Рішення

від 20.03.2017 по справі 904/1297/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.03.17р. Справа № 904/1297/17

За позовом Державного підприємства "Дніпропетровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (смт. Слобожанське, Дніпровського району, Дніпропетровської області)

до відповідача-1: Відділу Держгеокадастру у Царичанському районі Дніпропетровської області (смт. Царичанка, Царичанського району, Дніпропетровської області)

відповідача-2: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (м.Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором № 295 від 17.09.2013 у розмірі 1 229 655 грн. 00 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 17.03.2017)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 22.02.2017)

від відповідача -1: ОСОБА_2 - член комісії з ліквідації відділу (довіреність № 9-422-99.5-950/2-17 від 01.03.2017)

від відповідача-2: ОСОБА_3 - головний спеціаліст (довіреність № 9-4-0.6-5985/2-16 від 30.0512016)

присутня: ОСОБА_4 (паспорт серія АЕ номер 926944)

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Дніпропетровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення із нею до суду, просило суд стягнути з Відділу Держгеокадастру у Царичанському районі Дніпропетровської області (далі - відповідач-1) та Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - відповідач-2) заборгованість за договором № 295 від 17.09.2013 у загальному розмірі 1 233 360 грн. 81 коп.

Ціна позову на момент звернення із ним до суду складалася з наступних сум:

- 1 229 655 грн. 00 коп. - основний борг;

- 3 705 грн. 81 коп. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем-1 зобов'язань за договором № 295 від 17.09.2013 в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем інженерних послуг з проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 1 229 655 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 8.3.3. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 3 705 грн. 81 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 01.03.2017.

Від відповідача-2 надійшло клопотання (вх.суду 12719/17 від 01.03.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на неможливість його представника прибути у судове засідання.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 12928/17 від 01.03.2017), в яких він зазначає, що правомірність позовних вимог позивача додатково підтверджується постановами Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2015 по справі № 804/1277/15 та від 04.11.2015 по справі № 804/14031/15, а також постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 по справі № 904/9585/16. Крім того, на підтвердження правомірності вимог позивачем долучені до матеріалів справи акти приймання-передачі виконаних робіт на загальну суму 1 756 650 грн. 00 коп.

У судове засідання 01.03.2017 з'явилися представники позивача та відповідача-1.

Представник відповідача-2 у судове засідання 01.03.2017 не з'явився, при цьому, судом було враховано наявність його клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 01.03.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 20.03.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача-2.

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 16153/17 від 17.03.2017), в якій він, користуючись правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором № 295 від 17.09.2013 у загальному розмірі 1 229 655 грн. 00 коп., яка є сумою основного боргу.

Так, у судовому засіданні 20.03.2017 вказана заява була вручена відповідачам, крім того, викладені в ній обставини були зрозумілі представникам відповідачів-1,2 та не потребували додаткового вивчення та, відповідно, відкладення розгляду справи. Про що було наголошено представниками відповідачів у судовому засіданні.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Вказана заява підписана представником Державного підприємства "Дніпропетровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" - ОСОБА_1, якій відповідно до довіреності від 22.02.2017 надане таке процесуальне право.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що подана позивачем заява про зменшення розміру позовних вимог подана у відповідності до процесуальних вимог в цій частині.

В цей же час, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та, враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 1 229 655 грн. 00 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 116155/17 від 17.03.2017), в яких він навів доводи та обґрунтування щодо результатів перевірки ДФС, а також щодо особи, яка на теперішній час відповідає за зобов'язаннями щодо оплати виконаних робіт за спірним договором.

Від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 16347/16 від 20.03.2017), в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на, що Відділ Держгеокадастру у Царичанському районі Дніпропетровської області з 16.11.2016 перебуває в стані припинення за рішенням засновників. При цьому, заява про включення грошових вимог позивача у сумі 1 229 655 грн. 00 коп. до ліквідаційної комісії не надходила, а строк для подання таких заяв було встановлено до 16.01.2017. Отже, відповідач-2 вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню.

Від відповідача-1 надійшла заява (вх.суду 16353/17 від 20.03.2017), в якій він просив суд долучити до матеріалів справи додаткові докази.

У судове засідання 20.03.2017 з'явилися представники позивача та відповідачів-1,2.

Представником позивача у судовому засіданні 20.03.2017 було викладено зміст позовних вимог, з урахуванням їх зменшення, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 20.03.2017 просив суд вирішити спір у відповідності до норм чинного законодавства.

Представником відповідача-2 у судовому засіданні 20.03.2017 було викладено зміст відзиву на позовну заяву, з урахуванням доводів якого він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідачів-1,2 у судовому засіданні 20.03.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору .

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідачів-1,2, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 17.09.2013 між Відділом держземагентства у Царичанському районі Дніпропетровської області (далі - замовник) та Державним підприємством "Дніпропетровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (далі - виконавець, позивач) було укладено договір № 295 (далі - договір, а.с.17-22 том 1), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується у 2013 році надати наступні послуги: інженерні (проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності), а замовник - прийняти та оплатити надані послуги. Найменування послуг, технічні, економічні та інші вимоги до послуг виконавця викладені у завданні на надання послуг, що є невід'ємною частиною договору (додаток 1 до договору). Кількість послуг, етапи та строки надання послуг визначаються взаємною згодою сторін та вказуються у календарному плані (додаток 2), що додається до договору і є його невід'ємною частиною (пункти 1.1. та 1.2 договору).

До договору сторонами були підписані такі додатки:

- технічне завдання на надання послуг;

- календарний план надання послуг;

- протокол погодження договірної ціни на надання послуг;

- кошторис на надання послуг (пункт 14.1. договору).

У пункті 12.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з дати підписання і діє до 30.12.2013, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Докази зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору у матеріалах справи відсутні.

Крім того, з системного аналізу наявних у справі доказів вбачається, що права та обов'язки Відділу держземагентства у Царичанському районі Дніпропетровської області -замовника за вказаним договором перейшли до Відділу Держгеокадастру у Царичанському районі Дніпропетровської області (а.с.а.с.82-83, 197-224 том 1, а.с.39-60 том 2).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За умовами пунктів 3.1. та 3.3. договору ціна договору становить: 1 999 984 грн. 49 коп., у тому числі ПДВ 20% - 333 330 грн. 75 коп. Ціна договору визначається з урахуванням Податкового кодексу України) (пункт 3.1 договору). Ціна договору зафіксована в протоколі погодження договірної ціни на надання послуг (додаток 3), що складається на підставі погодженого сторонами кошторису на надання послуг ( додаток 4) (пункт 3.3 договору).

До договору сторонами було підписано Додаток № 3 - Протокол узгодження договірної ціни (а.с.29 том 1) та Додаток № 4 - Кошторис (а.с.30 том 1).

В подальшому, до договору було укладено додаткову угоду № 1 від 17.09.2013 до договору № 295 від 17.09.2013, якою сторони дійшли згоди:

- внести зміни до пункту 3.1. розділу ІІІ "Ціна договору" договору № 295 від 17.09.2013 та викласти його в наступній редакції: "Ціна договору становить 1 756 650 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ- 292 775 грн. 00 коп. у відповідності з протоколом узгодження договірної ціни (додаток № 3) та кошторисом (додаток № 4), що є невід'ємними частинами договору" (пункт 1 додаткової угоди);

- у зв'язку із внесенням змін до вартості послуг, внести відповідні зміни до протоколу узгодження договірної ціни (додаток № 3), кошторис (додаток № 4), календарний план (додаток № 2) (пункт 2 додаткової угоди) (а.с.31 том 1).

Крім того, у розділі 5 та 6 договору сторони погодили умови щодо надання послуг та порядку приймання-передачі послуг за договором, зокрема:

- надання послуг, передбачених пунктом 1.1. договору, здійснюється поетапно відповідно до календарного плану надання послуг (пункт 5.1. договору);

- строк надання послуг, передбачених пунктом 1.1. договору, становить вересень-грудень 2013 року (4 місяці) з дати початку послуг (пункт 5.2. договору);

- місце надання послуг - Царичанський район, Дніпропетровської області, відділ Держземагенства у Царичанському районі Дніпропетровської області (пункт 5.3. договору);

- строк виконання послуг не може перевищувати 4 місяців з дати початку виконання послуг за договором. Датою закінчення виконаних послуг виконавцем вважається дата їх пред'явлення замовнику для прийняття (пункт 5.5. договору);

- приймання послуг, наданих виконавцем, оформлюється актами приймання-передачі наданих послуг, підписаними уповноваженими представниками сторін (пункт 6.1. договору).

Так, на виконання умов договору, позивачем було надано послуги з проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на загальну суму 1 756 650 грн. 00 коп. , що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт до договору, а саме:

- актом № 1 від 17.10.2013 на суму 526 99 грн. 00 коп. (а.с.80 том 2);

- актом № 2 від 27.11.2013 на суму 1 212 088 грн. 50 коп. (а.с.81 том 2);

- актом № 3 від 16.12.2013 на суму 17 566 грн. 50 коп. (а.с.82 том 2).

У вказаних актах сторони вказали, що послуги надані в повному обсязі згідно з календарним планом, задовольняють умови укладеного договору та у належному порядку оформлені.

Вказані акти підписані замовником і виконавцем та скріплені їх печатками без будь-яких зауважень .

Заперечення щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи також відсутні.

Крім того, доводи позивача, викладені у позовній заяві додатково підтверджуються обставинами, встановленими у постановах Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2015 по справі № 804/1277/15 та від 04.11.2015 по справі № 804/14031/15, а також постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 по справі № 904/9585/16.

При цьому, вказані вище акти є самостійними первинними документами, на підставі яких суд може встановити факт здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого Мін'юстом України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи є письмовими свідоцтвами, що підтверджують факти підприємницької та іншої діяльності, які впливають на рух товарно-матеріальних цінностей, стан майна, капіталу і фінансових результатів. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості згідно з пунктом 2.4. цього Положення повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. За відсутності таких реквізитів документи не можуть слугувати доказом того, що господарська операція (в даному випадку - передача товарів) фактично відбулась.

Крім того, згідно з пунктом 2.4 Положення залежно від характеру операції до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити, зокрема, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача, тощо.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Отже, з системного аналізу всіх матеріалів справи у сукупності, суд приходить до висновку, що факт надання позивачем послуг на суму 1 756 650 грн. 00 коп. підтверджується матеріалами справи.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, у розділі 4 договору було визначено порядок здійснення оплати за договором, а саме:

- замовник за наявності належним чином оформленого рішення головою розпорядника бюджетних коштів може здійснити попередню оплату на строк не більше одного місяця в розмірі 30% від вартості послуг, яка здійснюється на підставі письмового клопотання виконавця. Виконавець протягом 30 календарних днів з дня надходження коштів, як попередньої оплати, підтверджує їх використання згідно з актом приймання передачі наданих послуг (пункт 4.1 договору);

- розрахунки за договором здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок виконавця (пункт 4.2. договору);

- у разі відсутності належним чином оформленого рішення головного розпорядника бюджетних коштів щодо дозволу на здійснення попередньої оплат, розрахунки за надані послуги здійснюється на підставі статей 47, 48, 51 Бюджетного Кодексу України, за наявності реального фінансування та грошових підкріплень в органах Державної казначейської служби України та відсутності обмежень видатків по незахищеним статтям з боку Державної казначейської служби України (пункт 4.3. договору);

- сторони дійшли згоди, що в разі невиконання замовником зобов'язання щодо проведення розрахунків за договором внаслідок відсутності кошторису на відповідний рік, реального фінансування (відсутності грошових підкріплень в органах Державної казначейської служби України та наявності обмежень видатків по незахищеним статтям з боку Державної казначейської служби), тощо, замовник не несе відповідальність, а виконавець не має права на стягнення неустойки, штрафів, а також відшкодування будь-яких інших витрат, пов'язаних з невиконанням замовником зобов'язання щодо проведення розрахунків розрахунків за цим договором. При цьому, замовник зобов'язується у найкоротший час з моменту затвердження кошторису на відповідний рік, відновлення фінансування, тощо, здійснити розрахунки за надані виконавцем та прийняті замовником послуги (пункт 4.6. договору).

В той же час, прийняті за актами від 17.10.2013, від 27.11.2013 та від 16.12.2013 послуги були оплачені замовником лише частково - в сумі 526 995 грн. 00 коп. , що підтверджується платіжним дорученням № 8 від 26.09.2013 (а.с.83 том 2).

Отже, відсутність повної оплати прийнятих за актами приймання-передачі виконаних робіт до договору від 17.10.2013, від 27.11.2013 та від 16.12.2013 послуг з проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, наявність заборгованості за вказаними актами в сумі 1 229 655 грн. 00 коп. і стала причиною звернення позивача із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Приймаючи рішення, господарський суд виходив також із наступного.

На підставі укладеного договору № 295 від 17.09.2013 між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Як замовник, так і відповідач-1 є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із бюджетним фінансуванням.

Обов'язок замовника сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що він, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011, в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

В той же час, позивачем направлялася претензія № 01-07/1552 від 03.10.2016 Відділу Держгеокадастру у Царичанському районі Дніпропетровської області з вимогою погасити заборгованість в сумі 1 229 655 грн. 00 коп. (а.с.63 том 1).

Однак, вказана претензія була залишена відповідачем-1 без задоволення.

В матеріалах справи наявні акти звірки взаємних розрахунків, в яких учасники спірних правовідносин підтверджували наявність заборгованості за договором № 295 від 17.09.2013 у розмірі 1 229 655 грн. 00 коп., а саме:

- акт звірки станом на 31.12.2013, підписаний виконавцем та замовником за договором, в якому вони підтвердили факт наявності заборгованості в сумі 1 229 655 грн. 00 коп. (а.с.176 том 1);

- акт звірки станом на 01.10.2015, підписаний позивачем та відповідачем-1, в якому вони підтвердили факт наявності заборгованості в сумі 1 229 655 грн. 00 коп. (а.с.35 том 1).

Проаналізувавши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позивачем дотримано умови договору в частині виконання його зобов'язань за ним.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг та положення статті 530 Цивільного кодексу України, приймаючи до уваги прийняття замовником наданих послуг за відповідними актами в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає наявність основної заборгованості у відповідача-1, до якого, як було вказано вище, перейшли права та обов'язки Відділу держземагентства у Царичанському районі Дніпропетровської області - замовника за договором, перед позивачем в сумі 1 229 655 грн. 00 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати наданих послуг відповідач-1 не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 1 229 655 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором № 295 від 17.09.2013 у відповідача-1 перед позивачем в сумі 1 229 655 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачами не спростований, а отже, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 1 229 655 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи все наведене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо сплати судового збору та розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 1 600 грн. 00 коп.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (240 000 грн. 00 коп.); за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.).

Ціна позову на момент звернення з ним до суду становила 1 233 360 грн. 81 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 18 500 грн. 41 коп. (1,5 відсотка ціни позову). Після прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог від 17.03.2017 ціна позову стала складати 1 229 655 грн. 00 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 18 444 грн. 83 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

В той же час, відповідно до платіжних доручень № 1562 від 12.01.2017 та № 1634 від 07.02.2017 позивачем було сплачено 18 501 грн. 84 коп. судового збору.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи , яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (у разі надходження відповідного клопотання) повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 57 грн. 01 коп. (18 501,84 - 18 444,83).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача-1, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача-1 у сумі 18 444 грн. 83 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Відділу Держгеокадастру у Царичанському районі Дніпропетровської області (51000, Дніпропетровська область, Царичанський район, смт. Царичанка, вулиця Комсомольська, будинок 109; ідентифікаційний код 39967320) на користь Державного підприємства "Дніпропетровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Слобожанське, вулиця Радгоспна, будинок 42; ідентифікаційний код 00689177) - 1 229 655 грн. 00 коп. основного боргу, 18 444 грн. 83 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Дніпропетровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Слобожанське, вулиця Радгоспна, будинок 42; ідентифікаційний код 00689177) надмірно сплачений судовий збір у сумі 57 грн. 01 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 1562 від 12.01.2017, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_5