Рішення

від 28.03.2017 по справі 925/110/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2017 р. Справа № 925/110/17

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Гень С.Г.,

за участі представників сторін:

від позивача - представник не з'явився,

від відповідача - ОСОБА_1 - директор,

ОСОБА_2 - адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродукт» , м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Золоті Жорна» ,

м. Сміла, Черкаської області

про зобов'язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області з позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Агропродукт» до товариства з обмеженою відповідальністю «Золоті Жорна» про зобов'язання відповідача повернути позивачу 108 400 кг. вівса 2 класу, яке було передано відповідачу по договору відповідального зберігання від 29 грудня 2014 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 01 лютого 2017 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 14 лютого 2017 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 14 лютого 2017 року розгляд справи було відкладено на 02 березня 2017 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 02 березня 2017 року на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву на 28 березня 2017 року.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та зазначав, що оскільки сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, договір про відповідальне зберігання від 29 грудня 2014 року є неукладеним. Також відповідач зазначав, що за згодою позивача, який проплатив вартість послуги з переробки вівса на вівсяне борошно, відповідач здійснив переробку вівса зазначеного в накладній №РН-0000009 на вівсяне борошно.

Оскільки вартість поставленого зерна вівса повернуто позивачу вівсяним борошном, у задоволенні позову відповідач просив суд відмовити повністю.

В судовому засіданні, яке відбулося 28 березня 2017 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/110/17.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача та дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити повністю виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 29 грудня 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Агропродукт» (депонент) та товариством з обмеженою відповідальністю «Золоті Жорна» (виконавець) було укладено договір відповідального зберігання за №29/12.

Відповідно до умов п.1.1. вищевказаного договору депонент (позивач) передає, а виконавець (відповідач) приймає на відповідальне безвідплатне зберігання овес 2 класу 2014 року в кількості 108400 кг насипом.

Депонент передає майно виконавцю згідно до видаткової накладної (з поміткою «на відповідальне зберігання» ), яке є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору).

Положення статті 936 Цивільного кодексу України визначають, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно видаткової накладної №РН-0000009 від 29 грудня 2014 року позивачем було передано на відповідальне зберігання овес 2 класу 2014 року у кількості 108,400 т.

Згідно п. 6.1. договору цей договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 29 травня 2015 року.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 29 грудня 2014 року (п. 7.1. договору).

Слід вказати, що в пункті 7.1. допущено помилку, оскільки договір укладено також 29 грудня 2014 року.

У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 20 днів до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на строк до 29 грудня 2015 року (п. 7.2. договору).

Оскільки сторонами не було заявлено вимог про розірвання договору від 29 грудня 2014 року, то строк дії договору було продовжено до 29 грудня 2015 року.

Умовами п. 2.1.3 договору визначено, що виконавець зобов'язаний повернути майно депоненту по першій вимозі.

19 січня 2017 року позивач на адресу відповідача надіслав лист від 18 січня 2017 року №5 про термінове повернення зерна та повідомлення позивача про відвантаження чи перепис на покупця.

Однак витребуване майно (овес) відповідач не повернув, при цьому надав лист від 30 січня 2017 року №2 та зазначив, що лист від 18 січня 2017 року не відображає сутності зазначеної в ньому господарської операції, її повноти та відповідно містить ознаки ст. 228 ЦК України.

Згідно ст. 948 ЦК України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч. 1 ст. 949 ЦК України).

Нормами ст. 953 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16 вересня 2014 року зі справи №3-108гс14 вказав, що зернові, зернобобові та олійні культури, визначені у контракті, вимірюються числом, вагою та мірою, якість яких визначається державними стандартами України, наділені родовими ознаками і можуть бути замінені урожаєм наступного року.

З матеріалів справи вбачається, що на зберігання передавалося зерно овесу 2 класу врожаю 2014 року.

Тобто, на зберіганні перебували речі - зерно, що мають лише родові ознаки і дані речі є замінні.

Отже, всупереч вимогам ст. ст. 33, 34 ГПК України відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів, що підтверджують повернення позивачу речі визначеної родовими ознаками.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.

Посилання відповідач на те, що договір відповідального зберігання від 29 грудня 2014 року є неукладеним, суд не приймає до уваги з наступних підстав.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно ч. ч. 2,3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Договір відповідального зберігання містить всі істотні умови щодо предмету договору, строку його дії.

Статтею 946 ЦК України визначено, що договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

Договір визнається неукладеним лише на стадії його укладення.

Водночас сторонами на виконання умов договору було вчинено дії щодо передачі та прийняття на зберігання зерна, а строк дії договору закінчився.

Тобто договір виконано.

Умови договору від 29 грудня 2014 року не містять обов'язку відповідача про надання позивачу послуг з переробки зерна, і правовідносини сторін з переробки зерна не є предметом розгляду даного спору, а тому доводи відповідача з цього приводу судом до уваги не приймаються.

На час розгляду справи договір є чинним і в установленому законом порядку судом не визнавався недійсним.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 ГПК України суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Золоті Жорна» , вул. Артема, 137 А, кв. 2, м. Сміла, Черкаської області, ідентифікаційний код 36779188 повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Агропродукт» , вул. Гоголівська, 39, м. Київ, ідентифікаційний код 30176594 - 108 400 кг вівса 2 класу.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Золоті Жорна» , вул. Артема, 137 А, кв. 2, м. Сміла, Черкаської області, ідентифікаційний код 36779188 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродукт» , вул. Гоголівська, 39, м. Київ, ідентифікаційний код 30176594 - 3 902 грн. 40 коп. витрат на сплату судового збору.

Видати відповідні накази після набрання рішення законної сили.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.

Повне рішення складено 28 березня 2017 року.

Суддя А.В.Васянович