Рішення

від 09.03.2017 по справі 906/74/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "09" березня 2017 р. Справа № 906/74/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання: Гребеннікової Н.П.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довір. №б/н від 04 січня 2017року.

від відповідача: не прибув

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Малого колективного підприємства "БІМ" (м. Житомир)

до ОСОБА_2 міської ради (м. Житомир)

про визнання права власності за набувальною давністю на майстерню по ремонту автомобілів, загальною площею 560,6 кв.м

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання за Малим колективним підприємством "БІМ" права власності за набувальною давністю на майстерню по ремонту автомобілів, загальною площею 560,6 кв.м., що знаходиться за адресою м. Житомир, вул. Корольова, 150-А.

В обґрунтування підстав поданого позову позивач доводить, що на підставі Договору №3 від 01.03.2000р., укладеного з Закритим акціонерним товариством "Будсервіс-М" ЛТД по виконанню будівельно-монтажних робіт по встановленню арочного боксу - майстерні за адресою: м. Житомир, вул. Корольова, 150-А, було збудоване нерухоме майно ( майстерня ) на відведеній для цього земельній ділянці , однак після завершення будівництва з підрядником не було підписано акту прийому-передачі виконаних робіт та не оформлено правовстановлюючих документів. По завершенню будівельно-монтажних робіт, тобто з середини 2000 року, МКП "БІМ" почав відкрито володіти цим майном, використовувати його для здійснення своєї господарської діяльності та користуватися по сьогоднішній день. Підтвердженням відкритості та безперервності користування вказаним нерухомим майном є факт оренди земельної ділянки під цим майном. Позивач вважає, що належним відповідачем за цим позовом є ОСОБА_2 міська рада - орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

В якості правових підстав позову позивач посилається на ст.ст. 328, 344 ЦК України, а також правову позицію Верховного Суду України від 20.02.2008року у справі № 6-27245св07.

Ухвалою суду від 18.01.2017 порушено провадження та вжито заходи щодо підготовки справи до розгляду.

До початку розгляду справи по суті позивачем не подано заяву про зміну підстави та предмету позову, відповідачем не подано зустрічного позову, відповідно.

Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові, просить суд його задовольнити.

Додатково позивач доводить, що згідно ст. 876 ЦК України в редакції, чинній станом на 16.01.2003р., власником об'єкту будівництва до його передачі замовнику визнавався підрядник , тобто МКП "БІМ".

Відповідач ОСОБА_2 міська рада у своєму відзиві від 27.02.2017р. просить суд розглядати справу без участі представника міської ради, та при вирішенні спору покладається на розсуд суду. Доказів вжиття заходів щодо взяття на облік спірного майна як безхазайного , не подано.

Справу розглянуто за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши представника позивача та розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

01 березня 2000р. між генпідрядником Закритим акціонерним товариством "Будсервіс-М" ЛТД та замовником Малим колективним підприємством "БІМ" було укладено Договір №3 на виконання будівельно-монтажних робіт по встановленню арочного боксу, відповідно до якого замовник доручив, а генпідрядник прийняв на себе виконання будівельно-монтажних робіт по встановленню арочного боксу (надалі за текстом - Договір №3) (а.с. 10).

За умовами п.1.2. Договору №3 сторони домовились, що замовник зобов'язався прийняти і оплатити виконані роботи згідно з актами здавання-приймання виконаних робіт.

Строки виконання робіт та розрахунки за їх виконання сторони обумовили у розділах 2,3 Договору №3.

Вартість будівельно-монтажних робіт за Договором № 3 - 24 000,00 грн, в тому числі ПДВ ( п.1.3).

Будівництво арочного боксу здійснюється з матеріалів наданих замовником ( п. 1.6 Договору).

У п.п. 5.1 та 5.5 Договору №3 сторони погодили, що останній вступає в дію з моменту підписання його сторонами і діє до моменту виконання ними своїх зобов'язань, та що з питань, не врегульованих цим договором, сторони керуються діючим законодавством України.

20.03.2000р. на засіданні правління ЗАТ "Будсервіс-М" ЛТД було прийнято рішення про виділення МКП "БІМ" земельну ділянку до 1,0 га для створення дільниці сервісного обслуговування автомобілів (а. с. 12).

18.04.2000р. листом за №73 голова правління ЗАТ "Будсервіс-М" ЛТД звернувся до міського голови ОСОБА_3 з проханням вилучити з загальної кількості землі, що знаходиться у його безстроковому користуванні земельну ділянку розміром 1 (один) га та передати її у користування МП "БІМ".

На виконання Договору №3 , ЗАТ "Будсервіс-М" ЛТД було надано МКП "БІМ" довідку про вартість підрядних робіт та витрат за березень 2000року по об'єкту "утеплений арочний склад" на суму 24 000,00 грн, які МКП "БІМ" було сплачено ( а.с. 17-31). ОСОБА_4 об'єкт будівництва підрядником замовнику за актом приймання-передачі не передано.

В подальшому, в 2003р. позивачем МКП "БІМ" замовлено та виготовлено Проект генплану території майстерні по ремонту автомобілів з перспективою використання земельної ділянки по вул. Корольова, 150-а в м. Житомирі (а. с. 32-40).

На підставі вищевикладеного, судом встановлено, що в результаті виконаних у березні - квітні 2000 року будівельно-монтажних робіт об'єкт будівництва іменований як "арочний бокс (склад)" фактично побудовано як "майстерню по ремонту автомобілів".

10.02.2004р. МКП "БІМ" (орендар) уклав з ОСОБА_2 міською радою (орендодавець) Договір оренди земельної ділянки на підставі рішення 17 сесії 24 скликання ОСОБА_2 міської ради від 26.12.2003р. №331 , за яким орендар отримав в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вул. Корольова, №150 "а", загальною площею 0, 2767 га, нормативно грошовою оцінкою 366 365, 90 грн. (а.с. 41-43).

За умовами п. 2.1. зазначеного Договору оренди землі, земельна ділянка передається в оренду для комерційного використання (автотехобслуговування).

Планом земельної ділянки по вул. Корольова, 150"а" в м. Житомирі, наданої в оренду МКП "БІМ" при обрахуванні площ угідь значиться одноповерхова забудова площею 0,0597 га (а.с. 43).

24 лютого 2014р. між ОСОБА_2 міською радою (орендодавець) та МКП "БІМ" (орендар) було укладено Договір оренди землі, відповідно до рішення 19 сесії ОСОБА_2 міської ради шостого скликання від 24.01.2013р. за №494, за яким було надано позивачу в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за адресою: м. Житомир, вул. Корольова, 150"а", загальною площею 0,2767 га, в тому числі під будівлями та спорудами - 0,0597 га, під проїздами, проходами та площадками - 0,2170 га. (а.с. 44-48).

У п. 3. Договору оренди землі від 24.02.2014р. зазначено, що на земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна: майстерня по ремонту автомобілів (генплан від 27.06.2003р.), а також інші об'єкти інфраструктури: водопостачання та електромережа; терміном на 5 (п'ять) років.

За актом приймання-передачі об'єкта оренди від 24.02.2014р. земельну ділянку передано орендарю (а.с. 49).

Договір оренди земельної ділянки від 24.02.2014р. позивачем зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, про що свідчить Витяг за №22619805 від 05.06.2014р. (а.с. 52).

В технічному паспорті на виробничий будинок - майстерню по ремонту автомобілів за №150"а" по вулиці Корольова у м. Житомирі, виготовленого КП "ОСОБА_2 обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" ОСОБА_2 обласної ради, в експлікації приміщень до плану поверхів виробничого будинку за №150"а", літери "Є" по вулиці Корольова, м. Житомира вказано: 1) приміщення загальною площею 379, 2 кв.м. (основне); 2) приміщення загальною площею 20, 5 кв.м. (допоміжне); 3) приміщення загальною площею 160, 9 кв.м. (основне), загалом на суму 560, 6 кв.м.

В подальшому, 19.02.2013р. Закрите акціонерне товариство "Будсервіс" (код ЄДРПОУ 01272812) припинено за судовим рішенням у зв'язку з визнанням її банкрутом 25.01.2013р. у справі №7/119-Б Господарським судом Житомирської області (а.с. 57-62).

Позивач, посилаючись на те, що спірним майном - майстернею по ремонту автомобілів (літера Є), загальною площею 560, 6 кв. м., володів добросовісно, відкрито, безперервно, більше десяти років, вважає, що набув право власності на це майно за набувальною давністю, в зв'язку з чим звернувся до суду з позовом в порядку ст. 344 ЦК України.

При зверненні з позовом до суду позивачем визначено ринкову вартість об'єкту - майстерні (літера Є), яка згідно Звіту №160208/06-М про проведення незалежної оцінки майстерні (літера Є), загальною площею 560, 6 кв. м., яка знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Корольова, 150"а", Житомирська обл., здійсненою ОСОБА_2 товарною аграрно-промисловою біржею в 2016р. - 434 499, 00 грн., із суми якої сплачено судовий збір. Позивач вважає, що належним відповідачем за цим позовом є ОСОБА_2 міська рада - орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

ОСОБА_2 міська рада у відзиві на позов визнає вище викладені обставини, майнових претензій на об'єкт нерухомого майна не заявляє та при вирішенні спору покладається на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно і об'єктивно дослідивши всі обставини справи в їх сукупності до ст. 43 ГПК України, господарський суд прийшов до висновку задовольнити його, з огляду на наступне.

Причиною звернення позивача з цим позовом до суду стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання за підприємством права власності на майстернею по ремонту автомобілів за набувальною давністю.

Відповідно до приписів частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Відповідно до пунктів 1,8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України при розгляді справ про визнання права власності за набувальною давністю правила статті 344 ЦК України поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та, беручи до уваги, що ЦК України набрав чинності з 01 січня 2004 року положення статті 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 01 січня 2001 року.

Задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст. 334 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено.

Відповідно до ст. 398 ЦК України право володіння припиняється у разі: 1) відмови володільця від володіння майном; 2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою; 3) знищення майна. Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом (така правова позиція викладена у постанові ВСУ від 20.05.2015р. за №3-87гс15).

Особою, яка володіє чужим майном при зазначених обставинах є не власник і, тим більше, власник ні в якому випадку не може набути майно у власність за давністю володіння.

Нерухоме майно може стати об'єктом набуття за давністю, оскільки вважається, що таке майно існує.

Тому має значення факт закінчення будівництвом відповідного нерухомого майна, наявність на момент виникнення цього факту встановленого законодавством обов'язку вводити об'єкт нерухомого майна в експлуатацію, встановлення наслідків не введення його в експлуатацію та використання об'єкта, наявність закону, який би встановлював відповідальність за невиконання обов'язку із введення в експлуатацію. Значення має також факт реєстрації права власності на новостворене нерухоме майно за власником, якщо така була обов'язковою.

Судом встановлено, що майстерня по ремонту автомобілів була побудована Закритим акціонерним товариство "Будсервіс" у березні - квітні 2000року на замовлення Малого колективного підприємства "БІМ" , однак не була передана останньому за актом приймання-передачі виконаних будівельних робіт, як це обумовлено у п.1.2 Договору №3 від 01.03.2000р.

Водночас до 01.01.2004 року право власності на нерухоме майно набувалось на підставах та в порядку, передбаченими чинним на той час законодавством. За загальним правилом ст. 128 ЦК УРСР 1963 року момент переходу права власності на майно, в тому числі, нерухоме, пов'язувався з актом приймання-передачі.

Судом не встановлено обставин вжиття позивачем як замовником дій щодо передачі йому підрядником збудованої майстерні по ремонту автомобілів , в тому числі, в судовому порядку. За наведених обставин, у позивача право власності на нерухоме майно не виникло. Не виникло це право в будь-якої іншої особи, в тому числі держави в порядку ст. 137 ЦК УРСР 1963 року.

Чинна у 2000 році Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб , затверджена наказом Держбуду України від 09.06.1998 № 121 (втратила чинність на підставі наказу N 36 від 15.02.2002р. ) у п. п. 1.6 та 1.7 передбачала обов'язкову державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації для власників, незалежно від форми власності, на підставі правовстановлювальних документів.

Згідно п. 1.8 Інструкції державній реєстрації підлягали тільки ті об'єкти нерухомості, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку незалежно від форм їхньої власності й при наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим бюро технічної інвентаризації, яке проводить державну реєстрацію права власності на ці об'єкти.

Питання щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів було вперше врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449, однак ця постанова стосувалася лише об'єктів державного замовлення. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не включених до державного замовлення, мав визначатися Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з Міністерством інвестицій і будівництва.

Станом на 2000рік прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, на які дія постанови КМУ № 449 не поширювалась, здійснювалось на підставі Державних будівельних норм України "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Основні положення ДБН А.3.1-3-94 (на заміну СНиП 3.01.04-87)", затверджених наказом Держкоммістобудування України 05.10.1994 N 48, введених в дію з 01.01.1995р. ( втратили чинність на підставі наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики N 191 від 18.10.2004 ) ( далі - ДБН А.3.1-3-94).

