Ухвала

від 15.03.2017 по справі 804/16143/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2017 року м. Київ К/800/26801/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року

у справі №804/16143/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Золотий Урожай Дніпро

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання дій неправомірними,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю Золотий Урожай Дніпро (далі - Товариство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Інспекція), в якому просило:

- визнати неправомірними дії Інспекції в частині невизнання податкової декларації з податку за червень 2014 року, наданою з листом від 28 липня 2014 року за №28/07, податковою звітністю, у зв'язку з порушенням вимог пункту 48.3 статті 48 Податкового кодексу України з причини невірного зазначення обов'язкового реквізиту місцезнаходження платника податків;

- визнати неправомірними дії Інспекції в частині внесення безпідставних висновків до акту камеральної перевірки від 20 січня 2015 року № 199/151/38199252.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано відмову Інспекції від 22 липня 2014 року №20117/10/04-62-18-02-28 у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2014 року Товариства; визнано протиправною та скасовано відмову Інспекції від 30 липня 2014 року №20973/10/04-62-18-02-28 у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2014 року Товариства. Зобов'язано податковий орган прийняти податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2014 року Товариства, реєстраційний № 9041703024, датою її отримання - 20 липня 2014 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 липня 2014 року Товариством направлено до контролюючого органу засобами телекомунікаційного зв'язку податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2014 року.

Листом від 22 липня 2014 року № 20117/10/04-62-18-02-28 Інспекція зазначила про те, що податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2014 року заповнена з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України в частині недостовірного заповнення обов'язкового реквізиту, а саме: місцезнаходження платника податку.

28 липня 2014 року Товариство повторно подано декларацію з податку на додану вартість за червень 2014 року.

Листом 30 липня 2014 року №20973/10/04-62-18-02-28 Інспекція повідомила платника податків про те, що податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2014 року заповнена з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України в частині недостовірного заповнення обов'язкового реквізиту, а саме: місцезнаходження платника податку, таким чином податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2014 року не вважається податковою звітністю з причин порушення норм статті 48 Податкового кодексу України, та запропоновано оформити податковий звіт згідно діючого законодавства та надати до ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська.

29 грудня 2014 року Товариством ще раз подано податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2014 року з додатками №№1, 5, 8.

13 січня 2015 року Інспекцією проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість Товариства за червень 2014 року, за результатами якої складений акт від 13 січня 2015 року № 53/151/38199252, згідно з яким декларація за червень 2014 року із граничним строком подання 21 липня 2014 року отримана податковим органом 12 січня 2015 року, у зв'язку із чим порушено пункт 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що вказана у податковій декларації податкова адреса позивача відповідає вказаному у державному реєстрі місцезнаходженню юридичної особи, у зв'язку з чим податковий орган неправомірно відмовив у прийнятті податкової декларації.

Колегія судів погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Згідно з пунктом 48.1 статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Пунктом 48.3 статті 48 Податкового кодексу України визначена, що податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити, зокрема місцезнаходження (місце проживання) платника податків.

Відповідно до пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Згідно з пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Отже, при поданні податкової декларації, контролюючим органом здійснюється перевірка наявності та належності обов'язкових реквізитів, перелік яких передбачений статті 48 Податкового кодексу України, до яких зокрема відноситься місцезнаходження юридичної особи.

Як свідчать матеріали справи, на думку відповідача, невірне зазначення місцезнаходження Товариства полягало у відсутності даних країни та адміністративного району, які на його думку, підлягають зазначенню.

Відповідно до пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження Товариства - 49107, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Шинна, буд.18, кім.231.

Згідно з поданими позивачем податковими деклараціями податкова адреса позивача: Шинна, буд. 18, к. 231, Бабушкінський р-н, м. Дніпропетровськ, Дніпропетровська обл., 49107.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що податкова декларація за червень 2014 року заповнена позивачем з дотримання норм чинного законодавства.

Пунктом 49.13 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Керуючись наведеним положенням, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції. відновив порушені права та інтереси позивача.

Так, за змістом пункту 49.13 статті 49 Податкового кодексу України у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Визнання протиправними дій щодо не реєстрації податкової декларації, що по суті є відмовою прийняти податкову звітність, означає, що відповідні дії не створили жодних правових наслідків, а податкова декларація є поданою вчасно на підставі пункту 49.13 статті 49 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції інстанції, з урахуванням повноважень, наданих частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо виходу за межі позовних вимог для повного захисту прав та інтересів, про захист яких просив позивач, обґрунтовано виходив із необхідності визнання податкової декларації такою, що подана у день її фактичного отримання Інспекцією.

Тому, в такому разі обов'язок платника податків щодо своєчасного подання податкової декларації є виконаним належним чином, а його порушені права цілком відновленими.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області відхилити, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько