Рішення

від 21.03.2017 по справі 904/152/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.03.2017 Справа № 904/152/17

За позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі філії "Центр управління промисловістю" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Інвест" (м. Дніпро)

про стягнення суми штрафних санкцій за договором поставки № ЦУПП-04/0030/15 від 29.10.2015 у загальному розмірі 295 009 грн. 51 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт (довіреність від 03.11.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр управління промисловістю" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Інвест" (далі -відповідач) суму штрафних санкцій за договором поставки № ЦУПП-04/0030/15 від 29.10.2015 у загальному розмірі 295 009 грн. 51 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 128 289 грн. 71 коп. - пеня;

- 76 569 грн. 80 коп. - штраф;

- 90 150 грн. 00 коп. - неустойка.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № ЦУПП-04/0030/15 від 29.10.2015 в частині повної та своєчасної поставки товару в період з жовтня по грудень 2015 року, у зв'язку з чим за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.11.2015 по 29.06.2016 в сумі 128 289 грн. 71 коп. та штраф у розмірі 10% вартості непоставленого товару у сумі 76 569 грн. 80 коп. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку у сумі, що становить 5% від ціни договору, а саме: 90 150 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.01.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 25.01.2017.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 4876/16 від 25.01.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду документи, а також протокол тимчасового доступу до речей і документів від 15.02.2016, відповідно до якого у позивача була вилучена первинна документація по договору поставки № ЦУПП-04/0030/15 від 29.10.2015.

У судове засідання 25.01.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 25.01.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав. При цьому, судом було зауважено, що відповідач був повідомлений про день, час та місце розгляду справи належним чином, у зв'язку з чим суд перейшов до розгляду справи по суті.

Так, представник позивача у судовому засіданні 25.01.2017 виклав та обґрунтував позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.

У судовому засіданні 25.01.2017 судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 25.01.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 13.02.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

У судове засідання 13.02.2017 представники позивача та відповідача не з'явилися, витребуваних судом документів не подали, причин нез'явлення суду не повідомили.

Крім того, судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 13.02.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 01.03.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 12924/17 від 01.03.2017), в якій він просив суд продовжити строк вирішення спору на 15 днів, посилаючись на необхідність надання додаткових доказів.

Ухвалою суду від 01.03.2017 клопотання позивача задоволено та продовжено строк розгляду спору на 15 днів, терміном по 21.03.2017 включно.

У судове засідання 01.03.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 01.03.2017 втретє не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав.

Крім того, судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 01.03.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 20.03.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Так, провадження у справі порушено 05.01.2017 та протягом двох місяців судом регулярно призначалися судові засідання та належним чином повідомлялися всі учасники судового процесу про розгляд справи та необхідність надання своїх доводів та заперечень.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 16546/17 від 20.03.2017), в яких він зазначав, що постачальником (відповідачем) зобов'язання щодо поставки товару за спірним договором були виконані лише частково - на суму 1 344 136 грн. 50 коп. При цьому, документи, які підтверджують поставку товару були вилучені детективами другого відділу третього підрозділу Головного підрозділу детективів НАБ України у м. Києві, на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено протокол тимчасового доступу до речей і документів від 15.02.2016.

У судове засідання 20.03.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 20.03.2017 вчетверте не з'явився , причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, будинок 36, офіс 55, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася, зокрема, ухвала суду від 01.03.2017, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Крім того, судом зауважено, що протягом розгляду справи судом поштові повідомлення від відповідача поверталися з тривалим запізненням, але всі ухвали суду були отримані відповідачем (а.с.123-124).

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень , який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 28 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням від 03.03.2017, які долучені до матеріалів справи. При цьому, із вказаних доказів вбачається, що ухвала суду від 01.03.2017 була вручена відповідачу - 07.03.2017.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 05.01.2017, від 25.01.2017, від 13.02.2017 та від 01.03.2017 були надіслані сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримані відповідачем завчасно.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач не подав.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні 20.03.2017 та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 20.03.2017 представником позивача було викладено зміст письмових пояснень, з урахуванням яких він просив суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 29.10.2015 між Державним підприємством "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торг-Інвест" (далі - постачальник, відповідач) було укладено договір поставки № ЦУПП-04/0030/15 (далі - договір, а.с.14-17), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується протягом 2015 року поставити покупцеві товар, зазначений в специфікації до договору, а покупець - прийняти та оплатити такий товар згідно з умовами договору (пункт 1.1. договору).

У пункті 11.1. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2015.

В подальшому, 01.12.2015 було укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № ЦУПП-04/0030/15 від 29.10.2015, в якій сторони дійшли згоди щодо такого:

- приймаючи до уваги, що в установленому порядку відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанов Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" та від 02.09.2015 № 735 "Питання публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", проведено державну реєстрацію ПАТ "Укрзалізниці", яка є правонаступником Укрзалізниці та підприємств і установ, у тому числі Державного підприємства "Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України", реорганізованих шляхом злиття;

- внести зміни до преамбули договору та викласти її в наступній редакції: "Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", в особі Філії "Центр управління промисловістю" ПАТ "Укрзалізниця" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Торг-Інвест";

- внести зміни до розділу XIV договору "місцезнаходження та банківські реквізити сторін" в частині зміни реквізитів покупця, по тексту договору та додатків до нього відокремлений структурний підрозділ ДП "УПП УЗ" Новомоськовський шпалопросочувальний завод" та Державне підприємство "Рава-Руський шпалопросочувальний завод" вважати відповідно Виробничим підрозділом "Новомосковський шпалопросочувальний завод" філії "ЦУП" ПАТ "Укрзалізниця" та Виробничним підрозділом "Рава-Руський шпалопросочувальний завод" філії "ЦУП" ПАТ "Укрзалізниця" (а.с.20).

Доказів визнання недійсним або розірвання договору поставки № ЦУПП-04/0030/15 від 29.10.2015 сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з нормами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у пункті 1.2. договору сторони визначили найменування (номенклатура, асортимент) товару та кількість товару, а саме:

- брус дерев'яний не просочений під стрілочні переводи ДСТУ ГОСТ 8816-2009 - 500,00 куб. м.

У розділі 3 договору сторони визначили умови щодо ціни товару, зокрема, сума договору становить 1 803 000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 20% - 300 500 грн. 00 коп. (пункт 3.1. договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у розділі 5 договору сторони погодили умови щодо поставки товару, а саме:

- строк поставки товару: відвантаження товару проводиться рівномірними партіями протягом місяця після письмової заявки покупця або згідно з графіком поставки (пункт 5.1. договору);

- місце поставки товару - склад відокремленого структурного підрозділу ДП "УПП УЗ" Новомосковський шпалопросочувальний завод або склад Державного підприємства "Рава-Руський шпалопросочувальний завод" (пункт 5.2. договору);

- поставка товару залізничним транспортом загального користування або автомобільним транспортом на умовах СРТ, пункт призначення - склад Державного підприємства "Рава-Руський шпалопросочувальний завод" або склад Відокремленого структурного підрозділу ДП "УПП УЗ" Новомосковський шпалопросочувальний завод відповідно до вимог "Інкотермс" в редакції 2010 року (пункт 5.3. договору);

- товар вважається поставленим з дати підписання акту приймання-передачі товару на складах вантажоодержувачів (пункт 5.7. договору);

- у випадку недотримання встановленого терміну постачання, замовлення покупця може бути анульованою покупцем і у такому випадку не дає підстави для дозволу на поставку даної партії товару на адресу, зазначену у замовленні покупця (пункт 5.8. договору).

Крім того, до договору сторонами була підписана специфікація № 1 (Додаток № 1), в якій сторони визначили, зокрема, таке:

- найменування продукції, її кількість та загальну вартість - брус дерев'яний не просочений під стрілочні переводи ДСТУ ГОСТ 8816-2009 - 500,00 куб. м. на суму 1 803 000 грн. 00 коп.;

- загальна сума по специфікації № 1: 1 803 000 грн. 00 коп.;

- умови постачання - СРТ, пункт призначення - склад відокремленого структурного підрозділу ДП "УПП УЗ" Новомосковський ШПЗ або склад Державного підприємства "Рава-Руський шпалопросочувальний завод", згідно вимог "Інкотермс" в редакції 2010 року (а.с.18).

Крім того, у якості Додатку № 2 до договору сторонами було погоджено та підписано Графік поставки , в якому сторони визначили графік поставки до договору поставки, а саме:

- жовтень 2015 року - 100,000 куб.м. ;

- листопад 2015 року - 250,000 куб.м. ;

- грудень 2015 року - 150,000 куб.м. ;

- всього - 500,000 куб.м.;

- умови постачання - СРТ, пункт призначення - склад відокремленого структурного підрозділу ДП "УПП УЗ" Новомосковський ШПЗ або склад Державного підприємства "Рава-Руський шпалопросочувальний завод", згідно вимог "Інкотермс" в редакції 2010 року;

- приймання товару по кожному рахунку та акту приймання-передачі тільки комплектами згідно ГОСТ 8816-2009, які обов'язково вказуються в кожній заявці в залежності від потреб підприємства (а.с.18 на звороті).

При цьому, в порушення умов договору (специфікації та графіку поставки), відповідач здійснив поставку узгодженого сторонами товару несвоєчасно та не у повному обсязі наступним чином:

- 30.10.2015 було поставлено товар обсягом 14,91 куб.м. на суму 53 765 грн. 46 коп. , що підтверджується накладною № 30/10/2-НБП від 30.10.2015 та актами приймання-передачі від 30.10.2015 (а.с.28-30);

- 16.12.2015 було поставлено товар обсягом 298,20 куб.м. на суму 1 075 309 грн. 20 коп. ;

- 28.12.2015 було поставлено товар обсягом 59,64 куб.м. на суму 215 061 грн. 84 коп.

Первинні документи, які підтверджують поставки, здійснені 16.12.2015 та 28.12.2015 в матеріалах справи відсутні, оскільки, як вказував позивач, вони були вилучені детективами другого відділу третього підрозділу Головного підрозділу детективів НАБ України у м.Києві, на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено протокол тимчасового доступу до речей і документів від 15.02.2016.

В той же час, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач протягом розгляду справи судом доводи, викладені у позовній заяві не спростував; доказів, які б свідчили про існування інших обставин справи, суду не повідомив.

Так, позивач звернувся до суду із позовом, в якому вказував на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки № ЦУПП-04/0030/15 від 29.10.2015 в частині повної та своєчасної поставки товару в період з жовтня по грудень 2015 року, у зв'язку з чим за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.11.2015 по 29.06.2016 в сумі 128 289 грн. 71 коп. та штраф у розмірі 10% вартості непоставленого товару у сумі 76 569 грн. 80 коп. Крім того, відповідно до пункту 12.1. договору позивач просить стягнути з відповідача неустойку у сумі, що становить 5% від ціни договору, а саме: 90 150 грн. 00 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Враховуючи умови договору (специфікації та графіку поставок), відповідач зобов'язаний був поставити позивачу товар в такій кількості та строки:

- жовтень 2015 року - 100,000 куб.м. на суму 360 600 грн. 00 коп.;

- листопад 2015 року - 250,000 куб.м. на суму 901 500 грн. 00 коп.;

- грудень 2015 року - 150,000 куб.м. на суму 540 900 грн. 00 коп. Всього - 500,000 куб.м. на загальну суму 1 803 000 грн. 00 коп.

В той же час, поставку відповідач здійснив наступним чином:

- 30.10.2015 було поставлено товар обсягом 14,91 куб.м. на суму 53 765 грн. 46 коп.;

- 16.12.2015 було поставлено товар обсягом 298,20 куб.м. на суму 1 075 309 грн. 20 коп.;

- 28.12.2015 було поставлено товар обсягом 59,64 куб.м. на суму 215 061 грн. 84 коп.

Отже, без порушення умов договору відповідач поставив лише обсяг товару 14,91 куб.м. на суму 53 765 грн. 46 коп. (за зобов'язаннями жовтня 2015 року) та обсяг товару 22,75 куб.м. на суму 82 036 грн. 50 коп. (за зобов'язаннями грудня 2015 року), інші поставки були здійснені відповідачем із простроченням. Крім того, відповідачем у повному обсязі так і не було поставлено товар, який мав бути поставлений у грудні 2015 року.

Судом встановлено, що прострочення відповідача виглядає наступним чином:

- за зобов'язаннями жовтня 2015 року (100 куб.м.) відповідач частково здійснив поставку товару 30.10.2015 в обсязі 14,91 куб.м. на суму 53 765 грн. 46 коп. (без прострочення); залишок було поставлено лише 16.12.2015 в обсязі 85,09 куб.м. на суму 306 834 грн. 54 коп. (з поставки на 298,20 куб.м.). Отже, відповідач прострочив поставку товару обсягом 85,09 куб.м. на суму 306 834 грн. 54 коп. в період з 01.11.2015 по 15.12.2015;

- за зобов'язаннями листопада 2015 року (250 куб.м.) відповідач частково здійснив поставку товару 16.12.2015 в обсязі 213,11 куб.м. на суму 768 474 грн. 66 коп. (решта поставки на 298,20 куб.м.); залишок було поставлено лише 28.12.2015 в обсязі 36,89 куб.м. на суму 133 025 грн. 34 коп. (з поставки на 59,64 куб.м.). Отже, відповідач прострочив поставку товару: обсягом 250 куб.м. на суму 901 500 грн. 00 коп. в період з 01.12.2015 по 15.12.2015; обсягом 36,89 куб.м. на суму 133 025 грн. 34 коп. в період з 16.12.2015 по 27.12.2015;

- за зобов'язаннями грудня 2015 року (150 куб.м.) відповідач лише частково здійснив поставку товару 28.12.2015 в обсязі 22,75 куб.м. на суму 82 036 грн. 50 коп. (залишок поставки на 59,64 куб.м.) (без прострочення); решта запланованої поставки в обсязі 127,25 куб.м. так і не була здійснена. Отже, відповідач прострочив поставку товару обсягом 127,25 куб.м. на суму 458 863 грн. 50 коп. в період з 01.01.2016 по 29.06.2016.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з нормами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

При цьому, у пункті 7.2. договору сторони визначили, що у разі непоставки (недопоставки) товару у передбачений термін постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,5% вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 10% від вказаної вартості .

У зв'язку з допущеним відповідачем простроченням поставки товару позивачу, останній нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.11.2015 по 29.06.2016 в сумі 128 289 грн. 71 коп. та штраф у розмірі 10% вартості непоставленого товару у сумі 76 569 грн. 80 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

При цьому, оскільки обов'язок відповідача щодо поставки товару не є грошовим зобов'язанням, а та обставина, що за порушення строку поставки товару за договором постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі 0,5% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення поставки, не перетворює визначену договором пеню у пеню за порушення грошового зобов'язання, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України .

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252 та від 09.04.2012 № 20/246-08.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 № 3-24гс12, від 09.04.2012 № 3-88гс11.

При цьому, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання , відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання , а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України , як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у статті 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30.05.2001 у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі змісту цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з нормами статті 61 Конституції України не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 Господарського кодексу України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено періоди прострочення (до періоду прострочення неправомірно включені дати виконання обов'язку), крім того, як було вказано вище, вимоги Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань " щодо обмеження розміру пені не підлягають застосуванню до вказаних правовідносин, оскільки вони є негрошовими.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено, що пеня за загальний період прострочення з 01.11.2015 по 29.06.2016 складає суму, яка перевищує суму, заявлену до стягнення позивачем.

Судом було враховано також те, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Приймаючи до уваги те, що, фактично, позивачем заявлена до стягнення сума пені у розмірі меншому, ніж визначено судом - 128 289 грн. 71 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

Перевіривши здійснений позивачем у позовній заяві розрахунок штрафу в сумі 76 569 грн. 80 коп., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені в сумі 128 289 грн. 71 коп. та штрафу в сумі 76 569 грн. 80 коп. є правомірними та обґрунтованими.

Крім того, з метою забезпечення належного виконання постачальником взятих на себе за договором поставки № ЦУПП-04/0030/5 від 29.10.2015 зобов'язань, керуючись договором між сторонами було укладено договір про неустойку № ЦУПП-04/0030/15-НУ від 29.10.2015 , в якому сторони дійшли згоди щодо такого:

- у разі порушення своїх зобов'язань за договором постачальник зобов'язується сплатити покупцю грошову суму в розмірі 90 150 грн. 00 коп. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (пункт 1 договору про неустойку);

- при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання постачальника щодо поставки, постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі, передбаченому пунктом 1 угоди, шляхом безготівкового перерахування (пункт 3 договору про неустойку);

- право на неустойку виникає незалежно від наявності у покупця збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання постачальником (пункт 5 договору про неустойку);

- дана угода набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє до повного виконання зобов'язань постачальником згідно з договором (пункт 10 договору про неустойку).

Відповідно до пункту 12.1. договору поставки на момент укладення договору постачальник зобов'язаний надати забезпечення виконання умов договору у формі договору неустойки на суму, що становить 5% від ціни договору, а саме 90 150 грн. 00 коп. Забезпечення виконання умов договору діє до повного виконання договору в частині поставок.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку у сумі, що становить 5% від ціни договору, а саме: 90 150 грн. 00 коп.

Враховуючи, що судом було встановлено факт порушення відповідачем умов договору поставки № ЦУПП-04/0030/15 від 29.10.2015 в частині повної та своєчасної поставки товару в період з жовтня по грудень 2015 року, вимоги позивача про стягнення неустойки в сумі 90 150 грн. 00 коп. є правомірними та обґрунтованими.

При цьому, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги таке:

- за зобов'язаннями жовтня та листопада 2015 року відповідачем було допущено незначне прострочення; частини зобов'язання жовтня та грудня 2015 року були виконані відповідачем без прострочення;

- здійснивши системний аналіз умов розділу 7 договору, судом встановлено, що умови договору передбачаються підвищену відповідальність лише відповідача за порушення його зобов'язань у вигляді штрафу та пені; відповідальність же покупця максимально обмежена (пеня у розмірі однієї облікової ставки НБУ, але не більше 5% вартості несплаченого товару); отже договірні штрафні санкції щодо позивача та відповідача за аналогічні порушення є неспіврозмірними та ставлять сторін у нерівне становище;

- за своєю правовою природою пеня та штраф, як види штрафних санкцій, виконують стимулюючу функцію , спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та не може виконувати компенсаційну функцію чи збагачення;

- судом також враховано, що пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені та штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.09.2016 у справі № 911/791/16.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд з власної ініціативи вважає за необхідне зменшити розмір пені в сумі 128 289 грн. 71 коп., штрафу в сумі 76 569 грн. 80 коп. та неустойки в сумі 90 150 грн. 00 до 70%, а саме: до 89 802 грн. 80 коп., 53 598 грн. 86 коп., 63 105 грн. 00 коп., відповідно, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково в сумі 89 802 грн. 80 коп., вимога позивача про стягнення штрафу підлягає задоволенню частково у сумі 53 598 грн. 86 коп., вимога позивача про стягнення неустойки підлягає задоволенню частково у сумі 63 105 грн. 00 коп.

Разом з цим, частиною 1 статті 617 Цивільного кодексу України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо воно доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Таким чином, порушення зобов'язання за відсутності вини вважається випадком, який унеможливлює його виконання як непереборною силою, так і будь-якою іншою обставиною, настання якої боржник не міг передбачити. Для того, щоб довести наявність випадку, відповідач повинен довести відсутність його вини.

При цьому, доказів наявності вказаних обставин сторонами суду не надано, а відповідно до статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Враховуючи викладені обставини, є наявним факт прострочення поставки товару, обумовленого у специфікації та графіку поставки до договору поставки № ЦУПП-04/0030/15 від 29.10.2015.

Отже, суд дійшов висновку про правомірність застосування відповідальності, встановленої договором.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 89 802 грн. 80 коп., штрафу в сумі 53 598 грн. 86 коп., неустойки в сумі 63 105 грн. 00 коп.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з приписами пункту 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача у повному обсязі в сумі 4 425 грн. 14 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Інвест" (49000, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, будинок 36, офіс 55; ідентифікаційний код 38231636) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр управління промисловістю" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) - 89 802 грн. 80 коп. - пені, 53 598 грн. 86 коп. - штрафу, 63 105 грн. 00 коп. - неустойки, 4 425 грн. 14 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.03.2017.

Суддя ОСОБА_2