Постанова

від 23.03.2017 по справі 925/1485/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2017 р. Справа№ 925/1485/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників

позивача: Багратіоні Д.Г., Соловей О.П.;

відповідача: не з'явився;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення

Жашківської районної державної адміністрації

Черкаської області

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 26.01.2017р.

у справі №925/1485/16 (суддя Пащенко А.Д.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Жашківське

автотранспортне підприємство-17141"

до Управління праці та соціального захисту населення

Жашківської районної державної адміністрації Черкаської

області

про стягнення 66 433,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Жашківське автотранспортне підприємство - 17141" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Жашківської районної державної адміністрації Черкаської області (далі - відповідач) 66 433,00 грн. заборгованості за договором №10 від 22.01.2015р. про розрахунки за надані послуги по перевезенню пільгових категорій громадян автомобільним транспортом загального користування за рахунок субвенції з Державного бюджету України, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що борг виник внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем.

Відповідач проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що в договорі на відповідача покладено обов'язок відшкодовувати витрати перевізнику по мірі надходження коштів, що відповідає умові п.3.3 Порядку розрахунків. Однак невиконання зобов'язань перед позивачем було зумовлено відсутністю передбаченого обсягу субвенції з державного бюджету Жашківського району, у районному бюджеті на 2016 рік вказані видатки також не передбачалися.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.01.2017р. у справі №925/1485/16 позовні вимоги задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 66 433,00 грн. витрат на перевезення окремих категорій громадян.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 26.01.2017р. у справі №925/1485/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги відповідача ідентичні тим, які наводилися ним під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.03.2017р.

09.03.2017р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності його представника.

20.03.2017р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли доповнення до апеляційної скарги.

В судовому засіданні 23.03.2017р. представники позивача заперечували проти доводів апеляційної скарги та доповнень до неї, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача у судове засідання 23.03.2017р. не з'явився, натомість, як уже зазначалося вище, подав клопотання про розгляд справи у відсутності його представника.

Заперечень проти вказаного клопотання від представників позивача не надійшло.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь у засіданні господарського суду є правом, а не обов'язком сторони у справі, яким вона користується на власний розсуд.

Враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала можливим розглядати справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами, у зв'язку з чим клопотання відповідача судом задоволено.

В судовому засіданні 23.03.2017р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

22.01.2015р. між позивачем, як перевізником, та відповідачем, як управлінням, було укладено договір про розрахунки за надані послуги по перевезенню пільгових категорій громадян автомобільним транспортом загального користування за рахунок субвенції з Державного бюджету України №10 (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 11-13).

За умовами Договору (п.1.1) останній регулює взаємовідносини сторін щодо відшкодування коштів за транспортні послуги, які надаються перевізником по перевезенню пільгових категорій громадян, у відповідності до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (перелік категорій наведений в додатку №1) на основі договорів на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування між Черкаською обласною державною адміністрацією та графіків руху за маршрутами: Жашків - Зелений Ріг до 25.02.2015р., Жашків - Безпечна до 30.05.2015р., Жашків - Сорокотяга до 30.05.2015р., Жашків - Литвинівка до 30.05.2015р. і Жашківською районною державною адміністрацією та графіків руху за маршрутами: Жашків - Кривчунка до 31.12.2016р., Жашків - Одая до 15.08.2019р.

Відповідач, серед іншого, зобов'язався проводити відшкодування витрат перевізнику за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевому бюджету на компенсацію за пільгове перевезення громадян автомобільним транспортом по мірі надходження коштів (п.п.2.2.2 п.2.2 Договору).

Порядок здійснення розрахунків погоджений сторонами в розділі 3 Договору, згідно з яким перевізник до 1 числа місяця, що настає за звітним, надає розрахунок фактичних видатків по перевезенню громадян, які користуються пільгами на автомобільному транспорті. Згідно зі ст. 48 Бюджетного кодексу України Управління бере на себе бюджетні зобов'язання тільки в межах асигнувань, встановлених кошторисом на 2015 рік. Фінансування видатків на компенсаційні виплати на пільговий проїзд автомобільним транспортом окремих категорій громадян проводиться Управлінням з урахуванням фактично наданих послуг, але не більше від планової суми субвенції передбаченої кошторисом на 2015 рік по мірі надходження коштів з Державного бюджету. Управління на підставі поданих розрахунків здійснює перерахування коштів на рахунок Перевізника в терміни передбачені законодавством. До 3 числа місяця, наступного за звітним, Сторони підписують акт звіряння за надані послуги за формою "3-пільга".

Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору (п.п.4.1.1 п.4.1 Договору).

В п.п.7.1, 7.2 Договору передбачено, що останній набирає чинності з моменту його підписання та розповсюджує свою дію на відносини з 01.01.2015р. і діє до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків - до повного їх виконання. Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

Протягом 2015 року сторонами було укладено кілька додаткових угод до Договору (том справи - 1, аркуші справи - 16-19), в яких вони дійшли згоди внести зміни до п.п.1.1., 3.3. Договору.

Так, згідно з додатковою угодою №3 від 15.07.2015р. п.3.3 Договору викладено в наступній редакції: Фінансування видатків на компенсаційні виплати на пільговий проїзд автомобільним транспортом окремих категорій громадян проводиться Управлінням з урахуванням фактично наданих послуг, але не більше від планової суми субвенції, передбаченої кошторисом на 2015 рік в сумі 285 708,00 грн. (в т.ч. заборгованість за 2014 рік - 42 942,00 грн.) по мірі надходження коштів з Державного бюджету .

На виконання умов Договору позивач у 2015 році надавав транспортні послуги по перевезенню пільгових категорій громадян за графіками руху та маршрутами, погодженими сторонами у Договорі. Однак відповідач не здійснив розрахунок з позивачем та не перерахував йому всю суму коштів на відшкодування витрат позивача, як перевізника, у вказаному періоді, внаслідок чого виникла заборгованість, яка за розрахунком позивача станом на дату звернення з позовом до суду становила 66 443,00 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку здійснити розрахунок з позивачем, останній звернувся за захистом своїх прав до суду.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив повністю, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

В ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що у 2015 році на виконання умов Договору позивач надавав транспортні послуги по перевезенню пільгових категорій громадян за графіками руху та маршрутами, вказаними в п.1.1 Договору (з урахуванням, змін, які вносилися додатковими угодами б/н від 26.02.2015р. та №2 від 10.06.2015р.). Жодних зауважень щодо якості та обсягів наданих позивачем послуг від відповідача не надходило. Доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Однак, в порушення умов Договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем, що призвело до виникнення заборгованості.

Між сторонами було складено Акт звірки взаєморозрахунків за Договором станом на 01.12.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 20), згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги з перевезення пільгових категорій громадян у 2015 році склала 79 468,00 грн.

Після часткової сплати відповідачем заборгованості, розмір останньої склав 66 443,00 грн., що в свою чергу відображено в Акті звірки взаєморозрахунків за Договором, підписаному обома сторонами.

Станом на дату винесення оскаржуваного відповідачем судового рішення у даній справі, сума боргу відповідача за Договором становила 66 443,00 грн.

У запереченнях на позов та в апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що невиконання його зобов'язань перед позивачем зумовлено відсутністю передбаченого обсягу субвенції з державного бюджету Жашківського району, у районному бюджеті на 2016 рік вказані видатки також не передбачалися.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, укладений між сторонами Договір регулює взаємовідносини сторін щодо відшкодування коштів за транспортні послуги, які надаються позивачем, як перевізником, по перевезенню пільгових категорій громадян, у відповідності до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" і укладення сторонами цього Договору відповідає приписам Закону України "Про автомобільний транспорт", Бюджетному кодексу України, не суперечить Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік".

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт", відповідно до ст. ст. 4, 37 якого пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Згідно зі ст. 29 названого Закону органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, Законом України "Про державний бюджет України на 2015 рік" передбачено субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг, в тому числі зокрема, за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002р. було затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, в п.2 якого передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг, зокрема, і компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

На підтвердження своїх заперечень проти позову відповідач надав лист Фінансового управління Жашківської районної державної адміністрації №2 від 03.11.2017р. (том справи - 1, аркуш справи - 36), в якому зазначено про те, що у зв'язку з відсутністю передбаченого обсягу субвенції на здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян з державного бюджету Жашківського району, згідно з додатком №5 до рішення обласної ради від 29.12.2015р. №2-3/VI Про обласний бюджет на 2016 рік (із змінами) відповідні видатки у районному бюджеті на 2016 рік не передбачалися.

Колегією суддів враховано, що за умовами п.п.2.2.2 п.2.2 Договору відповідач зобов'язався проводити відшкодування витрат позивачу за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевому бюджету на компенсацію за пільгове перевезення громадян автомобільним транспортом по мірі надходження коштів.

При цьому з наданих суду пояснень випливає, що заборгованість, про стягнення якої заявлено позов у даній справі, стосується перевезень, здійснених позивачем у 2015 році. При цьому в додаткових угодах до Договору №1 від 28.04.2015р. та №3 від 15.07.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 17, 19) сторони вносили зміни до п.п.3.3 п.3 Договору, яким врегульований порядок здійснення розрахунків, відповідно до суми субвенції, яка передбачалася кошторисом на 2015 рік. Тобто, сторонами погоджувався обсяг послуг за Договором саме з урахуванням коштів, які були включені до кошторису та підлягали нарахуванню відповідачу для здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Водночас в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відсутність субвенцій з державного бюджету саме у 2015 році та докази, які б свідчили про те, що у 2015 році, тобто у період, коли надавалися послуги позивачем, відповідачу не були перераховані відповідні субвенції. Наданий відповідачем лист Фінансового управління Жашківської районної державної адміністрації №2 від 03.11.2017р. свідчить про відсутність фінансування у 2016 році, тобто вже після надання послуг позивачем та виникнення прострочення відповідача.

Відповідачем також не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження того, що він звертався до позивача з приводу припинення надання послуг за Договором у зв'язку з відсутністю чи ненадходженням бюджетних коштів та неможливістю оплатити послуги позивача.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, виходячи з положень Бюджетного кодексу України та умов укладеного між сторонами Договору, надані у 2015 році послуги, підлягали оплаті до кінця цього року, а тому строк виконання зобов'язання настав і відповідач повинен був розрахуватися із позивачем за фактично надані послуги не пізніше 31.12.2015р.

При цьому посилання відповідача на відсутність передбаченого обсягу субвенції для перерахування позивачу коштів за надані ним послуги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відсутність бюджетного асигнування не є підставою для звільнення від виконання зобов'язання в частині оплати вартості фактично наданих позивачем послуг, оскільки, як уже зазначалося вище, обсяг та вартість послуг визначалися за погодженням сторін, жодних зауважень щодо виконання Договору від відповідача до позивача не надходило, наявність заборгованості відповідачем підтверджена у Акті звірки взаєморозрахунків станом на 01.04.2016р.

Таким чином, відсутність бюджетного асигнування не є підставою для звільнення від виконання грошового зобов'язання, взятого на себе державою відповідно до чинного законодавства України та будь-який договір незалежно від його правової природи повинен виконуватись (аналогічна правова позиція наведена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/908/2012 від 13.07.2012р. Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. №01-06/249 Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів , в постановах Верховного Суду України від 13.10.2009р. у справі №09/209, від 15.05.2012р. №11/446 та рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р.).

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження вчинення ним дій, спрямованих на виконання своїх договірних зобов'язань перед позивачем.

Згідно з ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

В даному випадку відсутні передумови для звільнення відповідача від обов'язку по оплаті послуг за укладеним з позивачем Договором.

З урахуванням наведених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Жашківської районної державної адміністрації Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.01.2017р. у справі №925/1485/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 26.01.2017р. у справі №925/1485/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №925/1485/16 повернути до Господарського суду Черкаської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк