Постанова

від 18.05.2016 по справі 810/1493/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М          У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 травня 2016 року           Справа № 810/1493/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого – судді Харченко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомКиївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Вальмар»

простягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вальмар» адміністративно-господарських санкцій у сумі 84487 грн. 20 коп. та пені у розмірі 506 грн. 90 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача внаслідок невиконання ним визначеного статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2015 році виник обов`язок зі сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 84487 грн. 20 коп. Враховуючи, що вказані грошові кошти відповідачем у строк, визначений цим Законом, добровільно на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів не перераховано, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій у наведеному вище розмірі, а також пені за порушення термінів їх сплати у сумі 506 грн. 90 коп.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що ним вжито всіх залежних від нього заходів, направлених на працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вальмар» адміністративно-господарських санкцій та пені є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

У судове засідання, призначене на 18.05.2016, представники сторін не з'явились.

Матеріали справи містять клопотання представників сторін про розгляд справи за їх відсутності, що відповідно до приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вальмар» (ідентифікаційний код 39690459, місцезнаходження: 08290, Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Леніна, буд. 73-В) зареєстроване в якості юридичної особи 12.03.2015 (копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (а.с. 116-121).

Відповідач є працедавцем, який відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII зобов`язаний виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

У лютому 2016 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Вальмар» подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік форми № 10-ПІ, з якого вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2015 році становила 234 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства України встановлена інвалідність (рядок 02) - 4 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (рядок 03) - 9 осіб.

На підставі даних поданого відповідачем звіту форми № 10-ПІ Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів зроблено висновок про незабезпечення Товариством з обмеженою відповідальністю «Вальмар» працевлаштування 5 інвалідів у 2015 році, оскільки на його підприємстві повинно бути створено 9 робочих місць, які призначені для забезпечення працевлаштування інвалідів, проте працює лише 4 особи.

Відтак, позивач вважає, що відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у сумі 84487,20 грн., виходячи з розміру середньої річної заробітної плати штатного працівника на підприємстві у 2015 році та 5 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих ними (3954000,00 грн.: 234 = 16897,44 грн.; 16897,44 грн. х 5 = 84487,20 грн.).

У зв`язку з порушенням відповідачем терміну сплати вказаних адміністративно-господарських санкцій, позивачем на підставі приписів частини другої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII нараховано пеню у загальному розмірі 506,90 грн.

Суму адміністративно - господарських санкцій та пені відповідачем добровільно не сплачено, у зв`язку з чим Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з даним позовом.

Відповідач із висновками позивача про наявність у підприємства обов'язку сплачувати адміністративно-господарські санкції та пеню у зв'язку з порушенням вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII не погоджується та зазначає, що з моменту збільшення кількості працюючих на підприємстві до 8 і більше осіб ним вчинено усі визначені чинним законодавством дії, направлені для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до передбаченого цим Законом нормативу, у тому числі виконано обов`язок з реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, надано державній службі зайнятості і Фонду соціального захисту інвалідів інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, та звітність про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Відповідач звертає увагу на те, що ним подавались оголошення до друкованих засобів масової інформації про наявність вакансій для інвалідів, а також надсилались листи – звернення до Харківського обласного центру зайнятості з проханням направляти інвалідів на працевлаштування у зв`язку з наявністю у підприємства додаткової потреби у кадрах в м. Харкові.

На підтвердження зазначених обставин відповідачем долучено до матеріалів справи належним чином засвідчені копії наказів про прийняття на роботу інвалідів, довідок МСЕК, звітності про попит на робочу силу (вакансії) за встановленою формою (за формою 3-ПН), поданої до Ірпінського міського центру зайнятості 16.06.2015, 22.07.2015, 18.08.2015, 31.08.2015, 11.09.2015, 23.09.2015, 12.10.2015, 23.10.2015, 13.11.2015, 25.11.2015, 11.12.2015, 28.12.2015 та до Харківського обласного центру зайнятості 19.08.2015, 31.08.2015, 17.09.2015, 25.09.2015, 15.10.2015, 25.10.2015, 13.11.2015, 25.11.2015, 11.12.2015, 29.12.2015, листів – звернень до Харківського обласного центру зайнятості від 26.11.2015 № 22 і 28.12.2015 № 25, а також копії періодичних видань із оголошеннями про наявність на підприємстві вакансій для інвалідів.

Оскільки інваліди у необхідній для дотримання нормативу кількості до підприємства з метою працевлаштування не звертались, відповідач вважає, що в його діях відсутній склад правопорушення, за яке передбачено відповідальність у формі стягнення адміністративно – господарських санкцій та пені.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі – Закон України № 875-XII) передбачено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інвалідів.

Частиною третьою статті 18 Закону України № 875-XII встановлено обов`язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним (частини друга та п`ята статті 19 Закону України № 875-XII).

При цьому, частиною одинадцятою статті 19 Закону України № 875-XII передбачено, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.

Відповідно до частини дев`ятої статті 19 Закону України № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Згідно з приписами пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Цим же Порядком визначено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 затверджено форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Відповідно до пункту 2.1 розділу II Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Суд звертає увагу на те, що вказана форма звітності використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як таких, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.

Крім того, зазначена у наведеній вище формі звітності інформація про наявність на підприємстві вільних робочих місць (вакантних посад) сприяє у працевлаштуванні громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у тому числі інвалідів.

Таким чином, за своїм змістом вказана звітність є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування.

У свою чергу, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, в силу приписів частини першої статті 18 Закону України № 875-XII здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань (частина третя статті 181 Закону України № 875-XII).

Як вже зазначалось судом вище, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вальмар» зареєстроване в якості юридичної особи 12.03.2015.

Згідно з даними податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за I - IV квартали 2015 року та табелів обліку робочого часу підприємства за березень – травень 2015 року, протягом березня та квітня 2015 року на підприємстві відповідача працювало менше 8 осіб, а відтак за відсутності обов`язкового до виконання нормативу з працевлаштування інвалідів відповідачем не створювались робочі місця для їх працевлаштування та не подавалась звітність про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН за цей період. У травні 2015 року чисельність створених робочих місць на підприємстві значно збільшилась, водночас відповідач самостійно працевлаштував 3-х інвалідів (копії наказів про прийняття на роботу інвалідів та довідок МСЕК (а.с. 125, 127, 128, 130, 131, 133), що відповідає нормативу.

Протягом червня – грудня 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Вальмар» у зв`язку зі збільшенням попиту на вакансії до Ірпінського міського центру зайнятості та Харківського обласного центру зайнятості було подано звітність форми 3-ПН з проханням направити на підприємство осіб з обмеженими можливостями.

Як вбачається з даних звітів форми 3-ПН від 16.06.2015, 22.07.2015, 18.08.2015, 31.08.2015, 11.09.2015, 23.09.2015, 12.10.2015, 23.10.2015, 13.11.2015, 25.11.2015, 11.12.2015, 28.12.2015, прийнятих Ірпінським міським центром зайнятості, та звітів форми 3-ПН від 19.08.2015, 31.08.2015, 17.09.2015, 25.09.2015, 15.10.2015, 25.10.2015, 13.11.2015, 25.11.2015, 11.12.2015, 29.12.2015, прийнятих Харківським обласним центром зайнятості, у вказаних звітах підприємством відображено інформацію про характеристики вакантних місць, призначених для працевлаштування інвалідів, та основні вимоги до претендентів на вакансії.

Суд також звертає увагу на те, що відповідач одночасно з інформуванням державної служби зайнятості про наявність вільних вакансій розміщував оголошення в місцевих засобах масової інформації про працевлаштування інвалідів.

Жодних доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку підприємства.

Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем було виконано вимоги статті 18 Закону України № 875-XII щодо обов`язку створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, надання державній службі зайнятості і Фонду соціального захисту інвалідів інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, та звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 20 Закону України № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Оцінюючи доводи позивача про наявність у відповідача обов`язку сплачувати адміністративно – господарські санкції внаслідок невиконання ним визначеного статтею 19 Закону України № 875-XII нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2015 році, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що адміністративно – господарські санкції за своєю правовою природою є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно – господарські санкції за незабезпечення працевлаштування інвалідів у кількості, що відповідає нормативу, не можуть застосовуватись до суб`єкта господарювання у разі, якщо такий суб`єкт вжив усіх передбачених законодавством заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях немає складу правопорушення.

Аналогічна правова позиція висвітлена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 22.12.2009 у справі № 21-2151во009 та від 16.04.2013 у справі № 21-81а13.

В силу приписів абзацу 2 частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи приписи наведених вище правових норм, зважаючи на те, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів, направлених на працевлаштування інвалідів, доводи Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів стосовно наявності у відповідача обов`язку сплатити адміністративно – господарські санкції та пеню у визначеному позивачем розмірі суд вважає необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки спір вирішено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, а доказів понесення нею витрат, пов'язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати стягненню з бюджету не підлягають.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                 Харченко С.В.