У п. 3.1 ДБН А.3.1-3-94 було, зокрема, передбачено, що закінчені будівництвом об'єкти приймаються в експлуатацію за рішенням державних технічних комісій.

Згідно п. 3.3. ДБН А.3.1-3-94 до складу державних технічних комісій включалися, зокрема, представники забудовника (замовника), проектувальника, підрядника (при здійсненні будівництва підрядним способом).

У п. 3.8. ДБН А.3.1-3-94 було передбачено, що рішення про введення в експлуатацію видається на закінчені будівництвом об'єкти, які підготовлені до експлуатації, та по яких повністю виконані будівельно-монтажні роботи в обсязі, передбаченому проектом.

Згідно з 3.11. ДБН А.3.1-3-94 підписаний та затверджений акт державної технічної комісії визнавався рішенням про готовність до введення в експлуатацію об'єкта, підставою для включення даних про його введення в державну статистичну звітність, а також для оформлення права власності на збудований об'єкт.

Судом не встановлено обставин прийняття рішення державної технічної комісії про готовність майстерні по ремонту автомобілів до введення в експлуатацію.

Чинний з 15.11.1994 року ОСОБА_4 України "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування" № 208/94-ВР ( далі - ОСОБА_4 № 208/94-ВР) , не передбачав відповідальності за експлуатацію або використання об'єктів містобудування, не прийнятих в експлуатацію. Вперше таке положення закріплено у цьому Законі 24 жовтня 2000 року шляхом доповнення частини першої зазначеної статті абзацом, що встановлював відповідальність за експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями у формі сплати штрафу у розмірі десяти відсотків вартості виконаних робіт (ОСОБА_4 України від 21 вересня 2000 року № 1988-III).

Судом не встановлено обставин притягнення позивача до відповідальності за користування майстернею по ремонту автомобілів після закінчення будівництва без прийняття її в експлуатацію після набрання чинності Законом України від 21 вересня 2000 року № 1988-III.

19 січня 2012 року згідно із Законом України від 22 грудня 2011 року № 4220-VI ОСОБА_4 № 208/94-ВР викладено у новій редакції, пункт 6 частини другої статті 2 якої передбачає, що суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У своєму Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

ОСОБА_5 № 208/94-ВР, зокрема положення пункту 6 частини другої статті 2 щодо накладення штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, регулює питання відповідальності тих суб'єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, зокрема не ввели в експлуатацію відповідні об'єкти до початку їх використання після набрання чинності цим Законом.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

В контексті хронології правового регулювання спірних відносин поняття експлуатація не прийнятого в експлуатацію об'єкта не може тлумачитись як триваюче правопорушення. Змістом цього правопорушення є невиконання обов'язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта містобудування до початку його експлуатації.

Частина восьма статті 39 Закону № 3038-VI зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 20 листопада 2012 року № 5496-VI, встановлює, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Таким чином, логічним висновком має бути судження про те, що обов'язок введення об'єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб'єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов'язок, не ввели об'єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена відповідна відповідальність ( постанова ВСУ від 04.03.2014р. в адміністративній справі № 21-433а13, № в реєстрі 38285951).

З наведеного суд дійшов висновку, що користування позивачем майстернею по ремонту автомобілів після закінчення будівництва без прийняття її в експлуатацію не створювало правопорушення у сфері містобудування за приписами Закону № 208/94-ВР.

Чинна до 28.02.2002 року Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Держбуду України від 09.06.1998 № 121, передбачала обов'язкову державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності на підставі правовстановлювальних документів. При цьому державній реєстрації підлягали тільки ті об'єкти нерухомості, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку ( п.1.8 Інструкції).

Чинне з 18.02.2002 року Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно , затверджене наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 р. N 7/5 , також передбачало обов'язкову реєстрацію права власності на нерухоме майно юридичних осіб, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Водночас відсутність акту державної технічної комісії про готовність до введення в експлуатацію майстерні по ремонту автомобілів унеможливлювало оформлення права власності на неї, в тому числі позивачем, а тому у наявного в натурі нерухомого майна юридично не було власника.

Чинний з 12 березня 2011рокуЗакон України "Про регулювання містобудівної діяльності ( далі - ОСОБА_5 № 3038-VІ) , у статті 39 встановив заборону на експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію , за час його дії. ОСОБА_4 № 3038-VІ не містить темпоральних застережень, , зокрема про поширення його дії на відносини, які виникли до набрання ним чинності ( постанова ВСУ від 04.03.2014р. в адміністративній справі № 21-433а13, № в реєстрі 38285951).

З наведеного суд дійшов висновку, що встановлена Законом № 3038-VІ заборона на експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію не поширюється на позивача, який користується майстернею по ремонту автомобілів після закінчення будівництва без прийняття її в експлуатацію.

З 01.01.2004року набрав чинності також Цивільний кодекс України, у п. 4 Розділу " Прикінцеві та перехідні положення" було передбачено що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Так, у ч. 2 статті 331 ЦК України " Набуття права власності на новостворене майно" було передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації ( абз. 2 ч.2 цієї статті).

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації ( абз. 3 ч. 2 цієї статті).

Водночас у статті 876 ЦК України було передбачено, що власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт до їх здачі замовникові є підрядник.

З наведеного суд дійшов висновку, що користування позивачем майстернею по ремонту автомобілів після 01.01.2004року здійснювалось як чужою річчю, власником якої він не був.

З 03.08.2004 року набув чинності ОСОБА_4 України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV, який в абз. 4 ст. 2 та ч. 1 ст. 4 передбачив обов'язкову державну реєстрацію права власності на об'єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення ( надалі - ОСОБА_4 про державну реєстрацію).

Згідно ч.3 ст. 4 Закону про державну реєстрацію право власності на будівлю, споруду, могло бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, якщо власники даної земельної ділянки та будівель, споруд, розташованих на ній, не поєднуються в одній особі.

Отже, визначальною умовою для державної реєстрації прав власності будь-якого об'єкту є визначення його статусу: чи є цей об'єкт нерухомим майном.

Цивільний кодекс України використовує конструкції "нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо)" (стаття 331), "житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно" (стаття 376).

У ч. 4 ст. 3 Закону про державну реєстрацію було зазначено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов:

- якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

- якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Відсутність державної реєстрації права власності на нерухомість як до набрання чинності Законом про державну реєстрацію, так і за час його дії, спростує презумпцію дійсності права , а тому останнє доводиться виключно в судовому порядку через визнання права власності.

Судом встановлено, що право власності на майстерню по ремонту автомобілів не було зареєстровано за будь-якою особою, а тому позивач користувався нерухомим майном як її фактичний володілець , а не як власник.

Як встановлено судом, Закрите акціонерне товариство "Будсервіс" ліквідовано як юридичну особу 19.02.2013р. у зв'язку з банкрутством. З наведеного слідує, що будь-які інші юридичні особи не мають і не можуть мати власного юридичного інтересу , при цьому, легітимного , до нерухомого майна, яким позивач з 2000р. добросовісно, відкрито, безперервно користувався. Позивач також виготовив паспорт об'єкта нерухомості - майстерні по ремонту автомобілів (літера Є) в КП "ОСОБА_2 обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" ОСОБА_2 обласної ради та з 2004 року визнається належним користувачем земельної ділянки, на якій нерухомість розміщена.

Позивач обґрунтовано визначив відповідачем у цій справі ОСОБА_2 міську раду ( орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади) за правилами статті 335 ЦК України та відповідно до вимог статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні , оскільки майстерня по ремонту автомобілів юридично весь цей час вважалась безхазяйною річчю, оскільки не мала власника. Та обставина , що орган місцевого самоврядування не робив оголошення у друкованих ЗМІ з метою виявлення власника та не приймав рішення щодо передачі такої речі у комунальну власність, не спростовує статус відповідача за цим позовом.

Позивач відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України довів наявність необхідних умов для визнання за ним права власності за набувальною давністю на нерухоме майно - майстерню по ремонту автомобілів, загальною площею 560,6 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Корольова, 150-А.

Враховуючи, що ст. 344 ЦК України прямо передбачає необхідність звернення до суду для набуття права власності на майно за набувальною давністю, господарський суд сплачений судовий збір покладає на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-7, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Малим колективним підприємством "БІМ" ( код ЄДРПОУ 20402628, 10025, м. Житомир, вул. Корольова, 150-А) право власності за набувальною давністю на майстерню по ремонту автомобілів , загальною площею 560,6 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Корольова, 150-А.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 22 березня 2017року

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати:

1- у справу

2- позивачу (простою)

3- відповідачу (рек. з повід.)