Ухвала

від 22.03.2017 по справі 428/12645/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий суду 1 інстанції - Баронін Д.Б.

Доповідач - Дронська І.О.

Справа № 428/12645/16-ц

Провадження № 22ц/782/166/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді Дронської І.О.

суддів: Гаврилюка В.К., Єрмакова Ю.В.,

за участю секретаря Попової Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку Луганської області апеляційну скаргу Комунального підприємства Міжнародний аеропорт Сєвєродонецьк на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 лютого 2017року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Комунального підприємства Міжнародний аеропорт Сєвєродонецьк про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки заробітної плати

встановила:

У листопаді 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції із зазначеною позовною заявою, в обґрунтування якої посилався на те, працював у відповідача на посаді головного механіка з 16.09.2015року. Наказом №33-к від 24.10.2016 року його було звільнено на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, проте при звільненні повний розрахунок з ним не був проведений, зарплату та вихідну допомогу він не отримав в повному обсязі. З урахуванням уточнених позовних вимог позивач ОСОБА_3 просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі та вихідній допомозі в сумі 10088,37 грн. та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 28057,60 грн.

Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_2 до КП Міжнародний аеропорт Сєвєродонецьк про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки заробітної плати задоволені. Стягнуто з КП Міжнародний аеропорт Сєвєродонецьк на користь ОСОБА_2 заборгованість по виплаті заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги в сумі 10088 грн. 37 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 жовтня 2016 року по 16 лютого 2017 року в сумі 28057 грн. 60 коп. Стягнуто з КП Міжнародний аеропорт Сєвєродонецьк в дохід держави судовий збір в розмірі 381,45грн. Допушено негайне виконання рішення в частині стягнення з КП Міжнародний аеропорт Сєвєродонецьк на користь ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі в межах суми платежу за один місяць.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідачем КП Міжнародний аеропорт Сєвєродонецьк подано апеляційну скаргу, в якій апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2016року по 16.02.2017року з тих підстав, що вина відповідача у затримці розрахунку відсутня, підприємство знаходиться у стадії ліквідації, на теперішній час ліквідаційна комісія вживає усі необхідні заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості та погашення кредиторської заборгованості КП Міжнародний аеропорт Сєвєродонецьк , на рахунках підприємства відсутні грошові кошти для погашення заборгованості з заробітної плати, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 25.10.2016року по 16.02.2017року у сумі 28057,60грн., відмовити.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга КП Міжнародний аеропорт Сєвєродонецьк задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 16.09.2015 року був прийнятий на роботу до КП Міжнародний аеропорт Сєвєродонецьк на посаду головного механіка на підставі наказу № 4-к 16.09.2015 року, а 24.10.2016 року позивач ОСОБА_2 був звільнений з цієї посади на підставі наказу № 33-к від 24.10.2016 року у зв'язку із ліквідацією підприємства (п. 1 ст.40 КЗпП України).

Згідно із копією довідки, наданої 23.01.2017 року КП Міжнародний аеропорт Сєвєродонецьк , заборгованість перед ОСОБА_2 з виплати заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги станом на 23 січня 2017 року складає 10088,37 грн.

Також судом першої інстанції, на підставі наданих сторонами доказів встановлено, що позивачу дійсно було нараховано, але не виплачено заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу в розмірі 10088,37 грн.

Зазначені обставини повністю відповідають матеріалам справи та сторонами не заперечувались.

На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що така невиплата сталася з вини підприємства, адже відповідачем не було доведено наявності об'єктивних причин невиплати заробітної плати, усунути які підприємство не мало змоги, при цьому, відсутність коштів для виплати заробітної плати та проведення відповідних розрахунків не виключає відповідальності роботодавця за невиплату заробітної плати та відповідних розрахунків, що узгоджується із положенням п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999року № 13, а тому зазначену заборгованість слід стягнути з відповідача на користь позивача в порядку задоволення позовних вимог.

Проаналізував наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані сторонами, в їх сукупності, всі докази, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України та правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В порядку ст.ст. 10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно із ст. 117 КзпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодесу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем, суд першої інстанції, у повній відповідності до положень ст..116 КЗпП України, врахував, що позивач ОСОБА_2 був звільнений 24.10.2016 року, у зв'язку із чим розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення позивача, тобто з 25.10.2016року по день фактичного розрахунку із позивачем, з урахуванням вимог позовної заяви, по 16.02.2017року- день проголошення рішення.

Також суд першої інстанції, з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою КМУ від 08.02.1995року, абзацом третім пункту 2 якого встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, положень п.п.5,8 розділу IV Порядку, а також правових позицій Верховного Суду України з питання щодо розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, прийшов до вірного висновку про те, що середньоденна заробітна плата позивача складає 350,72 грн. (заробітна плата за фактично відпрацьовані протягом двох місяців, що передують події звільнення, робочі дні в загальному розмірі 8066,55 грн. ділиться на число відпрацьованих робочих днів за два вищевказаних місяці в кількості 23 дні); середньомісячне число робочих днів позивача складає 21 робочий день (сумарне число робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, тобто за вересень та жовтень 2016 року, в кількості 42 дні (22 робочих дні у вересні + 20 робочих днів у жовтні поділених на 2); затримка розрахунку відповідача перед позивачем за період з 25.102016 року по 16.02.2017року, станом на час винесення судом рішення, складає 3 повних місяця (листопад, грудень 2016 року та січень 2017 року); загальне середньомісячне число робочих днів за період невиплати тривалістю 2 повних місяців складає 63 робочих дні (3 місяці х 21 робочих дні), до яких має бути додано 5 робочих днів у період з 25.10.2016 року по 31.10.2016 року включно та 12 робочих днів у період з 01.02.2017 року по 16.02.2017 року., що складає 80 робочих днів; середній заробіток за весь час затримки по день винесення рішення судом складає 28057,60грн., а саме 80 робочих днів затримки помножених на 350,72грн.( середньоденна заробітна плата позивача).

Проведений судом першої інстанції розрахунок середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільнені ОСОБА_2 є вірним, повністю відповідає розрахунку, наданому позивачем та не заперечується відповідачем в частині його правильності при наявності заперечень відповідача щодо стягнення цього середнього заробітку з підприємства.

Сам факт наявності заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги ОСОБА_2 в сумі 10088,37грн., відповідачем у суді першої інстанції не заперечувався та не заперечувався апелянтом у суді апеляційної інстанції та встановлений у повній відповідності до наданих сторонами доказам, що містяться у матеріалах справи.

За доводами апеляційної скарги апелянт вважає, що суд першої інстанції не з'ясував обставини справи щодо відсутності вини відповідача у затримці розрахунку при звільненні, відсутності грошових коштів на рахунках відповідача, що потягло за собою помилковий висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_2

Колегія суддів не приймає зазначений довід з підстав невідповідності вимогам КЗпП України.

Як було зазначено вище, передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст..116 КЗпП України, та визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні і факт проведення з ним остаточного розрахунку, при цьому, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Також, виконання вказаного обов'язку не пов'язано з припиненням юридичної особи та створенням ліквідаційної комісії, а.с.18, та вжиттям на теперішній час ліквідаційною комісією усіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості та погашення кредиторської заборгованості КП Міжнародний аеропорт Сєвєродонецьк , відсутність грошових коштів на рахунках підприємства.

Як встановлено колегією суддів процедура ліквідації КП Міжнародний аеропорт Сєвєродонецьк не закінчена, державна реєстрація припинення юридичної особи - КП Міжнародний аеропорт Сєвєродонецьк не проведена, відсутність результативності заходів ліквідаційної комісії щодо поповнення грошових коштів на рахунках підприємства за рахунок стягнення кредиторської заборгованості, на що посилається апелянт, не виключає відповідальності відповідача у порушенні положень ст..116 КЗпП України та наслідків, передбачених ст..117 КЗпП України.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права, незаконність та необґрунтованість рішення в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є необґрунтованими та такими що не спростовують висновки суду першої інстанції щодо обгрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 у зазначеній частині. Щодо порушень судом першої інстанції норм процесуального права, на які посилається апелянт, то, відповідно до ч.3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегією суддів порушень норм процесуального права судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи, за доводами апеляційної скарги, не встановлено. Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Рішення суду, переглянуте судовою колегією в межах доводів апеляційної скарги, відповідає вимогам закону, порушень норм матеріального і процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи при розгляді справи та прийнятті рішення не встановлено, тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.209, 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Міжнародний аеропорт Сєвєродонецьк відхилити.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16 лютого 2017року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Комунального підприємства Міжнародний аеропорт Сєвєродонецьк про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки заробітної плати залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: