Рішення

від 21.03.2017 по справі 906/129/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "21" березня 2017 р. Справа № 906/129/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Маріщенко Л.О.

за участю представників сторін:

від прокуратори: Дереча І. В. - служб. посвідчення № 023362 від 04.12.2013;

від позивача: не прибув;

від третьої особи: Зубрицька С.П. - директор;

від відповідача-1: Матвійчук О.В. - довіреність від 02.03.2017 вих. № 06/12;

від відповідача-2: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Першого заступника керівника Коростишівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади сіл, селищ району в особі Хорошівської районної ради (смт. Хорошів Житомирської області)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Топорищенського навчально-виховного комплексу "Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів" (АДРЕСА_1)

до 1) Відділу освіти, молоді та спорту Хорошівської районної державної адміністрації (смт. Хорошів Житомирської області);

2) фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1)

про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення №1/14 від 01.04.2015 та зобов'язання звільнити і повернути нежитлове приміщення

Керівник Коростишівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади, сіл, селища, району в особі Хорошівської районної ради звернувся до господарського суду з позовом до відділу освіти, молоді та спорту Хорошівської районної державної адміністрації та фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 1/14 від 01.04.2015 та зобов'язання звільнити і повернути нежитлове приміщення.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор зазначив, що проведеною місцевою прокуратурою перевіркою з питань додержання вимог законодавства про освіту виявлено порушення в частині передачі в оренду приміщень навчальних закладів та їх нецільового використання, а саме, встановлено, що рішенням Володарсько-Волинської районної ради № 496 від 26.03.2015 надано дозвіл відділу освіти райдержадміністрації на передачу в оренду частини приміщення Топорищенського навчально-виховного комплексу площею 7,5 м2 для розміщення торгівельного кіоску з договірною орендною платою 18,00 грн за 1 м2 терміном на 2 роки 11 місяців, наслідок чого з ФОП ОСОБА_4 було укладено оскаржений договір №1/14 від 01.04.2015, що суперечить ст. 63 Закону України "Про освіту", у якій передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають використанню не за призначенням. Оскільки орендар в орендованих приміщеннях не надає освітніх послуг в розумінні статті 2 Закону України "Про освіту", оскаржуваний договір оренди нерухомого майна №1/14 від 01.04.2015 не відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, а тому в силу приписів ч. 1 ст. 215 цього Кодексу підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник позивача в судове засідання не прибув, згідно з поданим до суду клопотанням від 15.03.2017 вих. № 01-15/112 просив здійснити розгляд справи за відсутності представника Хорошівської районної ради (а. с. 112, 113).

Представник відповідача-1 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 01.03.2017 вих. № 07/37 (а. с. 80, 81), зокрема, зазначив, що оскаржуваний договір було укладено на підставі рішення розпорядника майна комунальної власності, а саме: Володарсько-Волинської районної ради, та з дотримання процедури укладення договорів оренди.

Представник відповідача-2, згідно з наданим до суду запереченням на позовну заяву від 21.03.2017 (а. с. 114 - 116), в задоволенні позову просив відмовити з тих підстав, що орендоване приміщення використовується ним за прямим призначенням (в кіоску знаходиться товар, який стосується виключено шкільної теми - зошити, олівці, ручки, фарби, пензлики, лінійки тощо), він в повному обсязі сплачує орендну плату, не завдає пошкоджень приміщенню, договір не порушує, торгова точка "все для школи" знаходиться у охайному стані, будь-яких перевірок чи актів порушень складено не було. Оскільки навчальний заклад знаходиться біля траси Житомир-Коростень, а всі торгівельні точки розташовані по другу сторону траси, з метою забезпечення безпеки дітей та враховуючи зручність розташування кіоску (дітям не треба виходити з приміщення в холодну пору чи дощову погоду), відповідач-2 просить залишити його торгівельну точку, яка здійснює продаж товарів тільки шкільної теми.

Представник третьої особи з доводами позовної заяви прокурора не погодився, позовні вимоги вважає такими, що не підлягають задоволенню з підстав, викладених у наданому суду письмовому поясненні від 20.03.2017 вих. № 41 (а. с. 119). Зокрема представник третьої особи зауважив, що приміщення, в якому проводиться продаж канцелярських товарів, було призначено для господарських потреб. Оскільки найближчий магазин для продажу шкільного приладдя знаходиться через дорогу від навчального закладу за 300 метрів, а по трасі Житомир-Коростень, яка проходить через населений пункт Топорище, транспортні засоби рухаються з великою швидкістю, що створює небезпеку для життя і здоров'я людей, питання розміщення кіоску для продажу канцелярських товарів в приміщенні закладу було прийнято на батьківських зборах. Вважає, що надання ФОП ОСОБА_4 в оренду спірного приміщення для здійснення господарської діяльності не порушує навчально-виховного процесу і законодавства України, послуги при використанні орендованого приміщення надаються учням навчального закладу і є пов'язаними з навчальним процесом, що узгоджується з п. 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать державної та комунальної форми власності.

В судовому засіданні представником третьої особи було заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи копії виписки з ЄДРЮОФОГФ та копії статуту навчального закладу (а. с. 120 - 142).

Заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи та прокурора, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі заяви відділу освіти Володарсько-Волинської райдержадміністрації Житомирської області (правонаступник - відділ освіти, молоді та спорту Хорошівської районної державної адміністрації, далі - відповідач-1) від 24.02.2015 вих. № 07/43 (а. с. 26), Володарсько-Волинською районною радою Житомирської області (правонаступник - Хорошівська районна рада, далі - позивач) 26.03.2015 було прийнято рішення "Про орендні відносини" № 496 (а. с. 94), пунктом 5 якого надано дозвіл відділу освіти райдержадміністрації на передачу в оренду частини приміщення Топорищенського навчально-виховного комплексу площею 7,5 м2 для розміщення торгівельного кіоску з договірною орендною платою 18,00 грн за 1 м2 терміном на 2 роки 11 місяців.

На підставі вищевказаного рішення ради, 01.04.2015 між відділом освіти Володарсько-Волинської райдержадміністрації Житомирської області як орендодавцем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (далі - відповідач-2) як орендарем було укладено договір оренди нерухомого майна № 1/14 (далі - договір оренди, а. с. 95-97), за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежиле приміщення (будинок, будівлю тощо) за адресою: АДРЕСА_2, що знаходиться на балансі відділу освіти (Топорищенський НВК "ДНЗ - ЗНЗ І-ІІІ ст., далі - третя особа), площею 7,5 м2. Майно передано в оренду з метою розміщення торгівельного кіоску.

У пункті 1.2 договору оренди передбачено, що орендар використовує орендоване приміщення тільки за цільовим призначенням, обумовленим даним договором.

За змістом пункту 8.1 договору останній діє з 01.04.2015 по 01.03.2018.

За актом приймання-передачі від 01.04.2015 приміщення передане ФОП ОСОБА_4 у користування (а. с. 98).

Згідно з розрахунком плати за користування приміщенням, орендованого ФОП ОСОБА_4, орендна ставка склала 18,00 грн/м2 (додаток № 1 до договору оренди, а. с. 97 зі звороту).

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що в приміщені Топорищенського навчально-виховного комплексу "Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів", що є власністю територіальної громади сіл, селищ району в особі Хорошівської районної ради, наявний кіоск, який здійснює торгівельну діяльність, що є порушенням Закон України "Про освіту" щодо заборони розміщення об'єктів, які не пов'язані з навчально-виховним процесом, в закладах освіти.

Оцінивши всі встановлені обставини справи в їх сукупності згідно поданих до справи доказів, господарським судом взято до уваги наступне.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, звернення до господарських судів здійснюється за захистом порушених або оспорюваних прав чи охоронюваних законом інтересів; предмет та підстави звернення з позовом визначаються позивачем самостійно у позовній заяві.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру України покладається, зокрема, обов'язок щодо представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

При цьому, як зазначено у п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 09.04.2009 № 01-08/204 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)" позов може бути подано прокурором як за ініціативою відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади щодо здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, так і за відсутності такої ініціативи з боку відповідного органу, - тобто безпосередньо прокурором. При цьому прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Приписами статті 23 Закону України "Про прокуратуру" унормовано, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор набуває статусу позивача і в тому разі, якщо позивач відмовився від позову, поданого прокурором в інтересах держави (ст. 29 ГПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ГПК України, прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.02.2017 прокурор звернувся до суду з позовною заявою, спрямованою на захист інтересів держави в особі територіальної громади сіл, селищ району в особі Хорошівської районної ради.

25.01.2017 за вих. № (06-37)561вих17 прокурор, в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", адресував Хорошівській районній раді листа про здійснення прокуратурою представництва інтересів територіальної громади району в суді, що стало підставою для захисту права районної ради в судовому порядку та залучення її до участі у справі в якості позивача (а. с. 43).

Підтримуючи позовні вимоги в суді, прокурор зазначає, що підставою для здійснення представництва інтересів держави є порушення, виявлені місцевою прокуратурою в процесі вивчення питань додержання вимог законодавства про освіту в частині передачі в оренду приміщень навчальних закладів та їх нецільового використання, що перешкоджає реалізації прав громадян України на доступну освіту, повну реалізацію здібностей, таланту, всебічного розвитку, що суперечить інтересам держави у сфері освіти.

Зокрема, прокурор зазначає, що порушення інтересів держави проявляється у тому, що відбулася протиправна передача в користування об'єкта комунальної власності, призначеного для використання в освітньо-виховних та навчальних цілях, для здійснення комерційної діяльності, не пов'язаної з організацією навчально-виховного процесу, що, в свою чергу, позбавляє державу можливості забезпечити гарантоване Конституцією України право дітей на одержання якісної повної дошкільної та загальної середньої освіти, збереження навчальних закладів для здійснення останніми освітньої діяльності.

На думку прокурора, територіальна громада також зацікавлена у тому, щоб Хорошівська районна рада як орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси цієї громади діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, оскільки законодавство, яке діяло станом на момент укладення оспорюваного договору, однозначно визначало умови набуття приміщень об'єктів освіти у користування. Законодавчі та підзаконні акти перебували у відкритому доступі, зокрема, бути опубліковані в офіційних друкованих засобах масової інформації. Таким чином, порушення вимог закону було для відповідачів очевидним.

Вирішуючи питання про обґрунтованість доводів прокурора з приводу наявності підстав для представництва інтересів держави в суді в даній справі, суд враховує рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99856, в якому зазначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. "Інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому, поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Положення аналогічного змісту, яке розкриває зміст поняття "органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" наведено в п. 10 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року".

На думку суду, оскільки органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 КУ), а правильне застосування законодавства складає суспільний інтерес та є запорукою стабільності суспільних відносин і сприяє дотриманню справедливої рівноваги між інтересами суспільства та держави; враховуючи, що право прокурора подати позов в інтересах держави не пов'язане з наявністю відповідного письмового звернення органу влади чи місцевого самоврядування до органів прокуратури про виявлене правопорушення, а є інструментом захисту суспільних інтересів, в т. ч. і інтересів територіальної громади, господарський суд вважає, що прокурором в процесі розгляду справи було обґрунтовано підстави звернення до суду з позовом в інтересах держави та територіальної громади сіл, селищ району в особі Хорошівської районної ради.

Приписами статті 16 ЦК України унормовано, що способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути: визнання правочину недійсним.

За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (абзац 5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Хорошівська районна рада в інтересах якої прокурором заявлено позов по відношенню до спірного договору є заінтересованою особою.

Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому інтерес зазначеного органу державної влади у визнанні спірного договору оренди має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес).

У п.п. 3.2, 3.2 зазначеного Рішення КСУ наведено статті 18, 32, 34, 35, 36, 39, 41, 44, 79, 89, 104, 121, 127, 140 Конституції України як приклад застосування поняття "інтерес" у широкому сенсі, та здійснено інтерпретацію поняття "інтерес" у вузькому розумінні цього слова, яке на відміну від інтересу в широкому розумінні, перебуває виключно у логічно-смисловому зв'язку із суб'єктивними правами.

Оскільки Хорошівська районна рада є засновником НВК та здійснює повноваження щодо забезпечення його діяльності, а держава у ст. 51 Закону України "Про освіту" гарантує право вихованцям (учням) безпечні умови навчання та праці, тому інтерес останньої до спірного договору є виключно публічним та спрямованим, в конкретному випадку, на захист інтересів учнів Топорищенського навчально-виховного комплексу "Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів".

Розглядаючи питання про наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним суд враховує таке.

У частині 2 статі 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон про оренду) зазначено, що державну політику у сфері оренди здійснюють органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону про оренду, не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (далі - Закон про приватизацію).

Згідно з частиною 2 статті 5 Закону про приватизацію, загальнодержавне значення мають і не підлягають приватизації - об'єкти освіти, крім навчальних закладів, майно яких вноситься до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про загальну середню освіту" до загальноосвітніх навчальних закладів належать, зокрема, школа I - III ступенів.

Статтею 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Підпунктом 2 п. 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №796 від 27.08.2010 (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору), також передбачено, що навчальні заклади можуть надавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площі, інше рухоме та нерухоме майно або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Однак, у відповідності до ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або в и к о р и с т а н н ю н е з а п р и з н а ч е н н я м.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

Вказане відповідає також Закону України "Про дошкільну освіту", де в ч. 5 ст. 16 унормовано, що майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою.

В свою чергу, згідно з п.1.2 Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки від 01.08.2001 №563, навчально-виховний процес, як складова освітньої діяльності - це система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).

Згідно з частиною 2 статті 44 Закону України "Про загальну середню освіту" передбачено, що вимоги до матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів визначаються, зокрема, відповідними будівельними і санітарно-гігієнічними нормами і правилами.

Відповідно до п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, н е дозволяється. Ці норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України №63 від 14.08.2001 та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

Положення аналогічного змісту щодо заборони використання приміщень закладів освіти в підприємницькій діяльності без навчальної мети закріплено і в п. 1.12 Державних санітарних норм та правил "Влаштування, обладнання, утримання дошкільних навчальних закладів та організації життєдіяльності дітей", затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01.08.2013 № 678 (чинних станом на момент укладення оспорюваного договору), де зазначено, що здача в оренду території, будинків, приміщень, будівель, споруд, обладнання дошкільних навчальних закладів іншим юридичним та фізичним особам для використання в цілях, що не пов'язані з навчально-виховним процесом та життєдіяльністю дітей, забороняється (п. 2 розділу І Санітарного регламенту для дошкільних навчальних закладів, чинних з 24.03.2016).

Враховуючи системний аналіз норм вищевказаних Законів України, суд дійшов висновку, що, хоча згідно із частиною 4 статті 61 Закону України "Про освіту" додатковими джерелами фінансування навчальних закладів, заснованих, в тому числі на комунальній власності, є також доходи від надання в оренду приміщень, однак, оренда приміщень у них дозволяється лише у випадках, якщо об'єкт оренди використовується з цільовим призначенням - для навчального-виховного процесу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 28.12.2016 у справі № 906/631/16.

Поряд з цим, всупереч вищенаведеним імперативним приписам законодавства, як п. 5 рішення Володарсько-Волинської районної ради Житомирської області (правонаступник - Хорошівська районна рада) від 26.03.2015 № 496, так і спірним правочином (договором оренди від 01.04.2015 № 1/14) передбачено надання в оренду приміщення навчального закладу для торгівлі канцелярськими товарами.

Господарський суд погоджується з доводами прокурора про те, що в момент вчинення (укладення) спірного договору оренди не були недодержані вимоги, встановлені частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, згідно яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (абзац 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України).

Спірний договір в частині його предмету не відповідає вимогам чинного законодавства, в даному випадку ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01 та п. 1.12 Державних санітарних норм та правил "Влаштування, обладнання, утримання дошкільних навчальних закладів та організації життєдіяльності дітей", затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01.08.2013 № 678 (чинних станом на момент укладення оспорюваного договору), в той час як абзацом 2 ч. 1 статті 638 ЦК України унормовано, що істотною умовою будь-якого договору є умова про його предмет.

Відповідно до ст. 10 Закону про оренду, істотною умовою договору оренди є об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації).

Оскільки приміщення Топорищенського навчально-виховного комплексу "Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів" площею 7,5 м2 за адресою: АДРЕСА_2, не може бути об'єктом оренди для використання його у підприємницькій діяльності ФОП ОСОБА_4, відтак договір оренди нерухомого майна від 01.04.2015 № 1/14 в частині розділу 1 "Предмет договору" слід визнати недійсним.

У статті 217 ЦК України зазначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Оскільки без предмету договору останній вважається не вчиненим (не укладеним), тому оспорюваний договір оренди визнається недійсним в цілому.

У частині 1 статті 236 ЦК України визначено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення (ч. 3 ст. 207 ГК України).

З огляду на вищевикладене, враховуючи пояснення сторін спору та долучені до матеріалів справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги прокурора та визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 1/14 від 01.04.2015.

Зважаючи на положення ч. 2 ст. 236 ЦК України, зобов'язання за визнаним судом недійсним договором оренди припиняються на майбутнє.

Щодо вимоги прокурора про зобов'язання ФОП ОСОБА_4 звільнити нежитлове приміщення Топорищенського НВК площею 7,5 м2 за адресою: АДРЕСА_2, шляхом підписання акту прийому-передачі, слід вказати таке.

Згідно із ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту, як правило, договір найму припиняється.

Пунктом 6.15 договору оренди встановлено, що обов'язок повернення майна з оренди згідно оспорюваного договору оформляється шляхом складення акта приймання-передачі та покладається на орендаря. Згідно з п. 2.3 договору оренди, приміщення вважається повернутим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Тобто, у зв'язку з визнанням судом договору оренди нерухомого майна № 1/14 від 01.04.2015 недійсним, у орендаря виникає обов'язок по поверненню орендованого на підставі договору майна, оскільки приміщення загальноосвітнього навчального закладу не може бути об'єктом оренди для використання його у комерційній діяльності.

Таким чином, вимога звільнити приміщення та повернути майно з оренди відповідає вимогам чинного законодавства та є обґрунтованою.

Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами і іншими учасниками процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи відповідачів не можуть слугувати підставою для відмови у позові з огляду на їх безпідставність. Зокрема, наявність чи відсутність потреби навчального закладу у використанні приміщення та процедурні питання щодо погодження передачі спірного приміщення, яке було і залишається об'єктом комунальної власності, не впливають на дію передбаченої законом заборони використання навчальних приміщень не для освітніх цілей.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та зроблені господарським судом в процесі розгляду справи висновки, суд вважає позов прокурора заявленим у відповідності до вимог чинного законодавства та таким, що підлягає задоволенню.

Судовий збір покладається на відповідачів, оскільки вони спонукали прокурора звернутись з даним позовом до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення №1/14 від 01.04.2015, укладений між відділом освіти Володарсько-Волинської (Хорошівської) районної державної адміністрації Житомирської області (12101, Житомирської області, Хорошівський район, смт. Хорошів, вул. Героїв України, буд. 50, ідентифікаційний код 40742672) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), площею 7,5 м2, розташованого в приміщенні Топорищенського навчально-виховного комплексу "Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів" за адресою: АДРЕСА_2.

3. Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) звільнити та повернути відділу освіти, молоді та спорту Хорошівської районної державної адміністрації Житомирської області (12101, Житомирської області, Хорошівський район, смт. Хорошів, вул. Героїв України, буд. 50, ідентифікаційний код 40742672) нежитлове приміщення площею 7,5 м2, розташоване в приміщенні Топорищенського навчально-виховного комплексу "Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів" за адресою: АДРЕСА_2.

4. Стягнути з відділу освіти, молоді та спорту Хорошівської районної державної адміністрації Житомирської області (12101, Житомирської області, Хорошівський район, смт. Хорошів, вул. Героїв України, буд. 50, ідентифікаційний код 40742672) на користь Прокуратури Житомирської області (10008, м. Житомир, вул. 1 Травня, буд. 11, ідентифікаційний код 02909950, р/р 35215069011049, МФО 820172, банк - Державна казначейська служба України, м. Київ, призначення платежу - повернення судового збору (судових витрат)) 1600,00 грн витрат зі сплати судового збору.

5. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Прокуратури Житомирської області (10008, м. Житомир, вул. 1 Травня, буд. 11, ідентифікаційний код 02909950, р/р 35215069011049, МФО 820172, банк - Державна казначейська служба України, м. Київ, призначення платежу - повернення судового збору (судових витрат)) 1600,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 27.03.17

Суддя Маріщенко Л.О.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - позивачу - рек. з повід.