Рішення

від 15.03.2017 по справі 705/4295/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ



АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/537/17

Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 27

ОСОБА_1

Доповідач в апеляційній інстанції

ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого

ОСОБА_2

суддів

ОСОБА_3, ОСОБА_4

при секретарі

ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю «Трудовий колектив «Уманьхліб» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до товариства з додатковою відповідальністю «Трудовий колектив «Уманьхліб», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_7, про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и л а :

28 липня 2015 р. позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування своїх вимог вказала, що у листопаді 2012 р. ОСОБА_7, яка була керівником ЗАТ «ТК «Уманьхліб», запропонувала їй, як і іншим працівникам, для підтримки підприємства, яке було на грані банкрутства, внести поворотну фінансову допомогу в розмірі 50 000 грн.

Оскільки фінансовий стан ЗАТ «ТК «Уманьхліб» в дійсності був важкий, позивач погодилась на пропозицію ОСОБА_7 30 листопада 2012 р., у зв’язку з відсутністю в неї особисто такої суми коштів, вона оформила договір № 001-23504-301112 на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки та обслуговування платіжної картки, по якому вона отримала кредит в сумі 50 000 грн. У цей же день кошти в сумі 50 000 грн. були внесені в касу відповідача, і перед цим між ними – ОСОБА_6 та ЗАТ «ТК «Уманьхліб» в особі голови правління ОСОБА_7 – був укладений договір позики (поворотної фінансової допомоги). Окрім вказаного договору та в його підтвердження керівником ЗАТ «ТК «Уманьхліб» ОСОБА_7 було написано розписку про те, що вона, як голова правління ЗАТ «ТК «Уманьхліб», дає позивачу розписку про те, що отримала від ОСОБА_6, в якості позики, кошти в сумі 50 000 грн. для виробничих потреб ЗАТ «ТК «Уманьхліб» на умовах повернення до 30 липня 2014 р. Термін повернення позики пройшов, ТДВ «ТК «Уманьхліб», що є правонаступником ЗАТ «ТК «Уманьхліб», позичені кошти не повертає, що змусило позивача звернутись до суду за захистом своїх прав.

Виходячи з викладеного позивач просила стягнути з ТДВ «ТК «Уманьхліб» на її користь суму позику в розмірі 50 000 грн.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 грудня 2016 р. позов задоволено.

Стягнуто з ТДВ ТК «Уманьхліб» на користь ОСОБА_6 суму боргу за договором позики від 30 листопада 2012 р. в розмірі 50 000 грн.

Стягнуто з ТДВ ТК «Уманьхліб» на користь ОСОБА_6 понесені нею судові витрати на сплату судового збору в сумі 500 грн. та на оплату правової допомоги в сумі 4000 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ТДВ «ТК «Уманьхліб» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просило його скасувати, та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ТДВ «ТК «Уманьхліб» відмовити.

При цьому скаржником зазначено, що спірні договір та розписка про отримання коштів не скріплені печаткою Товариства. Оригіналів договору позики (поворотної фінансової допомоги) від 30 листопада 2012 р. та розписки про отримання коштів у ЗАТ «ТК «Уманьхліб» немає, у зв'язку з чим у Товариства викликає сумнів походження даних документів.

Крім того, за період з 01 листопада 2012 р. по 31 грудня 2012 р. надходжень коштів від позивача до каси Товариства не було, зокрема позик чи поворотної фінансової допомоги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників: ТДВ ТК «Уманьхліб» - ОСОБА_8, та третьої особи ОСОБА_7 – ОСОБА_9, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги та заперечення ОСОБА_6 та представника ОСОБА_7 – ОСОБА_9, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача ТДВ «ТК «Уманьхліб», як позичальника, існують грошові зобов’язання перед позивачем ОСОБА_6, як позикодавцем, які виникли з договору позики, умови якого про повернення суми позики відповідач у визначений договором строк – до 30 липня 2014 р. не виконав, що є підставою для примусового стягнення боргу. При цьому, суд також виходив з того, що посилання відповідача на відсутність у нього будь-яких договірних зобов’язань перед відповідачем ОСОБА_6 не знайшли свого підтвердження .

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Разом з тим судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права в частині стягнення судових витрат, а саме витрат на правову допомогу, що у відповідності до ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення в цій частині.

Так, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Звертаючись в суд з позовом до ТДВ «ТК «Уманьхліб» про стягнення боргу за договором позики, ОСОБА_6, як на підставу свого звернення, послалася на ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України. Свої вимоги обґрунтувала тим, що 30 листопада 2012 р. між нею, як позикодавцем, та ЗАТ «ТК «Уманьхліб», правонаступником якого є ТДВ «Трудовий колектив «Уманьхліб», в особі виконуючої обов'язки голови правління ОСОБА_7, як позичальником, був укладений договір позики (поворотної фінансової допомоги). Вказаний договір підписаний сторонами: ОСОБА_6 і в.о. голови правління ЗАТ «ТК «Уманьхліб» ОСОБА_7, діючої на підставі Статуту Товариства. Згідно з п.1.1, 1.2 цього договору позикодавець зобов'язався надати позичальнику позику в сумі 50 000 грн., а останній зобов'язується прийняти ці кошти і повернути їх позикодавцеві у визначений договором строк, а також сплатити проценти за весь термін надання позики. Пунктом 4.1, 4.2 договору визначено, що позика надається протягом 2-х днів з моменту підписання цього договору у готівковому порядку шляхом передачі коштів позичальнику. Повернення коштів позикодавцю має здійснюватися шляхом передачі готівкових коштів позичальником або за згодою сторін перераховуватися на його рахунок. (а. с. 8)

Поняття договору позики визначено ст. 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 2 ст. 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

При цьому частинами 1, 3 ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Разом з тим, відповідно до ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи, що згідно договору позики (поворотної фінансової допомоги) від 30.11.2012 р. укладеного між позикодавцем – фізичною особою ОСОБА_6 та позичальником – юридичною особою ЗАТ «Трудовий колектив «Уманьхліб», в особі виконуючої обов'язки голови правління ЗАТ «Трудовий колектив «Уманьхліб» ОСОБА_7 діючої на підставі Статуту Товариства, правонаступником якого є ТДВ «Трудовий колектив «Уманьхліб», позикодавець в порядку та на умовах визначених договором зобов’язався надати позичальнику поворотну фінансову допомогу (позику) в розмірі визначеному договором, а останній зобов’язався прийняти і повернути її у визначений договором строк, а також сплатити проценти за весь термін надання позики у строк та розмірах обумовлених договором – п. 1.1 договору.

Згідно п.1.2 даного договору предметом позики є 50 000 грн. Відповідно до п. 2.1 сума позики за цим договором становить 50 000 грн. При цьому, п. 2.2 договору визначено, що щомісячний розмір відсотків за користування позикою становить 3%. У відповідності до п.2.3 – сплата відсотків здійснюється щомісячно у готівковій формі. Позику надано до повного виконання взятого зобов’язання та повернення коштів позикодавцю – п. 3.1 договору. Позика надається у готівковому порядку шляхом передачі коштів позичальнику – п. 4.2 даного договору. Згідно п. 6.1 договір набуває чинності з моменту надання позики позичальнику і є дійсним до моменту його остаточного виконання. У п. 6.4 даного договору зазначено, що його укладено у двох оригінальних примірниках, по одному для кожної із сторін. Договір містить відповідні реквізити сторін, підписаний сторонами, проте печаткою Товариства не скріплений. (а.с.8)

У відповідності до розписки від 30.11.2012 р. ОСОБА_7, виконуюча обов'язки голови правління ЗАТ «Трудовий колектив «Уманьхліб» та діюча на підставі Статуту Товариства, правонаступником якого є ТДВ «Трудовий колектив «Уманьхліб», як позичальник, отримала від громадянки ОСОБА_6, як позикодавця, позику в сумі 50 000 грн. для виробничих потреб підприємства ЗАТ «ТК «Уманьхліб» на умовах повернення коштів в строк до 30.07.2014 р. з виплатою 3% щомісячно. Вказана розписка підписана в.о. голови правління ЗАТ «ТК «Уманьхліб ОСОБА_7 та печаткою підприємства не скріплена. (а.с.7).

Оригінал наведеної розписки долучений до матеріалів справи. (а. с. 134)

У підтвердження заявлених вимог, позивачем надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 14789 від 30.11.2012 р., згідно якої ЗАТ «ТК «Уманьхліб» прийнято від ОСОБА_7 позику в сумі 195 000 грн. За твердженням позивача та згідно пояснень наданих в суді першої інстанції третьою особою ОСОБА_7, в цю суму входять кошти надані ОСОБА_10 ОСОБА_7, як керівнику, в позику підприємству. Дана квитанція містить відмітки зроблені від руки, зокрема Коваленко 45 000 грн., Лапатінова – 50 000, ОСОБА_7 – 100 000 грн. Позивач вважає приведені документи належними доказами, які підтверджують факт передачі нею ЗАТ «ТК «Уманьхліб», як позичальнику, коштів у якості позики. (а. с. 128).

Факт надходження коштів у сумі 195 000 грн. у касу Товариства визнається і представником відповідача.

Щодо посилання ЗАТ «ТК «Уманьхліб» на недотримання належним чином сторонами правочину його письмової форми, яку встановлено законодавством, зокрема те, що договір позики та розписка не скріплені печаткою Товариства, то дана обставина не дає підстав для висновку про відсутність між ними правовідносин, на виникнення яких спрямований такий правочин. При цьому, колегія суддів враховує і те, що факт передачі ОСОБА_10 коштів у позику підприємству-відповідачу підтверджується самою особою, яка на момент укладення спірного договору на підставі Статуту діяла від імені ЗАТ «ТК «Уманьхліб». Відповідач, у сою чергу, у суді визнавав те, що відповідно до даних каси за 30.11.2012 р. до каси Товариства було внесено ОСОБА_7 у якості позики 195 000 грн., згідно з прибутковим касовим ордером № 14789

Разом з тим відповідачем не надано суду доказів того, що на час укладення спірного договору ОСОБА_7, як виконуюча обов’язки голови правління, не мала повноважень укладати правочини від імені ЗАТ «ТК «Уманьхліб», або перевищила надані їй повноваження.

Згідно ж до п. 7.15 Статуту ЗАТ «ТК «Уманьхліб», затвердженого загальними зборами акціонерів ЗАТ «ТК «Уманьхліб» протокол № 10 від 25.07.2004 р., голова правління має право без доручення здійснювати дії від імені Товариства, у тому числі укладати будь-якого роду угоди та інші юридичні акти. (а. с. 91 -93)

Повноваження ОСОБА_7 станом на 30.11.2012 р. – на час виникнення спірних правовідносин, як виконуючої обов'язки голови правління ЗАТ «ТК «Уманьхліб», відповідачем не оспорюються.

Сторона відповідача по справі визнаючи той факт, що договір було укладено і кошти на виконання умов договору реально передавалися, заперечувала проти задоволення позову, зокрема і з тих підстав, що кошти, які надійшли від ОСОБА_7 в якості зворотної фінансової допомоги, фактично їй були повернуті.

Проте в підтвердження факту повернення саме ОСОБА_7 позики відповідачем було надано, зокрема видаткові касові ордера: б/н від 30.12.2011 р., № 326 від 12.03.2012 р., б/н від 03.01.2012 р., б/н від 07.02.2012 р., № 369 від 23.03.2012 р., б/н від 07.02.2012 р. при тому, що спірний договір позики був укладений 30.11.2012 р. (а. с. 45 – 51)

Крім того, наявна в матеріалах справи розписка ОСОБА_7 засвідчує отримання нею коштів за договорами купівлі-продажу часток у статутному капіталі Товариства. (а. с. 70)

Належних доказів виконання спірних договірних зобов'язань відповідачем суду надано не було. У зв'язку з чим суд встановив, що позичальник не виконав взяті на себе договірні зобов‘язання та у встановленому порядку та строки отриману позику в розмірі 50 000 грн. не повернув.

Крім того, при вирішенні спору колегія суддів враховує і те, що ст. 1051 ЦК України позичальнику надано право оспорити договір позики на тій підставі, що, зокрема грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Проте, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач даним правом не скористався, спірний договір позики не оспорив.

За викладеного, суд першої інстанції дослідивши спірний договір позики (поворотної фінансової допомоги) та боргову розписку, встановивши, що даний договір був укладений між фізичною особою ОСОБА_6 та юридичною особою ЗАТ «ТК «Уманьхліб», в особі виконуючої обов'язки голови правління ОСОБА_7, підписаний останньою, як особою уповноваженою на це установчими документами, зокрема Статутом Товариства, з’ясувавши його справжню правову природу, наявність бухгалтерських документів, які підтверджують отримання Товариством, саме в день укладання спірного договору та видачі розписки, позичкових коштів в касу підприємства, та відсутність доказів щодо їх повернення позивачу у строки визначені договором, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Статтею 303 ЦПК України визначено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

Щодо стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 4 000 грн., то колегія суддів вважає, що до такого висновку суд прийшов з порушенням норм процесуального законодавства.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» N 4191-VI від 20 грудня 2011 р. визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У відповідності до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 17.10.2014, № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Матеріали справи містять квитанцію до прибуткового касового ордеру б/н від 23.05.2016 р. відповідно до якої ОСОБА_6 на підставі угоди за надання правової допомоги сплачено 4 000 грн. адвокату ОСОБА_11, що і було враховано судом при ухваленні рішення суду. (а. с. 115)

Разом з тим, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У відповідності до наведених вимог, матеріали справи не містять розрахунку таких витрат, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи викладене судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду до зміни, шляхом його скасування в частині стягнення судових витрат, а саме витрат на правову допомогу у сумі 4 000 грн. та ухвалення, в цій частині, нового рішення про відмову в їх стягненні.

В іншій частині рішення необхідно залишити без змін, так як судом, по суті спору, повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, які належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Трудовий колектив «Уманьхліб» задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 грудня 2016 року змінити.

В частині стягнення судових витрат, а саме витрат на правову допомогу в сумі 4 000 грн. – скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в їх стягненні.

В іншій частині рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 грудня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді :