Постанова

від 28.03.2017 по справі 910/15937/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року Справа № 910/15937/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Малетича М.М.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 лютого 2017 року

у справі № 910/15937/16

господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014"

про визнання нікчемного правочину недійсним

за участю представників

позивача - Шлапак І.С.

відповідача- не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" про визнання недійсним нікчемного Договору про внесення змін №1 від 27 червня 2014 року та нікчемного Договору про внесення змін від 29 квітня 2015 року до Депозитного договору №DU1236/2014-1 в частині незастосування заниженої відсоткової ставки під час дострокового розірвання договору з ініціативи вкладника.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Договір про внесення змін №1 від 27 червня 2014 року та Договір про внесення змін від 29 квітня 2015 року до Депозитного договору №DU1236/2014-1 є нікчемними з підстав, визначених статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих відсотків за зниженою відсотковою ставкою, внаслідок чого позивач відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 341698,63 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21 листопада 2016 року (суддя Літвінова М.Є.) залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09 лютого 2017 року (судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І., Отрюх Б.В.) у справі №910/15937/16 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, з якими закон пов'язує недійсність оспорюваного правочину, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.

Не погодившись з зазначеним рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 лютого 2017 року та рішення господарського суду міста Києва від 21 листопада 2016 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 червня 2014 року між позивачем (Банк) та відповідачем (Вкладник) було укладено Договір про депозитний вклад "Стандартний" №DU1236/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації відсотків), відповідно до пункту 2.1. якого Вкладник передає, а Банк приймає на депозитний рахунок №26156099516002 в ПАТ "Банк національний кредит", Код Банку 320702, грошові кошти в сумі 2000000,00 гривень на умовах цього Договору.

Згідно пункту 2.2. Договору Депозит розміщується на строк з 26 червня 2014 року по 27 червня 2015 року включно.

Пунктом 2.3. Договору сторони погодили, що Банк сплачує Вкладнику відсоткову ставку за користування депозитом у розмірі 22% річних.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що період нарахування відсотків починається з наступного дня після надходження від Вкладника грошових коштів і закінчується в той день, який передує поверненню грошових коштів Вкладнику або списанню з депозитного рахунку Вкладника.

Відповідно до пункту 3.7. Договору Вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це Банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми Депозиту та нарахованих відсотків, шляхом подання заяви про дострокове розірвання дії Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих відсотків Вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих відсотків протягом 10 днів з дня подання Вкладником заяви про дострокове розірвання дії Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок Вкладнику №26005099516001, відкритий у ПАТ "Банк національний кредит", Код банку 320702. У випадку розірвання цього Договору з ініціативи Вкладника, відсотки нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Згідно пункту 3.8. Договору якщо сума раніше сплачених Вкладнику відсотків перевищує суму Відсотків, що належить до виплати з перерахування, то різниця між ними утримується Банком в момент дострокового повернення вкладу з суми вкладу або вноситься Вкладником на рахунок Банку.

Судами встановлено, що 27 червня 2014 року між сторонами було укладено Договір про внесення змін №1 до Договору про депозитний вклад "Стандартний" №DU1236/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті від 26 червня 2014 року, яким пункт 3.7. Договору викладено в новій редакції, а саме: " 3.7. Вкладник має право після припинення дії Договору застави майнових прав №04-1277/1-11 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27 червня 2014 року, звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми Депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це Банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих відсотків, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми Депозиту та нарахованих відсотків Вкладнику. Після припинення дії Договору застави майнових прав № 04-1277/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27 червня 2014 року, банк повертає суму депозиту та нарахованих відсотків протягом 10 днів з дня подання Вкладником заяви про дострокове розірвання Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок Вкладника №26005099516001/980, відкритий у ПАТ "Банк національний кредит", МФО 320702.".

29 квітня 2015 року сторонами укладено Договір про внесення змін до Договору банківського вкладу "Стандартний" №DU1236/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26 червня 2014 року, яким пункт 3.7. Договору викладено в новій редакції, а саме: "3.7. Вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми Депозиту та нарахованих відсотків, шляхом подання заяви про дострокове розірвання дії Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих відсотків Вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих відсотків протягом 10 днів з дня подання Вкладником заяви про дострокове розірвання дії Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок Вкладнику №26005099516001, відкритий у ПАТ "Банк національний кредит", Код Банку 320702. У випадку розірвання цього Договору з ініціативи Вкладника, відсотки нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22,00% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.".

20 квітня 2015 року відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору, в зв'язку з чим 28 серпня 2015 року Банком були перераховані Вкладнику грошові кошти в сумі 2367671,23 грн., з яких 2000000,00 грн. депозиту та 367671,23 грн. нарахованих відсотків. Зазначена обставина встановлена рішенням господарського суду міста Києва від 13 квітня 2016 року у справі №910/2417/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 15 листопада 2016 року у справі №910/2417/16.

На підставі постанови Правління Національного банку України №358 від 05 червня 2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №114 від 05 червня 2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Банк національний кредит", згідно з яким 08 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Банк "Національний Кредит".

Постановою Правління Національного банку України №563 від 28 серпня 2015 року розпочата процедура ліквідації ПАТ "Банк національний кредит".

Згідно рішення №159 від 28 серпня 2015 року виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та на виконання постанови Правління Національного банку України №563 від 28 серпня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Національний Кредит" та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1554 від 18 серпня 2016 року строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" та повноваження ліквідатора Паламарчука В.В. продовжено на 2 роки до 31 серпня 2018 року включно.

Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків регулюється Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який набув чинності 22 вересня 2012 року.

Так, статтею 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначені повноваження уповноваженої особи Фонду.

Частиною 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Так, уповноваженою особою Фонду було здійснено перевірку Договору про внесення змін до Договору банківського вкладу № DU1236/2014-1 від 26 червня 2014 року та зроблено висновок, що він є нікчемним з підстав, визначених пунктом 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", про що відповідачу було направлено повідомлення № 04-08/9911 від 22 грудня 2015 року (том 1, а.с. 19-20).

Позивач зазначає, що оспорювані правочини про внесення змін до Договору банківського вкладу є нікчемними на підставі пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих відсотків за зниженою відсотковою ставкою, внаслідок чого Банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів в сумі 341698,63 грн., яка розрахована як різниця між відсотками за ставкою 22% річних, що за розрахунком позивача становить 367671,23 грн., та заниженою ставкою 2% річних, що становить 25972,60 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Загальні підстави визнання угод недійсними та настання відповідних правових наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини 2-3 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як зазначено у пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктом 2.5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 Цивільного кодексу України, частина друга статті 207 Господарського кодексу України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 Цивільного кодексу України, частина перша статті 207 Господарського кодексу України). За змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Як роз'яснено у другому та четвертому абзацах пункту 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд, за наявності спору сторін щодо дійсності нікчемного правочину, не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Отже, посилання позивача на нікчемність правочину за ознаками пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не є безспірним, враховуючи те, що інша сторона заперечує дану обставину, у зв'язку з чим необхідно надати правову оцінку нікчемному договору з урахуванням усіх обставин у спірних правовідносинах, тобто спірний правочин є оспорюваним.

Так, пунктом 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на який посилається позивач, передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором банківського вкладу.

Згідно з частинами 1, 3 статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до частини 1, 2 статті 1060 Цивільного кодексу України (в редакції чинній станом на дату розірвання депозитного договору), договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Частинами 1 та 2 статті 1061 Цивільного кодексу України передбачено, що банк виплачує вкладникові відсотки на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Банк має право змінити розмір відсотків, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 3 статті 1060 Цивільного кодексу України (в редакції чинній станом на дату розірвання депозитного договору) якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, відсотки за цим вкладом виплачуються у розмірі відсотків за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий відсоток.

Як вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, в пункті 3.7. Депозитного договору передбачені умови повернення депозиту та сплати відсотків у разі дострокового розірвання договору.

Абзацом 3 пункту 3.7. Договору передбачено, що у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, відсотки нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0 відсотки річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Однак, як вже зазначалося вище, 27 червня 2014 року між Банком та ТОВ "ВГФ 2014" було укладено договір про внесення змін №1 до депозитного договору, яким, зокрема, було змінено пункт 3.7. депозитного договору з викладенням зазначеного пункту повністю в іншій редакції.

Відповідно до пункту 3.7. Депозитного договору, в редакції Договору про внесення змін №1 від 27 червня 2014 року, Вкладник має право після припинення дії договору застави майнових прав №04-1277/1-1 від 27 червня 2014 року (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27 червня 2014 року, звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це Банк за 10 (десять) робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих відсотків, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих відсотків Вкладнику.

Після припинення дії Договору застави майнових прав №04-1277/1-1 від 27 червня 2014 року Банк повертає суму депозиту та нарахованих відсотків протягом 10 (десяти) днів з дня подання Вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок Вкладника.

При цьому, в Договорі про внесення змін №1 від 27 червня 2014 року не міститься застережень про залишення в силі третього абзацу пункту 3.7. Депозитного договору в попередній редакції.

Проаналізувавши положення депозитного договору та договору про внесення змін №1 і встановивши наведені обставини, суд дійшов висновку, що уклавши договір про внесення змін №1 від 27 червня 2014 року до депозитного договору та виклавши пункт 3.7. Депозитного договору в іншій редакції, сторони виключили з пункту 3.7. положення третього абзацу, які передбачали виплату відсотків за депозитом за заниженою відсотковою ставкою у разі дострокового розірвання договору.

Нормою пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України закріплено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (частини 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на викладене, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, виклавши пункт 3.7. у новій редакції, сторони дійшли згоди про виключення з депозитного договору умови щодо виплати відсотків за зменшеною ставкою у разі дострокового розірвання договору, і положення зазначеного пункту у зміненій сторонами редакції не суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки право сторін договору банківського вкладу встановлювати в договорі розмір відсотків на банківський вклад, в т.ч. і більш високий розмір відсотків, які виплачуються на вклади на вимогу, передбачено частиною 3 статті 1060 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на дату укладення договору №1 від 27 червня 2014 року про внесення змін до депозитного договору) та частинами 1, 2 статті 1061 Цивільного кодексу України.

У свою чергу, Договір про внесення змін від 29 квітня 2015 року до депозитного договору, на нікчемність якого посилається позивач, фактично не змінює умов виплати відсотків за депозитом у разі дострокового розірвання депозитного договору на вимогу вкладника, оскільки на дату підписання договору про внесення змін від 29 квітня 2015 року положення про застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін вже були виключені із умов депозитного договору на підставі договору про внесення змін № 1 від 27 червня 2014 року.

Аналогічні висновки викладені у рішенні господарського суду міста Києва від 13 квітня 2016 року у справі №910/2417/16, залишеному без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 15 листопада 2016 року, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" про зобов'язання повернути кошти в сумі 341698,63 грн.

Таким чином, виплата банком відсотків за користування депозитом з розрахунку 22% річних є належним виконанням Банком своїх зобов'язань за депозитним договором і не може вважатись відмовою банку від власних майнових вимог в розумінні статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому підстави вважати нікчемними Договір про внесення змін №1 від 27 червня 2014 року та Договір про внесення змін від 29 квітня 2015 року до Депозитного договору № DU1236/2014-1 в частині незастосування заниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника відсутні.

Судами не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність оспорюваного правочину, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 лютого 2017 року у справі № 910/15937/16 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді М. М. Малетич

С. С. Самусенко