Постанова

від 22.03.2017 по справі 809/370/17

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2017 р. Справа № 809/370/17

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Матуляка Я.П.,

при секретарі Фітель В.С.,

за участю:

представника позивача - Палятинського В.І.

представника відповідача - Федик Н.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: ТзОВ "ВІО-ТРАНСПОРТ", вул. Промислова, 2 б, м. Івано-Франківськ, 76000

до відповідача: Управління Держпраці в Івано-Франківській області, вул. Незалежності, 67, м. Івано-Франківськ, 76018

про визнання протиправною постанови №09-01-021/77 від 23.02.2017,-

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ "ВІО-ТРАНСПОРТ" звернулося до суду з адміністративним позовом до управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною постанови № 09-01-021/77 від 23.02.2017.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач необґрунтовано та безпідставно зробив висновок про порушення позивачем вимог трудового законодавства, а відтак протиправно, на підставі акта перевірки за № 09-01-0012/62 від 06.02.2017 року, наклав на ТзОВ "ВІО-ТРАНСПОРТ" штраф у розмірі 96000,00 грн. згідно постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23.02.2017 року за № 09-01-021/77.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених в позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти заявленого позову заперечила, просила суд в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу від 01.02.2017 року за № 127-Д, направлення на проведення перевірки від 02.02.2017 року за № 04-13/15-10/710 та на підставі, зокрема, листа Івано-Франківської місцевої прокуратури від 31.01.2017 року за № 96-196-17, управлінням Держпраці в Івано-Франківській області проведена позапланова перевірка ТзОВ "ВІО-ТРАНСПОРТ" на предмет додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт за № 09-01-0012/62 від 06.02.2017 року (а.с.31-33).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог частини 1 та 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, в результаті чого встановлено, що в ТзОВ "ВІО-ТРАНСПОРТ" неналежним чином оформлені трудові відносини з працівниками, а саме працівників допущено до роботи шляхом укладення трудових договорів, оформлених наказом, однак повідомлення про прийом працівників на роботу до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не подано.

06.02.2017 року державним інспектором праці складено протокол про адміністративне правопорушення за № 09-01-0012/56, згідно якого директором ТзОВ "ВІО-ТРАНСПОРТ" вчинено адміністративне правопорушення вимог законодавства про працю, встановлене при позаплановій перевірці ТзОВ "ВІО-ТРАНСПОРТ", відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с.34).

Відповідно до підпункту 50 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року за № 96, управлінням Держпраці в Івано-Франківській області видано припис за № 09-01-0012/62-48 від 06.02.2017 року про усунення порушень, які виявлені в ході перевірки (а.с.35).

На підставі акта перевірки відповідач прийняв оскаржувану постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23.02.2017 року за № 09-01-021/77, якою на ТзОВ "ВІО-ТРАНСПОРТ" за порушення вимог частини 1, 3 статті 24 КЗпП України накладено штраф у розмірі 96000,00 грн. згідно абзацу 8 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (а.с.6).

В той же час, в судовому засіданні встановлено, що 23.01.2017 року між ТзОВ "ВІО-ТРАНСПОРТ" як Замовником та громадянином ОСОБА_3 як Виконавцем укладено цивільно-правовий договір за № 1 (а.с.9). Згідно предмету вказаного договору, Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботу (надати послуги) по ремонту напівпричепа. Замовник зобов'язаний своєчасно прийняти й оплатити виконану Виконавцем роботу. За виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві винагороду у розмірі 2000,00 грн. за домовленістю. Термін дії договору з 23.01.2017 року по 31.01.2017 року (підпункт 6.1. цивільно-правового договору за № 1 від 23.01.2017 року).

Суд зазначає, що Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

Частиною 1 статті 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно частини 1 статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до частини 1 статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Загальне визначення цивільно-правового договору міститься у статті 626 Цивільного Кодексу України, згідно частини 1 якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Суд зазначає, що за договором підряду, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє підрядні (цивільно-правові) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Тому цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання разової конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів і у разі досягнення цієї мети, договір вважається виконаним і дія його припиняється.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

При цьому за підрядним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами не робиться. Водночас відповідно до пункту "а" частини 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.

Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від підрядних є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Як слідує зі змісту цивільно-правового договору за № 1 від 23.01.2017 року, метою укладення такого договору є виконання стороною певного визначеного обсягу робіт. Предметом договору є виконання конкретних робіт по ремонту напівпричепа, тобто, фактично, виконанню ОСОБА_3 підлягала індивідуально визначена робота.

Враховуючи наведене, суд вказує на те, що в даному випадку предметом цивільно-правового договору про виконання робіт (надання послуг), який укладений суб'єктом господарювання з фізичною особою по ремонту напівпричепа, є виконання саме індивідуально визначених функцій виконавцем послуг, а праця згідно даного договору є юридично самостійною.

За трудовим договором працівник має виконувати вимоги внутрішнього трудового розпорядку, встановлені адміністрацією підприємства, де він працює, дотримуватися трудової дисципліни (статті 139-152 Кодексу законів про працю України), на роботодавця покладається ряд обов'язків щодо працівника, які підлягають виконанню незалежно від змісту трудового договору, а за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (стаття 837 Цивільного кодексу України). При цьому у цивільно-правових відносинах діє принцип свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 327 Цивільного кодексу України).

Умовами цивільно-правового договору за № 1 від 23.01.2017 року, укладеного між сторонами, а саме підпунктом 1.1. передбачено, що Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

В судовому засіданні не встановлено факту прийняття ОСОБА_3 на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Більше того, в структурі підприємства не передбачена така категорія посад, за якою ОСОБА_3 виконував визначену договором роботу, що підтверджується штатним розкладом ТзОВ "ВІО-ТРАНСПОРТ" від 02.01.2015 року (а.с.25).

Також суд зазначає, що відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами Цивільного кодексу України.

Як слідує зі змісту цивільно-правового договору за № 1 від 23.01.2017 року, сторони погодили обсяг відповідальності відмінний від норм трудового законодавства та встановили матеріальну відповідальність сторін на рівні цивільно-правових відносин.

Визначений умовами цивільно-правового договору за № 1 від 23.01.2017 року спосіб оплати праці у вигляді винагороди та встановлення строковості договору також, в свою чергу, виключає можливість приналежності договору до трудового.

Враховуючи наведені обставини, суд прийшов до висновку, що відносини, які виникли згідно цивільно-правового договору за № 1 від 23.01.2017 року, укладеного між ТзОВ "ВІО-ТРАНСПОРТ" та ОСОБА_3, фактично є цивільно-правовими відносинами, до яких слід застосовувати норми цивільного законодавства.

Одночасно, суд зазначає, що комісією у складі, зокрема, посадових осіб управління Держпраці в Івано-Франківській області під розслідуванні нещасного випадку із смертельним наслідком, що стався на території ТзОВ "ВІО-ТРАНСПОРТ" із ОСОБА_3 встановлено, що потерпілий ОСОБА_3 для прискорення вивантаження причепа з платформи автомобіля самовільно використав не призначений для цього екскаватор та не маючи навиків на виконання таких робіт був травмований з особистої необережності. Згідно висновку комісії, даний нещасний випадок визнано таким, що не пов'язаний з виробництвом, що підтверджується актом спеціального розслідування нещасного випадку від 13.02.2017 року (а.с.37-40).

Відповідно до частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, саме найманий працівник, тобто особа, яка перебуває у фактичних трудових відносинах з працедавцем.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За приписами частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на те, що судом не встановлено порушень ТзОВ "ВІО-ТРАНСПОРТ" вимог трудового законодавства, виявлених під час перевірки, суд приходить до висновку, що постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23.02.2017 року за № 09-01-021/77 є протиправною та підлягає скасуванню.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Факт сплати позивачем судового збору підтверджується квитанцією за № 17311155 від 06.03.2017 року (а.с.2).

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23.02.2017 року за №09-01-021/77.

Стягнути з управління Держпраці в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39784625) за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВІО-ТРАНСПОРТ" (код 33162830) сплачений судовий збір в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) гривень.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Матуляк Я.П.

Постанова складена в повному обсязі 27.03.2017.