Рішення

від 01.03.2017 по справі 910/114/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2017Справа №910/114/17

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Бриклейерз доПублічного акціонерного товариства ВТБ Банк провизнання недійсними договорів про внесення змін до договору №10-0604/299к-07/П03 Суддя Селівон А.М.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача:Тронь І.В. - представник за довіреністю б/н від 06.12.2016 від відповідача:Курінний С.Ю. - представник за довіреністю №368 від 09.08.2016 В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Бриклейерз звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору №10-0604/299к-07/П03, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про наявність правових підстав для визнання Договорів №3 від 13.11.2013, №4 від 13.03.2014, №5 від 30.04.2013, №6 від 31.07.2014, №7 від 12.09.2014, №8 від 06.10.2014, №9 від 25.11.2014 про внесення змін до Договору поруки №10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010 недійсними як таких, що суперечать приписам ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки вказані правочини були укладені сторонами після припинення правовідносин поруки в порядку ч. 1 ст. 559 ЦК України внаслідок зміни зобов'язання без згоди поручителя та збільшення обсягу його відповідальності, а також у зв'язку із пропуском відповідачем шестимісячного терміну для звернення із вимогою до позивача, отже сторонами вносились зміни в неіснуюче зобов'язання та укладені правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2017 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/114/17 та призначено до розгляду на 09.02.2017.

У судових засіданнях 09.02.2017 та 23.02.2017 оголошувалась перерва до 23.02.2017 та 01.03.2017 відповідно.

У зазначені судові засідання з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 09.02.2017 позивачем через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано пояснення по справі від 08.02.2017 з доданими до них документами, згідно змісту яких позивач вказує, що ПАТ ВТБ Банк та ТОВ Лін Беккер вносились зміни до основного зобов'язання, за виконання якого Товариством з обмеженою відповідальністю Лін Беккер як позичальником поручилось ТОВ Бриклейерз за відсутності згоди останнього. Зокрема вказані зміни стосувались строку позовної давності в частині стягнення штрафних та договірних санкцій, що, на думку позивача, призвело до збільшення обсягу його відповідальності в якості поручителя. Вказані пояснення з доданими до них документами судом долучено до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 09.02.2017 відповідачем через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано відзив на позовну заяву, в якому ПАТ ВТБ Банк вказує, що ТОВ Бриклейерз , підписавши Договір №3 від 13.11.2013 про внесення змін до Договору поруки №10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010, надало згоду щодо збільшення боргових зобов'язань , в тому числі і на погодження позовної давності до вимог про сплату штрафних та договірних санкцій, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими. Відзив разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 23.02.2017 позивачем через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано додаткові письмові пояснення від 21.02.2017 з доданими до них документами, згідно змісту яких ТОВ Бриклейерз зазначає, що оскільки Банк не звернувся до поручителя з позовом протягом шестимісячного терміну, то з 18.10.2013 Договір поруки №10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010 є таким, що припинився, а відтак спірними договорами про внесення змін до Договору поруки сторони вносили зміни у неіснуюче зобов'язання. Вказані пояснення з доданими до них документами судом долучено до матеріалів справи.

Представником відповідача в судовому засіданні 23.02.2017 надано додаткові пояснення до відзиву, в яких ПАТ ВТБ Банк вказує, що звернувся до позивача з листом-вимогою протягом шестимісячного терміну, отже спірними договорами про внесення змін до Договору поруки сторони вносили зміни у чинне зобов'язання. Вказані пояснення судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час проведення судового засідання 01.03.2017 суду не надано.

Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

В судових засіданнях 23.02.2017 та 01.03.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, та надав відповіді на питання суду.

Представник відповідача в судових засіданнях 23.02.2017 та 01.03.2017 заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях, та надав відповіді на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані учасниками судового процесу докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 13.07.2007 між Закритим акціонерним товариством Внєшторгбанк (Україна) , правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство ВТБ Банк , (кредитор за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лін Беккер (позичальник за договором) було укладено Договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №10-0604/299к-07 (далі-Кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого Банк на умовах цього Договору зобов'язується надати Позичальнику Кредит у вигляді мультивалютної відкличної відновлювальної кредитної лінії в сумі 24 890 000,00 доларів США, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути Банку Кредит на умовах та в строки/терміни, визначені даним Договором, але не пізніше 11.07.2014, а також сплатити плату за Кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі та на умовах та в строки/терміни, визначені даним Договором (в редакції Договору №16 від 30.11.2011 про внесення змін до Договору про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №10-0604/299к-07 від 13.07.2007 (далі - Договір № 16)).

Розділами 2 - 7 Кредитного договору сторони узгодили порядок надання та повернення кредиту, плату за кредит, порядок нарахування та сплати, права та обов'язки сторін, запевнення та гарантії, відповідальність сторін тощо.

Згідно п. 7.3 Кредитного договору останній набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Окрім того, в подальшому між сторонами укладено ряд додаткових угод до договору про надання мультивалютної не відновлювальної відкличної кредитної лінії № №10-0604/299к-07 від 13.07.07, відповідно до яких були внесені відповідні зміни та поповнення до Кредитного договору.

Вказаний Кредитний договір та Додаткові угоди до нього підписані представниками кредитора та позичальника та скріплені печатками сторін.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що укладені між сторонами правочини за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, який підпадає під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України та § 1 глави 35 Господарського кодексу України.

Згідно вимог ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

У відповідності до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно 1.2 Кредитного договору (в редакції Договору № 16) цільове використання кредиту: поповнення обігових коштів, придбання нерухомості, рефінансування кредитної заборгованості, проведення реконструкції і ремонту нежитлових будівель, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 22; для поточних потреб в господарській діяльності позичальника.

При цьому слід зазначити, що ст. 1069 Цивільного кодексу України визначені умови кредитування рахунку, зокрема, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Згідно ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

При цьому факт отримання та розмір наданих відповідачем як кредитором кредитних коштів сторонами не заперечувався.

Доказів пред'явлення позичальником претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання банківських послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання відповідачем положень Кредитного договору та Додаткових угод до нього з боку позичальника матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором (ст. 548 Цивільного кодексу України).

За умовами п.1.3 Кредитного договору виконання позичальником своїх зобов'язань за цим Договором забезпечується, зокрема, порукою ТОВ Бриклейерз , ідентифікаційний код 35012690.

Господарським судом встановлено за матеріалами справи, що в забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю Лін Беккер як позичальником за Кредитним договором між Публічним акціонерним товариством ВТБ Банк (банк за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Бриклейерз (поручитель за договором, позивач у справі) було укладено Договір поруки №10-0604/299к-07/П-03 від 13.09.2010 (далі - Договір поруки), відповідно до умов п. 1.1 якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі Кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

Розділами 2 - 4 Договору поруки сторони погодили права та обов'язки сторін, їх відповідальність, строк дії договору тощо.

Відповідно до п. 5.1 Договору поруки цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку та поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за Кредитним договором.

В подальшому сторонами неодноразово вносились зміни до Договору поруки шляхом укладення відповідних договорів, а саме:

- договір про внесення змін №1 від 31.05.2011, яким змінено редакцію п. 1.2 Договору поруки та викладено в новій редакції;

- договір про внесення змін № 2 від 30.11.2011, яким викладено п. 1.2 Договору поруки в новій редакції;

- договір про внесення змін №3 від 13.11.2013, яким, зокрема, збільшено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій за користування кредитом до 18 місяців;

- договір про внесення змін №4 від 13.03.2014, яким збільшено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій за користування кредитом до 24 місяців;

- договір про внесення змін №5 від 30.04.2014, яким змінено редакцію п. 1.2 Договору поруки та викладено в новій редакції;

- договір про внесення змін №6 від 31.07.2014, яким змінено редакцію п. 1.2 Договору поруки та викладено в новій редакції;

- договір про внесення змін №7 від 12.09.2014, яким збільшено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій за користування кредитом до 30 місяців;

- договір про внесення змін №8 від 06.10.2014, яким змінено редакцію п. 1.2 Договору поруки та викладено в новій редакції;

- договір про внесення змін №9 від 25.11.2014, яким змінено редакцію п. 1.2 Договору поруки та викладено в новій редакції;

Всі інші умови Договору поруки залишились без змін.

Вказаний Договір поруки та Додаткові угоди до нього підписані уповноваженими представниками відповідача (банку) та позивача (поручителя) та скріплений печатками товариств.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поруки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 49 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що за приписами ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ст. 553 Цивільного кодексу України).

Окрім того, виходячи зі змісту положень вказаної статті Цивільного кодексу України суд зазначає, що метою укладення договору поруки є отримання кредитором додаткових гарантій виконання зобов'язання за основним договором, оскільки у випадку невиконання основного зобов'язання боржником вказане зобов'язання підлягає виконанню поручителем.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Згідно п. 1.2 Договору поруки поручитель підтверджує, що він ознайомлений з положеннями Кредитного договору, цілком розуміє його зміст та згоден виступати поручителем за зобов'язаннями позичальника.

Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналогічне положення міститься в п. 2.1 Договору поруки, згідно умов якого у випадку порушення позичальником взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед Банком у повному обсязі зобов'язань позичальника за Кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань Позичальником.

При цьому за умовами п.2.5 Договору поруки у випадку порушення позичальником зобов'язань (будь - якого із зобов'язань) за Кредитним договором банк має право звернутися до поручителя з письмовою вимогою про виконання зобов'язань за Кредитним договором у повному обсязі чи частково.

Згідно зі ст. 1052 Цивільного кодексу України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Окрім того згідно п. 5.3. Кредитного договору (з урахуванням внесених до нього Договором №16 від 30.11.2011 про внесення змін до Договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №10-0604/299к-07 від 13.07.2007 змін) Банк набуває право вимагати від Позичальника достроково повернути виданий позичальнику Кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а позичальник зобов'язаний незважаючи на положення п. 1.1. цього Договору виконати таку вимогу Банку і повернути отриманий Кредит в повному обсязі, сплатити плату за Кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті Позичальником на користь Банку згідно умов цього договору, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Так, як свідчать матеріали справи, 05.03.2013 ПАТ ВТБ Банк було направлено на адресу ТОВ Лін Беккер лист-вимогу №1377/1-2 від 22.02.2013 щодо дострокового повернення останнім отриманого Кредиту в повному обсязі, в якій Банк вимагав сплатити кредит, штрафні і договірні санкції не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги. Копія вказаної вимоги наявна в матеріалах справи.

Спір у справі виник у зв'язку із твердженнями позивача про недійсність Договорів №3 від 13.11.2013, №4 від 13.03.2014, №5 від 30.04.2013, №6 від 31.07.2014, №7 від 12.09.2014, №8 від 06.10.2014, №9 від 25.11.2014 про внесення змін до Договору поруки №10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010 (далі - Договори про внесення змін) як таких, що не направлені на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки за твердженнями позивача, сторонами вносились зміни у неіснуюче зобов'язання, позаяк правовідносини поруки були припиненими у зв'язку із збільшенням строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій, що, на думку позивача, призвело до збільшення обсягу його відповідальності як поручителя. А також, позивач вказує, що Договір поруки припинився у зв'язку з тим, що кредитор не звернувся до поручителя з вимогою протягом 6 місяців із дня настання обов'язку боржника із виконання основного зобов'язання.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд зазначає, що згідно п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

При цьому сторони вправі обирати та погоджувати будь-які умови договору, які необхідні сторонам для належного виконання правочину та не суперечать вимогам чинного законодавства відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України.

Тобто зміст Кредитного договору та Договору поруки становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

В свою чергу, будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Кредитного договору та Договору поруки на час їх підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Приписами ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст. 236 ЦК України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог про визнання недійсними договорів №№3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 про внесення змін до договору поруки посилається на те, що сторонами вносились зміни у неіснуюче зобов'язання, яке припинилось на підставі збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок збільшення строку позовної давності вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджено, що з моменту укладення Кредитного договору між сторонами виникли кредитні відносини, оскільки взаємовідносини сторін підпадають під визначення статті 1054 ЦК України, коли за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (ст.1049 ЦК України).

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ст.1050 ЦК України).

З огляду на зазначене факт отримання позичальником кредитних коштів зумовлює виконання у нього зобов'язання повернути кредитні кошти, а також сплатити проценти за користування ними.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. При цьому, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.(ст.ст. 525, 526 ЦК України).

Так, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

При цьому порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч.1,2 ст. 553 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за одночасної наявності двох умов: 1) внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; 2) ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України №6-701цс15 від 24.06.2015.

Таким чином, посилання позивача щодо збільшення обсягу відповідальності внаслідок збільшення строку позовної давності судом відхиляються з огляду на те, що збільшення строку позовної давності за договірними та штрафними санкціями не свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя.

В той же час, за приписами частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Сторонами у п. 5.1. Договору поруки було визначено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами та скріплення печатками Банку та Поручителя (у випадку наявності у Поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за Кредитним договором.

Приписами статті 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За положеннями статті 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вбачається із наведеного пункту Договору поруки, в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов'язань боржників за основними договорами (п. 5.1.) не вважається встановленим сторонами строком дії поруки, оскільки суперечить частині 1 статті 251 та частині 1 статті 252 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України №3-42гс15 від 15.04.2015 та №6-436цс15 від 23.12.2015.

Таким чином, для визначення строку дії Договору поруки підлягають застосуванню норми частини 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Із матеріалів справи вбачається, що ПАТ ВТБ Банк на адресу ТОВ Лін Беккер було надіслано лист-вимогу №1377/1-2 від 22.02.2013, яка отримана останнім 05.03.2013, що підтверджується вхідною відміткою на вказаному листі.

Відповідно до змісту листа-вимоги Банк вимагав у ТОВ ТОВ Лін Беккер повернути кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні та договірні санкції не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Згідно приписів ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до п. 5.3. Договору Кредиту (з урахуванням змін внесених, Договором №16 від 30.11.2011 про внесення змін до Договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №10-0604/299к-07 від 13.07.2007) Банк набуває право вимагати від Позичальника достроково повернути виданий Позичальнику Кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а Позичальник зобов'язаний незважаючи на положення п. 1.1. цього Договору виконати таку вимогу Банку і повернути отриманий Кредит в повному обсязі, сплатити плату за Кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті Позичальником на користь Банку згідно умов цього договору, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Отже, ПАТ ВТБ Банк на підставі п. 5.3 Кредитного договору та у порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України було змінено строк виконання основного зобов'язання за Кредитним договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З огляду на те, що лист-вимога отримана ТОВ Лін Беккер 05.03.2013 за обрахунком суду, який здійснювався із врахуванням постанови Кабінету Міністрів України №1043-р від 19.12.2012, Боржник повинен був повернути кредит до 17.04.2013 і саме з цієї дати підлягає обрахуванню передбачений частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України шестимісячний строк.

Вказаний правовий висновок відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові №6-28цс14 від 10.09.2014.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення пред'явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України

№6-2662цс15 від 20.04.2016, №6-170цс13 від 17.09.2014 та №6-53цс14 від 17.09.2014.

Отже, виходячи з положень другого речення частини 4 статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Вказаний правовий висновок відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах №6-28цс14 від 10.09.2014 та №6-2662цс15 від 20.04.2016.

З матеріалів справи вбачається та представником відповідача в судовому засіданні підтверджувалось, що у період з 18.04.2013 по 17.10.2013 Банк не звертався з позовом до Поручителя у судовому порядку.

Посилання відповідача на направлення листа-вимоги поручителю, як на факт пред'явлення вимоги поручителю спростовуються наведеними вище правовим висновками Верховного Суду України.

Отже, оскільки починаючи з 18.04.2013 ПАТ ВТБ Банк протягом шестимісячного строку не звернулось до ТОВ Лін Беккер , як поручителя за Договором поруки, з позовом у судовому порядку, то починаючи з 18.10.2013 правовідносини поруки є таким, що припинилися.

Посилання відповідача на Договір про внесення змін №3 як на підтвердження своїх доводів про те, що Поручителем визнано за собою обов'язок виконувати зобов'язання по Договору поруки та Кредитному договору до 13.05.2014 суд відхиляє, зазначаючи при цьому, що вказаним Договором № 3 сторонами було внесено зміни в п. 1.2 Договору поруки та викладено його в такій редакції Згідно Кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит в сумі 24 890 000 доларів США 00 центів у вигляді невідновлювальної кредитної лінії на строк до 13.05.2014 року включно зі сплатою процентів за користування кредитом .

Водночас, згідно пункту 1.1. Кредитного договору (з урахуванням змін внесених, Договором №16 від 30.11.2011 про внесення змін до Договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №10-0604/299к-07 від 13.07.2007) Банк на умовах цього Договору зобов'язується надати Позичальнику Кредит у вигляді мультивалютної відкличної відновлювальної кредитної лінії в сумі 24 890 000,00 доларів США, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути Банку Кредит на умовах та в строки/терміни, визначені даним Договором, але не пізніше 11.07.2014, а також сплатити плату за Кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі та на умовах та в строки/терміни, визначені даним Договором

У пункті 5.1. Договору поруки встановлено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку і поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Таким чином, пункт 1.2 Договору поруки містить визначення та опис зобов'язання, за яке поручився Поручитель за Договором поруки, а відтак викладення його у наведеній судом редакції не є зміною строку повернення Кредиту чи зміною (встановленням) строку дії Договору поруки.

При цьому саме визначення в Договорі № 3 про внесення змін до Договору поруки терміну Кредитний договір як Договору про надання відкличної кредитної лінії № 10-0604/299к-07 від 13.07.2007…Договори № 1 ….№ 21 про внесення змін до кредитного договору, укладені між банком та позичальником та будь - які договори до нього (в т.ч. що збільшують боргові зобов'язання) в зазначеному контексті не можуть бути розцінені судом як згода на збільшення боргових зобов'язань.

В свою чергу суд зазначає, що вказана умова не передбачає віднесення до терміну Кредитний договір договорів про внесення змін, які будуть укладені в майбутньому, оскільки умови вказаного пункту визначають обсяг відповідальності поручителя на момент укладення Договору поруки, тобто поручитель поручився за виконання позичальником зобов'язань тільки в обсягах, що існували на момент укладення спірного Договору поруки або відповідного Договору про внесення змін до договору поруки.

Таким чином враховуючи викладене, з наведених умов Кредитного договору та Договору поруки вбачається, що сторонами не погоджувались та не вносились зміни до строку дії Договору поруки і незважаючи на укладення Договору №3 строк дії Договору поруки залишився незмінним, що спростовує твердження відповідача про визнання позивачем свого обов'язку виконувати зобов'язання по Договору поруки та Кредитному договору до 13.05.2014 або про наявність волі останнього на продовження дії Договору поруки.

Більше того, укладення Договору №3 ніяким чином не спростовує зміни Банком строку виконання основного зобов'язання за Кредитним договором шляхом направленням вимоги боржнику про дострокове повернення кредиту.

Судом також прийнято до уваги, що положення договору поруки не усувають потребу в необхідності отримання письмової згоди поручителя на збільшення обсягу його відповідальності і не можуть бути розцінені як надання такої згоди.

При цьому судом взято до уваги правову позицію, викладену в постанові ВСУ № 6100цс12 від 26.09.2012, згідно якої наявність пункту договору поруки про забезпечення належного та своєчасного виконання зобов'язань за кредитним договором включаючи можливі зміни, що можуть бути внесені в майбутньому не звільняє сторони основного зобов'язання від узгодження змін із поручителем.

Таким чином в наявність пункту 1.1 Договору поруки щодо прийняття поручителем відповідальності за боржника щодо дійсних та майбутніх зобов'язань за Кредитним договором, з огляду на наявність п.5.2 Договору поруки про можливість перегляду строку та умов виконання зобов'язання лише за письмовою згодою сторін, не розцінюється судом в якості підтвердження надання поручителем згоди на збільшення обсягу його відповідальності в майбутньому, в необмеженому наперед невизначеному обсязі

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто, виходячи з аналізу змісту норм статей 59, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати, зокрема, кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання (в даному випадку правовідносини поруки) має остаточний характер, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.

Аналогічна позиція наведена у постановах Вищого господарського суду України від 19.02.2009 у справі №19/72пн та від 04.09.2013 у справі № 922/1027/130, а також в ухвалі Верховного Суду України № 6-19076ск10 від 14.07.2010.

Окрім того, як зазначено в постанові Верховного Суду України від 10.09.2014 № 6-32цс14, ужитий законодавцем в частині першій статті 55 ЦК України термін порука використовується в розумінні зобов'язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням.

Про що також зазначав Вищий господарський суд України у своїх постановах від 13.01.2016 р. у справі №910/11920/15 та від 23.06.2014 р. у справі №910/22121/13.

В супереч наведеному за висновками суду Договори про внесення змін №№3,4, 5, 6, 7, 8, 9 були укладені після припинення Договору поруки.

В свою чергу представник позивача пояснює вказане плутаниною в тлумаченні ч. 4 ст. 559 ЦК України, а саме необхідності пред'явлення вимоги чи позовної заяви, однак остаточне правове тлумачення вказаної норми надане Верховним Судом України у 2016 році, правові висновки якого були наведені вище.

Частиною 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Враховуючи, що спірні договори не відповідають актам цивільного законодавства, оскільки неможливо внести зміни у правовідносини, які припинились, а також не можуть бути спрямовані на реальне настання наслідків, а саме: наслідків щодо зміни умов Договору поруки №10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010, правовідносини за яким припинились 18.10.2013, вимоги позивача щодо визнання недійсними договорів про внесення змін до Договору поруки №3 від 13.11.2013, №4 від 13.03.2014, №5 від 30.04.2013, №6 від 31.07.2014, №7 від 12.09.2014, №8 від 06.10.2014, №9 від 25.11.2014 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позивач довів в розумінні приписів ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також у зв'язку з наявністю фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання оскаржуваних правочинів недійсними і настання відповідних юридичних наслідків, оскільки позов обґрунтований матеріалами справи та відповідачем належними та допустимими доказами не спростований, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, в зв'язку з чим Договори №3 від 13.11.2013, №4 від 13.03.2014, №5 від 30.04.2013, №6 від 31.07.2014, №7 від 12.09.2014, №8 від 06.10.2014, №9 від 25.11.2014 про внесення змін до Договору поруки №10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010 підлягають визнанню недійсними.

Відповідно до відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір №3 від 13.11.2013 про внесення змін до Договору поруки 10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю Бриклейерз (02090, м. Київ, вул. Бутлерова, буд. 1, ідентифікаційний код 35012690).

3. Визнати недійсним Договір №4 від 13.03.2014 про внесення змін до Договору поруки 10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю Бриклейерз (02090, м. Київ, вул. Бутлерова, буд. 1, ідентифікаційний код 35012690).

4. Визнати недійсним Договір №5 від 30.04.2014 про внесення змін до Договору поруки 10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю Бриклейерз (02090, м. Київ, вул. Бутлерова, буд. 1, ідентифікаційний код 35012690).

5. Визнати недійсним Договір №6 від 31.07.2014 про внесення змін до Договору поруки 10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю Бриклейерз (02090, м. Київ, вул. Бутлерова, буд. 1, ідентифікаційний код 35012690).

6. Визнати недійсним Договір №7 від 12.09.2014 про внесення змін до Договору поруки 10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю Бриклейерз (02090, м. Київ, вул. Бутлерова, буд. 1, ідентифікаційний код 35012690).

7. Визнати недійсним Договір №8 від 06.10.2014 про внесення змін до Договору поруки 10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю Бриклейерз (02090, м. Київ, вул. Бутлерова, буд. 1, ідентифікаційний код 35012690).

8. Визнати недійсним Договір №9 від 25.11.2014 про внесення змін до Договору поруки 10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та Товариством з обмеженою відповідальністю Бриклейерз (02090, м. Київ, вул. Бутлерова, буд. 1, ідентифікаційний код 35012690).

9. Стягнути з Публічного акціонерного товариства ВТБ БАНК (01004, м. Київ, б-р Т. Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бриклейерз (02090, м. Київ, вул. Бутлерова, буд. 1, ідентифікаційний код 35012690) 9 646 (дев'ять тисяч шістсот сорок шість) грн. 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 10 березня 2017.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон