бути достроково позбавлений повноважень, делегованих йому цією радою; якщо рішення ради про наділення органу самоорганізації населення повноваженням відповідної ради не забезпечене фінансами і майном, збори (конференція) жителів за місцем проживання, на яких обирався цей орган, можуть на цій підставі звернутися до відповідної ради про виключення такого повноваження з числа делегованих органу самоорганізації населення.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про орган самоорганізації населення» фінансовою основою діяльності органу самоорганізації населення є: кошти відповідного місцевого бюджету, які надаються йому сільською, селищною, міською, районною у місті (у разі її створення) радою для здійснення наданих органу самоорганізації населення повноважень; добровільні внески фізичних і юридичних осіб; інші надходження, не заборонені законодавством; орган самоорганізації населення самостійно використовує фінансові ресурси, отримані з місцевого бюджету, на цілі та в межах, визначених відповідною радою.

Статтею 17 Закону України «Про орган самоорганізації населення» передбачено, що матеріальною основою діяльності органу самоорганізації населення є майно, передане йому радою в оперативне управління; орган самоорганізації населення для виконання своїх повноважень користується майном згідно з його призначенням.

Отже, зазначення позивачем про неможливість або утруднення повернення бюджетних коштів, що будуть перераховані з міського бюджету на рахунок органу самоорганізації населення, не вказує на наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам саме позивача.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції приймаючи оскаржуване не встановив ні наявність неможливості захисту прав, свобод та інтересів позивача чи інших осіб без вжиття таких заходів, ні необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав, свобод та інтересів позивача чи інших осіб в разі невжиття таких заходів, що є обов'язковими істотними умовами вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Фактичні обставини справи, клопотання про вжиття заходів забезпечення позову на час його подання не містять встановлених статтею 117 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для забезпечення адміністративного позову.

Враховуючи наведене, клопотання про забезпечення адміністративного позову є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення і є підставою для його скасування.

Відповідно до частини другої статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

Таким чином, ухвала суду апеляційної інстанції, постановлена за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції з питань забезпечення адміністративного позову окремо не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Указана позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ».

Керуючись статтями 195, 196, 199, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,–

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради – задовольнити.

Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2016 року – скасувати.

Відмовити у задоволенні клопотання Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради про забезпечення адміністративного позову.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий суддя                                                            І.Ю. Богданенко

           суддя                                                            С.А. Уханенко

           суддя                                                            Ю.М. Дадим