Рішення

від 13.03.2017 по справі 910/19137/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2017№910/19137/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство з іноземними

інвестиціями МАГІСТРАЛЬ-ТРАНЗИТ

до Товариства з обмеженою відповідальністю МІНАР ЕКСПРЕСС

про стягнення 51 881, 31 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Кудрявцев А.Л. за довіреністю № 25 від 30.08.2016;

від відповідача: Зурнаджи Є.Є. за довіреністю від 06.12.2016.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Підприємство з іноземними інвестиціями МАГІСТРАЛЬ-ТРАНЗИТ (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю МІНАР ЕКСПРЕСС (далі - відповідач) про стягнення 51 881,31 грн., з яких 45 517,50 грн. основного боргу, 45,52 грн. інфляційних втрат, 486,35 грн. 3% річних та 5 531,94 грн. пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на те, що ним надані відповідачу послуги з перевезення вантажу, які відповідач оплачені не були, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.10.2016 порушено провадження у справі № 910/19137/16, її розгляд призначено на 09.11.2016 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.11.2016 на підставі статті 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 07.12.2016 року.

05.12.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано відзив на позовну заяву,відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки вказаних у Заявці документів від позивача він не отримував. Крім того, відповідач зазначає, що у Заявці вказано, що вона не є дійсною без укладення Договору від 23.03.2016, тоді як укладення договору між сторонами так і не відбулось у зв'язку з відсутністю домовленостей по суттєвим позиціям договору, а саме ціни перевезення вантажу та способу розрахунку за саме перевезення. Таким чином, відповідач вважає, що у нього відсутнє зобов'язання з оплати послуг позивачу. Крім того, відповідач вказує на те, що позивачем не було направлено письмову вимогу про оплату наданих послуг в порядку статті 530 ЦК України, у зв язку з чим строк виконання зобов'язання не настав.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.12.2016 в порядку статті 69 ГПК України продовжено строк розгляду спору у справі № 910/19137/16 на 15 днів, відповідно до статті 77 ГПК України в судовому засіданні 07.12.2016 оголошено перерву до 03.01.2017 року.

26.12.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Проте, судове засідання 03.01.2017 року не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2017, після виходу судді Літвінової М.Є. з лікарняного, розгляд справи № 910/19137/16 призначено на 30.01.2017 року.

27.01.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача надані письмові пояснення у справі, в яких зазначив, що 12.01.2017 року ним було отримано цінний лист з описом вкладення від позивача, в якому були направлені первинні документи, а саме Договір № 200116 від 20.01.2016, заявку № 23/03 від 23.03.2016, рахунок-фактуру № 18 від 01.04.2016, Акт прийому-передачі виконаних робіт від 01.04.2016. Проте, відповідач не погодився з умовами, викладеними у Договорі та направив на адресу позивача Акт розбіжностей. Крім того, відповідач зазначив, що не погоджується з наданим позивачем розрахунком пені, оскільки пеня нараховується лише на підставі Договору, який укладений та підписаний сторонами, тоді як в даному випадку Договір є неукладеним, оскільки триває обговорення його пунктів та узгодження умов. Стосовно розрахунку 3% річних та інфляційних втрат відповідач зазначає, що відповідно до вимог ст. 530 ЦК України строк на оплату наданих послуг починає свій перебіг з 12.01.2017 (з моменту отримання рахунку-фактури № 18 від 01.04.2016), однак відповідач з цим не погоджується та вважає, що вимога і досі є ненаправленою. При цьому, відповідач вказує на те, що досі залишається незрозумілим з якої ціни зобов'язання повинно обраховуватись, оскільки він не погоджується із запропонованою позивачем ціною та пропонує свою ціну за надані послуги - 32 000, 00 грн.

30.01.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані письмові пояснення у справі, відповідно до змісту яких позивач вважає викладені відповідачем заперечення безпідставними, оскільки рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2016 у справі № 904/6895/16 відповідач стягнув з вантажоотримувача за спірним перевезенням заборгованість за надані послуги.

Також, 30.01.2017 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про витребування доказів у справі в порядку ст. 38 ГПК України від господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.01.2017 за клопотанням позивача в порядку статті 38 ГПК України витребувано у господарського суду Дніпропетровської області додаткові докази у справі, на підставі статті 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 20.02.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2017 в порядку статті 38 ГПК України повторно витребувано у господарського суду Дніпропетровської області додаткові докази у справі, на підставі статті 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 13.03.2017 року.

23.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від господарського суду Дніпропетровської області надійшли витребувані судом в порядку ст. 38 ГПК України документи.

Представник позивача в судовому засіданні 13.03.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.03.2017 проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 13.03.2017 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.03.2016 року відповідач подав позивачу Заявку №23/03, відповідно до якої просив здійснити перевезення вантажу за маршрутом Україна (Просяная) - Белград (Сербія).

Фрахтова сума за цим замовленням складає 1 500 Євро за курсом НБУ на день вивантаження. Оплата здійснюється за безготівковим розрахунком протягом 9-11 банківських днів після отримання оригіналів документів: CMR - 1 оригінал + копія, засвідчена печаткою перевізника, Акти виконаних робіт, рахунок, податкова накладна.

На виконання досягнутих домовленостей позивач здійснив перевезення вантажу за вищевказаним маршрутом, про що свідчить CMR 081355 від 25.03.2016 року.

Для оплати наданих послуг позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № 18 від 01.04.2016 на суму 45 517,50 грн., а також надав для підписання Акт прийому-здачі виконаних робіт № 18 від 01.04.2016 на суму 45 517,50 грн.

Проте, відповідач Акт виконаних робіт не підписав, надані позивачем послуги з перевезення вантажу не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 45 517,50 грн.

Враховуючи зазначене позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дослідивши зміст наявної в матеріалах справи Заявки та рахунку-фактури, суд дійшов висновку, що між сторонами мало місце укладення договору про надання послуг у спрощений спосіб.

За умовами ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

При цьому, за умовами ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В матеріалах справи відсутні належні докази направлення відповідачу оригіналів документів, передбачених умовами Заявки №23/03 від 23.03.2016, а надана позивачем Експрес-накладна № 59000175108763 не може бути прийнята до уваги, оскільки з її змісту неможливо встановити які саме документи були направлені позивачем на адресу відповідача в означеному поштовому відправленні.

Водночас, зі змісту листа № 10/06 від 10.06.2016 вбачається, що відносно оплати наданого позивачем рахунку на суму 45 517,50 грн. від 01.04.2016, згідно з підписаного власником вантажу меморандуму від 03.06.2016, відповідач планує здійснити оплату за цим рахунком згідно з наступним графіком: до 30.06.2016 - 15 000,00 грн., до 31.07.2016 - 15 000,00 грн., до 31.08.2016 - 15 517,50 грн.

Таким чином, за відсутності належних доказів в підтвердження дати направлення відповідачу документів у відповідності з умовами Заявки №23/03 від 23.03.2016, суд дійшов висновку, що відповідач повинен оплатити надані позивачем послуги з перевезення вантажу у строки, визначені ним в листі від 10.06.2016 № 10/06.

Зазначення у Заявці про те, що вона не є дійсною без укладення Договору від 23.03.2016 не нівелює обов'язок відповідача оплатити надані позивачем послуги з перевезення вантажів з урахуванням того, що такі послуги прийняті відповідачем.

Доводи відповідача в частині того, що сторони не досягли згоди по всім суттєвим умовам Договору, а саме ціні послуги перевезення та способу розрахунку за неї спростовуються змістом Заявки № 23/03 від 23.03.2016, в якій відповідач погодив як вартість послуги з перевезення вантажу, так і строки її оплати. До того ж, як зазначалось вище, листом № 10/06 від 10.06.2016 відповідач сам зазначив строки оплати вставленого позивачем для оплати послуги з перевезення вантажу на суму 45 517,50 грн.

Крім того, судом встановлено, що позивач щодо спірної господарської операції склав на ім'я відповідача податкову накладну № 1 від 01.04.2016 на суму 45 517,50 грн., яку зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних (Квитанція № 1).

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин. Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних. У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Протягом 15 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою контролюючий орган зобов'язаний провести документальну позапланову перевірку зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Таким чином, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідну податкову накладну, у зв'язку з чим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту, проте як у позивача виникло зобов'язання по податку на додану вартість.

Пунктом 198.2. ст. 198 податкового кодексу України встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг.

Як вбачається з п. 198,3 ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті)та послуг.

Сама форма податкової накладної, відповідно до пункту 201.1 ст. 201Подактвого кодексу України, передбачає зазначення в ній опису (номенклатури) товарів / послуг та їх кількість обсяг.

Отже, податкові накладні є вторинними, похідними документами від первинного документу, що підтверджує факт здійснення господарської операції. Тобто податковий облік є вторинним по відношенню до бухгалтерського і можливий лише у випадках реального здійснення господарської операції.

Факт акцепту податкової накладної по спірній операції та її використання відповідачем у своєму оподаткуванні в якості податкового кредиту з ПДВ, додатково свідчить про те, що операції були здійснені реально.

Відповідачем не надано доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірною операцією, також, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування відповідна сума податку, не подано.

З вказаних дій сторін щодо відображення у податковій звітності даних про спірну господарську операцію, вбачається підтвердження відповідачем отримання від позивача послуг з перевезення вантажу на суму 45 517, 50 грн.

Отже, наявність чи відсутність окремих документів та помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв надані позивачем послуги, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартість, відповідний борг в сумі 45 517,50 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 45,52 грн. та 3% річних в сумі 486,35 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал,період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 486,35 грн. за період з 29.04.2016 по 05.09.2016, судом встановлено, що він є арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем всупереч вимог статті 33 ГПК України не доведено, що право на нарахування 3% річних виникло у нього саме з 29.04.2016 року.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних судом встановлено, що їх розмір складає 136,73 грн. за період з 30.06.2016 по 05.09.2016.

Водночас, наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 45,52 грн., нарахованих за травень 2016 року, також не відповідає приписам чинного законодавства, оскільки, як зазначалось вище, в матеріалах справи відсутні належні докази в підтвердження того, що право на нарахування інфляційних втрат виникло у позивача у травні 2016 року.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення пені в сумі 5 531,94 грн., суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу приписів ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У відповідності з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 231 ГК України передбачено, що обов'язковою умовою нарахування штрафних санкції є досягнення сторонами згоди щодо їх застосування, а також визначення їх розміру.

Судом встановлено, що між сторонами відсутня згода щодо застосування такої міри відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, як стягнення пені за прострочення грошового зобов'язання, як і не встановлено способу її нарахування та бази нарахування пені, якою може бути, зокрема, сума невиконаної відповідачем частини зобов'язання, повна ціна договору чи її частина, незалежно від ступеня виконання умов договору, тощо.

Враховуючи відсутність між сторонами будь-яких домовленостей щодо застосування пені, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про її стягнення.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю МІНАР ЕКСПРЕСС (02140, місто Київ, вулиця Вишняківська, будинок 13, квартира 96; код ЄДРПОУ 36558164) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство з іноземними інвестиціями МАГІСТРАЛЬ-ТРАНЗИТ (39800, Полтавська область, місто Горішні Плавні, вулиця Будівельників, будинок 32; код ЄДРПОУ 33000971) 45 517 (сорок п'ять тисяч п'ятсот сімнадцять) грн. 50 коп. основного боргу, 136 (сто тридцять шість) грн. 73 коп. 3% річних, 1 212 (одну тисячу двісті дванадцять) грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.03.2017

Суддя М.Є. Літвінова