Постанова

від 27.03.2017 по справі 826/27982/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 березня 2017 року письмове провадження № 826/27982/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПідприємства з іноземними інвестиціями Гленкор Грейн Україна до треті особи Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників Товариство з обмеженою відповідальністю Привільнянське хлібозаготівельне підприємство , Товариство з обмеженою відповідальністю Заготзерно-Високопілля провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 16.10.2015р., О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Підприємство з іноземними інвестиціями Гленкор Грейн Україна (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі по тексту - відповідач), за участі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю Привільнянське хлібозаготівельне підприємство та Товариства з обмеженою відповідальністю Заготзерно-Високопілля про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 16.10.2015р. №0000454050.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного рішення.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав правомірності прийняття оскаржуваного рішення.

Представники третіх осіб позовні вимоги підтримали.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України дійшов переконання про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -встановив:

Відповідачем проведено перевірку ПІІ Гленкор Грейн Україна за результатами якої 01.10.2015р. складено Акт №53/28-10-40-50/23393195 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Зороківське (код ЄДРПОУ 35684787) за період з 01.01.2012р. по 31.12.2014р. (далі по тексту - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення п. 138.2 статті 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України в результаті чого підприємством неправомірно віднесено до складу валових витрат у 2012 році витрати пов'язані з придбанням товарів у ТОВ Зороківське , які не спричиняють реального настання правових наслідків на суму 6 487 583грн., в тому числі за ІІ квартал 2012 року - 3 333 330грн., ІІІ квартал 2012 року - 3 154 253грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 1 362 392грн. за 2012 рік, в тому числі за ІІ квартал 2012 року699 999грн., за ІІІ квартал 2012 року - 662 393грн. з врахуванням вимог абз. 2 п. 102.1 статті 102 ПК України.

На підставі встановленого порушення відповідачем 16.10.2015р. прийнято податкове повідомлення - рішення №0000454050, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвестицій у розмірі 2 043 588,00 грн., у тому числі основний платіж - 1 362 392грн. та штрафні санкції - 681 196грн.

В порядку адміністративного оскарження податкове повідомлення - рішення від 16.10.2015р. залишено без змін.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 16.10.2015р. протиправним, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2012р. між позивачем (ПІІ Сєрна (Покупець) та ТОВ Зороківське (Продавець) укладено Договір купівлі продажу №DP-045-12 насіння соняшника українського походження, врожаю 2011 року на умовах ЕХW (Франко-елеватор) (в редакції Інкотермс 2010) ТОВ Привільнянське хлібозаготівельне підприємство (Зерновий склад).

На виконання умов вказаного договору ТОВ Зороківське виписані видаткові накладні №22 від 15.03.2012р., №24 від 19.03.2012р., акти прийому - передачі від 15.03.2012р., від 19.03.2012р., які підписані ТОВ Зороківське , ПІІ Сєрна та ТОВ Привільнянське хлібозаготівельне підприємство , складські квитанції №1284 від 15.03.2012р., №1288 від 19.03.2012р., які видані ТОВ Привільнянське хлібозаготівельне підприємство .

Крім того, 14.03.2012р. між позивачем та ТОВ Зороківське укладено Договір купівлі - продажу №ZP-028-12 насіння соняшника українського походження, врожаю 2011 року на умовах ЕХW (Франко-елеватор) (в редакції Інкотермс 2010) ТОВ Заготзерно-Високопілля .

На виконання умов вказаного договору ТОВ Зороківське виписані видаткові накладні №21 від 15.03.2012р., №25 від 19.03.2012р.; складські квитанції №1120 від 15.03.2012р., №1134 від 19.03.2012р., які виписані ТОВ Заготзерно-Високопілля та акти прийому - передачі від 15.03.2012р., від 19.03.2012р., які підписані позивачем, ТОВ Заготзерно-Високопілля та ТОВ Зороківське .

Позивачем за перевіряє мий період до складу валових витрат включена сума витрат по взаємовідносинах з ТОВ Зороківське у розмірі 6 487 583грн.

Про порушення позивачем норм податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ Зороківське , які на думку контролюючого органу не спричинили реального настання правових наслідків, відповідач дійшов висновку з наступних підстав:

- відсутність у ТОВ Зороківське земельних ділянок та необхідної сільськогосподарської техніки у 2012 році;

- висновки почеркознавчих експертиз №1/893 від 30.07.2015р., №1/767 від 30.07.2015р., №1/768 від 30.07.2015р., №1/769 від 30.07.2015р., №1/865 від 30.07.2015р., згідно з якими підписи від імені службових осіб ТОВ Зороківське щодо реалізації ряду підприємств - контрагентів виконані не ОСОБА_2, не ОСОБА_3 не ОСОБА_4;

- покази свідка ОСОБА_2 (засновника ТОВ Зороківське та директора підприємства в період з 04.10.2011р. - 27.09.2012р.), допитаного по кримінальному провадженню за №12015060000000022 від 03.02.2015р. за основними ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

Проте, з даними доводами контролюючого органу суд не погоджується з наступних підстав.

Так, в рішенні від 5 липня 2016 року по справі № 21-1793а16 Верховний суд України вказав, що сам факт заперечення директором контрагента своєї участі у діяльності товариства та у підписанні товариством від його імені первинних облікових та бухгалтерських документів, за умови, що на час встановлення фактичних взаємовідносин сторін керівником цього товариства в Єдиному реєстрі підприємств і організацій України значився саме цей директор, не може бути свідченням безтоварності спірних операцій, за умови скасування щодо нього постанови про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України ( Фіктивне підприємництво ).

Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10 (№ в ЄДРСРУ 14222198), відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Крім того, відповідно до частини 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012р. № 2379/12/13-12 Судам варто враховувати, що норма частини четвертої статті 72 КАС України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної відповідальності), а не щодо інших осіб. Адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Таким чином, в такого роду спорах, посилання фіскального органу на протоколи допиту свідків у кримінальній справі, де ще немає вироку по справі - не є належним доказом .

В підтвердження зазначеному в ухвалі Вищий адміністративний суду України від 30 жовтня 2013р. у справі №К/9991/72665/12 вказав: .. протоколи допиту свідків не є допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України , а тому дана обставина судами обґрунтовано не взята до уваги як доказ порушення позивачем податкового законодавства .

В рішенні Вищого адміністративного суду України від 26.08.2015 р. по справі №К/800/60969/14 (№ в ЄДРСРУ 49164230) зокрема, зазначено наступне: Обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі. Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду .

Слід зазначити, що результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи не є доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. А відтак, отримана у ході досудового слідства про кримінальній справі інформація, на яку посилається податковий орган, на обґрунтування своїх доводів про недобросовісність учасників спірних правочинів, не може слугувати належним підтвердженням фактів, зафіксованих в акті перевірки (Ухвала ВАСУ від 27.07.2015 року по справі № 821/2809/13-а (№ в ЄДРСРУ 47869989).

Разом з тим суд зазначає, що представником позивача до матеріалів справи було надано копію постанови Слідчого управління МВС України в Житомирській області від 04.11.2015р. про закриття кримінального провадження №12015060000000022 від 03.02.2015р. у зв'язку з відсутністю в діях службових осіб ТОВ Зороківське складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України.

Крім того, на підтвердження реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних робіт в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивач надав суду копії господарських договорів, видаткових накладних; акти здачі - приймання виконаних робіт, складські квитанції, платіжні доручення.

Також позивачем на підтвердження реальності укладених з ТОВ Зороківське угод та підтвердження використання продукції у своїй діяльності було надано до матеріалів справи копії Договору зберігання №342/ХХР1-11 від 01.09.2011р., Договору переробки №341/ХТ01-11 від 01.09.2011р., які укладені з ТОВ Одеський маслоекстракційний завод ; акти №8, №9, №10 результатів переробки давальницької сировини і передачі продукції в оплату за послуги по переробці відповідно до договору №341/ХТ01-11.

Згідно наданих до матеріалів справи письмових пояснень ТОВ Заготзерно-Високопілля та ТОВ Привільнянське хлібозаготівельне підприємство , останні підтвердили факт реальності укладених з ТОВ Зороківське угод, що також підтверджується наданими: Договором складського зберігання зерна №19 від 01.09.2011р., Договором складського зберігання №59 від 05.09.2011р., складськими квитанціями, реєстрами прийнятого зерна, товарно-транспортних накладних, актами виконаних робіт.

Таким чином, доводи відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ Зороківське з наведених вище підстав не знайшли свого підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011, № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, слід зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, а також включення суми витрат до складу валових витрат, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

У той же час, позивачем до матеріалів справи було надано первинну документацію по взаємовідносинам з вказаним контрагентом.

Відповідно до абз. 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

На думку суду, позивач, не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Одночасно суд зазначає, що відповідачем не було надано доказів, якими він обґрунтовує свої заперечення проти позовних вимог, не було також надано до суду доказів на які йде посилання контролюючим органом в Акті перевірки про відсутність підстав у позивача на формування податкового кредиту та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства по взаємовідносинам з контрагентом - ТОВ Зороківське .

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю його контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, - висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю його контрагента з мотивів не спрямованості правочину на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях.

З урахуванням всього вищенаведеного, формування позивачем витрат на підставі виписаних ТОВ Зороківське первинних документів, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Виходячи зі змісту статей 109-113 ПК України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій можлива лише за умови вчинення ним порушень, визначених законами з питань оподаткування.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відтак, з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в Акті перевірки висновок контролюючого органу є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 16.10.2015р. №0000454050 є безпідставним та неправомірним, а тому позов Підприємства з іноземними інвестиціями Гленкор Грейн Україна підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 30653,82грн. з бюджетних асигнувань Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників.

Керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Підприємства з іноземними інвестиціями Гленкор Грейн Україна задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 16.10.2015р. №0000454050.

Присудити з бюджетних асигнувань Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників на користь Підприємства з іноземними інвестиціями Гленкор Грейн Україна понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 30653,82грн. (тридцять тисяч шістсот п'ятдесят три гривні, 82 копійки).

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій