Ухвала

від 16.03.2017 по справі 820/483/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2017 року м. Київ К/800/25397/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника позивача Нагорного Є.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укрнафтагазресурс до Південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Укрнафтагазресурс (далі - позивач, ТОВ Укрнафтагазресурс ) звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Красноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 18.12.2014 року №0000282200 та №0000272200 і від 29.01.2015 року №0000072200.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що надані позивачем первинні документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт придбання товарів, що є підтвердженням реальності спірних операцій, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними.

Красноградську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Харківській області замінено правонаступником Південною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - відповідач, ДПІ) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків господарсько-фінансової діяльності, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними. Наявність у позивача податкових накладних та інших документів, за відсутністю виконання істотних умов договору у спірних правовідносинах, не надають йому право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити таку без задоволення, а оскаржувані рішення без змін, оскільки при їх ухваленні суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року, про що було складено акт №4 26/20-16-22/35314646 від 28.11.2014 року.

У висновках вказаного акту перевірки відповідачем зазначено про порушення позивачем вимог пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року на суму 1320410,0 грн., в тому числі за 9 місяців 2012 року на суму 1320410,0 грн., та заниження податку на прибуток на суму 897417,0 грн., в тому числі за 9 місяців 2012 року на суму 374712,0 грн., за 2012 рік на суму 897417,0 грн.; п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1118766 грн., в тому числі: за серпень 2012 року на 186380 грн.; за вересень 2012 року на 326801 грн.; за жовтень 2012 року на 259284 грн.; за листопад 2012 року на 48480 грн.; за грудень 2012 року на 297821 грн.

На підставі зазначених висновків акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.01.2015 року №0000072200, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1032759,0 грн., від 18.12.2014 року №0000282200, яким позивачу донараховано податок на додану вартість в розмірі 1118766,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 279692,0 грн., від 18.12.2014 року № 0000272200, яким ТОВ Укрнафтагазресурс донараховано податок на прибуток в розмірі 897417,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 224354,0 грн. (т. 1, а.с. 19-20, 22).

Підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про порушення контрагентами позивача ТОВ ВВН-ПРОМСЕРВІС (код ЄДРПОУ 34427284), ТОВ Тібус (код ЄДРПОУ 36222404), ТОВ НВФ "ЕЛЕКТРОСЕРВІС , (код ЄДРПОУ 35585752), ТОВ Марафон 12 (код ЄДРПОУ 38277529) своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства, а правочини укладені позивачем з даними контрагентами мають ознаки нереальності здійснення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

З огляду на положення пп. 14.1.27 п. 14.1. ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ ВВН-Промсервіс , ТОВ Тібус , ТОВ НВФ Електросервіс , ТОВ Марафон 12 .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність та товарність господарських операцій позивача з ТОВ ВВН-Промсервіс , ТОВ Тібус , ТОВ НВФ Електросервіс , ТОВ Марафон 12 підтверджується відповідними первинними документами, а саме копіями: договорів, податковими і видатковими накладеними, подорожніми листами вантажного автомобілю, актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, накладними на внутрішнє переміщення, товарними та матеріальними звітами, актами списання матеріалів, актами здачі-приймання послуг,

Крім того, товарно-транспортними накладеними та банківськими документами (платіжними дорученнями), підтверджується факт перевезення товару від ТОВ ВВН-Промсервіс , ТОВ Тібус , ТОВ НВФ Електросервіс , ТОВ Марафон 12 на адресу позивача та розрахунки між сторонами.

Позивач здійснював оплату за отримані товари/послуги шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.

Також, на момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача від ТОВ ВВН-Промсервіс , ТОВ Тібус , ТОВ НВФ Електросервіс , ТОВ Марафон 12 були належним чином зареєстровані.

Відповідачем не надано доказів порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеним контрагентом.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту та витрат по господарським операціям з від ТОВ ВВН-Промсервіс , ТОВ Тібус , ТОВ НВФ Електросервіс , ТОВ Марафон 12 , оскільки реальність таких підтверджується первинними документами, які у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники, а також підтверджують факт використання придбаних товарів та послуг у господарській діяльності позивача.

Доводи відповідача про порушення контрагентами позивача податкового законодавства суд відхиляє, оскільки за порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для тієї особи, яка допустила таке порушення. При цьому, не спростовано належної обачності позивача при укладанні господарських договорів та не встановлено залучення до схем з ухилення від сплати податків та його обізнаність у цьому.

Відповідачем також не доведено, що контрагентам позивача визначались суми податкових зобов'язань у зв'язку із порушенням вимог податкового законодавства по вказаним господарським операціям.

Згідно правової позиції висловленій у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання відповідача на відсутність контрагентів позивача за місцезнаходженням, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності, були належним чином зареєстровані.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі № 820/483/15- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Повний текст виготовлено 21.03.2017 року.