Постанова

від 28.02.2017 по справі 906/411/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2017 р. Справа№ 906/411/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ДП Малополовецьке на рішення господарського суду Київської області від 04.07.2016 року

у справі № 906/411/16 (суддя: Бабкіна В.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Агропереробне інноваційне об'єднання

до товариства з обмеженою відповідальністю ДП Малополовецьке

про стягнення 148 474,33 грн.

Представники сторін у судове засідання 28.02.2017 року не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 04.07.2016 року у справі № 906/411/16 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю ДП Малополовецьке на користь товариства з обмеженою відповідальністю Агропереробне інноваційне об'єднання 148 474 грн. 33 коп. штрафу, 2 227 грн. 12 коп. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю ДП Малополовецьке звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 04.07.2016 року у справі № 906/411/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 року у складі колегії суддів: головуючого судді Тищенко О.В., суддів: Тарасенко К.В., Тищенко А.І. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у зв'язку з перебуванням суддів у відпустці та відрядженні, склад колегії суддів неодноразово змінювався. Так, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 27.02.2017 року визначено новий склад суду: головуючий суддя Тищенко О.В, судді: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 справу № 906/411/16 прийнято до провадження у визначеному складі суду.

У відзиві та письмових поясненнях на апеляційну скаргу позивач вважає подану апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необгрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції представник ТОВ ДП Малополовецьке надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу у повному обсязі на підставі доводів зазначених у скарзі та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позову повністю. При цьому у судове засідання 28.02.2017 року представник скаржника не з'явився про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Представник ТОВ Агропереробне інноваційне об'єднання у судових засіданнях апеляційного господарського суду також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві та письмових поясненнях на скаргу, вважає скаргу необґрунтованою та безпідставною. Представник позивача просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін. Крім того, у судове засідання 28.02.2017 року представник позивача також, не з'явився про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення поштового відправлення та розписки представників про відкладення розгляду справи. Участь в судовому засіданні 28.02.2017 року як представників ТОВ ДП Малополовецьке , так і представників ТОВ Агропереробне інноваційне об'єднання , судом обов'язковою не визнавалась.

Також, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, та за клопотанням представника відповідача у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду вже продовжувався.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції ТОВ ДП Малополовецьке було заявлене клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи № 906/844/16 за позовом ТОВ ДП Малополовецьке до ТОВ Агропереробне інноваційне об'єднання про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 28.4/15 від 28.04.2015 року що розглядається господарським судом Житомирської області.

Розглянувши вказане клопотання про зупинення провадження по справі, колегія суддів апеляційного господарського суду відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

У відповідності до п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.

Як роз'яснено у п. 2.17 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , якщо спір про визнання недійсним правочину (господарського договору) вирішується одночасно з розглядом іншим судом іншої справи, позовні вимоги в якій грунтуються на цьому ж правочині (зокрема, про стягнення коштів, витребування майна тощо), то наведене згідно з частиною першою статті 79 ГПК України може з урахуванням обставин конкретної справи бути підставою для зупинення провадження у такій іншій справі до закінчення розгляду справи про визнання правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, зупинення провадження у справі про стягнення штрафних санкцій по договору купівлі-продажу до вирішення справи, предметом якої є визнання недійсним вказаного договору, на підставі якого заявлена вимога про стягнення, є правом, а не обов'язком суду, і вирішуючи питання про зупинення або про відмову у зупиненні провадження у справі суд має враховувати обставини конкретної справи.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, що розглядається даним судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Відмовляючи у задоволенні даного клопотання про зупинення провадження у даній справі, судова колегія апеляційного господарського суду виходить з того, що скаржник, заявляючи вказане клопотання, не вказав, з'ясування яких саме обставин у ході розгляду справи № 906/844/16 унеможливлює розгляд заявлених позовних вимог у даній справі, не зазначено, які саме обставини не можуть бути встановлені господарським судом самостійно при вирішенні даної справи та яким чином встановлені в іншій справі обставини вплинуть на оцінку доказів, якими сторони обґрунтовують свої доводи у даній справі, виходячи із предмету та підстав позову, та яким чином рішення у справі № 906/844/16 може вплинути на прийняття судом рішення по заявлених позовних вимогам про стягнення штрафних санкцій по спірному договору купівлі-продажу.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що у відповідності до рішення господарського суду Житомирської області від 04.04.2016 року по справі №906/127/16 стягнуто з ТОВ Агропереробне інноваційне об'єднання на користь ТОВ ДП Малополовецьке 110 000 грн. боргу, 174,24 грн. пені, 4 390,03 грн. 3% річних та 6 840 грн. інфляційних втрат на підставі договору купівлі-продажу № 28.4/15 від 28.04.2015 року. Тобто, на переконання колегії суддів, сторони вчиняли дії з виконання укладеного між ними договору, а тому судова колегія критично відноситься на посилання ТОВ ДП Малополовецьке щодо підписання договору не уповноваженою особою. До того ж, рішення у справі № 906/127/16 на переконання колегії суддів має приюдиційне значення у даній справі. Крім того, у разі визнання недійсним вказаного договору по справі № 906/844/16, колегія суддів вважає, що рішення у даній справі № 906/411/16 може бути переглянуте за нововиявленими обставинами.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

28.04.2015 року між ТОВ ДП Малополовецьке (продавець) та ТОВ Агропереробне інноваційне об'єднання (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 28.4/15, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору. Найменування товару, його асортимент та ціна визначається додатком до цього договору, що є його невід'ємною частиною (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 1.4 договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної або видаткової) накладної, яка засвідчує факт передачі товару продавцем та його отримання покупцем. Датою поставки вважається дата передачі продавцем товару покупцю.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що загальна кількість товару, що постачається, визначається у додатку до даного договору, який є невід'ємною його частиною.

У відповідності з п. 2.3 договору, у випадку виявлення невідповідності товару умовам даного договору щодо асортименту, кількості, якості товару покупець має право відмовитись від прийняття товару та його оплати, або прийняти товар та вимагати допоставки товару - в разі недопоставки погодженого асортименту та (або) кількості товару.

Згідно з п. 3.1 договору передача (приймання-здача) товару здійснюється в пункті поставки, вказаному в додатку до договору.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що підписання накладної та одержання всіх необхідних документів на товар не обмежує покупця у праві заявлення продавцю претензій щодо невідповідності поставленого товару умовам договору. Покупець має право пред'явити продавцю претензії по асортименту, кількості та по якості товару протягом десяти днів з моменту отримання товару. Всі претензії та акти по асортименту, кількості та якості отриманого товару повинні бути оформлені в письмовому вигляді, підписані уповноваженою особою покупця та завірені печаткою. Протягом 3-х днів продавець повідомляє покупця про результати розгляду заявленої претензії. У випадку не повідомлення продавцем у встановлений строк про результати розгляду претензії, остання вважається визнаною.

У відповідності з п. 4.1 договору ціна за одиницю товару та загальна вартість товару погоджується сторонами у додатку до даного договору у національній валюті України - гривні. Оплата за товар здійснюється на умовах, зазначених в додатку до даного договору, який невід'ємною його частиною, та проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця (п.п. 4.4, 4.5 договору).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що в разі, якщо передача товару покупцеві була здійснена пізніше строків, вказаних в додатку до цього договору, продавець оплачує покупцеві неустойку у формі штрафу у розмірі 0,5% від вартості товару за кожен день прострочення від загальної вартості товару.

З матеріалів справи також вбачається, що між сторонами було укладено додаток № 1 до договору № 28.4/15 від 28.04.2015 р., відповідно до якого ТОВ ДП Малополовецьке зобов'язалось поставити ТОВ Агропереробне інноваційне об'єднання в термін не пізніше 29 квітня 2015 року 100 тон сої вартістю 9150,00 грн. за тону. За умовами вказаного додатку № 1 до договору, умови поставки - самовивіз.

Так, у відповідності до накладної № 29/04-2 від 29.04.2015 р. та накладної № 20/05-1 від 20.05.2015 р. ТОВ ДП Малополовецьке було поставлено (відвантажено) ТОВ Агропереробне інноваційне об'єднання вказаний товар у кількості 72,06 тони. Недопостачання товару за додатком № 1 загалом склало 3,44 тони на суму 31476,00 грн.

Крім того, 26.05.2015 р. між сторонами було укладено додаток № 2 до договору № 28.4/15 від 28.04.2015 р., відповідно до якого ТОВ ДП Малополовецьке зобов'язалось поставити ТОВ Агропереробне інноваційне об'єднання в термін не пізніше 29 травня 2015 року 100 тон сої, вартістю 9150,00 грн. за тону. За умовами вказаного додатку № 2 до договору, умови поставки - самовивіз.

Так, ТОВ ДП Малополовецьке було поставлено (відвантажено) ТОВ Агропереробне інноваційне об'єднання вказаний товар у кількості 94,75 тони, що підтверджується накладною № 28/05-1 від 28.05.2015 р. на суму 862225,00 грн. Недопостачання товару за додатком № 2 до договору склало 5,25 тони на суму 47775,00 грн.

Як зазначає позивач, оскільки відповідач несвоєчасно та не в повному об'ємі поставив позивачу товар, угоджений сторонами додатком № 1 та додатком № 2 до договору купівлі-продажу № 28.4/15 від 28.04.2015 р., останній і звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача передбачених договором штрафних санкцій.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказав, що додатками № 1, № 2 до договору № 28.4/15 від 28.04.2015 р. визначено, що умовою поставки є самовивіз, тобто позивач повинен був забезпечити транспортні засоби в місце поставки для відвантаження товару в транспорт покупця в строки, обумовлені даними додатками, тобто не пізніше 29 квітня 2015 року та 29 травня 2015 року відповідно. Проте, позивач не надав транспортні засоби в належній кількості для відвантаження товару в місце поставки, чим не надав можливості відповідачу здійснити поставку в повному обсязі. Так, в останній день, передбачений додатком № 1 - 29.04.2015 року позивачем було забезпечено транспорт для відвантаження товару в розмірі 72,06 тони, що на 27,04 тони менше обумовленого обсягу, тобто відповідач не зміг передати товар з вини позивача.

Щодо виконання умов додатку № 2 до договору відповідач зазначає, що 28 травня 2015 року позивач забезпечив транспортні засоби для відвантаження товару та виконання своїх зобов'язань щодо отримання та самовивозу товару в розмірі 94,75 тони, а 29.05.2015 р. позивач повинен був забезпечити транспортний засіб для відвантаження решти товару, проте транспорт наданий не був.

Отже, відповідач наголошував, що виконання ним зобов'язання передати товар позивачу можливе лише у випадку надання ТОВ Агропереробне інноваційне об'єднання транспортних засобів для самовивозу товару в строки, обумовлені договором. Оскільки позивач не виконав свої зобов'язання, не забезпечив транспорт для вивезення товару, не отримав товар та не вивіз його з місця поставки, ТОВ ДП Малополовецьке вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Як зазначалось вище, рішенням господарського суду Київської області від 04.07.2016 року у справі № 906/411/16 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю ДП Малополовецьке на користь товариства з обмеженою відповідальністю Агропереробне інноваційне об'єднання 148 474 грн. 33 коп. штрафу та 2 227 грн. 12 коп. судового збору.

Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду з таким висновком місцевого господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача вказаного штрафу, погодитися не може та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, задовольняючи позовні вимоги позивача, місцевий господарський суд виходив з того, що саме на відповідача у даній справі покладається обов'язок доведення того факту, що особа вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Тобто, суд першої інстанції зазначив, що оскільки додатками договору поставки передбачено умови самовивозу, то саме відповідач має належними та допустимими доказами довести той факт, що на момент, зазначений у додатку до договору в якості строку поставки, повний обсяг товару, який мав постачатися відповідачем позивачеві був готовий до відвантаження останньому.

Однак, з таким висновкоми суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може та вважає, що за умовами договору - самовивозу, саме позивач повинен був забезпечити транспортні засоби на склад відповідача для відвантаження повної кількості товару.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, максимальна кількість товару - зерна сої, яку відповідач зміг завантажити 29.04.2015 року в надані позивачем транспортні засоби склала 72,06 тон. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що кінцевий строк, встановлений додатком №1 до договору - 29.04.2015 року. Частину товару, в кількості 24,5 тон сої, позивач забрав 20.05.2015 року, що підтверджується видатковою накладною №20/05-1. На переконання колегії суддів, незважаючи на прострочення саме позивача своїх зобов'язань щодо строку отримання та вивезення товару, відповідач виконав умови договору та передав позивачу товар за договором в кількості, що помістився в надані транспортні засоби. Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 26.05.2015 року за додатком №1 до договору позивач не забрав у відповідача 3,44 тони товару.

Крім того, як встановлено судом та зазначалось вище, 26.05.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено додаток №2 з такими ж умовами поставки, а саме - самовивіз. Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач вкотре забезпечив недостатню кількість транспортних засобів для завантаження товару в строки, обумовлені договором. Позивач забезпечив транспорт для завантаження частини товару в кількості 94,75тон.

Таким чином, позивач, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надав суду доказів, що він забезпечив належну кількість транспортних засобів, необхідних для завантаження та вивезення всієї кількості товару, як за додатком № 1, так і за додатком № 2 до договору - 200 тон зерна сої. Путівних листів на завантаження товару позивач не надав. Крім того, не було й надано доказів того, що транспортні засоби позивача прибули до місця завантаження товаром за договором, а відповідач відмовився від завантаження.

При цьому, доводи, що відповідач не мав в місці відвантаження достатньої кількості товару, а тому не передав позивачу всю кількість товару, передбачену договором, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, у відповідності до п.3.5 договору будь-яких претензій від позивача протягом 10 днів, з моменту отримання товару чи закінчення строку отримання товару, визначеного додатками до договору, відповідачу не надходило. В матеріалах справи такі докази відсутні.

До того ж, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідач надав додаткові докази того, що у ТОВ ДП Малополовецьке була достатня кількість товару для відвантаження, та відсутність транспортних засобів, які позивач мав би забезпечити.

Так, відповідач надав суду лист № 29/04-01 від 29.04.2015 року в якому він просить позивача виконати належним чином свої зобов'язання за договором та забрати всю кількість товару. На вказаний лист, позивач надав відповідь в якій зазначив, що з причин відсутності машин ТОВ Агропереробне інноваційне об'єднання не має змоги отримати у повному обсязі товар. При цьому, позивач зобов'язується у найближчий час доотримати товар.

Листом № 20/05-01 від 20.05.2015 року відповідач повторно просив позивача доотримати всю кількість товару та забрати 2,44 тони сої у відповідністю з домовленістю від 28.04.2015 року.

Крім того, листом № 28/05-01 від 28.05.2015 року ТОВ ДП Малополовецьке вказує, що за додатком №2 до договору ТОВ Агропереробне інноваційне об'єднання отримало 94,75 тон сої чим вдруге порушило умови договору. Відповідач у вказаному листі просить позивача направити машину для отримання 5,25 тон сої.

Як зазначив відповідач, вказані докази не були надані до суду першої інстанції, оскільки, під час розгляду справи, ані у позивача, ані у місцевого господарського суду не виникало питання щодо наявності чи відсутності товару у відповідача.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду враховуючи положення ст. 101 ГПК України приймає надані відповідачем додаткові докази (листи) та залучає їх до матеріалів справи.

Отже, враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що за умовами спірного договору та додатків до нього, саме позивач повинен був забезпечити транспортні засоби для завантаження сої. Однак, ТОВ Агропереробне інноваційне об'єднання свої зобов'язання за договором не виконало належним чином чим порушило умови договору. Оскільки судова колегія апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що у відповідача відсутня вина з виконання спірного договору, а порушення умов договору (не повна поставка, відвантаження) відбулось саме з вини позивача, позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 148474,33 грн. нарахованих на підставі п. 5.2 договору задоволенню не підлягають, є необґрунтованими, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

У відповідності до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Київської області від 04.07.2016 року, прийняте після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з не правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що не відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю ДП Малополовецьке підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Київської області від 04.07.2016 року по справі № 906/411/16 скасуванню.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України. Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ДП Малополовецьке на рішення господарського суду Київської області від 04.07.2016 року по справі № 906/411/16 задовольнити.

2. Рішення господарського суду Київської області від 04.07.2016 року по справі № 906/411/16 - скасувати.

3. Прийняти по справі № 906/411/16 нове рішення суду, яким у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю Агропереробне інноваційне об'єднання до товариства з обмеженою відповідальністю ДП Малополовецьке про стягнення штрафу у розмірі 148474,33 грн. - відмовити.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Агропереробне інноваційне об'єднання (13642, Житомирська обл., Ружинський р-н, с. Білилівка, вул. Першотравнева, 1, код 34476331) користь товариства з обмеженою відповідальністю ДП Малополовецьке (08555, Київська обл., Фастівський р-н, с. Малополовецьке, вул. Молодіжна, код 38757873) 2 449 (дві тисячі чотириста сорок дев'ять) грн., 83 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

5. Видачу відповідного наказу по справі № 906/411/16 доручити господарському суду Київської області.

6. Матеріали справи № 906/411/16 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко