Постанова

від 15.03.2017 по справі 922/4094/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2017 р. Справа № 922/4094/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Пелипенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність від 04 січня 2017 року;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №396 Х/1-42) на рішення господарського суду Харківської області від 12 січня 2017 року у справі № 922/4094/16

за позовом ТОВ "Балпол",

до ПП "Будар-Агро" ,

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 12 січня 2017 року у справі № 922/4094/16 (суддя Суслова В.В.) позов задоволено; стягнуто з Приватного підприємства "Будар-Агро" (Харківська область, Вовчанський район, с. Землянки, вул. Центральна, б. 250, код ЄДРПОУ 38366571) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю (61060, м. Харків, вул. Олімпійська, б. 31, кв. 54, код ЄДРПОУ 36224407) 39082, 00 грн. заборгованості, 3498,90 грн. 3% річних, 34987,51 грн. інфляційних втрат, 1378,00 грн. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05 лютого 2017 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду.

14 березня 2017 року повторним автоматичним розподілом справи, у зв'язку із перебуванням судді Терещенко О.І. у відпустці було сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Россолов В.В., суддя Пелипенко Н.М., суддя Гетьман Р.А.

У судове засідання, яке відбулось 15 березня 2017 року, з'явився представник позивача. Відповідач своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (Том 2, а.с.57).

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Балпол" (позивач) поставив Приватному підприємству "Будар-Агро" (відповідачу) товар (дизельне пальне та бензин А-76) на загальну суму 170544,76 грн., а саме:

- 04 липня 2013 року була здійснена поставка на суму 81462,76 грн., в т.ч. ПДВ 13577,13 грн.,

- 27 листопада 2013 року була здійснена поставка на суму на суму 89082,00 грн., в т.ч. ПДВ 14847,00 грн.,

Позивач стверджує, що ПП "Будар-Агро" вартість поставленого товару сплатило частково (24 липня 2013 року на суму 81462,76 грн. та 28 листопада 2013 року на суму 50000,00 грн.).

У зв'язку з чим останній просить суд стягнути з відповідача неоплачені кошти за отриманий товар у розмірі 77568,41 грн., з яких: 39082,00 грн. основного боргу за поставлений товар, 3498,90 грн. 3% річних та 34987,51 грн. інфляційних втрат.

Суд першої інстанції з огляду на доведеність факту поставки товару, у визначеній позивачем сумі, та реалізацію відповідачем часткової оплати, дійшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення 39082,00 грн. основного боргу, а також 3498,90 грн. 3% річних та 34987,51 грн. інфляційних втрат.

Не погоджуючись з вказаною позицією місцевого господарського суду відповідач в обґрунтуванні апеляційної скарги зазначає про необхідність розрахунку 3% річних починаючи з 29 листопада 2013 року, оскільки оплата боргу за поставку товару від 27 листопада 2013 року була здійснена 28 листопада 2013 року. Крім того відповідач, посилаючись на положення статті 232 ГК України, вказує на правомірності нарахування 3 % річних виключно протягом 6 місяців з моменту невиконання зобов'язання.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі норм матеріального законодавства зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Балпол" (позивач) здійснило Приватному підприємству "Будар-Агро" (відповідачу) поставку товару (дизельне пальне та бензин А-76) на загальну суму 170544,76 грн., а саме:

- 04 липня 2013 року була здійснена поставка на суму 81462,76 грн., в т.ч. ПДВ 13577,13 грн., що підтверджується податковою накладною;

- 27 листопада 2013 року була здійснена поставка на суму на суму 89082,00 грн., в т.ч. ПДВ 14847,00 грн., що підтверджується податковою накладною та видатковою накладною № РП-0000383 від 27 листопада 2013 року.

Видаткова накладна на товар № РП-0000383 від 27 листопада 2013 року містить посилання на Договір № 37/13 від 01 липня 2013 року, однак сторонами не надано суду будь-якого договору в обґрунтування договірної передачі товару і який би свідчив про його виконання, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне розцінювати поставку товару за накладними позадоговірною.

Згідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З наданої позивачем виписки по рахунку №2600.5.01.0047343 в ПАТ "Банк "ОСОБА_2" (Том 1, а.с.18-19) вбачається, що ПП "Будар-Агро" було сплачено 24 липня 2013 року 81462,76 грн. та 28 листопада 2013 року на суму 50000,00 грн.

Відтак, ПП "Будар-Агро" не проведено в повному обсязі оплату за отриманий товар за податковою накладною та видатковою накладною № РП-0000383 від 27 листопада 2013 року.

Пунктом 1.7 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 передбачено, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, обов'язок зі сплати отриманої продукції виникає у покупця негайно після отримання продукції.

Оскільки сторонами не заперечується отримання ПП "Будар-Агро" товару за податковою накладною та видатковою накладною № РП-0000383 від 27 листопада 2013 року, обов'язок зі сплати 89082,00 грн. виник у покупця одразу після отримання продукції.

Враховуючи проведення ПП "Будар-Агро" оплати лише в сумі 50000,00 грн, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в розмірі 39082,00 грн. підтверджуються наявними матеріалами справи доказами, відповідають вимогам діючого законодавству України, такі, що не спростовані відповідачем та підлягають задоволенню повністю.

Окрім основної суми заборгованості, позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 34987,51 грн. за період грудень 2013 року - жовтень 2016 року та 3% річних у розмірі 3498,90 грн. за період з 28 листопада 2013 року по 23 листопада 2016 року.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на виникнення у відповідача обов'язку зі сплати 89082,00 грн. 27 листопада 2013 року, оплата вважається простроченою з 28 листопада 2013 року.

Відповідач помилково зазначає в апеляційній скарзі на необхідності розрахунку 3 % річних починаючи з 29 листопада 2013 року, оскільки, враховуючи часткову оплату боргу 27 листопада 2013 року в сумі 50000,00 грн, прострочення зі сплати 39082,00 грн. відбулось з 28 листопада 2013 року.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та втрат від інфляції, який поданий позивачем колегія суддів встановила, що даний розрахунок є арифметично вірним, нарахування здійсненні згідно вимог законодавства, рекомендацій та порядку застосування індексу інфляції, в тому числі листа Верховного суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03 квітня 1997 року № 62-97, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 3498,90 грн. та інфляційних втрат у сумі 34987,51 грн.

В даному випадку відповідач безпідставно вказує на правомірності нарахування 3 % річних виключно протягом 6 місяців, у відповідності до приписів статті 232 Господарського кодексу України з огляду на наступне.

За змістом частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).

Згідно п. 4.1 зазначеної Постанови Пленуму сплата трьох процентів річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, обмеження в періоді нарахування штрафних санкцій, встановлені частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, не стосуються питання нарахування 3 % річних.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Харківської області від 12 січня 2017 року у справі № 922/4094/16 без змін.

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції в силі, судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 33 ,44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12 січня 2017 року у справі № 922/4094/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 20 березня 2017 року.

Головуючий суддя В.В.Россолов

Суддя Р.А.Гетьман

Суддя Н.М.Пелипенко