Постанова

від 27.03.2017 по справі 922/4716/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2017 р. Справа № 922/4716/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 13.12.2016 року); ОСОБА_2 (довіреність б/н від 13.12.2017 року);

першого відповідача - не з'явився;

другого відповідача - ОСОБА_3 (довіреність б/н від 27.10.2016 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача (вх.№485Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2017 року у справі №922/4716/16,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадроліт", с. Комунар, харківська область,

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Артмакс 2010", м. Харків

2. Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця", м. Одеса,

про стягнення 854338,98 грн. ,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Квадроліт", с. Комунар (позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артмакс 2010", м. Харків (перший відповідач) та Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (другий відповідач) в якій просить суд стягнути солідарно з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТМАКС 2010" заборгованість у розмірі 854338,98 грн., яка складається з: 783600,00 грн. - основний борг, пеня - 28389,45 грн., 3% річних - 5909,11 грн., інфляційні витрати - 36440,53 грн. Також позивачем заявлено до стягнення судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.01.2017 року у справі №922/4716/16 (суддя О.В. Погорелова) позовні вимоги до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Квадроліт" 783600,00 грн., 28389,45 грн. пені, 5909,11 грн. - 3% річних, 36440,53 грн. інфляційних втрат та 12816,00 грн. судового збору. В задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТМАКС 2010" відмовлено повністю.

Другий відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2017 року у справі №922/4716/16 та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю. Судові витрати просить покласти на позивача.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2017 року у справі №922/4716/16 прийнято апеляційну скаргу другого відповідача до провадження та призначено до розгляду на 15.03.2017 року.

Ухвалою суду від.01.03.2017 року виправлено технічну описку в резолютивній частині ухвали суду від 13.02.2017 року, вірно зазначивши в пункті 4 резолютивної частини ухвали: розгляд скарги призначити на "27" березня 2017 року о 10:30 год.

13.03.2017 року представником другого позивача було подано клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи (вх.№2699), в якому він просить призначити у справі судову експертизи, на вирішення експерта просить поставити наступні питання:

1. Чи відповідає якість різців чашкових для обточки колісних пар (пластин твердосплавних) RNUX 1212 МОТN сплав КС 25, поставлених Товариством з обмеженою відповідальністю Квадроліт Публічному акціонерному товариству Українська залізниця на підставі договору від 29.07.2016 №ОД/НХ-16-561НЮ вимогам ТУ У 25.7-36624268-001:2015, креслення КВ.713441.00. Якщо ні, то яким параметрам (характеристикам) ТУ У 25.7-36624268-001:2015, креслення КВ.713441.00 не відповідає, які дефекти має? Чи є невідповідність зазначеним параметрам (характеристикам), наявні дефекти істотними? Чи можлива експлуатація різців чашкових для обточки колісних пар (пластин RNUX 1212 МОТN сплав КС 25 за наявності виявлених невідповідностей, дефектів.

2. Чи відповідає якість різців чашкових для обточки колісних пар (пластин твердосплавних) RPUX 3010 МОТN сплав КС 25, поставлених Товариством з обмеженою відповідальністю Квадроліт Публічному акціонерному товариству Українська залізниця на підставі договору від 29.07.2016 № ОД/НХ-16-561НЮ вимогам ТУ У 25.7-36624268-001:2015, креслення КВ.712141.00. Якщо ні, то яким параметрам (характеристикам) ТУ У 25.7-36624268-001:2015, креслення КВ.712141.00 не відповідає, які дефекти має? Чи є невідповідність зазначеним параметрам (характеристикам), наявні дефекти істотними? Чи можлива експлуатація різців чашкових для обточки колісних пар (пластин твердосплавних RPUX 3010 МОТN сплав КС 25 за наявності виявлених невідповідностей, дефектів.

Проведення судової експертизи просить доручити Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз (65026, м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 21). Витрати на проведення судової експертизи просить покласти на ПАТ Укрзалізниця в особі філії Одеська залізниця .

Представником позивача було надано суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№2757 від 14.03.2017 року), в якому просить відхилити апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" ПАТ "Українська залізниця", а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Також було надано заперечення на клопотання другого відповідача про призначення судової товарознавчої експертизи (вх.№3344 від 27.03.2017 року).

24.03.2017 року від першого відповідача надійшли заперечення на апеляційну скаргу другого відповідача (вх.№3263), в яких він вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу другого відповідача без задоволення.

Перший відповідач, будучи належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізував своє право на участь у судовому процесі та не забезпечив явку представника в судове засідання.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представника першого відповідача не була визнана обов'язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначеного представника за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши клопотання другого відповідача про призначення судової експертизи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом.

При цьому, необхідність призначення судової експертизи пов'язана саме з наявністю при розгляді господарського спору певних питань щодо обставин, які не можуть бути встановлені судом самостійно, оскільки потребують спеціальних знань експерта та можуть бути вирішені шляхом призначення судової експертизи. Зі змісту ст. 41 ГПК України випливає, що саме суд визначає при розгляді справи наявність таких питань та, відповідно, вирішує питання необхідності призначення певного виду судової експертизи у справі. Також, слід зазначити, що згідно положень чинного законодавства та вказаної статті зокрема, суд має право, на його розсуд, призначити експертизу у разі такої необхідності, проте, не обов'язок.

Як роз'яснено у п. 2 Постанови Пленуму ВГС України від 23.03.2012 №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» , судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

З огляду на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про необґрунтованість клопотання другого відповідача про призначення судової товарознавчої експертизи та відсутність дійсної потреби у спеціальних знаннях при дослідженні поставлених питань, оскільки дані питання стосуються якості поставленого товару за договором, його параметрам (характеристикам), проте предметом спору по даній справі є стягнення коштів за неоплачений товар, а тому колегія суддів відхиляє клопотання другого відповідача про призначення судової експертизи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та другого відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.07.2016 року між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» , в особі начальника служби матеріально-технічного забезпечення філії «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_4 та першого заступника начальника служби матеріально-технічного забезпечення філії «Одеська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_5 (Замовник) та Товариством обмеженою відповідальністю «Квадроліт» (Постачальник), було укладено договір поставки № 29 (Договір).

Згідно пункту 1.1., 1.2 Договору Постачальник зобов'язався передати у власність Замовника, а Замовник зобов'язався прийняти та оплатити товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (Додаток № 1), що додається до договору про закупівлю і є його невід'ємною частиною. Згідно Специфікації № 1 до Договору предметом поставки є наступний товар: різець чашковий для обточки колісних пар (пластини твердосплавні) RNUX 1212 MOTN сплав КС 25; різець чашковий для обточки колісних пар (пластини твердосплавні) RNUX 3010 MOTN сплав КС 25.

Сума Договору, згідно п. 6.4., складає 783600,00 гривень.

Товар має бути поставлений на підставі письмових заявок Замовника впродовж 15 робочих днів з моменту отримання будь-яким способом у кількості, визначеній у заявці (пункт 5.1. Договору).

Сторонами було передбачено, що розрахунки за поставлений товар здійснюються протягом 30 банківських днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками акту прийому-передачі товару і видаткової накладної (п.7.2 Договору).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов Договору та замовлення (рахунок-фактура № СФ-0000007 від 08.08.2016) Постачальник поставив Замовнику товар на загальну суму 783600,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000007 від 08.08.2016 року та Актом приймання - передачі №7 від 08.08.2016 року (а.с.18-19).

Відтак строк розрахунку за поставлений Товар настав 07 вересня 2016 року.

Однак Замовник, прийнявши Товар, не сплатив його вартість у строки встановлені пунктом 7.2. Договору, в силу якого розрахунки за поставлений товар здійснюються протягом 30 банківських днів з дня його отримання.

Крім того, 29.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Квадроліт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТМАКС 2010» було укладено договір поруки.

Відповідно до предмету договору поруки, Поручитель, ТОВ «АРТМАКС 2010» , зобов'язується перед ТОВ «Квадроліт» , як Кредитором, відповідати за виконання Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (Боржник) зобов'язань, що випливають з договору поставки від 29.07.2016, укладеного між Кредитором і Боржником.

Згідно п. 2.2. договору поруки Кредитор має право протягом 2 (двох) місяців з моменту настання строку виконання Боржником основного зобов'язання за п. 7.2. договору від 29.07.2016 вимагати від Поручителя сплати суми загальної заборгованості, що залишилась за переданий Товар.

У п. 4.1. Договору поруки зазначено, що договір набуває чинності з часу його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до 31.01.2017.

При цьому, пунктами 4.2 - 4.3. договору поруки передбачено, що порука припиняється з часу повного виконання Боржником чи Поручителем зобов'язань Боржника перед Кредитором за договором поставки від 29.07.2016, укладеним між Кредитором і Боржником; якщо Кредитор протягом двох місяців з дня настання строку зобов'язання за п.7.2. договору поставки від 29.07.2016, укладеного між Кредитором і Боржником не пред'явив позову Поручителю.

Задовольняючи позовні вимоги до другого відповідача, суд першої інстанції визнав їх законними та обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, враховуючи викладене, другий відповідач визначається судом таким, що прострочив виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару за договором поставки №29 від 29.07.2016 у розмірі 783600,00 грн. Другим відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її оплати суду не надано.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями, відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 11.2. Договору поставки передбачено, що у разі порушення строків оплати Замовник сплачує Постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожний день прострочки, включаючи день оплати.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Однак Замовник, прийнявши Товар, не сплатив його вартість у строки встановлені пунктом 7.2. Договору, в силу якого розрахунки за поставлений товар здійснюються протягом 30 банківських днів з дня його отримання.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім вказаної суми пені, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення 28389,45 грн. пені є такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, місцевий суд помилково вказав, що строк розрахунку за поставлений Товар настав 20 вересня 2016 року.

Судовою колегією встановлено, що тридцятиденний строк, встановлений пунктом 7.2 Договору, та який відліковується з 8 серпня 2016 року коли були підписані акт прийому-передачі товару та видаткова накладна (т.1 а.с. 18-19), настав 07 вересня 2016 року.

Втім, позивач в позовній заяві просить стягнути пеню, інфляційні втрати та 3% річних, надавши розрахунки з 20 09.2016 року.

Відповідно до пункту 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Враховуючи факт доведення прострочення боржником зобов'язання та умови договору, прострочення зобов'язання другого відповідача по сплаті коштів має місце з 08.09.2016 року, а не з 20.09.2016 року, як вказує позивач у своєму розрахунку.

З огляду на викладене, колегією суддів зроблено власний розрахунок пені з урахуванням приписів вищевказаної постанови пленуму, відповідно до якого пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період з 08.09.2017 року по 20.12.2016 року становить 32417,42 грн.

Проте, з розрахунку позивача вбачається, що він просить стягнути пеню в сумі 28389,45 грн. за період з 20.09.2016 року по 20.12.2016 року.

Оскільки сума пені, заявлена позивачем до стягнення, є меншою, ніж сума, яка розрахована судом, та оскільки суд не наділений правом виходити за межі заявлених позовних вимог, стягненню підлягає пеня в сумі 28389,45 грн.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Судом першої інстанції було перевірено розрахунок позивача, період нарахування останнім вказаної суми 3% річних та інфляційних втрат, та зазначено, що відповідний розрахунок є вірним, він відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення 5909,11 грн. 3% річних та 26440,53 грн. інфляційних є такими, що підлягають задоволенню.

Разом с тим, позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути основну заборгованість, 3% річних, пеню та інфляційні втрати солідарно з відповідачів, обґрунтовуючи свої позовні вимоги неналежним виконанням другим відповідачем своїх зобов'язань по договору поставки №29 від 29.07.2016 та першим відповідачем договору поруки від 29.07.2016.

Відповідно ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Таким чином, Цивільний кодекс України у статті 553 визначає поруку як договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов'язання - своєчасного повернення кредиту за кредитним договором.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямований на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника і кредитором боржника.

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їх права і обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509, п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Як встановлено ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно п. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Детальний аналіз норм чинного законодавства України дозволяє зробити висновок, що порука це строкове зобов'язання і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України).

Сторонами у договорі поруки було передбачено, що порука припиняється якщо Кредитор протягом двох місяців з дня настання строку зобов'язання за п. 7.2. договору поставки від 29.07.2016, укладеного між Кредитором і Боржником, не пред'явив позову Поручителю.

Як вбачається з матеріалів справи поставка товару за Договором відбулась 08.08.2016, а строк виконання основного зобов'язання настав 07.09.2016, оскільки Договором поставки, передбачені розрахунки за поставлений товар протягом 30 банківських днів з дня його отримання.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що двомісячний строк звернення до Поручителя з вимогою сплати заборгованості, закінчився 07.11.2016, а позивач звернувся до суду з позовною заявою 27.12.2016, що дає підстави вважати договір поруки припиненим, а тому суд не вбачає правових підстав для солідарного стягнення грошових коштів.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскільки місцевим судом було помилково вказано, що строк розрахунку за поставлений товар настав 20.09.2017 року, відтак судом першої інстанції помилково було встановлено, що двомісячний строк звернення до Поручителя з вимогою сплати заборгованості, закінчився 20.11.2016 року, а не 07.11.2016 року. Проте, дана обставина не вплинула на правомірність висновків суду щодо відмови в позові щодо першого відповідача.

Доводи другого відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та поясненнями позивача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні.

У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2017 року у справі №922/4716/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга другого відповідача - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 33-34, 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу другого відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 30.01.2017 року у справі №922/4716/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складено 30.03.2017 року.

Головуючий суддя Тихий П.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Россолов В.В.