Ухвала

від 14.03.2017 по справі 285/3605/16-а

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Помогаєв А.В.

Суддя-доповідач:Капустинський М.М.

УХВАЛА

іменем України

"14" березня 2017 р. Справа № 285/3605/16-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Капустинського М.М.

суддів: Мацького Є.М.

Шидловського В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Шведюк М.М.,

апелянта, представника Відповідача розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від "23" січня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Новоград-Волинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання неправомірним рішення щодо відмови в призначенні пенсії за вислугою років ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним адміністративним позовом, в якому просив наступне:

- визнати протиправними дії та скасувати рішення відповідача №90 від 09.12.2016 р. про відмову у призначенні пенсії за вислугу років згідно ст.50-1 Закону України Про прокуратуру ;

- зобов'язати відповідача призначити пенсію за вислугу років згідно ст.50-1 Закону України Про прокуратуру виходячи з розрахунку 88 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарних місці роботи, починаючи з 01.12.2016 р..

Постановою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 23.01.2017р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищевказану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги відмовлено в повному обсязі. В апеляційній скарзі позивач посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що 01.12.2016 р. позивач звернувся до Новоград-Волинського об'єднаного УПФУ в Житомирській області з заявою про призначення пенсії за вислугою років (а. с. 51).

Подана заява не містить посилання на будь-яку редакцію (чинну, або ту, що втратила чинність) Закону України Про прокуратуру .

На момент звернення до відповідача з вищезазначеною заявою стаж роботи позивача складав 22 роки 2 місяці 13 днів, що підтверджується трудовою книжкою позивача та визнано сторонами в судовому засіданні.

Позивачем також надано довідку Прокуратури Житомирської області від 01.12.2016 р. про те, що стаж його роботи на прокурорських посадах складає 14 років 01 місяць 12 днів (а.с.20).

Розпорядженням начальника Новоград-Волинського об'єднаного УПФУ в Житомирській області від 09.12.2016 р. №90 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, з посиланням на п.5 Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 р., яким встановлено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України Про державну службу , Про прокуратуру , Про судоустрій і статус суддів , Про статус народного депутата України , Про Кабінет Міністрів України , Про судову експертизу , Про Національний банк України , "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для призначення пенсії позивачу, а відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих визначено статтею 50-1 Закону України від 05.11.1991р. № 1789-XII "Про прокуратуру".

У відповідності до ч.1 ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції від 05.11.1991р.) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Відповідно до ч.2 ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Дана редакція Закону №1789-ХІІ була чинною на момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України (26.09.1996р.).

На момент звернення позивача до органів Пенсійного фонду, тобто на 05.10.2016 р., діяла вже інша норма, а саме Закон №1697-VII, частиною першою статті 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

- по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;

- з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;

- з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;

- з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;

- з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;

- з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Таким чином, статтею 86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001).

Оскільки, позивач звернувся до Новоград-Волинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 01.12.2016 р., то відповідно для призначення пенсії йому необхідно було мати 23 роки стажу роботи, а у позивача стаж роботи 22 роки 2 місяці 13 днів, з якого на посадах в органах прокуратури складає 14 років 1 місяців 12 днів, тобто менше ніж 23 роки, а тому підстав для призначення пенсії не було.

Разом з тим, 15.07.2015р. набув чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VII, згідно Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом положення: Закон України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 року, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46 2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

На час виникнення спірних правовідносин (грудень 2016 року) Закон України Про прокуратуру від 5 листопада 1991 року № 1789-XII та положення щодо призначення пенсій, відповідно до його норм, втратили чинність.

Відповідно до ч.2 ст.5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що спірні правовідносини виникли під час звернення позивача до пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за вислугу років 01.12.2016 року.

З 15.07.2015 року набрав чинності Закон України Про прокуратуру №1697-VІІ від 14.10.2014 року, а відтак норми Закону України Про прокуратуру №1789-XII від 05.11.1991 року, якими передбачався 20 річний стаж роботи, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років необхідний для виходу на пенсію за вислугою років, з 15.07.2015 року втратили чинність.

Відповідно до ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі ст.75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Отже, закріплена у ст. 8 ст.Конституції України вимога щодо відповідності законів положенням даної Конституції - є засадою діяльності лише законодавчого органу. Будь-який інший орган не може функціонально забезпечити таку відповідність, у зв'язку з відсутністю компетенції.

Посилання позивача на принцип переваги норм Конституції України над нормами Закону України Про прокуратуру №1697-VІІ від 14.10.2014 року є необґрунтованим, оскільки Конституція України не містить норм, які визначають порядок пенсійного забезпечення працівників прокуратури. Тобто, конкуренція норм нормативно-правових актів різної юридичної сили відсутня.

Вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів і актів Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 150 Конституції України належить до компетенції Конституційного суду України.

За таких обставин, у даній справі суд не може давати правову оцінку ст.86 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 року №1697-VII у контексті правомірності встановлення Верховною Радою України порядку призначення пенсії працівникам прокуратури, який відрізняється від того, що був встановлений положеннями ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 року, які втратили чинність.

Суд також правомірно не взяв до уваги посилання позивача на мотивувальні частини окремих рішень Конституційного Суду України по справам щодо пільг, компенсацій і гарантій, зокрема щодо відповідності конкретних норм законодавства України положенням ст. 22 Конституції України, оскільки текст мотивування будь-якого рішення Конституційного Суду містить лише обґрунтування позиції цього суду відносно питань, які є предметом його розгляду в кожній окремій справі. Такі мотиви не є джерелом права та не можуть бути поширені, як аналогія, на інші закони на розсуд суб'єкта правозастосування (зокрема, органу Пенсійного фонду або суду загальної юрисдикції).

Відповідно до частин 1, 2 статті 73 Законну України Про Конституційний Суд України Конституційний Суд України приймає рішення щодо конституційності актів, зазначених у пункті 1 статті 13 цього Закону. У разі якщо ці акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З наведеного слідує, що лише остаточний висновок Конституційного Суду України про визнання нормативно-правового акту або його окремих положень такими, що не відповідають Конституції України, має правовий наслідок, що виражається у втраті ними чинності.

Вимога позивача про ігнорування чинної редакції Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 року №1697-VII та застосування положень ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 року, які втратили чинність, є безпідставним, суперечить принципам дії нормативно-правових актів у часі та правової визначеності.

Висновки Верховного Суду України, викладені у постановах по справам №21-348 від 10.12.2013 року та №21-445а13 від 17.12.2013 року, на які посилається позивач, також не можуть бути застосовані судом до правовідносин, що є предметом спору в даній справі, оскільки обставини, які розглядались Верховним Судом України у зазначених справах, є іншими, від обставин даної справи.

Верховним Судом України вирішено питання неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 року до правовідносин з перерахунку раніше призначених пенсій працівників прокуратури, а в даній справі суд вирішує спір про призначення пенсії позивачу.

Крім того, правові позиції Верховного Суду України, на які посилається позивач, ухвалено до набрання чинності новою редакцією Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 року №1697-VII. Отже, Верховний Суд України не брав та не міг брати до уваги нормативно-правовий акт, який на той час не існував.

Разом з тим, в даних спірних правовідносинах відсутні обставини будь-якої дискримінації позивача, заборона якої встановлена статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Позивачем у позовній заяві та в судовому засіданні не зазначено форму та зміст дискримінації, якої він зазнав від дій або бездіяльності відповідача, а також встановлено порушення права власності позивача у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки на момент звернення за призначенням пенсії він не набув такого права. Отже, право власності на майбутні виплати у нього також не виникло.

Європейський суд з прав людини в рішеннях від 09.10.1979 р. у справі "Ейрі проти Ірландії" та від 12.10.2004 р. у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії", зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат. При законодавчому регулюванні соціальних виплат має зберігатися "справедливий баланс" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи.

Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований у рішенні від 03.06.2014 року по справі "Великода проти України" (заява № 43331/12).

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог є правильними.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржену постанову винесено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і суд дав правильну оцінку обставинам справи, то колегія суддів апеляційної інстанції не знаходить підстав, які могли призвести до зміни чи скасування зазначеної постанови.

Доводи, наведені позивачем, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від "23" січня 2017 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.М. Капустинський

судді: Є.М. Мацький

В.Б. Шидловський

Повний текст cудового рішення виготовлено "17" березня 2017 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_1,11700

3- відповідачу/відповідачам: Новоград-Волинське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вул.Єрьоменка,16,м.Новоград-Волинський,Житомирська область,11708

- ,