Ухвала

від 28.03.2017 по справі 805/1758/16-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Куденков К.О.

Суддя-доповідач - Ястребова Л. В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року справа №805/1758/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Ястребової Л.В., суддів Компанієць І.Д., Сухарька М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року у справі № 805/1758/16-а за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Першотравневого районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в донецькій області від 06.11.2015 року № 390 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 та поновлення прапорщика міліції ОСОБА_2 на посаді помічника дільничого інспектора міліції сектору дільничих інспекторів міліції Першотравневого районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 06 листопада 2015 року.

В обґрунтування позову зазначила, що відповідач при звільненні її з органів внутрішніх справ обмежився лише посиланням на Закон України Про національну поліцію , не врахувавши, що на момент звільнення її дитина не досягла трирічного віку.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в донецькій області № 390 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення. Поновлено ОСОБА_2 на посаді помічника дільничого інспектора міліції сектору дільничих інспекторів міліції Першотравневого районного відділу ГУМВС України в Донецькій області з 07 листопада 2015 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права. Відповідач зазначив, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не було враховано, що позивач звернулася до суду з пропуском встановленого КАС України строку звернення до суду та суд безпідставно поновив позивачу строк на подання позовної заяви. Стосовно порушення норм матеріального права зазначив, що судом поновлено позивача на посаді помічника дільничого інспектора міліції СДІМ Першотравневого РВ ГУМВС України в Донецькій області було поновлено всупереч п. 8 р. ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію . Вважає, що суд неправомірно застосував норми КЗпП України, в той час як правовідносини, що виникають при звільненні публічного службовця регулюються спеціальним законодавством. Зазначив також, що є безпідставним той факт, що судом поновлено позивача на посаді, яку скорочено.

Особи, які беруть участь у справі у судове засіданні не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач з 01.11.2003 проходила службу в органах внутрішніх справ.

Відповідно до витягу з наказу ГУМВС України в Донецькій області від 29.07.2013р. № 241о/с позивача призначено на посаду помічника дільничного інспектора міліції сектора дільничних інспекторів міліції Першотравневого РВ та вважати її у відпустці по догляду за дитиною з 09.06.2013р. до 10.03.2016р. Підстава: рапорт ОСОБА_2, свідоцтво про народження.

Згідно витягу з наказу ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015р. №390/с вважати позивача такою, що приступила до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки для догляду за дитиною з 06.11.2015р. Підстава: рапорт ОСОБА_2

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015р. №390о/с, згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України Про національну поліцію та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено за п.63 з (через скорочення штатів) прапорщика міліції ОСОБА_2, помічника дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Першотравневого РВ з 06.11.2015р. Підставою зазначено рапорт позивача від 06.11.2015р., що підтверджується витягом з наказу.

Відповідно до записів у трудовій книжці позивач 14.02.2003 року прийнята на роботу в Першотравневий РВ УМВС України в донецькій області (наказ № 2 від 14.02.2003) та 06.11.2015 звільнена зі служби в органах внутрішніх справ (наказ ГУМВС України в донецькій області від 06.11.2015 № 390 о/с).

Наказом № 5 о/с лк ГУМВС України в Донецькій області від 07.12.2015р. унесені зміни до наказів ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015р. №390о/с в частині звільнення позивача, а саме визначено вислугу років на 06.11.2016р. у календарному обчисленні 13 років 01 місяць 20 днів.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України від 20 грудня 1990 року №565-XII Про міліцію , який діяв до 07.11.2015р., визначено, що міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки; державної автомобільної інспекції; міліції охорони; судової міліції; спеціальної міліції; внутрішньої безпеки; особливого призначення.

Частиною першою ст.18 вказаного Закону передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

За змістом підпункту з п.63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. №114, особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Пунктом 5 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII Про Національну поліцію визнано такими, що втратили чинність: Закон України Про міліцію (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 20 із наступними змінами); Постанову Верховної Ради Української РСР Про порядок введення в дію Закону Української РСР Про міліцію (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 21).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 р. №730 Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1 до вказаної Постанови та ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2 до вказаної Постанови, у тому числі Добропільський міський відділ (з обслуговування міста Добропілля та Добропільського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області.

Згідно частини першої ст.1 Закону України Про Національну поліцію Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

За приписами п.8 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Пунктами 9-11 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.

Відповідно до пп.1 п.1 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію встановлено, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон України Про Національну поліцію опубліковано 06.08.2015р. (Голос України № 141-142).

Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, пункти 8, 10 та 11 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію набрали чинності 07.08.2015р.

Відповідно до пункту 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктом 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу передбачено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Частиною 3 ст.184 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на момент звільнення позивача її дитина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 , не досягла трьох років.

Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років. Так, звільнення жінок, зазначених у частині 3 статті 184 Кодексу законів про працю України має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

Будь-які докази здійснення заходів щодо працевлаштування позивача в матеріалах справи відсутні та під час апеляційного розгляду не надано.

Крім того, підставою для звільнення ОСОБА_2 за ст.. 63 з , через скорочення штатів, зазначено її рапорт від 06.11.2015, проте, як вбачається із матеріалів справи вбачається, що на ухвалу суду першої інстанції, відповідачем надано довідку, що рапортів про звільнення позивача з органів внутрішніх справ або інших заяв не надходило.

Стосовно доводів апеляційної скарги про порушення строку подання позову, з посиланням на те, що позивач була обізнана про своє звільнення своєчасно, та нею не надано жодного доказу поважності пропуску строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ч. 1 та 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства

України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач звернулася до суду першої інстанції з клопотанням про визнання причин пропуску строку звернення до суду адміністративного суду поважними. На підтвердження поважності причин пропуску нею було зазначено, що її чоловік тривалий час перебував на лікарняному та потребував постійного догляду та до матеріалів справи долучено копії виписок із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого травматологічного відділення від 12.10.2015 року та від 19.01.2016 року. Має малолітню дитину, яка також потребує постійного догляду. Колегія суддів вважає, що зазначені причини пропуску строку звернення до адміністративного суду обґрунтовано визнані судом першої інстанції поважними.

Доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права, посилаючись на норми Закону Про Національну поліцію , а саме, що протягом трьох місяців з моменту опублікування 06.08.2015 Закону Про Національну поліцію (та відповідно трьохмісячного терміну щодо попередження про можливе звільнення з 07.08.2015) та можливості з цього моменту позивачу виявити бажання працювати у поліції є безпідставними.

Як зазначалося вище, звільнення жінок, зазначених у частині 3 статті 184 Кодексу законів про працю України має певні особливості та зазначане норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Апелянт обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що правовідносини, що виникають при звільненні публічного службовця регулюються спеціальним законодавством, на що колегія суддів зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Щодо доводів апелянта про безпідставність того факту, що позивача поновлено на посаді, яку скорочено. Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано матеріалами справи, на момент розгляду справи відповідачі не ліквідовані, ніякого належного обґрунтування неможливості поновити позивача на займаній посаді суду не надано.

Суд першої інстанції вірно послався на постанову Верховного

Суду України у справі №21-484а14 від 28.10.2014р., відповідно до якої Верховний Суд України дійшов висновку, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Посилання на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що на момент звільнення позивач не знаходилась у відпустці по догляду за дитиною й вважалась такою, що приступила до службових обов'язків не приймається судом до уваги, оскільки суд першої інстанції зазначив, що на вимогу суду відповідачем надана копія рапорту позивача від 05.11.2015, що вона приступила до виконання службових обов'язків та крім цього зазначено, що на момент звільнення позивача її дитина не досягла трьох років і даний факт підтверджується матеріалами справи.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2016 року у справі № 805/1758/16-а - залишити бзез змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею чинності.

Головуючий: Л.В. Ястребова

Судді: І.Д. Компанієць

М.Г. Сухарьок