Постанова

від 20.03.2017 по справі 914/1386/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2017 р. Справа № 914/1386/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Данко Л.С.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Судововишнянський цегельний завод від 18.01.2017

на рішення Господарського суду Львівської області від 28.11.2016

у справі № 914/1386/16

за позовом Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр управління промисловістю Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Судововишнянський цегельний завод , м. Судова Вишня Мостиський район Львівська область

про стягнення 4288977,34 грн.,

представники сторін:

- від позивача - Дацко М.С.,

- від відповідача - не з'явився.

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України позивачу роз'яснено. Заяв про відвід складу суду не поступало.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.11.2016 у справі № 914/1386/16 (головуючий суддя Манюк П.Т., судді Пазичев В.М., Фартушок Т.Б.) частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства (надалі - ПАТ) Українська залізниця в особі філії Центр управління промисловістю Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) Судововишнянський цегельний завод на користь позивача 3485228,16 грн., з яких: 2464924,34 грн. пені, 968798,00 грн. штрафу, 51505,82 грн. судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд встановив факт порушення відповідачем порядку і умов поставки товару за договорами №ЦУПП-04/0008/15 від 04.03.2015 та №ЦУПП-04/0009/15 від 04.03.2015, у зв'язку з чим дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем 2461924,34 грн. пені та 968798,00 грн. штрафу за ці порушення.

В частині стягнення з відповідача 855255,00 грн. неустойки на підставі окремих договорів неустойки від 04.03.2015 №ЦУПП-04/0008/15-НУ та №ЦУПП-04/0009/15-НУ, місцевий господарський суд встановив, що поряд із стягненням з відповідача 968798,00 грн. штрафу за порушення виконання тих же зобов'язань, це суперечитиме приписам ст.61 Конституції України про неможливість подвійного притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, у зв'язку з чим відмовив в задоволенні позову у цій частині.

Суд першої інстанції відхилив покликання відповідача на необхідність звільнення його від відповідальності за неможливість виконання договірних зобов'язань через наявність низки форс-мажорних обставин. Суд зазначив, що обставини, на які покликається відповідач, не можуть вважатись такими, що унеможливили виконання ним умов договорів в частині дотримання обсягів та графіків поставки товару.

Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, ТзОВ Судововишнянський цегельний завод оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі позивач покликається на те, що судом першої інстанції було безпідставно відхилено доводи про наявність надзвичайних і невідворотних обставин, які з незалежних від відповідача причин унеможливили виконання ним своїх зобов'язань перед позивачем за договорами поставки в період з 15.06.2015 по 20.10.2015 та підтверджуються висновками Львівської торгово-промислової палати від 01.08.2016 №19-08-5/1115 та №19-08-05/1116.

ПАТ Українська залізниця в особі філії Центр управління промисловістю , подало до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечило доводи та вимоги апеляційної скарги, просило відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Позивач наголосив на тому, що суд вірно врахував положення чинного законодавства при вирішенні даного спору, а також надав правильну, на його думку, оцінку доводам відповідача з приводу форс-мажорних обставин.

Скаржник не виконав вимог ухвал суду від 30.01.2017 та 23.02.2017 і не забезпечив явку свого представника в судове засідання, хоча належним чином був повідомлений про час і місце судового розгляду, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи наявно достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, від сторін не надходило клопотань про відкладення розгляду справи, а розгляд справи вже відкладався за клопотання відповідача, а також беручи до уваги закінчення процесуального строку для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе завершити розгляд апеляційної скарги без представника відповідача.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

04.03.2015 між Державним підприємством (надалі - ДП) Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України (покупцем) та ТзОВ Судововишнянський цегельний завод (постачальником) було укладено два договори поставки №ЦУПП-04/0008/15 та №ЦУПП-04/0009/15 (а.с. 18-24, 26-32, том 1 ), відповідно до п.1.1 яких постачальник зобов'язався протягом 2015 року поставити покупцеві товар, зазначений в специфікації до договору, а покупець - прийняти і оплатити товар згідно умов договору.

Предметом поставки за першим договором (№ЦУПП-04/0008/15) сторони визначили шпали дерев'яні І типу у кількості 7000 шт. та шпали дерев'яні ІІ типу у кількості 3000 шт. загальною вартістю 544930,00 грн.; за другим договором (№ЦУПП-04/0009/15) - шпали дерев'яні І типу у кількості 28000 шт. та шпали дерев'яні ІІ типу у кількості 12000 шт. загальною вартістю 2305920,00 грн.

До обох договорів сторони узгодили графіки поставок (а.с. 25, 33, том 1 ), у яких визначено періоди поставок з зазначенням обсягів поставок по кожному виду товару у кожному місяці. Із врахуванням п.1.1 договорів такими періодами є: з березня по серпень 2015 року (згідно першого договору) та з березня по грудень 2015 року (згідно другого договору).

Умови поставки за обома договорами - СРТ згідно положень Інкотермс-2010 ; пунктом призначення за першим договором є склад ДП Рава-Руський ШПЗ , за другим договором - склад відокремленого структурного підрозділу ДП УПП УЗ Новомосковський ШПЗ.

01.12.2015 до договорів були внесені зміни шляхом підписання додаткових угод №2 (а.с. 34-35, 36-37 ), якими в преамбулі та розділі XIІІ договорів ДП Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України було замінено на ПАТ Українська залізниця (філія Центр управління промисловістю ).

Крім того, 04.03.2015 між ДП Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України та ТзОВ Судововишнянський цегельний завод були укладені угоди про неустойку до кожного з договорів поставки (а.с. 38, 39 ).

Відповідно до п.1 угоди про неустойку №ЦУПП-04/0008/15-НУ у разі порушення зобов'язань за договором поставки №ЦУПП-04/0008/15 відповідач сплачує покупцеві 163479,00 грн.

Відповідно до п.1 угоди про неустойку №ЦУПП-04/0009/15-НУ у разі порушення зобов'язань за договором поставки №ЦУПП-04/0009/15 відповідач сплачує покупцеві 691776,00 грн.

Всупереч умовам договорів, відповідач порушив свої договірні зобов'язання в частині обсягів та строків поставки товару.

Вказана обставина вбачається з наявних в матеріалах справи копій актів приймання-передачі товару за період з жовтня по грудень 2015 року (а.с. 74-77, 165-179, том 1 ), визнається відповідачем, зокрема, у запереченнях на позовну заяву (а.с. 88-90, том 1 ).

У зв'язку з вищенаведеним, ПАТ Українська залізниця в особі філії Центр управління промисловістю звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з ТзОВ Судововишнянський цегельний завод на користь позивача 2464924,34 грн. пені та 968798,00 грн. штрафу (нарахованих на підставі п.7.1 договорів), а також 855255,00 грн. неустойки (нарахованої на підставі угод про неустойку від 04.03.2015).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення - відсутні, з огляду на наступне:

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 5.1 договорів встановлено строк поставки товару - відвантаження товару проводиться рівномірними партіями протягом місяця після письмової заявки покупця або згідно графіку поставки.

Згідно з п. 5.7 договорів, товар вважається поставленим з дати підписання акту приймання-передачі товару на складі вантажоодержувача.

Як було зазначено вище, у додатках № 2 до договорів сторонами були погоджені графіки поставки товару, в яких визначені періоди поставки та розмір місячних партій товару, початок поставки за обома договорами передбачався на березень 2015 року, а кінцевий термін поставки - на серпень 2015 року (згідно першого договору) та на грудень 2015 року (згідно другого договору).

За умовами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті ст. 526 ЦК України, 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Всупереч умовам договорів, відповідач порушив порядок і умови поставки за договорами, частково поставивши товар із значним порушенням термінів поставки.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії актів приймання-передачі товару за період з жовтня по грудень 2015 року.

Також в матеріалах справи наявні акти звірки взаєморозрахунків (а.с. 181, 182-183, том 1 ), підписані позивачем та направлені ним на адресу відповідача на виконання вимог ухвали Господарського суду Львівської області від 13.06.2016, які, проте, відповідачем так і не були підписані. Відповідно до інформації, що міститься в цих актах, відповідач розпочав поставку за першим договором з 20.07.2015, а за другим договором - з 30.04.2015; поставка за цими договорами тривала до 29.04.2016 та 24.03.2016 відповідно.

З заперечень на позовну заяву та змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач визнає факт порушення ним обсягів та графіку поставок, однак, вважає, що дані порушення були зумовлені форс-мажорними обставинами.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

У п. 8.1 договорів визначено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували на час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, тощо). У п. 8.3 договорів сторони передбачили, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи які видаються торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим державним органом.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заперечив проти позовних вимог, зазначивши, що недотримання ним умов договорів щодо графіку поставки шпал дерев'яних І та II типу було зумовлено форс-мажорними технологічними, економічними та іншими умовами, а саме:

- 23.07.2015 в офісних приміщеннях які орендував відповідач відбулись слідчі дії (обшуки) в результаті яких було вилучено всю фінансово-господарську документацію, печатки підприємства та офісну техніку;

- 24.07.2015 Державною службою моніторингу України були призупинені всі фінансові операції відносно рахунків відповідача;

- 04.09.2015 ухвалою Печерського районного суду м. Києва було накладено арешт на кошти відповідача на суму близько 900000,00 грн.;

- станом на 20.10.2015 у позивача перед відповідачем існувала заборгованість в сумі 3351396,80 грн., що в свою чергу гальмувало темпи нарощування поставок;

- з першої половини липня 2015 року встановились високі температурні показники повітря, що зумовило введення обмежень щодо вирубки лісу через загрозу виникнення масштабних лісових пожеж, які склали труднощі для заготівлі контрагентами достатнього об'єму продукції для виконання своїх договірних зобов'язань перед відповідачем;

- темпи поставок були зменшені також і через встановлені Укравтодором та Державтоінспекцією обмеження, відповідно до яких на автошляхах України із асфальтним покриттям максимальна вага автомобілів, котрі по них пересуваються, була обмежена до 24 т через небезпеку пошкодження автошляхів у спеку.

Вказані обставини відповідач обґрунтовує, серед інших доказів, і висновками Львівської торгово-промислової палати від 01.08.2016 № 19-08-5/1115 та № 19-08-05/1116 (а.с. 195-198, 199-202, том 1 ), у яких зазначено, що відповідачем було вжито всі залежні від нього заходи на виконання договорів, а обставини, які вплинули на неможливість поставки товару у встановлені договорами терміни та у відповідності до вимог договорів, а саме: погодні умови (пожежна небезпека), встановлене обмеження проїзду автотранспорту на дорогах та ухвала суду, не могли бути розумно передбачені при укладені договорів, такі обставини можна визначити як надзвичайні і невідворотні за даних умов з дати надходження повідомлення продавця про їх настання, а саме - від 15.06.2015. Вказані обставини діяли протягом терміну від 15.06.2015 до 20.10.2015.

Ці ж доводи відповідач поклав в основу апеляційної скарги.

Дослідивши обставини, на які покликається відповідач, колегія суддів не вважає їх форс-мажорними та такими, що можуть слугувати підставами для звільнення від відповідальності в порядку п.8.1 договорів поставки.

Відповідно до статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні , торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю . Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Таким чином, висновки Львівської торгово-промислової палати від 01.08.2016 № 19-08-5/1115 та № 19-08-05/1116 не є сертифікатами про форс-мажорні обставини в розумінні Закону України Про торгово-промислові палати в Україні , а отже не можуть вважатися належними та допустимими доказами, які підтверджують ці обставини.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд надав правильну оцінку тим обставинам, на які відповідач покликається як на надзвичайні і невідворотні та які з незалежних від нього причин унеможливили виконання своїх зобов'язань за договорами поставки.

Так, посилання відповідача на неможливість виконання зобов'язань за договорами, що пов'язані з проведенням слідчих дій 23.07.2015 в офісних приміщеннях які орендував відповідач, в результаті яких було вилучено всю фінансово-господарську документацію, печатки підприємства та офісну техніку, призупинення з 24.07.2015 Державною службою моніторингу України всіх фінансових операцій відносно рахунків відповідача, накладення ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.09.2015 арешту на кошти відповідача на суму близько 900000,00 грн. не можна вважати обґрунтованими за відсутності доказів неправомірності вчинення відповідних дій зазначеними державними органами.

Наявність заборгованості відповідача перед позивачем за іншими договорами станом на 20.10.2015 в сумі 3351396,80 грн. теж не може бути доказом неможливості виконання зобов'язань згідно з договорами.

Як вбачається також із долучених до справи висновків Львівської торгово-промислової палати, між відповідачем та ДП Сарненське лісове господарство і ДП Зарічненське лісове господарство були укладені договори №07/15 від 04.07.2015 та №03/15 від 02.07.2015, за якими продавці зобов'язувалися продати, а відповідач (покупець) купити на умовах франко-склад продавця пиломатеріали обрізні соснові (брус) для виготовлення шпали. Повідомленнями від 29.07.2016 № 700 та від 25.07.2016 продавці сповістили відповідача, що протягом 2015 року в ряді лісництв пройшли вітровали та буреломи, з липня 2015 року всі лісозаготівельні роботи були припинені через високий рівень пожежної небезпеки. У зв'язку з цим всі працівники були залучені до охорони лісу від пожеж.

Зі змісту ст. 627 ЦК України випливає право відповідача на вільний вибір контрагентів. Суд звертає увагу, що договори від 04.07.2015 №07/15 та від 02.07.2015 №03/15 та їх виконання не породжують прав та обов'язків для позивача за договорами поставки, які є предметом розгляду у даній справі та не можуть бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення графіку поставок за договорами поставки.

У висновках Львівської торгово-промислової палати також зазначено, що для здійснення перевезень товару відповідач укладав транспортні замовлення з перевізником ФОП ОСОБА_4І на транспортування товару (№01/06.15, №04/06.15, №08/06.15, №11/06.15, №15/06.15, №29/06.15, №10/07.15, №13/07.15, №17/07.15), однак уповноваженими державними органами були встановлені обмеження щодо руху великогабаритного автотранспорту. Зокрема, листом Служби автомобільних доріг у Львівській області та розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 29.05.2015 № 242/0/5-15 Про обмеження проїзду великовагового автотранспорту дорогами загального користування при високих температурах повітря з метою збереження дорожнього покриття автомобільних доріг від руйнування у період тривалої спекотної погоди (при температурі вище 28 градусів) визначено перелік ділянок автодоріг, на яких обмежено рух автотранспортних засобів загальною масою понад 24 т і навантаженням на вісь 7 т. Як вбачається із заявок на транспортування, що маса вантажу становить понад 24 т та маршрут прямування: м. Сарни (Рівненська обл.) - м. Ковель (Волинська обл.) - м. Рава-Руська (Львівська обл.).

В контексті вищевикладеного, укладаючи договори поставки, відповідач усвідомлював необхідність поставки товару згідно з графіком поставки та у відповідній кількості, що не перешкоджало останньому корегувати вагу вантажу для безперебійної поставки, здійснювати перевезення вантажу у нічний час, обирати інших контрагентів, оскільки для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтею 617 ЦК України, статтею 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за таких умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і завданими збитками.

Частина друга статті 218 ГК України не допускає віднесення до категорії непереборної сили порушення зобов'язань контрагентами боржника, про що зазначено також у постанові Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі №904/6463/14.

Скаржник покликається на те, що обставини, які зумовили неналежне виконання ним договорів поставки, діяли з 15.06.2015 по 20.10.2015, водночас з матеріалів справи вбачається, що порушення відповідачем строків поставки за обома договорами поставки почалися з березня місяця 2015 року.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 7.2 договорів, у разі не поставки (недопоставки) товару в передбачений термін постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,5% вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф в розмірі 10 % від вказаної вартості.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України. Так зокрема, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 №06/5026/1052/2011.

Приписами статтей 1 та 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивач долучив до матеріалів справи відповідні розрахунки сум пені та штрафу (а.с. 14-15, 16, том 1 ), які відповідач у встановленому порядку не спростував. Зважаючи на це колегія суддів вважає правомірним нарахування 2461924,34 грн. пені та 968798,00 грн. штрафу.

Щодо відмови в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 855255,00 грн. за договорами неустойки, колегія суддів вважає, що стягнення цієї суми поряд із стягненням з відповідача 2461924,34 грн. пені та 968798,00 грн. штрафу на підставі п. 7.2 договорів поставки (які відповідно до ст. 549 ЦК України є видами неустойки) за порушення виконання цього самого зобов'язання, не відповідатиме приписам ст. 61 Конституції України щодо неможливості подвійного притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Інші доводи скаржника є документально необґрунтованими та не беруться колегією суддів до уваги.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України, слід покласти на скаржника.

При поданні апеляційної скарги скаржник сплатив лише частину судового збору: 2500,00 грн. з необхідних 70768,10 грн., у зв'язку з чим просив відстрочити сплату решти судового збору. Ухвалою від 30.01.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Судововишнянський цегельний завод було прийнято судом до свого провадження та відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у даній справі. Станом на 20.03.2017 від скаржника не надійшло доказів сплати судового збору.

Відповідно до п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013, якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше, ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір , за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду встановлюється ставка судового збору у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Зважаючи на вищенаведене, судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, слід покласти на скаржника, а у зв'язку з недоплатою ним 68268,10 грн., вказана сума підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 28.11.2016 у справі №914/2225/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Судововишнянський цегельний завод - без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Судововишнянський цегельний завод (81340, Львівська обл., Мостиський р-н, м. Судова Вишня вул. Заводська, 35, ідентифікаційний код 35444824) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Личаківському районі м. Львова, код отримувача: 38007620, банк отримувача: ГУДКСУ у Львівській області, МФО банку: 825014, рахунок №31216206782006, код класифікації доходів бюджету 22030101) 68268,10 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Львівської області видати наказ на виконання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя Л.С. Данко