Ухвала

від 21.03.2017 по справі 806/7566/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2017 року К/800/27567/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Голубєвої Г.К. за участю секретаря та представників сторін: від позивача від відповідача Юрченко В.П. Титенко М.П. Дячук О.В. Муха С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2014 у справі № 806/7566/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства Україна до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Україна звернулося з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 23.10.2013 за № 0001832201, № 0001822201 повністю та №000235222 в частині в сумі 24860,00 грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.02.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2014, позов задоволено повністю, визнано протиправними та недійсними податкові повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 23.10.2013 за № 0001832201, №0001822201 повністю та № 000235222 в сумі 24860,00 грн., стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства Україна судовий збір в сумі 4588,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Житомирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підставі розпорядження керівника апарату № 1192 від 14.11.2016 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2016 справа №806/7566/13-а була перерозподілена на суддю Борисенко І.В.

В судовому засіданні 21.03.2017 представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області) його правонаступником - Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Житомирській області.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Житомирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів провела планову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства Україна з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 07.10.2013 № 1073/22-01/00307230.

На підставі вказаного акта перевірки Житомирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів прийняла податкові повідомлення-рішення від 23.10.2013:

- № 0001832201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 11580485,00 грн., в т.ч. в сумі 7678990,00 грн. за основним платежем та в сумі 3839495,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0001822201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 5404695,00 грн., в т.ч. в сумі 3603130,00 грн. за основним платежем та в сумі 1801565,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 000235222 про визначення грошового зобов'язання зі штрафних (фінансових) санкцій у сумі 31050 грн.

Згідно акту перевірки позивач порушив вимоги п.138.2, пп.138.10.2 п.138.10, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному віднесенні до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрат та до складу податкового кредиту - податку на додану вартість за операціями з придбання товарів у ПП Фірма Торреон , ТОВ Лан , ТОВ Біон Н , ТОВ ПКК Компроміс , ТОВ Агро-Інкам СВО , ТОВ Фірма Діно , ТОВ ВІП Союз .

Податковий орган вважає, що операції позивача з вказаними контрагентами не є реальними, оскільки в актах про неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів викладено висновки про нікчемність усіх правочинів, вчинених цими підприємствами з їх контрагентами. Щодо господарських операцій позивача з ТОВ Торгова компанія Агро-Інкам СВО - постачальником одягу (куртки, піджаки, костюми, брюки, пальто чоловічі) податковий орган виходив з того, що позивачем не надано перевізних документів та сертифікатів походження товарів, а операції здійснені поза межами господарської діяльності позивача.

Визнаючи протиправними податкові повідомлення-рішення про визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що наданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість. Водночас, відповідачем не підтверджено порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Визнаючи протиправним податкове повідомлення-рішення в частині визначення позивачу грошового зобов'язання зі штрафних санкцій в сумі 24860,00 грн., застосованих до позивача на підставі абз. 6 ст.1 Указу Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки від 12.06.1995 № 436/95, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що готівкові розрахунки з використанням виданих під звіт на відрядження готівкових коштів в сумі 24860,00 грн. підтверджено належним чином оформленими первинними документами.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Згідно зі ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Відповідно, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) випливає також з норм Податкового кодексу України.

Порядок формування платником податку на прибуток підприємств витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, регулюється ст.138 Податкового кодексу України, а порядок формування платником податку на додану вартість податкового кредиту - ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Підпунктом 138.1.1. п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зважаючи на наведені норми закону, колегія суддів зазначає, що витрати платника податків мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що передбачають реальні господарські операції, які відображаються в податковому обліку та які повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ПАТ Україна (покупець) та ПП Фірма Торреон (постачальник) укладено договір від 26.10.2011 №07/10-2011г, за яким постачальник поставляв покупцю товар - сировину (пряжу).

Згідно з додатковою угодою до цього договору поставка товару здійснюється транспортом покупця та за його рахунок.

Між ПАТ Україна (покупець) та ТОВ Лан (постачальник) укладено договір від 27.09.2011 №98/11, за яким постачальник поставляв покупцю сировину (пряжу), яка використовується у власній господарській діяльності позивача при виготовленні панчішно-шкарпеткових виробів.

Між ПАТ Україна (покупець) та ТОВ Біон (постачальник) укладено договір поставки від 29.05.2012 № 29/05/12-11, за яким постачальник поставляв покупцю товар, вказаний у відповідних специфікаціях до договору, які є невід'ємною частиною договору.

Між ПАТ Україна (покупець) та ТОВ ПКК Компроміс (постачальник) укладено договір поставки від 22.03.2012 №22/03/12-П, за яким постачальник постачав товар - леговану (швидкоріжучу) сталь марки Р18К5Ф2 у заливках.

ПАТ Україна з метою реалізації придбаної у ТОВ ПКК Компроміс і ТОВ Біон Н легованої (швидкоріжучої) сталі марки Р18К5Ф2 у зливках уклало з ПП Зовнішторсервіс договір комісії від 28.03.2012 №28/03/12-К (1), відповідно до якого ПАТ Україна (комітент) передає леговану (швидкоріжучу) сталь марки Р18К5Ф2 у зливках загальною кількістю 33000 кг. на комісію, а ПП Зовнішторсервіс (комісіонер) приймає від комітента товар, призначений для продажу, укладає зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу та продає на експорт товар. У подальшому придбана легована (швидкоріжуча) сталь марки Р18К5Ф2 у зливках була реалізована (експортована) комісіонером нерезиденту Scholz Recycling AG s Co/KG за контрактом від 30.03.2012 № 30/3.

Між ТОВ ТК Агро-Інкам СВО (постачальник) і ПАТ Україна (покупець) укладено договори поставок від 07.08.2012 № 0707-1, від 03.09.2012 № 0309-1, від 10.09.2012 № 1009-1, за якими постачальник поставив покупцю одяг в асортименті, а покупець - прийняв та оплатив цей товар.

Дослідивши надані позивачем докази (видаткові накладні, прибуткові ордери, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення), складені щодо всіх вищевказаних господарських операцій, судами попередніх інстанцій встановлено, що всі первинні документи відповідають вимогам, встановленим ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , ними підтверджено факти поставки товару, їх оприбуткування з метою використання позивачем у власній господарській діяльності. Зазначені докази оцінені судами як належні і допустимі.

Судами також встановлено, що між ПАТ Україна і ТОВ Фірма Діно укладено договір зберігання від 29.08.2012 № 2908/1, за яким ПАТ Україна передає, а ТОВ Фірма Діно приймає на зберігання майно згідно з актами прийому-передачі.

ПАТ Україна товар було передано на зберігання ТОВ Фірма Діно , про що складено відповідні акти прийому-передачі.

ПАТ Україна з метою реалізації придбаного у ТОВ ТК Агро-Інкам СВО товару (одягу) уклало договір комісії від 12.09.2012 №К-12-01, за яким ПАТ Україна (комітент), а Дочірнє підприємство Торговий дім Базилевс (комісіонер). Комісіонер зобов'язався за дорученням комітента за плату здійснити від свого імені та за рахунок комітента наступні юридично значимі дії: здійснити реалізацію на експорт з України товару, що належить комітенту; укласти експортні договори (контракти) купівлі-продажу; укласти договори (митного оформлення продукції) з підприємствами (брокерами), що мають свідоцтва про визнання підприємства декларантом.

Факт передачі товару підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийняття - передачі товарів.

В подальшому придбаний у ТОВ ТК Агро-Інкам СВО товар (одяг) було експортовано комісіонером нерезиденту 21.11.2012 згідно з ВМД №125130002/2012/788201 та 11.12.2012 згідно з ВМД №125130002/2012/788268.

Між ПАТ Україна (покупець) та ТОВ ВІП Союз (продавець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець передав у власність покупця тасьму, а покупець - прийняв і оплатив товар.

Дослідивши надані позивачем докази (видаткові накладні, прибуткові ордери, податкові накладні, подорожні листи вантажного автомобіля), складені щодо вказаних вище господарських операцій, судами попередніх інстанцій встановлено, що всі первинні документи відповідають вимогам, встановленим ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , ними підтверджено факти поставки товару, їх оприбуткування з метою використання позивачем у власній господарській діяльності. Зазначені докази оцінені судами як належні і допустимі.

Висновки податкового органу про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами є безпідставними, оскільки ґрунтуються лише на тому, що в актах про неможливість проведення зустрічних перевірок деяких контрагентів викладено висновки про нікчемність правочинів цих контрагентів з їх контрагентами, а також на тому, що позивачем не надано документів, які підтверджують якість товару.

Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що всі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому суд має досліджувати усі такі докази у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що самі господарські операції позивача, зокрема, первинні документи на поставку товару та перевезення товару, податковим органом не досліджувались. Податковим органом зазначено про відсутність реальних поставок товару без відповідних доказів.

Платник податків (покупець товарів) не має обов'язку та повноважень здійснювати на час вчинення господарських операцій та після вчинення таких операцій контроль за дотриманням платником податків вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, податковий кредит за зафіксовані контролюючим органом порушення постачальника.

Допущені постачальником порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість.

У справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про протиправність податкових повідомлень-рішень про визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податок на додану вартість.

Суд касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо визнання протиправним податкового повідомлення-рішення в частині визначення позивачу грошового зобов'язання зі штрафних санкцій в сумі 24860,00 грн., застосованих до позивача на підставі абз.6 ст.1 Указу Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки від 12.06.1995 № 436/95 за порушення вимог п.2.11, п.3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 № 637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320)

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Згідно абз. 6 ст.1 Указу Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки від 12.06.1995 № 436/95 у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема: за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, - у розмірі сплачених коштів.

Відповідно до п. 7.46 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320, для контролю за дотриманням підприємствами (підприємцями) установлених обмежень під час здійснення ними готівкових розрахунків між підприємствами (підприємцями) та фізичними особами перевіряються розрахункові операції конкретного підприємства (підприємця).

Під час такої перевірки має враховуватися те, що такі готівкові розрахунки можуть здійснюватися підприємствами (підприємцями) протягом дня з іншими підприємствами (підприємцями) та фізичними особами за одним чи кількома платіжними документами, а також те, що зазначені обмеження не стосуються випадків, визначених цим Положенням.

Пунктом 7.47. названого Положення передбачено, що для перевірки використовуються потрібні касові та розрахункові документи підприємства (підприємця) (касова книга, касові ордери, журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, звіти працівників щодо витрачання підзвітних сум), а також документи, що підтверджують здійснені покупцем (замовником) витрати готівки під час придбання товарів, оплати наданих послуг та виконаних робіт (касові та товарні чеки, розрахункові квитанції, квитанції до прибуткових касових ордерів, інші розрахункові документи, а також рахунки-фактури, податкові накладні, договори на поставку продукції, надання послуг, виконання робіт, товарно-транспортні накладні тощо).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, працівниками позивача надано оригінали документів: рахунки на оплату за проживання у відрядженнях або квитанції до прибуткових касових ордерів, які містять всі необхідні реквізити, пронумеровані, посвідчені відповідними печатками. Ці первинні документи оцінені судами як належні і допустимі докази проведення готівкових розрахунків з використанням коштів в сумі 24860,00 грн., виданих працівникам позивачем під звіт.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції знаходить обґрунтованими, не спростованими доводами касаційної скарги, висновки судів попередніх інстанцій про протиправність застосування до позивача штрафу на підставі абз. 6 ст.1 Указу Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки від 12.06.1995 № 436/95, оскільки готівкові розрахунки з використанням виданих під звіт на відрядження готівкових коштів в сумі 24860,00 грн. підтверджено належним чином оформленими первинними документами.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області) його правонаступником - Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Житомирській області.

2. Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10.02.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2014 - без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді Г.К. Голубєва

В.П. Юрченко