Постанова

від 14.03.2017 по справі 904/2059/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2017 року Справа № 904/2059/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чус О.В. - (доповідача),

судді : Березкіна О.В., Кощеєв І.М.

Секретар судового засідання Пінчук Є.С.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №б/н від 01.02.2017 р.;

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність №б/н від 06.04.2016 р.;

від третьої особи представник не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Розглянувши апеляційну скаргу об'єднання громадян "Акація"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2016 року

у справі № 904/2059/16

за позовом Об'єднання громадян "Акація", смт. Ювілейне Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зірковий 1", смт. Ювілейне Дніпропетровської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради

про витребування майна, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2016 року у справі №904/2059/16 (суддя Головуючий колегії: ОСОБА_3, судді: Мартинюк С.В., Кеся Н.Б.) в задоволенні позову - відмовлено, в задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовлено, витрати по справі покладено на позивача.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване викладеними в ньому нормами чинного законодавства України, обставинами справи, безпідставністю, необґрунтованістю, недоведеністю належними доказами позовних вимог.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, об'єднання громадян "Акація" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило рішення скасувати, прийняти нове про повне задоволення позову, прийняти ухвалу, якою заяву об'єднання громадян "Акація" про забезпечення позову задовольнити повністю.

Скаржником зазначено, що при вирішенні спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст.ст. 387, 388 ЦК України, за положеннями яких власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Скаржник стверджує, що місцевим судом не встановлено коло обставин, які підлягають встановленню, а саме: добросовісність набувача, безоплатність набуття, вибуття поза волею власника тощо. При цьому визнані встановленими обставини, які не підтверджуються жодними доказами.

Посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного суду України по справі №6-53цс12, скаржник зауважує, що у разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем суд повинен встановити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або продане в порядку виконання судових рішень.

Також доводами апеляційної скарги є наступне:

- спірна каналізаційно-насосна станція не може бути самостійним об'єктом нерухомого майна та не може бути відокремлена від головної речі, а тому право власності на неї окремо від індивідуальних житлових будинків не може виникнути та не підлягає реєстрації;

- замовником будівництва інженерних мереж були учасники дольового будівництва житлового масиву смт. Ювілейне і будівництво каналізаційно-насосної станції здійснювалось за їхній рахунок. Побудовані замовником інженерні мережі та/або об'єкти передаються на баланс відповідним підприємствам з їх утримання. Таким чином, після завершення будівництва спірна каналізаційно-насосна станція підлягала безоплатній передачі Позивачу;

- з переходом права власності на житловий будинок до нового власника переходить і право на загальне неподільне майно, яке є приналежністю до житлового будинку, без якого неможлива його експлуатація, є їх спільною сумісною власністю, зокрема до них відноситься і каналізаційні мережі, складовою частиною яких є спірний об'єкт;

- відповідно до положень ч.3 ст. 137 ГК України, право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності, і позивач звернувся за захистом своїх прав, у якого майно знаходиться в оперативному управлінні.

Крім того, скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, пославшись лише на її необґрунтованість, а також й порушив норми процесуального права (ст.66 ГПК України), оскільки не виніс відповідну ухвалу суду, розглянувши вказану заяви лише з прийняттям рішення по суті справи.

Також скаржником зауважено щодо відмови суду у зупиненні провадження по справі до набрання сили рішення у справі №904/4167/16, предметом розгляду якої є визнання недійсними розпорядження Дніпропетровської районної державної адміністрації №134-р від 25.04.2001, в частині визнання права власності ТОВ ВК "КОРИНФ" на спірні водопровідну насосну станцію, каналізаційну насосну станцію.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.

Відповідно до ст.101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 25.04.2001 року згідно з розпорядженням Голови Дніпропетровської районної державної адміністрації № 134-р затверджено Акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації, згідно з яким об'єкт містобудування - водопровід діаметром 100 мм довжиною 825 м, водопровідна насосна станція, напірний каналізаційний колектор 2 х 157 мм довжиною 3087 м з каналізаційною насосною станцією, самопливні каналізаційні мережі діаметром 200 мм довжиною 785 м (далі - Інженерні мережі), готовий до введення в експлуатацію.

Замовником будівництва Інженерних мереж є учасники дольового будівництва житлового масиву по вулицях Єкатеринославська та Звьоздна в смт. Ювілейне, Дніпропетровського району. Відповідно до довідки ВК "Коринф" від 12.11.2001 року учасниками дольового будівництва було 24 фізичні особи (власники індивідуальних житлових будинків) та 4 юридичні особи, за кошти яких здійснювалось будівництво інженерних мереж.

На підставі розпоряджень Голови районної державної адміністрації від 25.04.2001 року № 134-р та від 04.10.2006 року № 1219-р, які є обов'язковими для виконання, ТОВ "ВК "Коринф" було видано два свідоцтва про права власності на нерухоме майно (Свідоцтво від 21.10.2006р. на водонапірну насосну станцію, А 50,7 кв.м., замощення 1 та Свідоцтво від 21.10.2006р. на каналізаційно-насосну станцію, А 35,6 кв.м., каналізаційно-напорний колектор Б) та отримані технічні паспорти на об'єкти.

ТОВ "ВП "Коринф" як власником нерухомого майна, що підтверджує свідоцтво про право власності на нерухоме майно (т.1, а.с.137), 14.11.2006 року укладено договір купівлі-продажу цих об'єктів з фізичною особою ОСОБА_4. ОСОБА_4 вніс у статутний фонд товариства внесок у розмірі 338027,07 грн., що склало 59,78% частки в статутному фонді Відповідача.

Вулиці Єкатеринославська та Звьоздна в смт. Ювілейне, Дніпропетровського району входять до мікрорайону, який знаходиться на 871 км автошляху Волгоград - Кишинів, нині 10 км автошляху Дніпропетровськ - Новомосковськ. Власники будинків цього мікрорайону з метою утримання та використання житлових будинків та інженерно-технологічних комунікацій створили об'єднання громадян "Акація".

Відповідно до п. 3.1. Статуту Позивача технічне обладнання будинків - інженерні комунікації та технічні пристрої, які забезпечують санітарно-гігієнічні умови та безпечну експлуатацію будинків, дороги водогін та водогінно-насосна станція, каналізація, каналізаційно-напірна станція належать до загального майна Позивача.

З 2001 року до теперішнього часу для забезпечення водопостачання та водовідведення стічних вод житлових будинків по вулицях Єкатеринославська та Звьоздна в смт. Ювілейне, Дніпропетровського району Позивач користується Інженерними мережами, в тому числі каналізаційно-насосною станцією, що знаходиться за адресою: вул. Єкатеринославська, 1-а, смт.Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область. Відповідно до довідки ВК "Коринф" від 12.11.2001 року балансова вартість каналізаційно-насосної станції 111132,84грн.

На даний час діє Договір № 7552 від 2005 року на надання послуг з водопостачання та водовідведення житлового масиву по вулицях Єкатеринославська та Звьоздна в смт.Ювілейне, Дніпропетровського району, укладений між позивачем та Міським комунальним виробничим підприємством "Дніпроводоканал".

У 2015 році до Позивача надійшла вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Зірковий 1" укласти договір на водовідведення каналізаційних стоків від будинків вулиць Єкатеринославська та Звьоздна. Вказана вимога обґрунтована правом власності на каналізаційно-насосну станції на підставі відповідного рішення виконавчого комітету Ювілейної селищної ради, яке було прийнято 16.04.2008 року за № 146. Право власності на каналізаційно-насосну станцію було оформлено, у зв'язку з внесенням ОСОБА_4 спірної каналізаційно-насосної станції до статутного капіталу Відповідача.

В свою чергу, Позивач заперечує факт існування права власності на спірну каналізаційно-насосну станцію у відповідача, з підстав викладених в позові, що і стало передумовою звернення з позовом до суду.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Як встановлено ст. 319 ЦК, власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб'єктами права.

За положеннями статей 182, 331, 334 ЦК, основною умовою для визначення статусу нерухомого майна будь-якого об'єкта нерухомості є державна реєстрація прав на нього.

На об'єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК виникає з дня державної реєстрації (ст.182 ЦК), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

При передачі для набуття набувачем права власності на майно і з іншого боку припинення права власності на цей об'єкт у відчужувача майна необхідна наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.нерухомого майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу юридичної особи право власності на таке майно виникає з моменту державної реєстрації права за такою юридичною особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статей 330, 334 ЦК право власності на нерухоме майно виникає у добросовісного набувача з дня державної реєстрації, якщо відповідно до ст. 388 ЦК майно не може бути витребуване у нього.

При розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом, адміністративним актом чи договором. Позов про витребування майна від особи, у незаконному володінні якої це майно перебувало, але в якої його на момент розгляду справи в суді немає, не підлягає задоволенню, що не виключає можливості стягнення з цієї особи відшкодування завданих збитків, якщо про це заявлено вимогу.

У разі відчуження майна за відплатним договором відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункти 1 - 3 зазначеної норми). Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.12.2010 року по справі N 3-13г10.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину (постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року N 9).

Положення ч. 1 ст. 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК ( постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 року у справі N 3-103гс11).

Отже, спірна каналізаційно-насосна станція існує як окремий об'єкт нерухомості з усіма його ознаками (правовий статус нерухомого майна): нерозривно пов'язаний з землею, окремо встановлена забудова, має окрему адресу, складено технічний паспорт, зареєстровано в реєстрі як нерухомий об'єкт у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", видано свідоцтво про право власності на це майно.

Учасники, що фінансували будівництво каналізаційно-насосної станції, які викупили 10 часток, створили ТОВ «Зірковий 1» .

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є власником спірної каналізаційно-насосної станції, право власності якого підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно (т.1, а.с. 108), Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т.1, а.с. 109), Технічним паспортом (т.1, а.с. 110-119) та довідкою № 1 від 18.04.2016 року (т.1,а.с.140) на спірну каналізаційно-насосну станцію (смт.Ювілейне, вул.Єкатеринославська, буд. 1а).

Матеріалами справи підтверджується направлення відповідачем на адресу позивача копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно (т.2, а.с. 40-43), копію договору про транспортування стічних вод №11/1-09 від 07.11.2009 року, Акту вводу в експлуатацію, рішення виконкому № 146 від 16.04.2008 року та копію свідоцтва на КНС від 05.05.2008 року (т.2, а.с. 44-49). Крім того у справі наявні наступні документи: лист № 16 від 15.07.2009 року (т.2, а.с. 56), яким Позивач просив Відповідача передати спірну каналізаційно-насосну станцію в оренду, договір оренди нежитлового приміщення № 1 від 01.09.2011 року (т.2, а.с. 58-60), відповідно до умов п. 2.1. якого, передача об'єкта в оренду не спричиняє передачу права власності на нього; акт приймання-передачі в оренду спірної каналізаційно-насосної станції (т.2, а.с. 61); докази оплати за оренду спірної каналізаційно-насосної станції (т.2, а.с.63); лист № 1 від 17.12.2009 року (т.2, а.с. 53), яким Позивач гарантував Відповідачу проведення оплати спожитої електроенергії, яка використовується для водонапірної насосної станції та каналізаційної-насосної станції.

Вказане свідчить про обізнаність позивача ще в 2009 році, що спірна каналізаційно-насосна станція належить на праві власності відповідачу. Претензій з цього приводу позивачем не заявлялись.

В свою чергу, позивачем не надано доказів існування за останнім права власності на спірну каналізаційно-насосну станцію та не доведено факту вибуття спірного майна з його володіння не з його волі. Також, Позивач не надав суду документи, що підтверджують участь ОГ "АКАЦІЯ" у фінансуванні будівництва спірної каналізаційно-насосної станції. З наданих Позивачем документів не вбачається доказів існування правовідносин між фізичними, юридичними особами як учасників дольового будівництва, як і не вбачається доказів фінансування будівництва КНС цими особами.

Договір купівлі-продажу від 14.11.2006 року, укладений між ТОВ "ВП "Коринф" та фізичною особою ОСОБА_4, у судовому порядку визнаний недійсним не був.

Позивачем не надано суду доказів здійснення своєї господарської діяльності на основі оперативного управління спірною каналізаційно-насосною станцією.

Відповідно до ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведені правові норми, що застосуються до фактичних обставин справи, встановлених судом та підтверджених матеріалами справи, колегія суддів поділяє висновки місцевого суду, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю належними доказами.

Правомірними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності (за письмовою заявою Відповідача), відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29 травня 2013 року N 10, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Стосовно вимоги Позивача щодо вжиття заходів до забезпечення позову, у задоволенні якої судом першої інстанції було відмовлено, на підставі ст.66 ГПК України, у зв'язку з недостатньою обґрунтованістю останньої, наведені в ній підстави, не свідчать про наявність обставин, що можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, необхідно зазначити наступне.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Вказані роз'яснення викладені в постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26.12.2011 № 16.

Забезпечення позову допускається як гарантія задоволення законних вимог позивача (п.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову").

Таким чином, враховуючи, що забезпечення позову допускається як гарантія задоволення законних вимог позивача, при цьому необхідно враховувати інтереси й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосована приписи ст. ст. 66, 67 ГПК України, оскільки застосування визначених ст. 67 ГПК України заходів, можливо лише у разі, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може у подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, що у даному випадку матеріалами справи не підтверджується.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Посилання скаржника на порушення місцевим судом норм процесуального права (ст.66 ГПК України), оскільки останнім не було винесено відповідної ухвали, а розглянуто заяву про забезпечення позову лише з прийняттям рішення по суті справи, спростовується наступним.

Відповідно до п. 10 в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. Про судове рішення , результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 ГПК).

Стосовно тверджень скаржника щодо відмови суду у зупиненні провадження по справі до набрання сили рішення у справі №904/4167/16, предметом розгляду якого є визнання недійсними розпорядження Дніпропетровської районної державної адміністрації №134-р від 25.04.2001, в частині визнання права власності ТОВ ВК "КОРИНФ" на спірні водопровідну насосну станцію, каналізаційну насосну станцію, необхідно зазначити наступне.

Як вказано у п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18 (із змінами та доповненнями), ст. 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Зокрема, відповідно до ч.1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (ч.2-ч.4 ст.35 ГПК України).

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, господарському суду слід у кожному випадку з'ясувати: як саме пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом, чим саме обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів поділяє висновок оскаржуваного рішення суду щодо відсутності підстав для зупинення провадження у даній справі до розгляду господарський судом справи № 904/4167/16.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинні довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки вказаних висновків не спростовують.

З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстави застосування ст.104 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим, вимоги, викладені в апеляційній скарзі не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції - не підлягає скасуванню.

14.03.2017 року від об'єднання громадян "Акація" надійшло клопотання, в якому відповідач повідомив про зміну найменування позивача з об'єднання громадян "Акація" на Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Об єднання власників житлових будинків Акація . До клопотання було додано відповідну виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Об єднання власників житлових будинків Акація (ідентифікаційний код 25540878).

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає за необхідне змінити назву позивача на Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Об єднання власників житлових будинків Акація (ідентифікаційний код 25540878).

Керуючись ст.101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Змінити назву позивача з об'єднання громадян "Акація" на Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Об єднання власників житлових будинків Акація (ідентифікаційний код 25540878).

Апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку Об єднання власників житлових будинків Акація залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2016 року у справі №904/2059/16 залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Постанова складена в повному обсязі 20.03.2017р.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя О.В. Березкіна

Суддя І.М. Кощеєв