Рішення

від 03.04.2017 по справі 904/1243/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.04.2017 Справа № 904/1243/17

За позовом Фермерського господарства "БЕРЕЗЕНСЬКЕ", с. Велика Березна Полонського району Хмельницької області

до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м. Дніпро

про стягнення 172 677,92 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Бойчук Ю.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю № 22 від 20.03.2017

від відповідача: ОСОБА_2, представник за довіреністю № 8278-К-О від 29.12.2016

СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2017 року порушено провадження у справі № 904/1243/17 за позовом Фермерського господарства "БЕРЕЗЕНСЬКЕ" (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - відповідач) про стягнення 172 677,92 грн. Справу призначено до розгляду на 21.03.2017.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2017 року відкладено розгляд справи на 03.04.2017.

31.03.2017 до суду від позивача надійшло власне письмове підтвердження того, що станом на 27.03.2017 заявлені позовні вимоги відповідачем не оплачені.

03.04.2017 повноважний представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

В свою чергу, повноважний представник відповідача заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі, про що також зазначено у відзиві, який долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 03.04.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 по справі 904/233/14 було, зокрема, визнано недійсним договір поруки № 32 від 17.05.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" в особі Хмельницької філії ПАТ КБ "ПриватБанк" в особі Полонського відділення Хмельницької філії ПАТ КБ "Приватбанк" та Фермерським господарством "Березенське", - з моменту його вчинення.

Під час розгляду вказаної справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом було встановлено, зокрема, наступне.

29.01.2008 між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (Банк) в особі керуючого Полонським відділенням Хмельницької філії ЗАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_3 та фізичною особою ОСОБА_4 (Позичальник) був підписаний, викладений у письмовій формі, Кредитний договір за № НМРWGA00000809, за яким Банк зобов'язався надати Позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в пункті 8.1. договору, в обмін на зобов'язання Позичальника по поверненню Кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені даним договором строки (пункт 1.2. кредитного договору).

Особливі умови вказаного Кредитного договору (пункт 8.1. договору) встановлюють обов'язок Банку надати "позичальникові" кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 29.01.2008 по 28.01.2025 включно у вигляді непоновлювальної лінії (далі - "Кредит") у розмірі 156 836,00 грн. на наступні цілі: у розмірі 130 000,00 грн. на споживчі цілі, а також у розмірі 26 836,00 грн. на оплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.27 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,34% за місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмір 0,48% від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 7.2. Договору.

Пунктом 8.3. вказаного Кредитного договору передбачено, що забезпечення виконання Позичальником зобов'язань за Договором виступає іпотека домоволодіння, що знаходиться за адресою: Полонський район, с. В.Березна, вул. Суворова, будинок 11 та договір поруки ОСОБА_5, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані Банку з метою забезпечення зобов'язань за даним договором.

У цей же день, 29.01.2008, між ОСОБА_4 ("Іпотекодавець") та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" ("Іпотекодержатель") був укладений Договір іпотеки, за умовами якого забезпечується виконання зобов'язань Іпотекодаця за Кредитним договором № НМРWGA00000809, укладеним між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем (пункти 1., 2., 35.2. договору).

24.05.2011 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", звернулось до Полонського районного суду Хмельницької області із позовом до відповідачів - ОСОБА_4 та ОСОБА_6, в якому просило для погашення заборгованості на загальну суму 200 496,64 грн. за вказаним Кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, який належить ОСОБА_4 та був переданий останнім в забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту, та про виселення із жилого приміщення ОСОБА_4 та ОСОБА_6, яка також проживає у цьому будинку.

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 27.02.2012 у цивільній справі № 2-727/11 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться в Хмельницькій області, Полонському районі, с.Велика Березна, вул. Суворова, 11 для погашення боргу за договором кредиту від 29.01.2008 та виселення відповідачів із житлового будинку були залишені без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 14.05.2012 апеляційна скарга публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" - відхилена, а рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 27.02.2012 - залишено без змін.

В подальшому ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 24.10.2012 касаційна скарга Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" відхилена, рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 27.02.2012 та ухвала Апеляційного суду Хмельницької області від 14.05.2012 залишені без змін.

Однак, 17.05.2012 між фермерським господарством "Березенське" в особі голови ОСОБА_7 (Поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (Кредитор), яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", було укладено договір поруки № 32, предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання Боржником ОСОБА_4 обов'язків за кредитним договором від 29.01.2008 №НМРWGA00000809 (Кредитний договір), згідно з пунктом 1.1. якого Кредитор надав Боржнику кредит в сумі 156 836,00 грн., а Боржник зобов'язаний повернути кредит в строк до 28.01.2025, сплачуючи за його користування 16,08% річних в дату сплати процентів, якою є період з "20" по "04" число кожного місяця, а у випадку порушення строків повернення кредиту сплачувати винагороди, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки у відповідності, порядку та строки, зазначені у Кредитному договорі.

Відповідно до пункту 4.1. Договору поруки, договір вступив в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором.

Отже, в даному випадку, порука, яка є предметом договору поруки № 32 від 17.05.2012, має похідний характер від забезпечуваного нею зобов'язання, що виникає із кредитного договору № НМРWGA00000809 від 29.01.2008.

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що наявними в матеріалах судової справи № 904/233/14 належними та допустимими доказами позивачем був доведений той факт, що оспорюваний договір поруки був укладений між сторонами після того, як в судовому порядку у спорі між відповідачем та його боржником ОСОБА_4 було встановлено та визнано, що кредитний договір, який містив основне зобов'язання, є неукладеним, проте відповідач навмисно приховав існування цього факту від позивача, маючи на меті спонукати останнього до виконання за цього боржника - позичальника за кредитним договором його неіснуючого основного зобов'язання.

Враховуючи викладене, договір поруки, на вимогу позивача, як сторони, яка була введена в оману відповідачем - іншою стороною цього договору, в силу приписів частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 по справі 904/233/14 було визнано недійсним з моменту його вчинення.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.11.2014 по справі №904/233/14 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 у справі № 904/233/14 залишено без змін.

Враховуючи вищевикладене, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2016 у справі № 904/749/16 встановлено наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 150 000 грн. безпідставно набутих грошових коштів, які були списані банком 28.05.2015 року, 70 253,56 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 28.05.2012 по 28.12.2015, втрат на оплату судового збору у розмірі 3 303,80 грн., всього 223 557,36 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2016 у справі №904/749/16 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду від 25.10.2016 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 у справі № 904/749/16 залишено без змін.

12.09.2016 постановою Жовтневого ВДВС міста Дніпропетровська ГТУЮ у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження № 52137540 з примусового виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області № 904/749/16 від 17.08.2016 про стягнення з ПАТ КБ "ПриватБанк" 223 557,36 грн. Вищевказане виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження № 11355726, проте ПАТ КБ "ПриватБанк" до теперішнього часу обов'язок зі сплати (повернення) ні в добровільному порядку, ні в примусовому порядку не виконав.

За таких обставин, з урахуванням недійсності договору поруки № 32 від 17.05.2012 грошові кошти ФГ "БЕРЕЗЕНСЬКЕ" в сумі 150 000,00 грн. починаючи із 28.05.2015 року до теперішнього часу продовжують безпідставно знаходитися у користуванні ПАТ КБ "ПриватБанк", у зв'язку з чим правовим наслідком користування є нарахування процентів за користування коштами, 3% річних та інфляційних втрат.

ФГ "БЕРЕЗЕНСЬКЕ" направило на адресу ПАТ КБ "ПриватБанк" вимоги за вих. № 23/3 від 19.12.2016 та за вих. № 18Б від 31.01.2017 щодо добровільного виконання зобов'язання про сплату позивачу процентів за користування грошовими коштами, інфляційних втрат та 3% річних, у зв'язку з неналежним виконання рішення суду щодо сплати (повернення) безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 150 000,00 грн. Вказані вимоги були залишені ПАТ КБ "ПриватБанк" без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим ФГ "БЕРЕЗЕНСЬКЕ" звернулося з даним позовом до суду.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача проценти за користування чужими коштами за період з 29.12.2015 по 13.01.2017 у розмірі 52 819,90 грн., 3% річних за період з 22.09.2014 по 31.12.2016 у розмірі 10 257,53 грн., інфляційні втрати за період з 22.09.2014 по 31.12.2016 у розмірі 109 600,49 грн., всього 172 677, 92 грн.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

По-перше, застосування до спірних правовідносин приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України є безпідставним, оскільки вимоги позивача не є грошовими в розумінні вказаної статті.

По-друге, договором поруки не передбачена сплата відсотків за користування коштами. Відносини між поручителем та банком не є подібними відносинами відповідно до позикодавця та позичальника. Отже, правовідносини, що випливають із договору позики та правовідносин, які склалися між сторонами на підставі договору поруки, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої ст. 8 ЦК України.

По-третє, позивачем невірно визначений період нарахування.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Дія статті поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. З рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.

У разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України й унеможливлюється стягнення 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 цього Кодексу (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 03.03.2016 у справі N 6-2491цс15).

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення 3% річних у розмірі 10 257,53 грн. та інфляційних втрат у розмірі 109 600,49 грн. задоволенню не підлягають.

Вимоги позивача в частині стягнення процентів за користування чужими коштами підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне.

За приписами ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Можливість визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України у разі, якщо розмір процентів не встановлений договором передбачено частиною 1 статті 1061 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позивач здійснив нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами із застосуванням аналогії закону (частина 1 статті 8 Цивільного кодексу України) на підставі приписів частини 1 статті 1061 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що у разі якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відтак, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Суд приходить до висновку щодо правомірності здійснення нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, виходячи із рівня облікової ставки Національного банку України, оскільки спірне списання відбулося в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 по кредитному договору № НМРWGA00000809 від 29.01.2008, згідно договору поруки № 32 від 17.05.2012, у зв'язку з чим, суд вважає, що на вказані правовідносини можуть бути розповсюджені положення ч. 1 ст. 1061 Цивільного кодексу України із застосуванням аналогії закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду від 25.10.2016 у справі № 904/749/16 та у постановах Верховного суду України від 13.12.2010 у справі № 3-58гс10, від 14.03.2011 у справі № 3-13гс11, від 06.06.2011 р. у справі № 3-51гс11.

При цьому, перевіривши розрахунок позивача, судом було встановлено, що він здійснений арифметично невірно, та за розрахунком суду правомірними є проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 29.12.2015 по 13.01.2017 у розмірі 27 699,51 грн.

Викладене є підставою для задоволення позову частково.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 11, 536, 625, 1061 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 32-34, 43, 44 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд 50, код ЄДРПОУ 14360570) на користь Фермерського господарства "Березенське" (30530, Хмельницька область, Полонський район, с. Велика Березна, вул. Леніна, буд. 38, код ЄДРПОУ 36475553) проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 27 699,51 грн. (двадцять сім тисяч шістсот дев'яносто дев'ять грн. 51 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 415,49 грн. (чотириста п'ятнадцять грн. 49 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 04.04.2017

Суддя ОСОБА_8