Рішення

від 28.03.2017 по справі 293/1090/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №293/1090/13-ц Головуючий у 1-й інст. Васильчук С. Ф.

Категорія 47 Доповідач Борисюк Р. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Широкової Л.В.,

з участю секретаря

судового засідання Гарбузюк Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, стягнення матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 25 січня 2017 року,

встановила:

У червні 2013 року ОСОБА_2 звернулась з даним позовом та після його уточнення просила зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення металевої огорожі, а також стягнути з відповідача 5000 грн. матеріальної шкоди за пошкодження її паркану та 1000 грн. у відшкодування моральної шкоди, яка спричинена довготривалим судовим розглядом, що виник з вини відповідача. Крім того, стягнути із відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідно до свідоцтва на право на спадщину за законом, вона є власником житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Власником суміжної земельної ділянки є ОСОБА_4 Його син - ОСОБА_3 самовільно, без будь якого погодження та дозволу, у 2008 році зніс збудований нею паркан, який розділяв суміжні земельні ділянки, самовільно зайняв частину її земельної ділянки, де звів металевий паркан. Відповідач порушив її права, як власника паркану та частини земельної ділянки, яка належить їй на праві власності, чим заподіяв їй матеріальну та моральну шкоду.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 25 січня 2017 року позов задоволено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд при ухвалені рішення послався фактично на один доказ - це висновок повторної земельно-технічної експертизи від 10 листопада 2015 року, згідно якого є часткове порушення меж при встановленні паркану. Суд не врахував, що фактичне користування сторонами суміжними земельними ділянками не відповідає каталогу координат, на підставі яких була виготовлена технічна документація із землеустрою при приватизації земельних ділянок. Крім того, суд розглянув справу без його участі, чим позбавив його можливості подати заяву про застосування строку позовної давності.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення із таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення у цивільній справі № 14 від 18.12.2009 передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК).

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

За змістом частини 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 392 ЦК України захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння може здійснюватися шляхом пред'явлення власником майна вимоги про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 ст. 106 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ № 7 від 16.04.2004 передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до ст.103 Земельного кодексу України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (неприємні запахи, забруднення, тощо).

Судом установлено, що позивач та ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 січня 2002 року та свідоцтва на право на спадщину за законом від 01 квітня 2005 року є власниками житлового будинку та земельних ділянок (для обслуговування житлового будинку, площею 0,2500 га та ведення особистого селянського господарства, площею 0,3554 га, кадастрові номери НОМЕР_1 і НОМЕР_2), що розташовані по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.4, 5, 82-83). Вказане майно ОСОБА_2 прийняла, як спадщину після смерті своєї бабусі ОСОБА_6

На момент звернення до суду, власником суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, був ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 81). Спадщину після останнього прийняв син померлого - ОСОБА_3, який її не оформив у встановленому законом порядку.

При житті в ОСОБА_4 знаходилась у володінні земельна ділянка, площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель та земельна ділянка площею 0,1402 га призначена для ведення особистого селянського господарства (кадастрові номери НОМЕР_3 та НОМЕР_4).

Згідно матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для передачі їх у власність між ОСОБА_6 - спадкодавцем ОСОБА_2, та ОСОБА_4 були погоджені межі суміжних земельних ділянок, що підтверджується копією Протоколу погодження суміжностей земельної ділянки землевласника (т.1 а.с. 114).

При житті ОСОБА_6 отримала Державні акти на право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель та для ведення особистого селянського господарства (т.2 а.с. 87-89).

Після прийняття спадщини ОСОБА_2 одержала на своє ім'я Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка межує із земельною ділянкою відповідача (т.1 а.с. 5).

Згідно даних копії висновку про результати звернення громадян від 23 травня 2013 року старшого дільничного інспектора міліції Черняхівського РВ УМВС України в Житомирській області майора міліції Закревського А.В., восени 2011 року позивач на межі суміжних ділянок встановила огорожу із металевої сітки. У травні 2013 року ОСОБА_3 розібрав вказану огорожу і побудував паркан із металевого профілю, при цьому самовільно зайняв частину земельної ділянки ОСОБА_2 (т.1 а.с. 7).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи №06/03-2015 від 06.03.2015 фактичне землекористування співвласниками ОСОБА_2 та ОСОБА_5 земельними ділянками в АДРЕСА_1 не відповідає межам зазначеним у правовстановлюючих документах. Встановлений паркан між позивачем та відповідачем зміщений в сторону земельних ділянок, що перебувають у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_5, в результаті чого площа ділянок зменшилася на 247,65 м.кв. Для відповідності меж землекористування межам зазначеним у правовстановлюючих документах необхідно перенести паркан відповідно до схеми зображеної в додатку №1 до даного висновку. (т.1 а.с.172-195).

Згідно висновку №281/15 повторної судової земельно-технічної експертизи від 10.11.2015 встановлено часткове порушення меж ОСОБА_2 та ОСОБА_5 при встановленні паркану суміжним користувачем ОСОБА_4, а саме межі, які проходять по точках 61-48-23а-24-23-22-21-20-19-18-17-61 (додаток №2,2а,2б). Дана невідповідність на думку експерта виникла внаслідок невірного встановлення (визначення) координат поворотних точок (кутів) в натурі (на місцевості) та частковим порушенням меж при встановленні паркану ОСОБА_4 (т. 2 а.с.8-35).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту порушення відповідачем меж земельної ділянки, що перебуває у власності позивача.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення металевої огорожі є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на неправильність визначення координат поворотних точок (кутів) в натурі (на місцевості) при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для передачі їх у власність сторонам є необґрунтованими і на правильність судового рішення не впливають, оскільки виданий позивачу Державний акти про право власності на земельну ділянку, площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель є чинним, а відповідач не позбавлений права звернутися до суду із вимогами щодо усунення порушень його прав, як власника суміжної земельної ділянки.

Також є безпідставними доводи апеляційної скарги відповідача щодо застосування строків позовної давності, оскільки згідно висновку про результати розгляду звернення громадян Черняхівського РВ УМВС України в Житомирській області 20 травня 2013 року ОСОБА_2 стало відомо, що ОСОБА_3 розібрав її огорожу на межі земельної ділянки і встановив паркан із металевого профілю. До суду із позовом про захист порушеного права позивач звернулася 13 червня 2013 року.

Згідно ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Саме до цього зводяться роз'яснення, зазначені у пунктах 3, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди .

Судом встановлено, що тривалий час внаслідок неправомірних дій відповідача порушується право позивача на мирне володіння і користування своєю власністю, що призводить до душевних та психічних страждань, які виникають у ході триваючого конфлікту сторін. Тому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність спричиненої ОСОБА_3 позивачу моральної шкоди і необхідність її відшкодування у повному обсязі згідно позовних вимог.

Однак, не можна погодитися із висновками суду щодо стягнення із відповідача на користь ОСОБА_2 матеріальних збитків.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування.

Згідно частини другої цієї норми Закону збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Положеннями ст. ст. 10, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покладається як на підставу своїх вимог або заперечень крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі 5000 грн. суд першої інстанції мотивував рішення тим, що сторони не заперечували самовільність знесення паркану відповідачем і останній не оспорював його вартості.

Однак, позивачем не надано будь-яких доказів заподіяння матеріальної шкоди на зазначену суму і таких доказів не встановлено судом.

При таких обставинах, колегія суддів дійшла висновку, що в цій частині судове рішення не відповідає вимогам ст.ст. 213, 214 ЦПК України, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія судів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 25 січня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 5000 грн. матеріальної шкоди скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Судді: