Ухвала

від 14.03.2017 по справі 826/3250/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2017 року м. Київ К/800/27087/16

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Вербицької О.В., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016 року

у справі № 826/3250/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АЙ ТІ-Лінкс

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю АЙ ТІ-Лінкс звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2016 року у справі № 826/3250/16 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016 року у справі № 826/3250/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.06.2016 року скасовано та прийнято нову. Позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 19.10.2015 року № 0006192206, № 0006182206.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами

документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ АЙ ТІ-Лінкс з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Ензо Трейд , ТОВ Глобал Продакт , ТОВ Дойчес Фляйш Україна за період січень 2014 року - травень 2015 року, відповідачем складено акт від 06.10.2015 року № 35/26-58-22-06-18/34000307, яким встановлено порушення: - п.п. 138.1, 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 247 916, 00 грн.; - п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 351 220, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.10.2015 року: - № 0006182206 (форми Р ), яким збільшило суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 439 025, 00 грн. в тому числі 351 220, 00 грн. - за основним платежем, 87 805, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0006192206 (форми Р ), яким збільшило суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на суму 309 895, 00 грн. в тому числі 247 916, 00 грн. - за основним платежем, 61 979, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку у зв'язку із непідтвердженням здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що надання послуг та отримання товару згідно договірних зобов'язань позивача з його контрагентами лише документально відображені у первинних документах, без їх фактичного здійснення.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання даних договірних зобов'язань.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ Ензо Трейд , ТОВ Глобал Продакт і ТОВ Дойчес Фляйш Україна на підставі договорів поставки товарів та отримання послуг.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, а саме: копіями договорів, видатковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), банківськими виписками, картками рахунку.

Придбана продукція використовується у господарській діяльності позивача, яка відповідає видам згідно відомостей з ЄДР юридичних та фізичних осіб-підприємців. Обладнання поставлено на баланс підприємства, що підтверджується накопичувальною відомістю за рахунком №631 та прийняте для подальшої реалізації та обслуговування.

Посилання відповідача на відсутність транспортних накладних правомірно судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги, оскільки, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про безтоварність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі, чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку із його господарською діяльністю мали місце

Матеріалами справи підтверджується подальша реалізація придбаного товару.

На момент здійснення позивачем господарських операцій контрагенти були належним чином зареєстровані в якості суб'єктів господарювання та платників податку на додану вартість.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016 року у справі № 826/3250/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В.Вербицька

Н.Є.Маринчак