Ухвала

від 16.03.2017 по справі 813/4079/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 р. № 876/550/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представника відповідача Хомин Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Старкаб до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (правонаступник Червоноградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення,

в с т а н о в и в:

ТзОВ Старкаб 03.08.2015 звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (правонаступник Червоноградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.03.2015 №0000302200 про збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 16964,33 грн. (13571,46 грн. - основний платіж, 3392,87 грн. - штрафна (фінансова) санкція) із-за відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТзОВ Денікс груп в червні 2014 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області №0000302200 від 27.03.2015.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Червоноградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідно до акту від 01 вересня 2014 року за № 2623/26-55-22-07/37882958, складеного ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС встановлено, що за податковою адресою ТзОВ Денікс Груп відсутні первинні та бухгалтерські документи: договори, накладні, товарно - транспортні накладні, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, банківські виписки та будь - які інших первинні бухгалтерські документи, регістри бухгалтерського обліку, що засвідчують здійснення господарської діяльності, згідно податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, поданого до ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві загальна чисельність працюючих на підприємстві - 1 особа.

Як зазначено в акті перевірки ТзОВ Денікс Груп фактично відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Апелянт зазначає, що ТзОВ Денікс Груп здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам та використовувалось з метою прикриття незаконної діяльності. Крім цього, ТзОВ Денікс Груп власних виробничих потужностей та трудових ресурсів немає, що виключає можливість виконання взятих на себе зобов'язань згідно договору укладеного з позивачем.

При апеляційному розгляді представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що у період з 25.02.2015 по 27.02.2015 відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ Старкаб з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.01.2012 по 01.12.2014 при проведенні господарських операцій з ТзОВ Денікс Груп (37882958) та складено акт №20/22-20/38853692 від 06.03.2015 (а.с.34-44).

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем 27.03.2015 прийнято податкове повідомлення -рішення №0000302200 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 16964,33 грн. (13571,46 грн. - основний платіж, 3392,87 грн. - штрафна (фінансова) санкція).

Спірне податкове повідомлення-рішення прийнято згідно викладеного у акті перевірки висновку про порушення позивачем п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ (із внесеними змінами та доповненнями.) в результаті чого занижено податок на додану вартість за червень 2014 року по взаєморозрахунках з ТзОВ Денікс Груп на суму 13571,46 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявні в матеріалах справи первинні документи свідчать про реальність господарських операцій з між ТзОВ Старкаб та ТзОВ Денікс Груп . Відповідачем не представлено суду доказів та не надано пояснень з приводу обґрунтованості висновків викладених у акті перевірки щодо позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають правильно встановленим обставинам справи та нормам чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом.

Згідно із приписами статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Порядок проведення документальних позапланових виїзних перевірок регламентовано ст. 78 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судом встановлено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Частиною першою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88.

Згідно з Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи ( на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити, як: назва підприємства, установи, від імені яких складено документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам.

Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.

З матеріалів справи видно, що між позивачем (виконавець) та з ТзОВ Датекс С укладено контракт №020614 від 02.06.2014, відповідно до якого позивач зобов'язався виконати роботи по проведенню профілактичного електро - вимірювання кабелів та обладнання на об'єктах замовника (а.с.124-127).

Для виконання таких робіт позивач (замовник) 03.06.2014 уклав з ТзОВ Денікс Груп договір на виконання робіт № ДГ-00242 (а.с.46-47).

Про виконані роботи сторонами складено та підписано акти приймання-передачі виконаних робіт за червень 2014 року (від 05.06.2014 року на суму 3 672, 00 грн., від 03.06.2014 року на суму 3 946, 32 грн., від 27.06.2014 року на суму 17264, 88 грн., від 27.06.2014 року на суму 18 807, 12 грн., від 27.06.2014 року на суму 21 307, 32 грн., від 27.06.2014 року на суму 4 948, 56 грн., від 27.06.2014 року на суму 7 536, 24 грн., від 27.06.2014 року на суму 3 946, 32 грн.(а.с.48-54).

Вказані роботи позивачем оплачено у безготівковому порядку згідно банківських виписок (а.с.163-164), та отримано від ТзОВ Денікс Груп належним чином оформлені податкові накладні (а.с.78-85).

Надалі, виконані ТзОВ Денікс Груп роботи позивачем у подальшому передано замовнику ТзОВ Датекс С , що підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт та актами приймання виконаних робіт (а.с.100-123), податковими накладними (а.с.128-136).

При цьому, реальне виконання договорів також стверджується загальними технічними звітами з проведення робіт з профілактичного електро-вимірювання кабелів та обладнання, наданими ТзОВ Денікс Груп (а.с.65-72), повідомленням позивача про забезпечення присутності працівників для перевірки виконання робіт та підписання актів ( а.с.73) і наказу № 23.06/1 від 23.06.2014 про відрядження таких ( а.с.74).

Виходячи з вищенаведеного, що не спростовано податковим органом, а судом першої інстанції правильно встановлено, що долучені позивачем документи в повному обсязі підтверджують фактичне здійснення господарської операції між позивачем та вказаним контрагентом. Зазначені документи складені за результатами проведеної операції та з дотриманням вимог статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковій накладній, яку виписано на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Доводи апелянта про те, що ненастання реальних правових наслідків за вищевказаними господарськими операціями підтверджується висновками ДПІ в Печерському районі м Києва ДПС від 01.09.2014 року №2623/26-55-22-07/37882958 Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю Денікс Груп , то такі колегія суддів вважає помилковими та не бере до уваги, оскільки законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та формування валових витрат від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту і відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на те, що слідчим управлінням ГУ МВС України у Львівській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження №120141400000003550, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.06.2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 205 КК України, оскільки сам факт порушення кримінальної справи відносно посадових осіб ТзОВ Денікс Груп та проведення досудового розслідування не є підставою для визнання господарських операцій позивача із ТзОВ Денікс Груп безтоварними та такими, що реально не відбулись.

При цьому, колегія суддів враховує, що на момент апеляційного перегляду, судового рішення щодо винності посадових осіб не ухвалено.

Також, відповідачем не надано доказів та не доведено відсутність волевиявлення учасників правочину, відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагента на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо.

Крім цього, стаття 228 ЦК України не містить такої підстави для визнання правочинів нікчемними, як відсутність у сторони договору необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність власних основних фондів, виробничих активів, недостатність технічного персоналу, як про це зазначає відповідач. Відсутність в суб'єкта господарювання відповідних ресурсів для здійснення операцій не може бути достатнім підтвердженням неможливості ведення підприємницької діяльності таким суб'єктом, так як законодавство не встановлює обмеження щодо використання суб'єктом господарювання у своїх діяльності лише власних основних засобів.

В контексті наведеного слід зазначити, що висновок податкового органу про нікчемність правочину є необґрунтованим.

Крім того, на момент укладення угод та їх виконання, позивач та його контрагент були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Доказів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Позивач надав належні та допустимі суду докази на підтвердження того, що господарські операції носили реальний характер, послуги були виконані належним чином, які в свою чергу оплачені.

Вищевказані докази реальності господарської операції не спростовано податковим органом, як і не представлено вироку чи іншого судового рішення про недійсність вказаного вище договору.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним рішень.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно з статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Мотивація та докази, наведені у апеляційній скарзі, не дають адміністративному суду апеляційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198 п. 1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року у справі №813/4079/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Д.М.Старунський

Судді В.М. Багрій

А.І.Рибачук

Ухвала у повному обсязі складена 20.03.2017 року.