Рішення

від 14.03.2017 по справі 922/4463/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2017 р.Справа № 922/4463/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калантай М.В.

при секретарі судового засідання Семенову О.Є.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань", м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЦНІТ, ЛТД", м.Харків про стягнення 93684,66грн. за участю представників:

від позивача: Єршов Р.В., довіреність №1/Д від 02.02.2017

від відповідача: Артеменко С.В., довіреність №1 від 01.02.2017,

Іванов М.В., довіреність №2 від 01.02.2017

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань" (далі за текстом - позивач), звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЦНІТ, ЛТД" (далі за текстом - відповідач), про стягнення заборгованості за договором оренди №50/2 від 01.06.2013.

06 лютого 2017 року до господарського суду Харківської області надійшла заява про збільшення позову, відповідно до якої позивач здійснив перерахунок позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача 40372,55грн. заборгованості з орендної плати, 7673,81грн. заборгованості з відшкодування витрат на комунальні послуги, 553,49грн. пені за договором оренди, 5636,99грн. штрафу за прострочення внесення платежів за договором оренди, 3573,80грн. 3% річних за прострочення внесення орендної плати за договором оренди, 679,28грн. 3% річних за прострочення внесення компенсації орендодавцю за комунальні та інші послуги за договором оренди, 35194,74грн. штрафу за неповернення орендованого майна. Також до даної заяви додано докази доплати судового збору та докази направлення заяви відповідачу.

Частиною 4 статті 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що вищевказана заява відповідає вимогам процесуального законодавства та не порушує чиїх-небудь прав, вона приймається судом. У зв'язку з цим, у даній справі розглядаються позовні вимоги про стягнення з відповідача 93684,66грн.

Відповідач у відзиві просив в задоволенні позову відмовити, оскільки орендоване приміщення ним з грудня 2013 р. не використовувалося. Дана обставина підтверджується тим, що з цього періоду між сторонами не складалися двохсторонні акти відповідно до умов договору. Вказує, що у зв'язку з відмовою позивача від отримання орендованого мана, дане майно було повернуто йому згідно акту від 31.03.2015. Крім того, вказує на те, що протягом 2013-2015 років в орендованому приміщенні було відсутнє опалення, оскільки позивач не здійснював купівлю газу для здійснення підігріву води.

В судових засіданнях 07.02.2017 та 21.02.2017 судом оголошувалися перерви до 21.02.2017 та 14.03.2017, відповідно.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представники відповідача підтримали заперечення проти позову, викладені у відзивах, просили в задоволенні позову відмовити.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши представників сторін, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.

01 червня 2013 року між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна №50/2 (надалі - Договір), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: нежитлове приміщення загальною площею 22,40кв.м., розташоване за адресою: 61054, м.Харків, вул.Академіка Павлова, 271, к.№404 площею 22,4кв.м. в АПБ корпусу 7, інв.№600007, що знаходяться на балансі позивача, з метою використання під офіс (комп'ютерний клас).

Згідно пункту 2.4 Договору обов'язок щодо складання акта приймання-передачі майна покладається на сторону, яка передає майно.

Як свідчать матеріали справи, орендоване майно було передане відповідачу 01.06.2013, про що сторонами складено акт прийому-передачі орендованого майна до Договору.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору розмір орендної плати визначається на підставі "Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу", затвердженої постановою КМУ №786 від 04.10.1995 і становить за перший місяць оренди 984,60грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

За умовами пункту 3.4 Договору щомісячна орендна плата перераховується орендарем орендодавцеві не пізніше 15-го числа наступного місяця.

Згідно пункту 3.6 Договору орендар проводить відшкодування витрат орендодавцю одночасно з орендною платою (Додаток №2 та Додаток №3).

Зокрема, Додатком №2 до Договору сторони досягли угоди про розмір договірної ціни на управління та утримання орендованого майна в сумі 130,00грн. в місяць. А в Додатку №3 до Договору сторонами погоджено, що розмір відшкодування витрат на комунальні та експлуатаційні видатки складає 2607,60грн. на рік, а також додатково оплачуються електроенергія та теплопостачання.

За час дії Договору відповідачем здійснено оплату згідно Договору на загальну суму 19867,24грн., що підтверджується наявними у справі (т.1 а.с.169-173): заявкою на переказ готівкових №2650.160.3 від 27.06.2013 на суму 2363,04грн. (аванс суми оренди та відшкодування), платіжним дорученням №57 від 12.07.2013 на суму 1706,37грн. (аванс суми оренди та відшкодування за червень 2013 року), платіжним дорученням №72 від 28.08.2013 на суму 1706,37грн. (аванс суми оренди та відшкодування за липень 2013 року), платіжним дорученням №76 від 09.09.2013 на суму 1713,00грн. (оренда та відшкодування витрат за серпень 2013 року), платіжним дорученням №84 від 10.10.2013 на суму 1692,16грн. (оренда та відшкодування витрат за вересень 2013 року), платіжним дорученням №93 від 14.11.2013 на суму 1700,43грн. (оренда та відшкодування витрат за жовтень 2013 року), квитанцією №7041.208.1 від 18.04.2014 на суму 3585,87грн. (оренда та відшкодування за січень-березень 2014 року), платіжним дорученням №63 від 01.10.2014 на суму 2400,00грн. (оренда та відшкодування за липень, серпень 2014 року), платіжним дорученням №64 від 13.10.2014 на суму 3000,00грн. (оренда приміщення за червень, вересень 2014 року).

Згідно пункту 3.13 Договору в платіжних дорученнях орендар повинен обов'язково вказувати номер договору, дату його підписання, призначення платежу (завдаток, орендна плата, відшкодування витрат, штрафи, пені), період, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у орендаря за даним Договором орендодавець має право зараховувати кошти, що надійшли від орендаря згідно п.п.3.4. 3.6 Договору, як погашення заборгованості за оренду та відшкодування витрат за минулі періоди з найбільшим терміном прострочення по даному договору, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.

Як вказує позивач у заяві про збільшення позову, відповідач до квітня 2014 року сплачував платежі за Договором, але починаючи з 04.05.2014 почав порушувати свої зобов'язання щодо своєчасної оплати. Крім того, відповідач не повернув орендоване майно після закінчення строку дії Договору.

Дані обставини стали підставою для звернення до господарського суду з даним позовом, в якому позивач, з урахуванням заяви про збільшення позову, просить суд стягнути з відповідача 40372,55грн. заборгованості з орендної плати, 7673,81грн. заборгованості з відшкодування витрат на комунальні послуги, 553,49грн. пені за договором оренди, 5636,99грн. штрафу за прострочення внесення орендної плати за договором оренди, 3573,80грн. 3% річних за прострочення внесення орендної плати за договором оренди, 679,28грн. 3% річних за прострочення внесення компенсації орендодавцю за комунальні та інші послуги за договором оренди, 35194,74грн. штрафу за неповернення орендованого майна.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини 1 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Отже, законодавством встановлено обов'язок наймача сплачувати плату за користування майном протягом строку дії відповідного договору найму (оренди).

З матеріалів справи та розрахунку заборгованості, здійсненого позивачем у заяві про збільшення позову, вбачається, що відповідач даний обов'язок виконував неналежним чином, в результаті чого у нього за період з квітня 2014 року по травень 2015 року, тобто до закінчення строку дії Договору (по 31.05.2015), виникла заборгованість зі сплати орендної плати в розмірі 17157,87грн. та витрат на відшкодування комунальних та інших платежів на суму 5500,45грн.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів погашення даної заборгованості не надав, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 17157,87грн. орендної плати та 5500,45грн. витрат на відшкодування комунальних та інших платежів, які нараховані з квітня 2014 року по травень 2015 року.

При цьому, суд відмовляє в іншій частині вимог про стягнення орендної плати та витрат на відшкодування комунальних та інших платежів, оскільки вони нараховані відповідачем після закінчення строку дії Договору.

Так, згідно пункту 10.1 Договору він діє з 01.06.2013 по 31.05.2015.

Пунктом 10.7 Договору визначено, що він припиняється у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Частинами 2, 4 статті 291 ГК України також передбачено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Зокрема, стаття 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Аналогічні положення закріплені сторонами в пунктах 5.7 та 9.7 Договору, відповідно до яких орендар зобов'язаний у разі припинення Договору повернути орендодавцю орендоване майно. У разі затримки повернення майна орендар сплачує орендодавцеві штраф у розмірі подвійної орендної плати за термін затримки, враховуючи день передачі.

Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно частини 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, сторонами на власний розсуд, з урахуванням вищевикладених норм господарського та цивільного законодавства, визначено, що у випадку припинення Договору внаслідок закінчення строку його дії у відповідача виникає обов'язок щодо повернення майна, а у випадку невиконання цього обов'язку настають наслідки у вигляді сплати відповідачем штрафу в розмірі подвійної орендної плати за термін затримки, враховуючи день передачі.

Посилання позивача на положення пункту 3.12 Договору, відповідно до якого у разі припинення (розірвання) Договору оренди орендар сплачує за надані послуги до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно, судом відхиляються, оскільки вони суперечать, як положенням пункту 9.7 Договору, так і наведеним нормам ЦК України та ГК України. Тому суд вважає за необхідне керуватися вищевказаними нормами законодавства.

Також суд відхиляє посилання на положення частини 2 статті 795 ЦК України, згідно якої договір найму припиняється з моменту повернення наймачем предмета договору найму, що оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Як зазначено вище, Договір припинився саме через закінчення строку його дії, а тому він не може повторно (додатково) бути припинений у зв'язку із поверненням майна за актом прийому-передачі.

Норма частини 2 статті 795 ЦК України може бути самостійною підставою для припинення договору оренди, наприклад, у випадку дострокового повернення майна наймачем за згодою сторін. Однак вона не може скасовувати чинність інших норм законодавства щодо визначення моменту припинення договору оренди, зокрема, у зв'язку із закінченням строку, на який його укладено, ліквідацією суб'єкта господарювання - орендаря, загибеллю (знищенням) об'єкта оренди тощо.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що з 01.06.2015 у відповідача відсутнє зобов'язання щодо сплати орендних чи інших платежів за користування майном, однак наявний обов'язок сплачувати штраф у вигляді подвійної орендної плати за весь час затримки передачі майна позивачу.

За таких обставин, суд відмовляє в позові в частині стягнення орендної плати та відшкодування витрат на відшкодування комунальних та інших платежів, які нараховані позивачем за період червень-вересень 2015 року.

Матеріали справи свідчать, що відповідач після закінчення строку дії Договору не передав позивачу орендоване майно в установленому порядку.

Так, відповідно до пункту 5.7 Договору орендар зобов'язаний у разі припинення Договору повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Згідно пунктом 2.4 Договору передбачено, що обов'язок щодо складання акта приймання-передачі майна покладається на сторону, яка передає майно.

Отже, відповідач був зобов'язаний повернути позивачу орендоване майно після закінчення строку його дії шляхом складення відповідного акта приймання-передачі.

Відповідач доказів складання такого акту сторонами суду не надав, посилаючись на небажання позивача підписувати такий акт. Натомість, надав односторонній акт передачі орендованого майна від 31.03.2015.

Даний односторонній акт передачі орендованого майна не може бути визнаний належним доказом повернення майна відповідачу в розумінні Договору та чинного законодавства, оскільки він підписаний лише відповідачем та не погоджений жодним чином з боку відповідача.

Суд також зауважує, що орендар на підтвердження виконання зобов'язання за договором оренди (найму) вправі в судовому порядку вимагати прийняття від нього орендодавцем майна, яке було предметом договору, та документального оформлення такого прийняття згідно з частиною першою статті 545, частиною другою статті 795 ЦК України.

Позовні вимоги, пов'язані з прийняттям майна з оренди (за наслідками припинення відповідного договору оренди), узгоджуються з приписом пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України, яким передбачений такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як примусове виконання обов'язку в натурі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 березня 2012 р. у справі N 3-19гс12.

Як встановлено судом, відповідач з таким позовом до позивача не звертався.

За таких обставин, відповідач має нести відповідальність за несвоєчасне повернення орендованого майна у вигляді штрафу в розмірі подвійної орендної плати за час затримки (пункт 9.7 Договору, частина 2 статті 785 ЦК України).

Позивач просить стягнути з відповідача штраф за неповернення майна в розмірі 35194,74грн., який нарахований ним за період з 01.05.2016 по 31.12.2016.

За розрахунком суду за основу обчислення даного штрафу слід брати розмір орендної плати за останній місяць оренди - травень 2015 року без подальшої його зміни на індекс інфляції та без урахування відшкодування комунальних та інших витрат. Так, згідно акту №5 від 31.05.2015 (т.1 а.с.213) розмір орендної плати за травень 2015 року складає 2280,61грн. Отже, загальна сума штрафу за вказаний позивачем період (травень 2016 - грудень 2016 року) має дорівнювати: (2280,61грн.х2) х 8 місяців = 36489,76грн.

Однак, враховуючи те, що позивачем заявлено менший розмір штрафу, суд задовольняє позов в цій частині саме у вказаному позивачем розмірі - 35194,74грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаної норми, відповідач здійснив нарахування відповідачу 3% річних за прострочення внесення орендної плати в розмірі 3573,80грн. та за прострочення внесення компенсації орендодавцю за комунальні та інші послуги в розмірі 679,28грн., які нараховані за період з 01.06.2013 по 12.05.2016 включно.

Перевіривши розрахунки вказаних сум, суд вважає їх помилковими, оскільки вказані суми нараховані відповідачем на більші суми заборгованості з орендної плати та відшкодування витрат на комунальні та інші послуги, ніж визнані обґрунтованими судом при розгляді даної справи. Крім того, позивач здійснює нарахування 3% річних на повну суму заборгованості за весь час строку оренди, яка станом на 01.06.2013 (дата початку розрахунку) не існувала.

Судом здійснено перерахунок вказаних сум за період з 01.06.2015 (дата припинення Договору, станом на яку можливо визначити повний розмір заборгованості) по 12.05.2016, згідно якого розмір 3% річних складає:

- 489,35грн. за прострочення внесення орендної плати, що нараховані за період з 01.06.2015 по 12.05.2016 (17157,87грн. х 3% х 347 днів);

- 156,88грн. за прострочення внесення витрат на відшкодування комунальних та інших платежів, що нараховані за період з 01.06.2015 по 12.05.2016 (5500,45грн.грн. х 3% х 347 днів).

Отже, позов в частині стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню у вищевказаних розмірах. В іншій частині даних позовних вимог слід відмовити.

Пунктом 3.7 Договору встановлено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується орендодавцеві відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені у розмірі 0.04% суми заборгованості за кожним день прострочення (включаючи день оплати).

Позивач у заяві про збільшення позову просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 553,49грн., яка нарахована ним за несвоєчасну сплату відповідачем орендної плати за травень-жовтень 2015 року (т.2 а.с.120).

Однак, як зазначалося вище, у відповідача з 01.06.2016 були відсутні зобов'язання зі сплати орендної плати. Тому суд погоджується з нарахуванням пені за несвоєчасне внесення відповідачем орендної плати лише за травень 2015 року в розмірі 167,85грн., що нараховані позивачем за період з 16.06.2015 по 16.12.2015. В іншій частині вимог про стягнення пені слід відмовити.

Згідно пункту 3.10 Договору, у разі, якщо в 15-денний термін від встановленої у п.3.4 дати розрахунку від орендаря на розрахунковий рахунок орендодавця не надійшла орендна плата, орендар сплачу штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.

Також, відповідно до пункту 3.11 Договору, у разі, якщо в 15-денний термін від встановленої у п.3.4, 3.6 дати розрахунку від орендаря на розрахунковий рахунок орендодавця не надійшло коштів на відшкодування витрат за надані послуги згідно Додатку №2 та Додатку №3, орендар також сплачує штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.

На підставі вказаних умов Договору позивач здійснив нарахування відповідачу 5636,99грн. штрафу за прострочення внесення орендної плати за договором оренди, а також відшкодування витрат за надані послуги, який нарахований ним за несвоєчасну сплату відповідачем орендної плати та відповідного відшкодування за травень 2015 року - квітень 2016 року (т.2 а.с.120).

З наведених вище підстав, суд задовольняє дані вимоги частково, а саме в частині нарахувань лише за травень 2015 року - в розмірі 456,12грн. за прострочення внесення орендної плати та в розмірі 103,27грн. за прострочення відшкодування витрат за надані комунальні послуги. В іншій частині вимог про стягнення штрафу слід відмовити.

Підсумовуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню на загальну суму 59226,53грн., що складається з:

- 17157,87грн. заборгованості з орендної плати;

- 5500,45грн. заборгованості з відшкодування витрат на комунальні та інші послуги;

- 35194,74грн. штрафу за неповернення орендованого майна;

- 489,35грн. 3% річних за прострочення внесення орендної плати;

- 156,88грн. 3% річних за прострочення відшкодування витрат на комунальні та інші послуги;

- 167,85грн. пені за несвоєчасне внесення відповідачем орендної плати;

- 456,12грн. штрафу за прострочення внесення орендної плати;

- 103,27грн. штрафу за прострочення відшкодування витрат за надані комунальні послуги.

Щодо заперечень відповідача, які були викладені в його відзивах та письмових поясненнях, суд зазначає наступне.

Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При цьому, відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач вказує, що між сторонами не були підписані акти, які передбачені пунктом 3.3 Договору, що, на його думку, звільняє його від обов'язку вносити орендну плату.

Так, згідно пункту 3.3 Договору оренда приміщень і надання комунальних та інших послуг щомісячно оформлюється двостороннім Актом.

Сторонами в Договору визначено наступний порядок підписання таких актів.

Відповідно до пункту 7.6 Договору одночасно з розрахунком орендної плати орендодавець зобов'язаний передавати орендарю для оформлення з його сторони акт виконаних робіт згідно п.3.3.

При цьому, згідно пункту 5.5 Договору орендар зобов'язаний протягом 3-х робочих днів від дня одержання Акту (згідно пункту 3.3) підписати і повернути орендодавцю два примірники.

Позивачем надано суду докази складання ним розрахунків та двосторонніх актів, а також докази надсилання їх для підписання відповідачу (т.1 а.с.177-236). Відповідач, в свою чергу, доказів неотримання таких актів не надав, однак з його листів, відзивів та пояснень вбачається, що він отримував вказані документи, однак відмовлявся від їх підписання через незгоду з визначеною позивачем вартістю комунальних послуг, а також через невикористання орендованих приміщень, яке фактично відбувалося з його власної ініціативи.

У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що відповідач порушував пункт 5.5 Договору, оскільки ухилявся від підписання одержаних актів.

Також, суд зауважує, що пунктами 3.4, 3.6 Договору встановлено, що щомісячна орендна плата перераховується орендарем орендодавцеві не пізніше 15-го числа наступного місяця. При цьому, можливість зміни дати оплати у зв'язку із непідписанням сторонами двосторонніх актів Договором не передбачена. Отже, відповідач мав вносити платежі за Договором саме з урахуванням цієї дати, а у випадку неотримання двосторонніх актів від позивача міг звернутися до нього за їх одержанням.

Доводи відповідача про те, що він не погоджувався з визначеною відповідачем вартістю комунальних послуг та орендною платою не звільняли його від обов'язку дотримуватися умов Договору та чинного законодавства.

Так, згідно частини 3 статті 762 Цивільного кодексу України договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Частиною 4 статті 762 ЦК України встановлено, що наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

В пункті 3.5 Договору сторони також узгодили, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об'єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Отже, відповідач не був позбавлений можливості у визначений Договором спосіб звернутися до позивача з питання зменшення розміру платежів за Договором.

При цьому, слід врахувати, що згідно пункту 10.3 Договору зміни і доповнення або розірвання цього Договору допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати подання до розгляду іншою стороною і вносяться до Договору шляхом укладання додаткових угод.

В матеріалах справи відсутні докази укладання додаткових угод до Договору щодо зменшення розміру орендної плати або відшкодування витрат на комунальні та інші послуги.

Таким чином, у відповідача не було будь-яких підстав для внесення платежів за Договором в меншому, ніж встановлено Договором розмірі.

Крім того, суд зазначає, що згідно частини 6 статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази повної неможливості використання відповідачем орендованого майна за спірний період, визначений позивачем у заяві про збільшення позову, тобто з квітня 2014 року по травень 2015 року (останній місяць дії Договору).

Листи позивача про те, що приміщення не використовуються через відсутність опалення, водопостачання, каналізації тощо, є односторонніми та не підтверджуються відповідними доказами.

Надані відповідачем пояснення колишнього працівника позивача ОСОБА_4 (т.3 а.с.19) щодо відсутності опалення та водопостачання спростовуються відомостями, викладеними у наданому позивачем акті від 26.02.2014 (т.2 а.с. 41), а тому не можуть бути визнані судом належним доказом вказаних обставин.

Доводи відповідача про незакупівлю позивачем газу у ПАТ "Харківміськгаз" для здійснення опалення в орендованому приміщенні протягом 2013-2015 років не спростовують можливості здійснення такого опалення за рахунок газу, придбаного у іншого постачальника природного газу.

Крім того, суд зауважує, що Договір не передбачає будь-яких умов щодо температурного режиму, який має забезпечувати позивач в орендованому приміщенні.

Посилання відповідача на те, що орендоване майно використовувалося як комп'ютерний клас (пункт 1.1 Договору), не є беззаперечним свідченням повної неможливості використання орендованого приміщення, оскільки відповідачем не доведено, що заняття в даному класі проводилися виключно взимку та не могли проводитися в інші місяці, коли не вимагалася наявність опалення.

Також, не доведено і те, чи планувалися взагалі такі заняття відповідачем в зимовий період.

Суд зауважує, що правовідносини оренди передбачають безперервне внесення орендарем плати за весь час оренди, незважаючи на особливості ведення ним господарської діяльності. Відсутність потреби орендаря в користуванні орендованими приміщеннями протягом певного періоду часу не звільняє його від обов'язку від внесення орендних платежів за цей період.

Разом із тим, як зазначалося вище, відповідач не був позбавлений можливості звернутися до позивача з пропозицією укласти додаткову угоду щодо зменшення вартості платежів за Договором за місяці, що входять в опалювальний період. У випадку відмови позивача підписати таку додаткову угоду, відповідач міг звернутися до суду з відповідним позовом. Однак відповідач цим правом не скористався.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що відповідачем не доведено факту неможливості використання орендованого приміщення, що згідно частини 6 статті 762 ЦК України звільняло б його від обов'язку вносити платежі за Договором.

Посилання відповідача на незарахування позивачем вартості ремонтних робіт у розмірі 4000,00грн. в рахунок сплати платежів за Договором суд відхиляє у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Так, згідно частини 3 статті 778 ЦК України якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Відповідач не надав суду доказів надання позивачем згоди на здійснення вищевказаних ремонтних робіт в орендованому приміщенні, а тому у орендаря відсутнє право на зарахування їх вартості в рахунок плати за Договором.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі: 59226,53грн. х 2% = 1184,53грн.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЦНІТ, ЛТД" (61003, м.Харків, майдан Конституції, буд.26, код 21220869) на користь Публічного акціонерного товариства "АТ Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань" (61054, м.Харків, вул.Академіка Павлова, буд.271, код 14309534) 17157,87грн. заборгованості з орендної плати, 5500,45грн. заборгованості з відшкодування витрат на комунальні та інші послуги, 35194,74грн. штрафу за неповернення орендованого майна, 489,35грн. 3% річних за прострочення внесення орендної плати, 156,88грн. 3% річних за прострочення відшкодування витрат на комунальні та інші послуги, 167,85грн. пені за несвоєчасне внесення відповідачем орендної плати, 456,12грн. штрафу за прострочення внесення орендної плати, 103,27грн. штрафу за прострочення відшкодування витрат за надані комунальні послуги, 1184,53грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в установленому законодавством порядку.

Повне рішення складено 20.03.2017 р.

Суддя М.В. Калантай