Рішення

від 15.03.2017 по справі 904/12500/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.03.2017 Справа № 904/12500/16

За позовом Фермерського господарства "Нива" (с. Шепилово, Голованівського району, Кіровоградської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросток Компані" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 10/08/2016 від 10.08.2016 у загальному розмірі 242 283 грн. 16 коп. (з урахуванням заяви від 27.02.2017)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Фермерське господарство "Нива" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросток Компані" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 10/08/2016 від 10.08.2016 у загальному розмірі 257 239 грн. 87 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 239 488 грн. 16 коп. - основний борг;

- 16 159 грн. 71 коп. - пеня;

- 1 592 грн. 00 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 10/08/2016 від 10.08.2016 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 239 488 грн. 16 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.2. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 13.08.2016 по 31.10.2016 в сумі 16 159 грн. 71 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 13.08.2016 по 31.10.2016 у сумі 1 592 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 23.01.2017.

У судове засідання 23.01.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 23.01.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав. При цьому, судом було зауважено, що відповідач був повідомлений про день, час та місце розгляду справи належним чином, у зв'язку з чим суд перейшов до розгляду справи по суті.

Так, представник позивача у судовому засіданні 23.01.2017 виклав та обґрунтував позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.

У судовому засіданні 23.01.2017 судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 23.01.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 01.03.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 8659/17 від 09.02.2017), в якій він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на неможливість подання у вказане судове засідання додаткових доказів.

Представник відповідача у судове засідання 13.02.2017 вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав.

У судове засідання 13.02.2017 представник позивача також не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 13.02.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 27.02.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотання позивача.

Від позивача надійшла уточнена позовна заява (вх.суду 12167/17 від 27.02.2017), в якій він просив суд стягнути заборгованість за договором поставки № 10/08/2016 від 10.08.2016 у загальному розмірі 259 455 грн. 49 коп., яка складається з наступних сум:

- 239 488 грн. 16 коп. - основний борг;

- 17 172 грн. 33 коп. -інфляційні втрати ;

- 2 795 грн. 00 коп. - 3% річних. Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу в сумі 14 600 грн. 00 коп.

Так, відповідно до пункту 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Томув разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як : подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову . У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Відповідно до положень пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві .

Дослідивши заяву позивача, судом визначено, що позивачем, фактично, збільшено заявлені до стягнення 3% річних, у зв'язку із здійсненням їх розрахунку за більш тривалий період, виключені із позовних вимог вимоги про стягнення пені, а також заявлено нову вимогу - стягнення інфляційних втрат.

Оскільки, під час звернення із позовом до суду позивачем не були заявлені вимоги про стягнення інфляційних втрат, в цій частині заява позивача є заявою про зміну предмета позову.

В той же час, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви .

Враховуючи, що розгляд справи по суті було розпочато у судовому засіданні 23.01.2017 , про що зазначено у протоколі судового засідання від 23.01.2016 вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат (зміна предмета позову), які подані за 2 дні до закінчення строку вирішення спору, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не приймаються до розгляду судом.

В іншій частині заяву позивача від 27.02.2017 прийнято до розгляду, оскільки згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Зважаючи на те, що позивачем в іншій частині було дотримано порядок звернення із вказаною заявою до суду, за змістом, фактично, ця заява є заявою про зменшення розміру позовних вимог (оскільки ціна позову зменшилась), судом було прийнято вказану заяву в цій частині до розгляду.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 242 283 грн. 16 коп. , виходячи з якої й вирішується спір.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 239 488 грн. 16 коп. - основний борг;

- 2 795 грн. 00 коп. - 3% річних за період з 10.08.2016 по 30.12.2016.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 12180/17 від 27.02.2017), в якому він просив суд продовжити строк вирішення спору на 15 днів, посилаючись на необхідність долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 12181/17 від 27.02.2017), в якому він просив суд витребувати, в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України, від Приморського відділення Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя ГУ ДФС у Донецькій області відомості щодо відображення у податковому обліку з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросток Компані" по податковій накладній № 4/2 від 13.08.2016, яка виписана Фермерським господарством "Нива" до суми податкового кредиту у податковому періоді з 08 по 12 місяці 2016 року. Вказана заява мотивована тим, що 03.02.2017 представником позивача було надано адвокатський запит начальнику Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо надання такої інформації, однак на вказаний запит надано відповідь від 20.02.207 № 364/10/04-17-09-26 про те, що згідно з базами даних ДФС України у Дніпропетровській області Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросток Компані" на обліку у Дніпропетровській ОДПІ не перебуває, у зв'язку з чим, дане підприємством може перебувати на обліку по місцю первинної реєстрації. Так, позивач вказував на те, що незважаючи на відсутність видаткових накладних, факт поставки товарів відбувся та зазначену обставину може бути підтверджено даними податкового обліку відповідача, а саме: податковими накладними, які є підставою для виникнення податкового кредиту у відповідача і повинні бути відображені у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

У судове засідання 27.02.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 27.02.2017 втретє не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав. При цьому, судом було зауважено, що відповідач був повідомлений про день, час та місце розгляду справи належним чином.

У судовому засіданні 27.02.2016 представник позивача наполягав на задоволенні його клопотань про продовження строку вирішення спору на 15 днів та витребування доказів по справі. Вказані клопотання позивача були задоволені судом, а саме:

- ухвалою суду від 27.02.2017 клопотання позивача задоволено та продовжено строк вирішення спору на 15 днів, терміном по 15.03.2017 включно;

- ухвалою суду від 27.02.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 15.03.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотання позивача;

- ухвалою суду від 27.02.2017 в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України судом було зобов'язано Приморське відділення Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя ГУ ДФС у Донецькій області надати відомості щодо відображення у податковому обліку з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросток Компані" по податковій накладній № 4/2 від 13.08.2016, яка виписана Фермерським господарством "Нива" до суми податкового кредиту.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Так, провадження у справі порушено 30.12.2016 та протягом двох місяців судом призначалися судові засідання та належним чином повідомлялися всі учасники судового процесу про розгляд справи та необхідність надання своїх доводів та заперечень.

Від позивачаелектронною поштою надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 19338/17 від 14.03.2017), в якій він просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у загальному розмірі 109 445 грн. 35 коп., з яких:

- 107 768 грн. 09 коп. - основний борг;

- 419 грн. 26 коп. - пеня;

- 1 258 грн. 00 коп. - 3% річних.

З приводу копії вказаної заяви, суд зазначив, що відповідно до пункту 1.5.17. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої Наказом Державна судова адміністрація № 28 від 20.02.2013, документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв'язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі .

Станом на 15.03.2017 час судового засідання, оригінал вказаної заяви про зменшення розміру позовних вимог до суду не надійшов, отже, суд вирішує спір без врахування змісту надісланої електронною поштою заяви про зменшення розміру позовних вимог.

У судове засідання 15.03.2017 представники позивача та відповідача не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили. Про день час та місце розгляду справи вказані особи були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме:

- позивач: протоколом судового засідання від 27.02.2017, в якому його представника було повідомлено про день, час та місце наступного судового засідання;

- відповідач: реєстром № 10 від 01.03.2017 та витягом з сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з яких вбачається, що відповідач не забезпечує отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою. Вказане також вбачається і з інших доказів, оскільки всі конверти з ухвалами, направлені на адресу відповідача, були повернуті за зворотною адресою.

В той же час, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49087, м. Дніпро, вулиця Калинова, будинок 68, на яку і була направлена вся кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.35).

Судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду відповідачу, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; судом неодноразово здійснювалося відстеження поштових відправлень суду на адресу відповідача, шляхом формування витягів з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень суду, а також виготовлялися копії реєстрів на відправку рекомендованої пошти з повідомленням.

Суд наголошує на тому, що ухвали суду від 30.12.2016, від 23.01.2017, від 13.02.2017 та від 27.02.2017 були надіслані сторонам по справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки всі ухвали суду, включаючи ухвалу від 27.02.2017 були надіслані на його юридичну адресу, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань завчасно.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що позивач та відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні їх представників та вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача, оскільки останні повідомлені про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення .

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В той же час, строк вирішення спору у даній справі закінчується 15.03.2017.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 15.03.2017 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В той же час, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що між сторонами було укладено договір поставки № 10/08/2016 від 10.08.2016, оскільки вказаний договір підписано лише з боку позивача (а.с.10-17). Також, не підписаною зі сторони відповідача є специфікація до вказаного договору (а.с.18). Крім того, наявні у справі накладні від 10.08.2016 та від 13.08.2016 також підписані лише зі сторони позивача. Отже, вказані докази не є належними доказами виникнення між позивачем та відповідачем правовідносин з поставки товару.

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Так, згідно з досягнутими між позивачем та відповідачем домовленостями щодо поставки продукції - гороху у кількості 21,320 тон на суму 157 768 грн. 08 коп., позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 3/8 від 10.08.2016 на суму 157 768 грн. 08 коп. (а.с.64).

Відповідно до товарно-транспортної накладної серії ПЗО № 199317 від 10.08.2016 позивач автомобільним транспортом поставив відповідачу продукцію - горох у кількості 21,320 тон (а.с.24,79).

Однак, на виконання взятих на себе зобов'язань, відповідачем вказаний рахунок було оплачено лише частково, що підтверджується випискою по рахунку за 31.08.2016, відповідно до якої сплачено було 50 000 грн. 00 коп. (а.с.73).

При цьому, статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Обставина, яка пов'язана із виставленням відповідачем рахунку на оплату, поставкою продукції та фактом її часткової оплати позивачем, свідчить про укладення між сторонами спору договору у спрощений спосіб, який за своєю правовою природою є договором поставки, а тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України. В силу статті 655 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору поставки є предмет (товар) та ціна, які узгоджені сторонами спору у вищевказаних видаткових накладних.

Отже, з урахуванням вищенаведених обставин та норм права, суд відзначає, що між сторонами спору укладено договір поставки у спрощений спосіб , що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, надана до суду товарно-транспортна накладна від 10.08.2016 слугує належним підтвердженням отримання відповідачем продукції від позивача в обсязі 21,320 тон.

В той же час, часткова оплата відповідачем рахунку № 3/8 від 10.08.2016, в якому була визначена ціна та загальна вартість цієї продукції, свідчить про досягнення між сторонами згоди щодо ціни за продукцію в обсязі 21,320 тон.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього , якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, зобов'язання з оплати поставленої 10.08.2016 продукції виникло у відповідача відразу після її прийняття - 10.08.2016.

При цьому, отримана 10.08.2016 продукція відповідачем оплачена у строки, визначені частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України не була, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 107 768 грн. 08 коп. Вказане і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із наступного.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач надав до суду накладну, яка підписана зі сторони позивача та зі сторони відповідача. Дана накладна містять чітко зазначений вид продукції та його кількість.

Таким чином, надана до суду накладна слугує належним підтвердженням отримання відповідачем продукції від позивача 10.08.2016.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений 10.08.2016 товар в обсязі 21,320 тон в сумі 107 768 грн. 08 коп. (157 768,08 - 50 000,00).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати поставленого позивачем 10.08.2016 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності залишку боргу сумі 107 768 грн. 08 коп. (157 768,08 - 50 000,00), шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 107 768 грн. 08 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 131 720 грн. 08 коп., суд зазначає таке.

Так, в матеріалах справи наявна товарно-транспортна накладна від 13.08.2016, яка підтверджує поставку позивачем продукції обсягом 17 800 тон відповідачу (а.с.25).

В оплату продукції обсягом 17 800 тон позивачем було виставлено відповідачу рахунок № 4/8 від 13.08.2016 на суму 131 720 грн. 08 коп. Вказаний рахунок не було оплачено відповідачем.

В той же час, суд приходить до висновку, що вказані правовідносини не містять в собі ознак укладення договору поставки у спрощений спосіб, з огляду на таке.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору .

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Спірний договір є господарським договором, оскільки врегульовував відносини між суб'єктами господарювання у процесі здійснення ними господарської діяльності.

Відповідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі статтею 628 Цивільного кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору .

Частиною 8 статті181 Господарського кодексу України встановлено у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Частинами 1 та 2 статті 669 Цивільного кодексу України, яка відноситься до загальних положень про купівлю-продаж, встановлено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Положеннями статті 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі .

Таким чином, відповідно до наведених норм права договір купівлі-продажу обов'язково має містити відомості про кількість товару у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні, та його ціну (істотні умови).

В частині поставки продукції в обсязі 17 800 тон сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, зокрема, щодо ціни на вказану продукцію.

Отже, позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості в сумі 131 720 грн. 08 коп. (основний борг), яку позивач визначив як вартість продукції обсягом 17 800 тон, є необґрунтованими, неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення з відповідача 2 795 грн. 00 коп. 3% річних за період з 10.08.2016 по 30.12.2016.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивач невірно визначив період нарахування 3% річних (прострочення), крім того, частково розрахунок здійснений із суми, яка судом визнана необґрунтованою (131 720,08 грн.) (а.с.81).

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого 10.08.2016 товару, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що 3% річних за прострочення сплати боргу в сумі 107 768 грн. 08 коп. в період з 11.08.2016 по 30.12.2016 складають 1 254 грн. 35 коп.

Оскільки, сума заборгованості у розмірі 131 720 грн. 08 коп. визнана судом необґрунтованою, відповідно, розраховані за її прострочення 3% річних в період з 10.08.2016 по 30.12.2016 є неправомірними, та у їх задоволенні суд відмовляє.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 1 254 грн. 35 коп.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

З приводу стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 5 000 грн. 00 коп. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу країни, зокрема передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В той же час, частиною 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Закон України "Про адвокатуру" втратив чинність згідно із Законом України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон).

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам статті 6 Закону та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у статтях 13, 14, 15 Закону.

Згідно статті 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, 19.10.2016 між Адвокатом ОСОБА_1 (далі - адвокат) та позивачем (далі - клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги , за яким адвокат зобов'язується надати правову допомогу, в тому числі, за окремим дорученням клієнта. Адвокат приймає на себе обов'язки представляти права і законні інтереси клієнта в Господарському суді Дніпропетровської області та здійснювати професійну діяльність адвоката згідно з умовами цього договору з усіма правами представника, які передбачені Господарським процесуальним кодексом України, у зв'язку із участю клієнта у справі за позовом фермерського господарства "Нива" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросток Компані" про стягнення боргу (пункти 1.1. та 1.2 договору про надання правової допомоги).

Відповідно до пункту 3.1. договору про надання правової допомоги цей договір набирає чинності з моменту його підписання, термін дії договору рік.

В матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 766 від 24.10.2012 (а.с.30).

Так, позивач зазначає, що на виконання взятих на себе зобов'язань адвокатом були надані послуги, визначені договором про надання правової допомоги.

Відповідно до пунктів 4.1. та 4.2. договору про надання правової допомоги на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідні для бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру. Всього гонорар адвоката складає 12 500 грн.

Крім того, у пункті 4.6. договору про надання правової допомоги окремо від гонорару зазначеного в пункті 4.2 договору клієнтом оплачуються фактичні витрати понесені адвокатом під час виконання доручень пов'язаних з виконанням даного договору, розрахунок яких викладається в додатках до основного договору після виконання адвокатом завдань клієнта з якими пов'язані ці додаткові витрати, шляхом перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 ІНН/ЄДРПОУ: НОМЕР_1, номер рахунка 26008055311620, МФО 302689. Вартість фактичних витрат на одну поїздку, на момент укладення договору становить 2 100 гривень.

В той же час, в матеріалах справи відсутній розрахунок, додаток до основного договору після виконання адвокатом завдань клієнта, з якими пов'язані ці додаткові витрати. Крім того, не наведено які ці витрати та не надано доказів їх фактичного понесення, отже суд позбавлений можливості оцінити обґрунтованість вказаних витрат.

Отже, в цій частині - 2 100 грн. 00 коп. витрати на правову допомогу суд вважає необґрунтованими.

При цьому, в матеріалах справи міститься платіжне доручення № 191 від 20.10.2016, яке підтверджує оплату позивачем послуг, наданих за договором про надання правової допомоги від 19.10.2016, адвокату у сумі 14 600 грн. 00 коп. (а.с.32). Вказана сума складається в суми 12 500 грн. 00 коп. та 2 100 грн. 00 коп., яку суд визнав необґрунтованою.

Так, відповідно до пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

При цьому, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 04.02.2014 у справі № 904/7731/13, від 03.07.2014 у справі № 910/2040/14, від 24.09.2014 у справі № 916/1425/14.

В даному випадку, суд дійшов висновку про те, що позивачем належними доказами доведено витрати на оплату послуг адвоката в сумі 12 500 грн. 00 коп. (договір про надання правової допомоги від 19.10.2016, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 766 від 24.10.2012 та платіжне доручення № 191 від 20.10.2016, згідно з яким позивач сплатив, зокрема, і 12 500 грн. 00 коп. адвокату), а отже вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката , з урахуванням обставин справи, категорії спору, тривалості розгляду справи та частковим задоволення позову є співрозмірними, але підлягають задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог - в сумі 5 624 грн. 74 коп.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає також слідуюче.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 242 283 грн. 16 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 3 634 грн. 25 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

В той же час, відповідно до платіжного доручення № 23 від 31.10.2016 позивачем було сплачено 3 858 грн. 60 коп. судового збору.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (у разі надходження відповідного клопотання позивача) повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 224 грн. 35 коп. (3 858,60 - 3 634,25).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросток Компані" (49087, м.Дніпро, вулиця Калинова, будинок 68; ідентифікаційний код 39827380) на користь Фермерського господарства "Нива" (26534, Кіровоградська область, Голованівський район, с. Шепилово, провулок Леніна, будинок 15; ідентифікаційний код 13756099) 107 768 грн. 08 коп. - основного боргу, 1 254 грн. 35 коп. - 3% річних, 5 624 грн. 74. коп. частину витрат на послуги адвоката, 1 635 грн. 34 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Фермерського господарства "Нива" (26534, Кіровоградська область, Голованівський район, с. Шепилово, провулок Леніна, будинок 15; ідентифікаційний код 13756099) надмірно сплачений судовий збір у сумі 224 грн. 35 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 23 від 31.10.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.03.2017

Суддя ОСОБА_2