Постанова

від 17.05.2017 по справі 910/114/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2017 р. Справа№ 910/114/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Тищенко О.В.

Іоннікової І.А.

За участі представників:

від позивача: Тронь. І.В. - представник

від відповідача: Курінний С.Ю. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 року у справі № 910/114/17 (суддя: Селівон А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бриклейерз

до Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк

про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору №10-

0604/299к-07/П03

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва 01.03.2017 року у справі № 910/114/17 позовні вимоги ТОВ Бриклейерз задоволено в повному обсязі.

Визнано недійсним Договір №3 від 13.11.2013 про внесення змін до Договору поруки 10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК та Товариством з обмеженою відповідальністю Бриклейерз .

Визнано недійсним Договір №4 від 13.03.2014 про внесення змін до Договору поруки 10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК та Товариством з обмеженою відповідальністю Бриклейерз .

Визнано недійсним Договір №5 від 30.04.2014 про внесення змін до Договору поруки 10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК та Товариством з обмеженою відповідальністю Бриклейерз .

Визнано недійсним Договір №6 від 31.07.2014 про внесення змін до Договору поруки 10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК та Товариством з обмеженою відповідальністю Бриклейерз .

Визнано недійсним Договір №7 від 12.09.2014 про внесення змін до Договору поруки 10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК та Товариством з обмеженою відповідальністю Бриклейерз .

Визнано недійсним Договір №8 від 06.10.2014 про внесення змін до Договору поруки 10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК та Товариством з обмеженою відповідальністю Бриклейерз .

Визнано недійсним Договір №9 від 25.11.2014 про внесення змін до Договору поруки 10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010, укладений між Публічним акціонерним товариством ВТБ БАНК та Товариством з обмеженою відповідальністю Бриклейерз .

Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства ВТБ БАНК на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бриклейерз 9 646,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ПАТ ВТБ Банк звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 року у справі № 910/114/17 та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ Бриклейерз відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є безпідставним та необґрунтованим, винесеним без всебічного встановлення судом фактичних обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому - підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 17.05.2017.

Представник позивача 12.05.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

17.05.2017 представником відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду, а представником позивача у судовому засіданні було подано клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

Вказані клопотання було розглянуто у судовому засіданні та вирішено долучити подані сторонами документи до матеріалів справи.

Представники сторін у судове засідання з'явились та надали пояснення по суті спору.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.07.2007 між Закритим акціонерним товариством Внєшторгбанк (Україна) , правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство ВТБ Банк , (кредитор за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лін Беккер (позичальник за договором) було укладено Договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №10-0604/299к-07 (далі-Кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого Банк на умовах цього Договору зобов'язується надати Позичальнику Кредит у вигляді мультивалютної відкличної відновлювальної кредитної лінії в сумі 24 890 000,00 доларів США, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути Банку Кредит на умовах та в строки/терміни, визначені даним Договором, але не пізніше 11.07.2014, а також сплатити плату за Кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі та на умовах та в строки/терміни, визначені даним Договором (в редакції Договору №16 від 30.11.2011 про внесення змін до Договору про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №10-0604/299к-07 від 13.07.2007 (далі - Договір № 16)).

Розділами 2 - 7 Кредитного договору було узгоджено порядок надання та повернення кредиту, плату за кредит, порядок нарахування та сплати, права та обов'язки сторін, запевнення та гарантії, відповідальність сторін тощо.

Згідно п. 7.3 Кредитного договору останній набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Окрім того, в подальшому між сторонами укладено ряд додаткових угод до договору про надання мультивалютної не відновлювальної відкличної кредитної лінії № №10-0604/299к-07 від 13.07.07, відповідно до яких були внесені відповідні зміни та поповнення до Кредитного договору.

Згідно вимог ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором (ст. 548 Цивільного кодексу України).

За умовами п.1.3 Кредитного договору виконання позичальником своїх зобов'язань за цим Договором забезпечується, зокрема, порукою ТОВ Бриклейерз , ідентифікаційний код 35012690.

В забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю Лін Беккер як позичальником за Кредитним договором між Публічним акціонерним товариством ВТБ Банк (банк за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Бриклейерз (поручитель за договором, позивач у справі) було укладено Договір поруки №10-0604/299к-07/П-03 від 13.09.2010 (надалі - Договір поруки), відповідно до умов п. 1.1 якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі Кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

Розділами 2 - 4 Договору поруки сторони погодили права та обов'язки сторін, їх відповідальність, строк дії договору тощо.

Відповідно до п. 5.1 Договору поруки цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку та поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за Кредитним договором.

В подальшому сторонами неодноразово вносились зміни до Договору поруки шляхом укладення відповідних договорів, а саме:

- договір про внесення змін №1 від 31.05.2011, яким змінено редакцію п. 1.2 Договору поруки та викладено в новій редакції;

- договір про внесення змін № 2 від 30.11.2011, яким викладено п. 1.2 Договору поруки в новій редакції;

- договір про внесення змін №3 від 13.11.2013, яким, зокрема, збільшено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій за користування кредитом до 18 місяців;

- договір про внесення змін №4 від 13.03.2014, яким збільшено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій за користування кредитом до 24 місяців;

- договір про внесення змін №5 від 30.04.2014, яким змінено редакцію п. 1.2 Договору поруки та викладено в новій редакції;

- договір про внесення змін №6 від 31.07.2014, яким змінено редакцію п. 1.2 Договору поруки та викладено в новій редакції;

- договір про внесення змін №7 від 12.09.2014, яким збільшено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій за користування кредитом до 30 місяців;

- договір про внесення змін №8 від 06.10.2014, яким змінено редакцію п. 1.2 Договору поруки та викладено в новій редакції;

- договір про внесення змін №9 від 25.11.2014, яким змінено редакцію п. 1.2 Договору поруки та викладено в новій редакції;

Всі інші умови Договору поруки залишились без змін.

Вказаний Договір поруки та Додаткові угоди до нього підписані уповноваженими представниками відповідача (банку) та позивача (поручителя) та скріплений печатками товариств, що не заперечується сторонами.

У відповідності до норм ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (ст. 553 Цивільного кодексу України).

Окрім того, виходячи зі змісту положень вказаної статті Цивільного кодексу України суд зазначає, що метою укладення договору поруки є отримання кредитором додаткових гарантій виконання зобов'язання за основним договором, оскільки у випадку невиконання основного зобов'язання боржником вказане зобов'язання підлягає виконанню поручителем.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Згідно п. 1.2 Договору поруки поручитель підтверджує, що він ознайомлений з положеннями Кредитного договору, цілком розуміє його зміст та згоден виступати поручителем за зобов'язаннями позичальника.

Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналогічне положення міститься в п. 2.1 Договору поруки, згідно умов якого у випадку порушення позичальником взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед Банком у повному обсязі зобов'язань позичальника за Кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань Позичальником.

При цьому за умовами п.2.5 Договору поруки у випадку порушення позичальником зобов'язань (будь - якого із зобов'язань) за Кредитним договором банк має право звернутися до поручителя з письмовою вимогою про виконання зобов'язань за Кредитним договором у повному обсязі чи частково.

Згідно зі ст. 1052 Цивільного кодексу України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Окрім того згідно п. 5.3. Кредитного договору (з урахуванням змін внесених до нього Договором №16 від 30.11.2011 про внесення змін до Договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №10-0604/299к-07 від 13.07.2007) Банк набуває право вимагати від Позичальника достроково повернути виданий позичальнику Кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а позичальник зобов'язаний незважаючи на положення п. 1.1. цього Договору виконати таку вимогу Банку і повернути отриманий Кредит в повному обсязі, сплатити плату за Кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті Позичальником на користь Банку згідно умов цього договору, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Так, як свідчать матеріали справи, 05.03.2013 ПАТ ВТБ Банк було направлено на адресу ТОВ Лін Беккер лист-вимогу №1377/1-2 від 22.02.2013 щодо дострокового повернення останнім отриманого Кредиту в повному обсязі, в якій Банк вимагав сплатити кредит, штрафні і договірні санкції не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги. Копія вказаної вимоги наявна в матеріалах справи.

Спір у справі виник у зв'язку із твердженнями позивача про недійсність Договорів №3 від 13.11.2013, №4 від 13.03.2014, №5 від 30.04.2013, №6 від 31.07.2014, №7 від 12.09.2014, №8 від 06.10.2014, №9 від 25.11.2014 про внесення змін до Договору поруки №10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010 (далі - Договори про внесення змін) як таких, що не направлені на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки за твердженнями позивача, сторонами вносились зміни у неіснуюче зобов'язання, позаяк правовідносини поруки були припиненими у зв'язку із збільшенням строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій, що, на думку позивача, призвело до збільшення обсягу його відповідальності як поручителя. А також, позивач вказує, що Договір поруки припинився у зв'язку з тим, що кредитор не звернувся до поручителя з вимогою протягом 6 місяців із дня настання обов'язку боржника із виконання основного зобов'язання.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Частинами 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Нормами до ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

При цьому сторони вправі обирати та погоджувати будь-які умови договору, які необхідні сторонам для належного виконання правочину та не суперечать вимогам чинного законодавства відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України.

Тобто зміст Кредитного договору та Договору поруки становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

В свою чергу, будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору поруки на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Приписами ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст. 236 ЦК України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог про визнання недійсними договорів №№3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 про внесення змін до договору поруки посилається на те, що сторонами вносились зміни у неіснуюче зобов'язання, яке припинилось на підставі збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок збільшення строку позовної давності вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджено, що з моменту укладення Кредитного договору між його сторонами виникли кредитні відносини, оскільки взаємовідносини сторін підпадають під визначення статті 1054 ЦК України, коли за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (ст.1049 ЦК України).

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ст.1050 ЦК України).

З огляду на зазначене факт отримання позичальником кредитних коштів зумовлює виконання у нього зобов'язання повернути кредитні кошти, а також сплатити проценти за користування ними.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. При цьому, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.(ст.ст. 525, 526 ЦК України).

Як вже зазначалось, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

При цьому порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч.1,2 ст. 553 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за одночасної наявності двох умов: 1) внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; 2) ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України №6-701цс15 від 24.06.2015.

Таким чином, посилання позивача щодо збільшення обсягу відповідальності внаслідок збільшення строку позовної давності судом відхиляються з огляду на те, що збільшення строку позовної давності за договірними та штрафними санкціями не свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя.

В той же час, за приписами частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Сторонами у п. 5.1. Договору поруки було визначено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами та скріплення печатками Банку та Поручителя (у випадку наявності у Поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за Кредитним договором.

Приписами статті 251 Цивільного кодексу України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За положеннями статті 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вбачається із наведеного пункту Договору поруки, в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов'язань боржників за основними договорами (п. 5.1.) не вважається встановленим сторонами строком дії поруки, оскільки суперечить частині 1 статті 251 та частині 1 статті 252 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України №3-42гс15 від 15.04.2015 та №6-436цс15 від 23.12.2015.

Таким чином, для визначення строку дії Договору поруки підлягають застосуванню норми частини 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Із матеріалів справи вбачається, що ПАТ ВТБ Банк на адресу ТОВ Лін Беккер було надіслано лист-вимогу №1377/1-2 від 22.02.2013, яка отримана останнім 05.03.2013, що підтверджується вхідною відміткою на вказаному листі.

Відповідно до змісту листа-вимоги Банк вимагав у ТОВ ТОВ Лін Беккер повернути кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні та договірні санкції не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Згідно приписів ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до п. 5.3. Договору Кредиту (з урахуванням змін внесених, Договором №16 від 30.11.2011 про внесення змін до Договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №10-0604/299к-07 від 13.07.2007) Банк набуває право вимагати від Позичальника достроково повернути виданий Позичальнику Кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а Позичальник зобов'язаний незважаючи на положення п. 1.1. цього Договору виконати таку вимогу Банку і повернути отриманий Кредит в повному обсязі, сплатити плату за Кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті Позичальником на користь Банку згідно умов цього договору, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Отже, ПАТ ВТБ Банк на підставі п. 5.3 Кредитного договору та у порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України було змінено строк виконання основного зобов'язання за Кредитним договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З огляду на те, що лист-вимога отримана ТОВ Лін Беккер 05.03.2013 за обрахунком суду, який здійснювався із врахуванням постанови Кабінету Міністрів України №1043-р від 19.12.2012, Боржник повинен був повернути кредит до 17.04.2013 і саме з цієї дати підлягає обрахуванню передбачений частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України шестимісячний строк.

Вказаний правовий висновок відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові №6-28цс14 від 10.09.2014.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення пред'явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України №6-2662цс15 від 20.04.2016, №6-170цс13 від 17.09.2014 та №6-53цс14 від 17.09.2014.

Отже, виходячи з положень другого речення частини 4 статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Вказаний правовий висновок відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах №6-28цс14 від 10.09.2014 та №6-2662цс15 від 20.04.2016.

З матеріалів справи вбачається та представником відповідача в судовому засіданні підтверджувалось, що у період з 18.04.2013 по 17.10.2013 Банк не звертався з позовом до Поручителя у судовому порядку.

Посилання відповідача на направлення листа-вимоги поручителю, як на факт пред'явлення вимоги поручителю спростовуються наведеними вище правовим висновками Верховного Суду України.

Отже, оскільки починаючи з 18.04.2013 ПАТ ВТБ Банк протягом шестимісячного строку не звернулось до ТОВ Лін Беккер , як поручителя за Договором поруки, з позовом у судовому порядку, то починаючи з 18.10.2013 правовідносини поруки є таким, що припинилися.

Посилання відповідача на Договір про внесення змін №3 як на підтвердження своїх доводів про те, що Поручителем визнано за собою обов'язок виконувати зобов'язання по Договору поруки та Кредитному договору до 13.05.2014 суд відхиляє, зазначаючи при цьому, що вказаним Договором № 3 сторонами було внесено зміни в п. 1.2 Договору поруки та викладено його в такій редакції Згідно Кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит в сумі 24 890 000 доларів США 00 центів у вигляді невідновлювальної кредитної лінії на строк до 13.05.2014 року включно зі сплатою процентів за користування кредитом .

Водночас, згідно пункту 1.1. Кредитного договору (з урахуванням змін внесених, Договором №16 від 30.11.2011 про внесення змін до Договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №10-0604/299к-07 від 13.07.2007) Банк на умовах цього Договору зобов'язується надати Позичальнику Кредит у вигляді мультивалютної відкличної відновлювальної кредитної лінії в сумі 24 890 000,00 доларів США, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути Банку Кредит на умовах та в строки/терміни, визначені даним Договором, але не пізніше 11.07.2014, а також сплатити плату за Кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі та на умовах та в строки/терміни, визначені даним Договором

У пункті 5.1. Договору поруки встановлено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку і поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Таким чином, пункт 1.2 Договору поруки містить визначення та опис зобов'язання, за яке поручився Поручитель за Договором поруки, а відтак викладення його у наведеній судом редакції не є зміною строку повернення Кредиту чи зміною (встановленням) строку дії Договору поруки.

При цьому саме визначення в Договорі № 3 про внесення змін до Договору поруки терміну Кредитний договір як Договору про надання відкличної кредитної лінії № 10-0604/299к-07 від 13.07.2007…Договори № 1 ….№ 21 про внесення змін до кредитного договору, укладені між банком та позичальником та будь - які договори до нього (в т.ч. що збільшують боргові зобов'язання) в зазначеному контексті не можуть бути розцінені судом як згода на збільшення боргових зобов'язань.

В свою чергу суд зазначає, що вказана умова не передбачає віднесення до терміну Кредитний договір договорів про внесення змін, які будуть укладені в майбутньому, оскільки умови вказаного пункту визначають обсяг відповідальності поручителя на момент укладення Договору поруки, тобто поручитель поручився за виконання позичальником зобов'язань тільки в обсягах, що існували на момент укладення спірного Договору поруки або відповідного Договору про внесення змін до договору поруки.

Таким чином враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з наведених умов Кредитного договору та Договору поруки вбачається, що сторонами не погоджувались та не вносились зміни до строку дії Договору поруки і незважаючи на укладення Договору №3 строк дії Договору поруки залишився незмінним, що спростовує твердження відповідача про визнання позивачем свого обов'язку виконувати зобов'язання по Договору поруки та Кредитному договору до 13.05.2014 або про наявність волі останнього на продовження дії Договору поруки.

Більше того, укладення Договору №3 ніяким чином не спростовує зміни Банком строку виконання основного зобов'язання за Кредитним договором шляхом направленням вимоги боржнику про дострокове повернення кредиту.

Судом також прийнято до уваги, що положення договору поруки не усувають потребу в необхідності отримання письмової згоди поручителя на збільшення обсягу його відповідальності і не можуть бути розцінені як надання такої згоди.

При цьому судом взято до уваги правову позицію, викладену в постанові ВСУ № 6100цс12 від 26.09.2012, згідно якої наявність пункту договору поруки про забезпечення належного та своєчасного виконання зобов'язань за кредитним договором включаючи можливі зміни, що можуть бути внесені в майбутньому не звільняє сторони основного зобов'язання від узгодження змін із поручителем.

Таким чином в наявність пункту 1.1 Договору поруки щодо прийняття поручителем відповідальності за боржника щодо дійсних та майбутніх зобов'язань за Кредитним договором, з огляду на наявність п.5.2 Договору поруки про можливість перегляду строку та умов виконання зобов'язання лише за письмовою згодою сторін, не розцінюється судом в якості підтвердження надання поручителем згоди на збільшення обсягу його відповідальності в майбутньому, в необмеженому наперед невизначеному обсязі

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто, виходячи з аналізу змісту норм статей 59, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати, зокрема, кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання (в даному випадку правовідносини поруки) має остаточний характер, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.

Аналогічна позиція наведена у постановах Вищого господарського суду України від 19.02.2009 у справі №19/72пн та від 04.09.2013 у справі № 922/1027/130, а також в ухвалі Верховного Суду України № 6-19076ск10 від 14.07.2010.

Окрім того, як зазначено в постанові Верховного Суду України від 10.09.2014 № 6-32цс14, ужитий законодавцем в частині першій статті 55 ЦК України термін порука використовується в розумінні зобов'язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням.

Про що також зазначав Вищий господарський суд України у своїх постановах від 13.01.2016 р. у справі №910/11920/15 та від 23.06.2014 р. у справі №910/22121/13.

В супереч наведеному за висновками суду Договори про внесення змін №№3,4, 5, 6, 7, 8, 9 були укладені після припинення Договору поруки.

В свою чергу представник позивача пояснює вказане плутаниною в тлумаченні ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, а саме необхідності пред'явлення вимоги чи позовної заяви, однак остаточне правове тлумачення вказаної норми надане Верховним Судом України у 2016 році, правові висновки якого були наведені вище.

Частиною 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Враховуючи, що спірні договори не відповідають актам цивільного законодавства, оскільки неможливо внести зміни у правовідносини, які припинились, а також не можуть бути спрямовані на реальне настання наслідків, а саме: наслідків щодо зміни умов Договору поруки №10-0604/299к-07/П03 від 13.09.2010, правовідносини за яким припинились 18.10.2013, вимоги позивача щодо визнання недійсними договорів про внесення змін до Договору поруки №3 від 13.11.2013, №4 від 13.03.2014, №5 від 30.04.2013, №6 від 31.07.2014, №7 від 12.09.2014, №8 від 06.10.2014, №9 від 25.11.2014 є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 року по справі № 910/114/17 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/114/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді О.В. Тищенко

І.А. Іоннікова