Постанова

від 20.06.2017 по справі 925/110/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2017 р. Справа№ 925/110/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 20.06.2017 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна на рішення господарського суду Черкаської області від 28.03.2017 року

по справі №925/110/17 (суддя - Васянович А.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Агропродукт

до товариства з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна

про зобов'язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 28.03.2017 року у справі № 925/110/17 позов задоволено повністю. Зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна повернути товариству з обмеженою відповідальністю Агропродукт 108 400 кг вівса 2 класу. Стягнуто з ТОВ Золоті Жорна на користь ТОВ Агропродукт - 3 902 грн. 40 коп. витрат на сплату судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення господарського суду Черкаської області від 28.03.2017 року у справі № 925/110/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та припинити провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів: Тарасенко К.В., Іоннікової І.А. апеляційну скаргу по справі № 925/110/17 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції представник ТОВ Золоті Жорна надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Крім того, у судовому засіданні представник скаржника заявив клопотання про витребування у позивача додаткових доказів по справі, а саме договір від 25.12.2014 року № 25-12/14 на переробку зерна та товаротранспортну накладну за якою поставлений овес на переробку.

Представник ТОВ Агропродукт у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 13.06.2017 року також надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просив відмовити в задоволенні скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

При цьому, у судове засідання 20.06.2017 року представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представника скаржника, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача, оскільки ТОВ Агропродукт про дату та місце розгляду справи було повідомлене належним чином на підтвердження чого, в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштового відправлення та розписка представника позивача про оголошення у справі перерви. Участь представника ТОВ Агропродукт , що не з'явився, у судовому засіданні 20.06.2017 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Судовою колегією враховано, що представник ТОВ Агропродукт був присутній у попередньому судовому засіданні та надавав суду свої пояснення по справі, які прийняті до уваги.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.1 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, та за клопотанням скаржника строк розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України вже продовжувався.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Щодо заявленого клопотання представника скаржника про витребування у позивача додаткових доказів по справі, а саме договір від 25.12.2014 року № 25-12/14 на переробку зерна та товаротранспортну накладну за якою поставлений овес на переробку, судова колегія апеляційного господарського суду відмовляє, оскільки, відповідачем не заявлялось таке клопотання під час розгляду справи у суді першої інстанції. Скаржник не обґрунтував суду неможливість подання такого клопотання під час розгляду справи у суді першої з причин, що не залежали від нього. У відповідності до ч. 3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Крім того, представником відповідача не надано суду апеляційної інстанції докази, які б підтверджували, що ТОВ Золоті Жорна зверталося до ТОВ Агропродукт з таким клопотанням, та відповідачу було відмовлено. Такі докази в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 29 грудня 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю Агропродукт (депонент) та товариством з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна (виконавець) було укладено договір відповідального зберігання за №29/12.

Відповідно до умов п.1.1 вищевказаного договору депонент (позивач) передає, а виконавець (відповідач) приймає на відповідальне безвідплатне зберігання овес 2 класу 2014 року в кількості 108400 кг насипом.

Депонент передає майно виконавцю згідно до видаткової накладної (з поміткою на відповідальне зберігання ), яке є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).

Положення статті 936 Цивільного кодексу України визначають, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно видаткової накладної №РН-0000009 від 29 грудня 2014 року позивачем було передано на відповідальне зберігання овес 2 класу 2014 року у кількості 108,400 т.

Згідно п. 6.1 договору цей договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 29 травня 2015 року. Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 29 грудня 2014 року (п. 7.1. договору).

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, у пункті 7.1 договору допущено помилку, оскільки договір укладено також 29 грудня 2014 року.

Пунктом 7.2 договору сторони передбачили, що у випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 20 днів до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на строк до 29 грудня 2015 року.

Оскільки сторонами не було заявлено вимог про розірвання договору від 29 грудня 2014 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк дії договору було продовжено до 29 грудня 2015 року.

Умовами п. 2.1.3 договору визначено, що виконавець зобов'язаний повернути майно депоненту по першій вимозі.

Так, як встановлено місцевим господарським судом та перевірено апеляційним господарським судом 19 січня 2017 року позивач на адресу відповідача надіслав лист від 18 січня 2017 року №5 про термінове повернення зерна та повідомлення позивача про відвантаження чи перепис на покупця.

Однак витребуване майно (овес) відповідач не повернув, при цьому надав лист від 30 січня 2017 року №2 та зазначив, що лист від 18 січня 2017 року не відображає сутності зазначеної в ньому господарської операції, її повноти та відповідно містить ознаки ст. 228 ЦК України.

Згідно ст. 948 ЦК України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч. 1 ст. 949 ЦК України).

Нормами ст. 953 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16 вересня 2014 року зі справи №3-108гс14 вказав, що зернові, зернобобові та олійні культури, визначені у контракті, вимірюються числом, вагою та мірою, якість яких визначається державними стандартами України, наділені родовими ознаками і можуть бути замінені урожаєм наступного року.

З матеріалів справи вбачається, що на зберігання позивачем передавалося відповідачу зерно - овес 2 класу, врожаю 2014 року. Тобто, як вірно вказав суд першої інстанції, на зберіганні перебували речі - зерно, що мають лише родові ознаки і дані речі є замінні.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що відповідачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду належних та допустимих доказів, що підтверджують повернення позивачу речі визначеної родовими ознаками. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника, що договір відповідального зберігання від 29 грудня 2014 року є неукладеним, оскільки, як вірно вказав суд першої інстанції, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом апеляційної інстанції перевірено, що договір відповідального зберігання містить всі істотні умови щодо предмету договору, строку його дії. Статтею 946 ЦК України визначено, що договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі. Договір визнається неукладеним лише на стадії його укладення.

Водночас як встановлено судом, сторонами на виконання умов договору було вчинено дії щодо передачі та прийняття на зберігання зерна, а строк дії договору закінчився, тобто договір виконано.

Доводи скаржника про те, що відповідачем було повернуто позивачу вівсяне борошно в рахунок вівса, що перебував на зберіганні, а тому на думку відповідача даний позов заявлено безпідставно, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки не підтверджено належними доказами.

Умови договору від 29 грудня 2014 року не містять обов'язку відповідача про надання позивачу послуг з переробки зерна, і правовідносини сторін з переробки зерна не є предметом розгляду даного спору. Матеріали справи не містять докази того, що сторонами вносились у спірний договір зміни щодо переробки зерна, що перебував на зберіганні.

Колегія суддів критично відноситься до поданих скаржником актів приймання-здачі виконаних робіт № 1 від 25.02.2015 року, №2 від 12.03.2015 року, № 3 від 16.03.2015 року, №4 від 24.03.2015 року, №5 від 06.04.2015 року, № 6 від 23.04.2015 року, № 7 від 14.05.2015 року, № 8 від 19.05.2015 року, № 9 від 04.06.2015 року, № 10 від 08.06.2015 року, № 11 від 12.06.2015 року, № 12 від 22.06.2015 року, №14 від 15.07.2015 року, № 15 від 03.08.2015 року та поданого листа ПАТ Ощадбанк № 36 від 09.02.2017 року в якому відображені платежі ТОВ Агропродукт . На переконання суддів вказані документи не відносяться до розгляду даної справи так, як підтверджують виконання зобов'язання за іншим договором № 25-12/14 від 25.12.2014 року, тоді як предметом розгляду у даній справі є договір № 29/12 від 29.12.2014 року.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов та зобов'язав ТОВ Золоті Жорна повернути ТОВ Агропродукт 108 400 кг вівса 2 класу.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Черкаської області від 28.03.2017 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ТОВ Золоті Жорна слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Черкаської області від 28.03.2017 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Золоті Жорна на рішення господарського суду Черкаської області від 28.03.2017 року у справі № 925/110/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 28.03.2017 року у справі № 925/110/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 925/110/17 повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова