Рішення

від 22.03.2017 по справі 908/85/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/3/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2017 справа № 908/85/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ТД Стандарт” (69096, місто Запоріжжя, вул. Ладозька, б. 36, кв. 115)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Техноелектро” (69034, місто Запоріжжя, вул. Літературна, 30-А)

про стягнення 24473,57 грн. основного боргу за договором № 01/036 від 04.01.2016 р., 3965,25 грн. пені, 12236,78 грн. штрафу, 790,37 грн. 3% річних, 3162,81 грн. інфляційних втрат

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

До господарського суду Запорізької області 10.01.2017 р. звернулось товариство з обмеженою відповідальністю “ТД Стандарт” з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Техноелектро” про стягнення 24473,57 грн. основного боргу за договором № 01/036 від 04.01.2016 р., 3416,91 грн. пені, 12236,78 грн. штрафу, 366,10 грн. 3% річних, 2536,90 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 12.01.2017 року порушено провадження у справі № 908/85/17, присвоєно справі номер провадження 18/3/17, судове засідання призначене на 15 лютого 2017 року; розгляд справи відкладався до 01.03.2017 р. Ухвалою від 01.03.2017 р. на підставі ст. 69 ГПК України строк вирішення спору продовжено на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 22.03.2017 р.

В судовому засіданні 22.03.2017 р. справу розглянуто, прийнято рішення.

Господарським судом 01.03.2017 р. отримано від позивача заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої у зв'язку з виявленням арифметичних помилок при розрахунку пені, збільшенням індексу інфляції та строку нарахування 3% річних на дату розгляду справи позивач просить стягнути: 24473,57 грн. основного боргу, 12236,78 грн. штрафу, 3965,25 грн. пені за період з 01.02.2016 р. по 01.08.2016 р., 790,37 грн. 3% річних та 3162,81 грн. інфляційних втрат за період з 01.02.2016 р. по 28.02.2017 р., разом 44628,78 грн. Заява позивача про збільшення позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України судом прийнята до розгляду.

Предметом розгляду є позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення їх розміру.

Позов обґрунтовано з посиланням на ст.ст. 193, 230 ГК України, ст.ст. 509, 625, 692 ЦК України та мотивовано порушенням відповідачем умов договору поставки товару № 01/036 від 04.01.2016 р. щодо оплати товару, отриманого згідно з видатковими накладними № ТД-011905 від 19.01.2016 р. та № ТД-012003 від 20.01.2016 р., внаслідок чого останній має заборгованість в розмірі 24473,57 грн. За порушення строків оплати на підставі пунктів 8.2, 8.4 договору відповідачу нараховано штраф в розмірі 50% від суми заборгованості, пеня, а також на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати.

Від позивача 21.03.2017 р. надійшло клопотання про здійснення розгляду справи, призначеного на 22.03.2017 р. без участі його представника. В клопотанні зазначено про підтримання позовних вимог з урахуванням заяви про збільшення. Просить позов задовольнити.

Відповідач у судові засідання не з'явився, позовні вимоги не спростував, письмового відзиву та інших витребуваних судом документів не надав, причину неявки суду не повідомив. Ухвали суду направлялися на адресу відповідача, вказану у позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 69034, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Літературна, будинок 30А. Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення ухвала від 12.01.2017 р. про порушення провадження у справі вручена уповноваженому представнику ТОВ «Компанія «Техноелектро» 24.01.2017 р., отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи.

Суд визнав можливим клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності задовольнити, розглянути справу в порядку ст. 75 ГПК України за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Стандарт» (постачальник, позивач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Техноелектро» 04.01.2016 р. укладено договір поставки товару № 01/036 відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар – металопродукцію (металопрокат), а покупець прийняти та своєчасно оплатити товар по цінам, в кількості і асортименті визначених умовами даного договору (п. 1.1).

Ціна товару, узгоджується сторонами по кожній партії товару окремо і зазначається в специфікації або накладній, які є невід`ємною частиною даного договору (п. 4.1).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.4 кількість та асортимент партії товару визначається в специфікації або накладній на поставку кожної партії товару. Якщо в період дії цього договору між сторонами відбудеться поставка товару, але не буде підписана специфікація на нього, то накладна на такий товар, підписана представником покупця прирівнюється до специфікації, якою погоджено асортимент, ціна та кількість товару, що постачається покупцю. Підписання покупцем накладної засвідчує факт передачі товару по кількості та асортименту. Датою поставки (передачі) товару є дата, яка вказана в накладній.

Згідно з п. 3.5 усі підписані представниками сторін у період дії договору специфікації та накладні з поставки (відпуску) покупцю металопрокату є невід`ємними частинами цього договору, навіть якщо в них немає посилання на реквізити цього договору.

Договір вступає в дію з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2016 р. Строк дії цього договору вважається автоматично продовженим ще на один рік у разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про його припинення (п. п. 9.1, 9.2).

В пункті 6.1 договору встановлено, що покупець бере на себе зобов`язання сплатити вартість одержаного товару протягом 10 календарних днів з дати поставки товару. Форма оплати – безготівковий розрахунок, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів, сплачених покупцем, на поточний рахунок постачальника (п.п. 6.2, 6.3).

Факт виконання позивачем зобов'язань за договором щодо поставки товару підтверджується видатковими накладними за період з 05 по 20 січня 2016 року: № ТД-010501 на суму 376,01 грн., № ТД-010502 на суму 13365,00 грн., № ТД-010602 на суму 15039,44 грн., № ТД-011203 на суму 5148,00 грн., № ТД-011905 на суму 25781,26 грн., № ТД-012003 на суму 19092,49 грн. (арк. справи 44, 46, 48, 50, 51, 53), відповідно до яких постачальник ТОВ «ТД Стандарт» поставив, а покупець ТОВ «Компанія «Техноелектро» одержав металопродукцію загальною вартістю 78802,20 грн. Одержання товару здійснено представником покупця, уповноваженим відповідними довіреностями на отримання цінностей. На оплату переданого товару позивачем виставлено рахунки фактури № ТД-010503 від 05.01.2016 р., № ТД-010505 від 05.01.2016 р., № ТД-010604 від 06.01.2016 р., №ТД-011817 від 18.01.2016 р.

Відповідач згідно з платіжними дорученнями № 864 від 05.01.2016 р., № 878 від 06.01.2016 р. та № 901 від 19.01.2016 р. здійснив часткову оплату отриманого товару на загальну суму 53827,20 грн.

Позивач 14.05.2016 р. направив відповідачу претензію з вимогою перерахувати 24473,57 грн. боргу за поставлений товар, однак останній перерахування грошових коштів на рахунок продавця не здійснив.

Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України підставами виникнення зобов`язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку), зокрема, є договори та інші правочини.

          Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

          Відповідно до ч. 1 ст.691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

          Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

          Приписами ст.629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із місту письмових пояснень (арк. справи 39-41) слідує, що відповідач не оплатив отриманий товар на загальну суму 24975,00 грн., а саме: по видатковій накладній № ТД-011905 від 19.01.2016 р. частково, на суму 5882,51 грн. та видатковій накладній № ТД-012003 від 20.01.2016 р. на суму 19092,49 грн. Разом з тим, в тексті позовної заяви зазначено, що відповідач має заборгованість в розмірі 24473,57 грн., в прохальних частинах позовної заяви і заяви про збільшення позовних вимог, позивач просить стягнути 24473,57 грн. основного боргу. Нарахування штрафу, пені, 3% річних та втрат від інфляції, згідно з розрахунком, також здійснено на вказану суму боргу.

Матеріалами справи підтверджується поставка товару на суму 78802,20 грн. та часткова оплата на суму 53827,20 грн. Отже, різниця між вартістю отриманого та оплаченого товару, згідно наданих документів, складає 24975 грн. (78802,20 – 53827,20). В претензії, яка направлялася відповідачу, вказана сума боргу в розмірі 24473,57 грн. Таким чином, судом встановлено розбіжності щодо існуючого розміру суми основного боргу, який підтверджується наданими документами (24975,00 грн.) та заявленого до стягнення (24473,57 грн.). Доказів перерахування відповідачем різниці між зазначеними сумами, яка становить 501,43 грн., суду не надано.

Враховуючи приписи ст.ст. 22, 83 ГПК України суд не виходить за межі позовних вимог та розглядає вимоги про стягнення 24473,57 грн. основного боргу, який заявлено до стягнення.

Відповідач наявність заборгованості за поставлений позивачем товар у розмірі 24473,57 грн. не спростував, доказів перерахування зазначеної суми у встановлений договором строк не надав.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами та підлягають задоволенню.

В розділі 8 договору поставки передбачена відповідальність за порушення його умов.

Згідно з п. 8.2 у разі порушення термінів оплати поставленого товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент існування заборгованості.

Відповідно до п. 8.4 при простроченні оплати за поставлений товар по термінах, визначених умовами даного договору, більш ніж на 20 днів, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді штрафу у розмірі 50 відсотків від суми заборгованості з указаним терміном.

          Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з п. 6.1 договору покупець зобов`язався сплатити вартість одержаного товару протягом 10 календарних днів з дати поставки товару.

Суд встановив, що по накладній № ТД-011905 від 19.01.2016 р. позивач повинен був розрахуватися по 29.01.2016р. включно. Оскільки 30.01.2016 р. та 31.01.2016 р. є неробочими днями (субота, неділя), прострочка виконання зобов'язання виникла з 01.02.2016 р. Термін оплати по накладній № ТД-012003 від 20.01.2016 р. – 30.01.2016 р., отже по аналогії прострочка виникла з 01.02.2016 р.

Враховуючи доведений факт порушення відповідачем зобов'язання щодо прострочення оплати за поставлений товар у встановлені договором терміни більш ніж на 20 днів, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 12236,78 грн. штрафу (50% від 24473,57 грн. боргу) є доведеними, тому задовольняються судом.

Згідно з Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем надано розрахунок пені в сумі 3965,25 грн. за період з 01.02.2016 р. по 01.08.2016 р. (182 дні).

Судом встановлено, що при здійсненні розрахунку пені позивачем не вірно визначено періоди дії розміру подвійної облікової ставки на час існування заборгованості. Так, з 01.02.2016 р. по 21.04.2016 р. розмір подвійної ставки НБУ становив 22%, з 22.04.2016 р. по 26.05.2016 р. – 19%, з 27.05.2016 р. по 23.06.2016 р. – 18%, 24.06.2016 р. по 28.07.2016 р. – 16,5%, з 29.07.2016 р. по 01.08.2016 р. – 15,5%. З урахуванням цього, при перевірці розрахунку за допомогою інформаційної системи “Законодавство” за вказаний період, встановлено, що розмір пені складає більший розмір, ніж фактично розраховано позивачем. Проте, беручи до уваги, що суд не може самостійно виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання зацікавленої сторони (п. 3 ст. 83 ГПК України), вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі, який заявлено позивачем – в сумі 3965,25 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаної норми позивач просить стягнути з відповідача 790,37 грн. 3% річних за період з 01.02.2016 р. по 28.02.2017 р. та 3162,81 грн. втрат від інфляції за період з 01.02.2016 р. по 28.02.2017 р.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за допомогою інформаційної системи “Законодавство”, суд встановив, що їх розмір складає 790,70 грн. Проте, не виходячи за межі позовних вимог, судом задовольняються вимоги у заявленому розмірі в сумі 790,37 грн.

Відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" Індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті “Урядовий кур`єр”. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В розрахунку втрат від інфляції, викладеному в поясненні позивача до позовної заяви (з урахуванням збільшення), вказано період нарахування з 01.02.2016 р. по 28.02.2017 р., тобто по лютий 2017 року включно. Заява про збільшення позовних вимог та вказаний розрахунок надано позивачем суду 01.03.2017 р., в той час як повідомлення Державної служби статистики України про розмір індексу споживчих цін на лютий 2017 року офіційно відбулось 11.03.2017р.

За таких обставин, нарахування позивачем втрат інфляції за лютий 2017 року станом на 01.03.2017 р. є необґрунтованим. Правомірним, в даному випадку, є період нарахування лютий 2016 р. – січень 2017 р. Загальний індекс інфляції за цей період складає 112,58 %, тому фактично до стягнення підлягає сума 3079,79 грн. втрат від інфляції. Враховуючи викладене, в частині стягнення суми 83,02 грн. відмовляється.

На підставі викладеного, позов в цілому задовольняється частково.

Згідно з ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог необхідно стягнути 1375,44 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 22, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

           2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Техноелектро” (69034, м. Запоріжжя, вул. Літературна, 30-А, ідентифікаційний код 36097859) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ТД Стандарт” (69096, м. Запоріжжя, вул. Ладозька, б. 36, кв. 115, ідентифікаційний код 36836146) 24473,57 грн. (двадцять чотири тисячі чотириста сімдесят три грн. 57 коп.) основного боргу, 3965,25 грн. (три тисячі дев'ятсот шістдесят п'ять грн. 25 коп.) пені, 12236,78 грн. (дванадцять тисяч двісті тридцять шість грн. 78 коп.) штрафу, 790,37 грн. (сімсот дев'яносто грн. 37 коп.) 3% річних, 3079,79 грн. (три тисячі сімдесят дев`ять грн. 79 коп.) втрат від інфляції, 1375,44 грн. (одну тисячу триста сімдесят п'ять грн. 44 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 31 березня 2017 р.

Суддя                                                                                                     В.В.Носівець