Ухвала

від 15.03.2017 по справі 761/3675/15-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/3675/15-ц

Провадження № 4-с/761/73/2017

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді: Осаулова А.А.

при секретарі: Вольда М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду скаргу Публічного акціонерного товариства КРЕДОБАНК на дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Рибчинського Олександра Володимировича про відмову у відкритті виконавчого провадження, -

в с т а н о в и в:

Заявник - представник Публічного акціонерного товариства КРЕДОБАНК (далі -ПАТ КРЕДОБАНК , стягувач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із зазначеною скаргою, де просив суд: визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Рибчинського О.В. (далі - державний виконавець), пов'язані з винесенням постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП № 52485303 від 4 жовтня 2016 року; скасувати постанову державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП № 52485303 від 4 жовтня 2016 року; зобов'язати державного виконавця відкрити виконавче провадження за виконавчим листом № 761/3675/15-ц, виданим 13 липня 2015 року Шевченківським районним судом міста Києві щодо стягнення з Приватного підприємства ВКФ БІЗНЕС ТРІУМФ (далі - ПП ВКФ БІЗНЕС ТРІУМФ ) на користь ПАТ КРЕДОБАНК 109 350 грн. 33 коп. заборгованості за кредитним договором № 45 від 24 жовтня 2013 року та 546 грн. 76 коп. судових витрат.

Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що 25 жовтня 2016 року ПАТ КРЕДОБАНК отримало постанову державного виконавця від 4 жовтня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП № 52485303 на підставі ст.ст. 21, 23, п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження (чинний на час виникнення спірних відносин). Підставою для винесення вказаної постанови стало те, що виконавчий документ пред'явлений не за підвідомчістю, оскільки в заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач повідомив про наявність у боржника майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Представник стягувача, боржник та державний виконавець в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені вчасно та належним чином, від представника стягувача до суду надано клопотання, згідно якого останній просить розглянути скаргу без його участі, вимоги підтримує в повному обсязі. Від державного виконавця також надійшло клопотання про розгляд скарги без його участі. Причини неявки боржника суду не відомі.

Суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності зазначених осіб, відповідно до вимог ст.ст. 169, 386 ЦПК України.

За приписами статті 12 ЗУ Про виконавче провадження , сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право, зокрема оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом.

Крім того, згідно ст. 383 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження (в редакції Закону від 1999 року із змінами та доповненнями) визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України Про виконавче провадження , примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема виконавчі листи, що видаються судами.

За приписами ст. 19 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Як встановлено в судовому засіданні, 13 липня 2015 року Шевченківським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 761/3675/15-ц про стягнення солідарно з ПП ВКФ БІЗНЕС ТРІУМФ , ОСОБА_2 на користь ПАТ КРЕДОБАНК заборгованість за кредитним договором № 45 від 24 жовтня 2013 року у розмірі 109 350 грн. 33 коп. та 546 грн. 76 коп. судових витрат (а. с. 12).

3 жовтня 2016 року на адресу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві надійшла заява уповноваженого представника ПАТ КРЕДОБАНК про відкриття виконавчого провадження.

4 жовтня 2016 року державний виконавець, керуючись ст.ст. 21, 23, п. 4 ч.1 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження (в редакції від 1999 року), виніс постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження у зв'язку із тим, що виконавчий документ пред'явлений до органу не за місцем або підвідомчістю виконання рішення.

За умовами п.4 ч.1 ст.26 вказаного Закону державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред явлення виконавчого документа до органу виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю його виконання.

Суд не може погодитись із законністю вищезазначеної постанови державного виконавця виходячи з наступного.

Зокрема, по змісту підстав для винесення оскаржуваної постанови вказано, що за договором застави від 24.10.2013 року боржнику на праві власності належить рухоме майно за адресою АДРЕСА_1.

Між тим, за умовами ч. 1 ст. 20 Закону України Про виконавче провадження виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Як вбачається з вищезазначених норм Закону України Про виконавче провадження підставою для відкриття виконавчого провадження є відповідний виконавчий документ, який повинен відповідати вимогам ст. 18 вказаного закону та який поданий за належним місцем його виконання, одним з яких є місце проживання божника.

Зі змісту статті 93 ЦК України вбачається, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Судом встановлено, що вищезазначена адреса місцезнаходження боржника - ПП ВКФ Бізнес Тріумф (код ЄДРПОУ 37398686) є вул.Артема, 21, м.Київ, що територіально відноситься до обслуговування Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві. В той же час, державний виконавець, незважаючи на вищевикладене, безпідставно відмовив у відкритті виконавчого провадження.

Більше того, за обставин встановлення майна божника в іншому районі, державний виконавець звертає стягнення на таке майно у визначеному ч.6 ст.20 вказаного Закону шляхом звернення стягнення на таке майно у визначеному законом порядку.

За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.ст. 6, 11 Закону України Про виконавче провадження , державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, вживати заходів необхідних для своєчасного і в повному обсязі примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасного і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, зокрема те, що згідно виконавчого листа стягненню з боржника на користь стягувача підлягають кошти, а не конкретне майно, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, суд приходить до висновку, що дії державного виконавця з винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження були вчинені ним з порушенням вимог Закону України Про виконавче провадження , а тому вказана постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінивши, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що вимоги скаржника знайшли своє доведення в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Разом з тим, у відповідності до вимог п. 18 постанови пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року N 6 Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК. Виходячи зі змісту статті 387 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, суд може зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав.

При цьому, суд не має права зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом про виконавче провадження можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби, наприклад, постановити ухвалу про зупинення виконавчого провадження у випадках, передбачених статтями 37 - 38 Закону про виконавче провадження, проте може привести визначений державним виконавцем строк зупинення провадження у відповідність із законом шляхом його скорочення (частина третя статті 39 Закону про виконавче провадження).

З огляду на зазначене та на те, що виключно вимогами Закону України Про виконавче провадження визначено порядок та повноваження державного виконавця з винесення процесуальних документів та інших дій, тому не підлягає задоволенню вимога заявника про зобов'язання судом державного виконавця винести постанову про відкриття виконавчого провадження, а визнана судом протиправність дій державного виконавця та скасування оскаржуваної постанови є належним захистом порушених прав скаржника.

На підставі викладеного, ст. 19 Конституції України, ст. 93 ЦК України, ст.ст. 1, 6, 11, 12, 17, 19, 20 Закону України Про виконавче провадження , керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 383-389 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Скаргу задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Рибчинського Олександра Володимировича, пов'язані з винесенням постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП № 52485303 від 4 жовтня 2016 року.

Скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Рибчинського Олександра Володимировича про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП № 52485303 від 4 жовтня 2016 року.

В задоволенні іншої частини скарги, - відмовити.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги, протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду ухвали в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.

Суддя: