Рішення

від 01.11.2017 по справі 910/15937/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2017Справа №910/15937/16 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В. , при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства Банк національний кредит в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю ВГФ 2014 провизнання нікчемного правочину недійсним

Представники:

від Позивача : Мірошник С.Б. (представник за Довіреністю);

від Відповідача : не з'явились;

ВСТАНОВИВ

Публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" про визнання нікчемного правочину недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 по справі №910/15937/16, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2017 та Вищого господарського суду України від 28.03.2017 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду України від 23.08.2017 постанову Вищого господарського суду України від 28.03.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2017 та рішення Господарського суду м. Києва від 21.11.2016 у справі № 910/15937/16 скасовано, а справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 15.09.2017 року призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/15937/16.

Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу № 910/15937/16 передано до розгляду судді Чинчин О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2017 справу №910/15937/16 прийнято до провадження суддею Чинчин О.В., судове засідання призначено на 02.10.2017.

02.10.2017 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 18.09.2017 року.

02.10.2017 в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 18.09.2017 не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 відкладено розгляд справи на 18.10.2017 у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду.

18.10.2017 в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Позивача:

- надати докази на підтвердження визнання нікчемності, в порядку ст.38 Закону Україна "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Договору №1 про внесення змін від 27.06.2014 року та Договору про внесення змін від 29.04.2015 року до Депозитного договору №DU1236/2014-1 від 26.06.2014 року;

- надати оригінал Звіту про перевірку договорів у ПАТ "Банк національний кредит" станом на 04.08.2015 року для огляду в судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 відкладено розгляд справи на 01.11.2017 у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

27.10.2017 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли пояснення на виконання ухвали суду від 18.10.2017.

В судовому засіданні 01.11.2017 представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою про відправлення на Ухвалі Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 у справі № 910/15937/16.

За змістом пункту 32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009 Вищого господарського суду України Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України , якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю ВГФ 2014 є 01001, м.Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛІВСЬКА, будинок 21 Б, Н/П 34.

Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/15937/16 направлялись на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю ВГФ 2014 , зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Згідно з абзацом 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, оскільки конверт з ухвалою суду від 02.10.2017 повернуто до суду за закінченням встановленого строку зберігання, Суд приходить до висновку, що Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 01.11.2017, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.06.2014 між ПАТ "Банк національний кредит" (Банк) та ТОВ "ВГФ 2014" (Вкладник) укладено договір банківського вкладу "Стандартний" №DU1236/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) (далі - депозитний договір), відповідно до умов якого вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок №26156099516002 в ПАТ "Банк національний кредит" кошти в сумі 2 000 000,00 грн. на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.3 депозитного договору банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22% річних.

Згідно з п. 3.7 депозитного договору вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання дії договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику №26005099516001 в банку. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

27.06.2014 між сторонами укладено договір про внесення змін №1 до депозитного договору, яким пункт 3.7 договору викладено в наступній редакції: "вкладник має право після припинення дії договору застави майнових прав №04-1277/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014, звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику.

Після припинення дії договору застави майнових прав №04-1277/1-1 від 27.06.2014 банк повертає суму депозиту та нарахованих відсотків протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника.

20.04.2015 відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору.

29.04.2015 сторонами укладено договір про внесення змін до договору про депозитний вклад, яким абзац третій п.3.7 договору викладено в новій редакції: "у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку".

На підставі постанови Правління НБУ від 05.06.2015 №358 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.06.2015 прийнято рішення №114, відповідно до якого в ПАТ "Банк національний кредит" з 08.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію строком з 08.06.2015 по 07.09.2015 включно та призначено уповноважену особу Фонду.

На виконання Постанови НБУ №563 від 28.08.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк національний кредит".

Відповідно до ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб уповноваженою особою Фонду було здійснено перевірку Договору про внесення змін до Договору банківського вкладу №DU1236/2014-1 від 26.06.2014 та встановлено нікчемність указаного договору з підстав, визначених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , а саме, у зв`язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, у зв'язку з чим банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату грошових коштів Відповідачу.

22.12.2015 Позивачем направлено відповідачу листа № 04-08/3371 Щодо встановлення факту нікчемності правочину , яким повідомлено про нікчемність договору про внесення змін до Договору на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та необхідність повернення банку коштів у сумі 341 698,63 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що договір про внесення змін від 27.06.2014 № 1 та договір про внесення змін від 29.04.2015 до Депозитного Договору №DU1236/2014-1 від 26.06.2017 є нікчемними з підстав, визначених ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, внаслідок чого банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату грошових коштів Відповідачу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи вказівки Верховного суду України в постанові від 23.08.2017, Суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Банк національний кредит в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича підлягають задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли із договору строкового банківського вкладу, тобто охоплюються правовим регулюванням глави 71 ЦК України.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно із ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до ч. 1 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

При цьому частина 3 і 4 вказаної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади

Пунктом 3.7 Депозитного договору сторони передбачили порядок дострокового розірвання договору за ініціативою вкладника та порядок повернення суми депозиту та нарахованих процентів.

Так, згідно з п. 3.7 Депозитного договору вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання дії договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику №26005099516001 в банку. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Надалі 27.06.2014 між сторонами було укладено договір про внесення змін № 1 до Договору, яким, зокрема, було змінено пункт 3.7 Договору та викладено його в такій редакції: Вкладник має право після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1277/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27 червня 2014 року звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1277/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27 червня 2014 року банк повертає суму депозиту та нарахованих відсотків протягом 10 днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника .

20.04.2015 Відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору.

29.04.2015 сторонами укладено договір про внесення змін до договору про депозитний вклад, яким абзац третій п.3.7 договору викладено в новій редакції: "у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку".

У постанові Верховного Суду України від 23.08.2017 у справі №910/15937/16 зазначено, що суд не дав належної правової оцінки положенням Договору та не спростував доводів позивача про нікчемність положень договорів про внесення змін до нього щодо незастосування зниженої процентної ставки у разі дострокового розірвання депозитного договору за ініціативою вкладника, які було укладено протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у контексті відповідності їх умов вимогам Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Суд, дослідивши умови Договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014 до Депозитного договору, доходить висновку, що Сторони у п.3.7 Договору змінили порядок дострокового розірвання договору і повернення суми депозиту у такому випадку. При цьому, в Договорі про внесення змін №1 від 27.06.2014 не міститься застережень про залишення в силі третього абзацу пункту 3.7 Депозитного договору в попередній редакції.

Проаналізувавши положення Депозитного договору та Договору про внесення змін №1 і встановивши наведені обставини, Суд дійшов висновку, що, уклавши договір про внесення змін №1 від 27.06.2014 до Депозитного договору та виклавши пункт 3.7 Депозитного договору в іншій редакції, сторони виключили з пункту 3.7 положення третього абзацу, які передбачали виплату відсотків за депозитом за заниженою відсотковою ставкою у разі дострокового розірвання договору.

В подальшому, у зв'язку з укладенням між Сторонами Договору про внесення змін від 29.04.2015 до Депозитного Договору, сторонами було досягнуто згоду, що у разі розірвання Договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 22 %.

На підставі постанови Правління НБУ від 05.06.2015 №358 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.06.2015 прийнято рішення №114, відповідно до якого в ПАТ "Банк національний кредит" з 08.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію строком з 08.06.2015 по 07.09.2015 включно та призначено уповноважену особу Фонду.

Згідно з постановою Правління Національного Банку України №563 від 28.08.2015 було вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ "Банк національний кредит" з 31.08.2015.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №159 від 28.08.2015 та на виконання постанови НБУ №563 від 28.08.2015 припинено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк національний кредит" з 31.08.2015, розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк національний кредит" Паламарчука В.В. На підставі цього рішення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб видано наказ від 28.08.2015 №276 про призначення Паламарчука В.В. уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" та делегувати йому відповідні повноваження ліквідатора на один рік по 30.08.2016.

Оголошення про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" було опубліковано в газеті Голос України № 162 (6166) від 03.09.2015.

Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідація банків врегульована Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , який є спеціальним законом.

Зокрема, приписами статті 1 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Закон) встановлено, що його метою є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до ст. 2 Закону ліквідація банку це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства; тимчасова адміністрація це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банку, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед кредиторами, норми Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є спеціальними і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Частинами 1, 2, ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

У п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону визначено, що Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Як зазначає позивач, проведеною на підставі ст. 38 Закону перевіркою було виявлено нікчемність Договорів про внесення змін від 27.06.2014 та 29.04.2015 до Договору банківського вкладу № №DU1236/2014-1 від 26.06.2014. На підставі ч. 4 ст. 38 Закону Фондом було надіслано на адресу Відповідача повідомлення №04-08/3371 від 22.12.2015 та № 04/08/2016 від 07.09.2017 щодо встановлення факту нікчемності правочину з вимогою повернути грошові кошти у розмірі 341 698,63 грн, отримані за правочинами, що є нікчемними з підстав, визначених п. 1. ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

При цьому, Суд зазначає, що інформування Фондом сторони договору про нікчемність правочину не впливає на сам факт його нікчемності, встановлений уповноваженою особою Фонду під час здійснення ним перевірки правочинів в порядку вимог Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Частиною 3 ст. 38 Закону визначено підстави нікчемності правочинів неплатоспроможного банку, зокрема, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону).

Проаналізувавши положення депозитного договору та змін до нього, суд вказує, що умовами Депозитного договору у первісному вигляді було передбачено нарахування та сплату процентів розмірі 2,0% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку у випадку дострокового розірвання договору з ініціативи вкладника.

Дослідивши зміст Договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014 та Договору про внесення змін від 29.04.2015 до Депозитного договору, зокрема, в частині зміни пункту 3.7 основного договору, суд доходить висновку, що укладенням указаних договорів сторонами було погоджено нарахування та сплату процентів у випадку дострокового розірвання договору за ініціативою вкладника за завищеною процентною ставкою (22%) порівняно з умовами Депозитного договору у первісному вигляді (2%).

Отже, укладенням Договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014 та Договору про внесення змін від 29.04.2015 до Депозитного договору, позивач фактично відмовився від права утримати із сум депозиту, які повернув вкладнику, різниці між сумою раніше сплачених вкладнику процентів та сумою процентів, перерахованих за зниженою процентною ставкою, що становить 341 698,63 грн.

При цьому, суд звертає увагу, що додаткові угоди про внесення змін до договору від 27.06.2014 та від 29.04.2015 були укладені протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "Банк національний кредит", яка згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №114 Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ Банк національний кредит від 05.06.2015 була запроваджена у банку з 08.06.2015.

З наведеного вбачається, що, розуміючи негативне фінансове становище банку, сторони Депозитного договору з метою уникнення негативних наслідків для вкладника у вигляді втрати нарахованих відсотків уклали договори про внесення змін від 27.06.2014 та 29.04.2015, внаслідок чого банк відмовився від власних майнових вимог щодо права утримати із суми депозиту різниці між сумою раніше сплачених вкладнику процентів та сумою процентів, перерахованих за зниженою процентною ставкою.

Зазначене свідчить, що Договір про внесення змін № 1 від 27.06.2014 та Договір про внесення змін від 29.04.2015 підпадають під положення п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону та є нікчемними.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. п. 4, 5 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними , судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За таких підстав, Суд, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Публічного акціонерного товариства Банк національний кредит в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича про визнання недійсними нікчемного Договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 та нікчемного Договору про внесення змін від 29.04.2015 до Договору про депозитний вклад "Стандартний" № DU1236/2014-1 від 26.06.2014 в частині незастосування заниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника та задоволення їх у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

Крім того, відповідно до п.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

У зв'язку з поданням Публічним акціонерним товариством "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб апеляційної та касаційної скарг, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, останнім було сплачено відповідно до вимог Закону України Про судовий збір судовий збір у загальному розмірі 4 960,80 грн., який покладається на Відповідача, оскільки при новому розгляді позовні вимоги задоволено повністю.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Публічного акціонерного товариства Банк національний кредит в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним нікчемний Договір про внесення змін №1 від 27.06.2014 та Договір про внесення змін від 29.04.2015 до Договору про депозитний вклад "Стандартний" № DU1236/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" та Публічним акціонерним товариством "Банк Національний кредит", в частині незастосування заниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 21-Б, н/п 34; ідентифікаційний код 39253137) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 52/58; ідентифікаційний код 20057663) судовий збір у розмірі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. та судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, у розмірі 4 960 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят) грн. 80 коп.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 03 листопада 2017 року

Суддя О.В. Чинчин