Рішення

від 20.03.2017 по справі 908/23/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 17/22/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2017 Справа № 908/23/17

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕРРОЕКС ІНВЕСТ» , 69005, м. Запоріжжя, бул. Центральний, б. 21

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «НЕВІС» , 71612, Запорізька обл., с. Кам'янське, Василівський район, вул. Центральна, б. 35-А

про стягнення 223 817,97 грн.

суддя Корсун Віталій Леонідович

У засіданні приймали участь представники:

від позивача: директор ОСОБА_1, водійське посвід. серії ВХТ 165182 від 24.03.16

адвокат - ОСОБА_2, ордер серії ДП № 1391/000014

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність від 23.10.14 № 1

СУТЬ СПОРУ:

06.01.17 до господарського суду Запорізької області з позовною заявою звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕРРОЕКС ІНВЕСТ» (надалі ТОВ «ФЕРРОЕКС ІНВЕСТ» ) про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «НЕВІС» (далі ТОВ «НЕВІС» ) заборгованості в розмірі 216 773,01 грн., з якої: 121 507,67 грн. - основний борг, 86 906,28 грн. - інфляційне збільшення та 8 359,06 грн. - 3 % річних.

06.01.17 автоматизованою системою документообігу суду визначено вищевказану позовну заяву до розгляду судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 06.01.17 судом порушено провадження у справі № 908/23/17, якій присвоєно № провадження 17/22/17. У сторін витребувані документи необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи по суті, судове засідання призначено на 22.02.17.

22.02.17 через канцелярію суду до матеріалів справи надійшла заява ТОВ «НЕВІС» від 21.02.17, в якій представник позивача за довіреністю зазначив, що у зв'язку із службовим відрядженням на період з 22.02.17 по 01.03.17 останній не має можливості представляти інтереси відповідача та просить суд відкласти розгляд справи.

Ухвалою суду від 22.02.17 судом продовжено строк вирішення спору на 15 днів - до 21.03.17, розгляд справи відкладено на 20.03.17.

15.03.17 ТОВ «НЕВІС» до суду надано відзив за вих. від 13.03.17 № б/н.

17.03.17 до суду від ТОВ «ФЕРРОЕКС ІНВЕСТ» надійшло клопотання про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 8 000,00 грн. та заява про збільшення позовних вимог (без дати та номеру), якою позивач просить суд стягнути з відповідача 223817,97 грн., з яких: 121 507,67 грн. - основний борг, 93 221,22 грн. - інфляційне збільшення, 9 089,08 грн. - 3 % річних.

В судовому засіданні 20.03.17 заява позивача про збільшення позовних вимог (б/н, б/д), проти якої представник відповідача не заперечив та яку підтримав представник позивача, прийнята судом до розгляду.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У засіданні суду 20.03.17 на підставі ст. ст. 82-1, 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Сторонам роз'яснено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Позивач в обґрунтування позовних вимог (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог б/н, б/д) посилається на ст. 625 ЦК України, ст. ст. 20, 193 ГК України та видаткову накладну від 19.09.14 № -000000013 згідно з якою відповідачу було поставлено товар на суму 121 507,67 грн. Як пояснював позивач, за отриманий товар відповідач не розрахувався, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із цим позовом та просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу за поставлений товар в розмірі 121 507,67 грн. Крім того, позивачем за несвоєчасність виконання грошового зобов'язання нараховано відповідачу 9 089,08 грн. - 3 % річних та 93 221,22 грн. - індексу інфляції (інфляційного збільшення).

Відповідач визнав позовні вимоги частково, а саме 7,67 грн. основного боргу. В частині права позивача на нарахування 3 % річних та індексу інфляції на суму простроченого грошового зобов'язання не заперечив.

У наданому до суду відзиві за вих. від 13.03.17 № б/н на позовну заяву зазначив, що у вересні 2014 р. сторонами були здійснені зустрічні поставки паливно мастильних матеріалів, а саме: на підставі видаткової накладної від 17.09.14 № 0002249 та довіреності від 17.09.14 № 2 позивачем отримано від відповідача бензин А-95 вартістю 121 500,00 грн.; на підставі видаткової накладної від 19.09.14 № 000000013, рахунку-фактури від 19.09.14 № 000000013 відповідачем отримано від позивача бензин А-92 Євро вартістю 121 507,67 грн. Ні позивач, ні відповідач за товар не сплачували. Внаслідок вказаних зустрічних поставок у сторін виникли однорідні зустрічні вимоги щодо оплати отриманого товару. 20.02.17 відповідач направив позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог. У зв'язку із викладеним, відповідач вважає, що відповідно до приписів ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України, внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог зобов'язання відповідача в частині вимог позивача про стягнення боргу за поставлений товар за накладною від 19.09.14 № 000000013 в сумі 121 500 грн. станом на 20.02.17 є припиненим. На підставі наведеного, просить суд визнати зобов'язання відповідача в частині вимог позивача про стягнення боргу за поставлений товар за накладною від 19.09.14 № 000000013 припиненим в сумі 121 500,00 грн., в частині вимог про стягнення оплати за отриманий відповідачем товар за накладною від 19.09.14 № 000000013 в сумі 121 500,00 грн. відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 205 ЦК України).

Із змісту ст. 207 ЦК України вбачається, що правочин у простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялись за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв'язку.

Як вбачається із матеріалів цієї господарської справи, предметом спору є вимога позивача до відповідача, зокрема, про стягнення 121 507,67 грн. заборгованості у зв'язку з невиконанням ТОВ «НЕВІС» зобов'язання з оплати одержаного товару (бензину А-92 Євро) на підставі видаткової накладної від 19.09.14 № -000000013 на суму 121 507,67 грн.

Розглянувши додані позивачем до матеріалів цієї справи докази (належним чином засвідчені копії документів) судом встановлено, що за видатковою накладною від 19.09.14 №-000000013 товарно-матеріальні цінності, а саме: бензин А-92 Євро на суму 121 507,67 грн. було передано позивачем та отримано директором ТОВ «НЕВІС» - ОСОБА_4 на підставі довіреності від 19.09.14 № 46.

Таким чином, надані до суду документи в сукупності свідчать про наявність між сторонами угоди (правочину), яка (який) за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Загальні положення про купівлю-продаж визначені главою 54 ЦК України.

У відповідності із ч. 1 ст. 665 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, суттєвими умовами правовідносин купівлі-продажу, щодо яких повинно бути досягнуто згоди між продавцем та покупцем, є предмет (найменування товару), його кількість та ціна.

Як вбачається з наданих суду документів, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні обов'язки. Обов'язки позивача виразились у передачі товару, а обов'язки відповідача - в оплаті отриманого товару.

Отже, суд приходить до висновку, що між сторонами відбулась угода купівлі-продажу у вигляді досягнення сторонами згоди по всіх істотних умовах, необхідних для зазначених угод.

Розглядаючи справу по суті спору судом прийнято до уваги те, що згідно із ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить Господарський кодекс України (ГК України), п. п. 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Згідно із положеннями ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу чітко встановлений вищезазначеною спеціальною нормою ЦК України - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Згідно із ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на викладене, вбачається, що зобов'язання з проведення розрахунків за отриманий товар за видатковою накладною від 19.09.14 № -000000013, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 692 ЦК України та ч. 5 ст. 254 ЦК України, повинно було виконано відповідачем 22.09.14.

Матеріали цієї справи свідчать, що відповідач взятих на себе договірних зобов'язань належним чином не виконав, оплату за отриманий товар за видатковою накладною від 19.09.14 № -000000013 на суму 121 507,67 грн. не здійснив.

Вказане не заперечувалось відповідачем в судовому засіданні 20.03.17.

20.02.17 відповідач відповідно до ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України надіслав на юридичну адресу позивача заяву за вих. від 20.02.17 № 200217/1-1 про зарахування зустрічних однорідних вимог, якою заявив про припинення грошового зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму основного боргу 121 500,00 грн.

На підтвердження того, що вимоги сторін є зустрічними відповідач надав до свого відзиву та заяви за вих. від 20.02.17 № 200217/1-1 про зарахування зустрічних вимог належним чином засвідчені копії: видаткової накладної від 17.09.14 № РН-0002249 на суму 121 500 грн.; довіреності від 17.09.14 № 2, яку видано ТОВ «ФЕРРОЕКС ІНВЕСТ» ОСОБА_5 на отримання від ТОВ «НЕВІС» цінностей: бензину А-95 Євро - 8100 літрів.

Як свідчить підпис представника ТОВ «ФЕРРОЕКС ІНВЕСТ» ОСОБА_5 на видатковій накладній від 17.09.14 № РН-0002249, останнім отримано від ТОВ «НЕВІС» бензин авт. підв. якості А-95 Євро у кількості 8100 літрів на загальну суму 121 500,00 грн. на підставі довіреності від 17.09.14 № 2.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 3 ст. 202 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Частиною 2 ст. 598 ЦК України закріплено, що припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

За змістом ч. 2 вказаної вище статті, зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за заявою однієї із сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

З системного аналізу наведених вище законодавчих норм вбачається, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому зобов'язанні навпаки - боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому.

За правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформлюється заявою однієї із сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона праві на підставі ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Як вбачається із матеріалів справи, зобов'язання обох сторін є грошовими, в обох зобов'язаннях мова йде про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті, строк виконання по яких настав відповідно до умов укладених у спрощений спосіб договорів купівлі-продажу.

Випадки, недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачені ст. 602 ЦК України, за даних обставин відсутні.

Заява за вих. від 20.02.17 № 200217/1-1 про зарахування зустрічних однорідних вимог була направлена відповідачем на юридичну адресу позивача (69005, м. Запоріжжя, бул. Центральний, 21), що підтверджується належним чином здійсненими копіями наданих відповідачем до відзиву опису вкладення з відтиском календарного штемпелю відділення поштового зв'язку від 20.02.17 та фіскального чеку від 20.02.17 з штрихкодовим ідентифікатором за № 6903521554179.

Крім того, як свідчить долучений до матеріалів справи судом витяг щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта , поштове відправлення з штрихкодовим ідентифікатором № 6903521554179 вручене за довіреністю 01.03.17 об'єктом поштового зв'язку ЗАПОРІЖЖЯ 5 з індексом 69005.

Отже, позивач повідомлений відповідачем про здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Заява відповідача про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог у сумі 121 500,00 грн. не викликає сумнівів в дійсності, оскільки у відповідності до ч. 2 ст. 601 ЦК України та ч. 3 ст. 203 ГК України, зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за заявою однієї із сторін.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на суму 121 500,00 грн. та, відповідно, зменшення на цю суму розміру основного боргу відповідача перед позивачем.

Враховуючи викладене, а також те, що заява про зарахування складена та надіслана відповідачем позивачу після порушення провадження у справі, а саме 20.02.17, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 121 500,00 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Факт наявності основної заборгованості в розмірі 7,67 грн. підтверджується матеріалами цієї справи й визнаний відповідачем в судовому засіданні 20.03.17.

За таких обставин, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 7,67 грн. основного боргу підлягає задоволенню судом.

Крім того, позивачем у зв'язку і простроченням виконання основного зобов'язання нараховано відповідачу 9 089,08 грн. 3% річних за період з 21.09.14 по 20.03.17 та 93 221,22 грн. індексу інфляції за період з 01.10.14 по 20.03.17 (розрахунки містяться в матеріалах справи).

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення платежу за поставлений товар за видатковою накладною від 19.09.14 №- 000000013 в сумі 121507,67 грн. матеріалами справи доведено.

Як вже зазначалося вище, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 692 ЦК України та ч. 5 ст. 254 ЦК України, останнім днем оплати товару за видатковою накладною від 19.09.14 № 000000013 є 22.09.14. Отже, днем початку прострочення відповідача є 23.09.14.

Зобов'язання, в частині стягнення суми 121 500,00 грн. припинене 20.02.17, у зв'язку із направленням відповідачем позивачу заяви за вих. від 20.02.17 № 200217/1-1 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 121 500,00 грн.

Таким чином, правомірним є нарахування 3 % річних на суму 121 507,67 грн. за період з 23.09.14 по 19.02.17 та на суму 7,67 грн. за період з 20.02.17 по 20.03.17.

З урахуванням викладеного, за перерахунком суду, розмір 3% річних становить 8788,52 грн. , з якої: 8 788,50 грн. за період з 23.09.14 по 19.02.17 на суму 121 507,67 грн. та 0,02 грн. за період 20.02.17 по 20.03.17 на суму 7,67 грн.

За таких обставин вимоги в частині стягнення 3% річних задовольняються частково в сумі 8788,52 грн. В іншій частині вимоги про стягнення 3 % річних відхиляються.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 93 221,22 грн. індексу інфляції за період з 01.10.14 по 20.03.17 суд зазначає про наступне.

Згідно з Законом України Про індексацію грошових доходів населення індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті Урядовий кур'єр . Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України Про інформацію є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатись й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватись рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, які викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р (п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.12.13 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Як вказано у листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р, індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Таким чином, найменший період визначення інфляційних втрат складає місяць. При стягненні інфляційних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, термін прострочення, яких становить менше ніж місяць, індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

З урахування викладених вище положень п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.12.13 № 14 та рекомендацій викладених в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р, а також з огляду на припинення зобов'язання в частині сплати 121 500 грн. суми основного боргу станом на 20.02.17, суд дійшов висновку про правомірність нарахування індексу інфляції: на суму боргу 121 507,67 грн. за період з жовтня 2014 р. по січень 2017 р. - розмір якої (інфляції) за розрахунком суду складає 91 095,19 грн.; на суму боргу 7,67 грн. за лютий 2017 р. - розмір якої (інфляції) за розрахунком суду складає 0,08 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 91 095,27 грн. індексу інфляції. В іншій частині вимог про стягнення індексу інфляції судом відхиляються.

Предметом спору по справі (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог б/н та б/д) є стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 223 817,97 грн., тобто, предметом розгляду по даній справі є вимога майнового характеру, за яку належить до сплати у відповідності із п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - 3357,27 грн. судового збору, тобто 1,5 % ціни позову.

Як свідчать наявні в матеріалах справи документи (квитанція від 16.03.17 № 61-792К на суму 105,67 грн. та платіжне доручення від 05.01.17 № 218 на суму 3251,60), позивачем сплачено 3357,27 грн. судового збору.

Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в т.ч. визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Зокрема, сума судового збору підлягає поверненню у випадку внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом) (п. 1 та п. 5 ч. 1 ст. 7 вищевказаного Закону).

Таким чином, із урахуванням вимог ст. 7 Закону України «Про судовий збір» , позивач має право звернутись до господарського суду із клопотання про повернення з державного бюджету судового збору за вимогами, провадження у справі за якими припинено, тобто в частині стягнення 121 500,00 грн. основного боргу, що у пропорції до загальної суми заявлених позовних вимог складає суму судового збору 1822,50 грн.

Щодо вимог позивача до відповідача про стягнення 7,67 грн. основного боргу, 3 % річних та індексу інфляції, за якими спір вирішено по суті, і за якими позов задоволено частково, то у відповідності із приписами п.2 ч. 1 ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1497,88 грн. судового збору.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 8 000,00 грн. судових витрат, пов'язаних з наданням послуг адвоката.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються, у т.ч. з витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.12 № 5076-VI (далі Закон № 5076-VI), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно із ст. 30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (ч.1). Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ч.2). При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.3).

Підпунктом 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13 № 7, визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

У відповідності до п. 11 листа Вищого господарського суду України від 13.02.02 № 01-8/155 Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів , вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути не співрозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд, з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Вбачається, що в якості доказів отримання послуг адвоката позивачем до матеріалів справи надано належним чином засвідчені копії:

- договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 05.01.17 № 05/01/17 укладеного між ОСОБА_6 бюро ОСОБА_1 та партнери (Виконавець) та ТОВ «Ферроекс Інвест» (Клієнт) з додатком № 1 від 05.01.17 до договору;

- акту від 16.03.17 № 01 здачі-приймання наданих адвокатських послуг до договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 05.01.17 № 05/01/17;

- рахунку від 21.02.17 № 221 виставленого на оплату адвокатських послуг на суму 8000 грн.;

- платіжного доручення від 21.02.17 № 221 про сплату позивачем ОСОБА_6 бюро ОСОБА_1 та партнери 8000,00 грн. за надання адвокатських послуг за договором від 05.01.17 № 05/01/17;

свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 21.08.14 серії ДП № 2835; та оригінал ордеру серії ДП № 1391/000014 від 15.01.17.

Як свідчить зміст акту здачі-приймання наданих адвокатських послуг від 16.03.17 № 01, згідно із п. 2.2. договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 05.01.17 № 05/01/17 Адвокатське бюро (Виконавець) надало, а ТОВ «Ферроекс Інвест» (Замовник) прийняло адвокатські послуги (правову допомогу) у вигляді:

- аналізу наданих Замовником документів щодо правовідносин з ТОВ Невіс за видатковою накладною від 19.09.14 № -000000013;

- усного консультування Замовника щодо вищезазначених правовідносин;

- підготовка та написання від імені Замовника відповідної позовної заяви про стягнення заборгованості з ТОВ Невіс за №-000000013 від 19.09.14, інфляційних втрат, відсотків річних;

- подання відповідної позовної заяви до суду;

- захист прав та інтересів Замовника й представництво Замовника під час розгляду судових справ за поданими позовами.

Згідно із п. 2 вказано акту, адвокатські послуги (правова допомога) згідно даного ОСОБА_3 надано ОСОБА_6 бюро вчасно, у повному обсязі та з дотриманням інших умов Договору.

Вбачається, що в матеріалах справи відсутні докази з приводу того, який час витрачено Виконавцем (ОСОБА_6 бюро) на підготовку позову у справі № 908/23/17, а саме: на аналіз наданих Замовником документів щодо правовідносин з ТОВ «Невіс» за укладеним у спрощеній спосіб договором купівлі-продажу - видатковою накладною від 19.09.14 №-000000013, усне консультування Замовника щодо вищезазначених правовідносин; підготовку та написання від імені Замовника відповідної позовної заяви; подання відповідної позовної заяви до суду.

Також судом враховано, що жодних доказів які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката за вищенаведеним договором про надання адвокатських послуг (правової допомоги) представником відповідача - адвокатом ОСОБА_2 та керівником позивача до суду не надано, зокрема: щодо вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; складність справи, кваліфікація і досвід адвоката тощо.

З огляду на вищевикладене, враховуючи вимоги ст.ст. 33, 34 ГПК України, нескладний характер спору між сторонами, зміст поданого позову та кількість підготовлених ОСОБА_6 бюро ОСОБА_1 та партнери процесуальних документів, а також те, що витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в сумі 8000,00 грн. є значно завищеними та неспіврозмірними порівняно з ціною позову та складністю даної справи, що позовні вимоги задоволені частково, допущені адвокатом помилки у позовній заяві в частині обрахування заявленого розрахунку суми 3 % річних та індексу інфляції, суд дійшов висновку щодо доцільності зменшення (обмеження) розміру витрат на оплату послуг адвоката, які підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача до 500,00 грн.

Судом роз'яснюється, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 116 ГПК України (…) після набрання рішенням законної сили наказ видається судом за заявою стягувача (…).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2 1 , 4 2 , 4 3 , 4 5 , 22, 33, 34, 44, 49, 69, п. 1 1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 82 1 ,84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «НЕВІС» (71612, Запорізька обл., Василівський район, с. Кам'янське, вул. Центральна, б. 35-А, код ЄДРПОУ 25223540) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕРРОЕКС ІНВЕСТ» (69005, м. Запоріжжя, бул. Центральний, б. 21, код ЄДРПОУ 39245205) - 7 (сім) грн. 67 коп. основного боргу, 91 095 (дев'яносто одну тисячу дев'яносто п'ять) грн. 27 коп. індексу інфляції, 8788 (вісім тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн. 52 коп. 3 % річних, 1 497 (одну тисячу чотириста дев'яносто сім) грн. 88 коп. судового збору та 500 (п'ятсот) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Провадження у справі в частині вимог про стягнення 121 500,00 грн. основного боргу припинити на підставі п. 1 1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 27.03.17.

Суддя В.Л. Корсун